Рішення № 139276853, 27.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/9873/25

Провадження № 2/756/709/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

27 серпня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Примак-Березовської О.С. розглянув у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 45 000 грн, що утворилася внаслідок невиконання зобов`язання за умовами договору про надання споживчого кредиту.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного (письмового) провадження без повідомлення сторін.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Ухвалою суду, яка направлялась у встановленому порядку сторонам, відповідачу надано строк для подання відзиву на позов. Однак, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та будь-яких інших клопотань чи заяв по суті справи.

На підставі частини 5 статті 279 та статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі сторін та ухвалити заочне рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Зміст спірних правовідносин сторін зводиться до стягнення заборгованості, що утворилась внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором споживчого кредиту.

Оцінюючи правову природу предмета спору, усі належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи, з огляду на вимоги законодавства та усталену судову практику у подібній категорії справ, суд вважає необхідним зазначити про таке.

Судом встановлено, що 2 жовтня 2024 року між сторонами укладено Договір споживчого кредиту №20296, відповідно до якого кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 18 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Строк на який надається кредит - 730 днів. Процентна ставка в день складає 1 % (пункти 1.1, 1.2, 1.3 Договору)

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що процентна ставка за користування Кредитом становить - 1,0% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365,00%) користування Кредитом. Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного в пункті 1.3 Договору.

Відповідно до пункту 1.6 Договору Товариство переказує суми Кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить Позичальникові. Переказ суми Кредиту здійснюється Товариством через платіжний сервіс (фінансову установу, що здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків) або іншим способом.

Пунктом 2.1.2 Договору передбачає, що Товариство має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у разі порушення умов цього договору.

Пунктом 2.4.1 Договору визначено, що позичальник зобов`язаний у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом, штрафні санкції (у разі наявності) та повернути кредит.

Факт перерахування кредитором грошових коштів за кредитним договором, підтверджується довідкою № 20250701-1505, з якої вбачається, що грошові кошти у розмірі 18 000 грн перераховані на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , ID транзакції: НОМЕР_2 .

Відповідно до розрахунку про стан заборгованості відповідача за кредитним договором № 20296 станом на 9 червня 2025 року сума становить: 18 000 грн - основного боргу, 45 000 грн- процентів, а всього - 63 000 грн.

Однак, оскільки позичальником не виконуються вимоги договору зі сплати відсотків, кредитор просить стягнути суму заборгованості за процентами в розмірі - 45 000 грн за період з 2 жовтня 2024 року по 9 червня 2025 року не припиняючи дії договору.

ІV. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (статті 510 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10ЦС18) визначив, що Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, кредитор має право на дострокове повернення процентів за простроченими щомісячних платежів до закінчення строків кредитування.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами статті 1055 ЦК України передбачено, що договір кредиту укладаються у письмовій формі, якщо позикодавець є юридична особа. При цьому абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, суд вважає, що позивач довів ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог, зокрема, у частині порушеного відповідачем зобов`язання за кредитним договором у розмірі 45 000 грн.

V. Щодо розподілу судових витрат

Позивач у своїй заяві просить стягнути з відповідача 10 000 грн судових витрат з надання правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Водночас, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1) та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4).

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу деталізовано статтею 137 ЦПК України, яка передбачає їх встановлення виключно на підставі документів, що підтверджують обсяг наданих адвокатом послуг і фактично понесені (або такі, що підлягають сплаті) стороною витрати на оплату цих послуг згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Враховуючи розмір позовних вимог, малозначність цієї справи через незначну складність, типовий характер правовідносин сторін, оцінюючи обсяг виконаної роботи з надання правової допомоги, суд вважає неспівмірними, непропорційними та необґрунтованими такі судові витрати, а тому їх необхідно зменшити до розумного розміру, а саме до 4000 грн.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору та вказані витрати з надання правової допомоги, а всього 6 422 грн 40 коп.

На підставі викладеного, статті 18 Закону України «Про споживче кредитування», статей 3, 11, 12, 14, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 516, 526, 610-612, 625, 627-629, 638, 1046-1048, 1050, 1054, 1055, 1069, 1077-1081 ЦК України та керуючись статтями 2, 10-13, 76-82, 137, 141-142, 259, 263-265, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суддя -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» заборгованість у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп. та 6 422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судових витрат.

У іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Оболонським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» (код ЄДРПОУ - 41466388, адреса місцезнаходження: 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4)

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 )

Рішення складено 27 серпня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА