Рішення № 139276138, 27.08.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/772/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

за участю секретаря Левченко М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 16.08.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено Договір кредитної лінії №959136427 у формі електронного документа з використанням електронного підпису на суму 27000 грн. 00 коп.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118 - 01.

17.09.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали реєстр прав вимоги №302, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії.

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №28/0525-01.

28.05.2025 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» підписали реєстр прав вимоги №1, за яким останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії.

16.07.2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» укладено Договір факторингу №16/07/25-Е, згідно із яким та на підставі реєстру боржників №1 від 16.07.2025 року позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним Договором кредитної лінії.

Відповідач свої зобов`язання щодо сплати тіла кредиту та відсотків за його користування належним чином не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість у розмірі 89100 грн. 00 коп., із яких: 27000 грн. 00 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 48600 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками; 13500 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями.

Позивач звертає увагу суду на те, що вимога про стягнення штрафних санкцій до відповідача не заявляється.

Посилаючись на наведені обставини, ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» просить стягнути на його користь із відповідача вказану заборгованість за Договором кредитної лінії в сумі 75600 грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. 00 коп. (а.с.1-6).

Ухвалою судді від 24.06.2026 року відкрито провадження у справі та визначено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази (а.с.121, 122).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі (а.с.128, 129), відзиву на позов чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін не подав.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 16.08.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено Договір кредитної лінії №959136427 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.46 зворот - 57 зворот) (далі - Кредитний договір).

За змістом п.2.1 Кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на суму 27000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Відповідно до п.7.3 Кредитного договору кінцева дата повернення кредиту - 15.09.2029 року.

В силу п.8.3 Кредитного договору на момент його укладення та отримання першого траншу базова процентна ставка складає 1, 50 % в день від суми залишку кредиту (а.с.46 зворот - 57 зворот).

Згідно із довідкою АТ КБ «Приватбанк» 16.08.2024 року на картку № НОМЕР_1 , відкриту на ім`я ОСОБА_1 , було зараховано 27000 грн. 00 коп. (а.с.131-133).

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118 - 01 (а.с.86-98).

17.09.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали реєстр прав вимоги №302, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (а.с.9, 10).

ТОВ «Таліон Плюс» було направлено на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2, що зазначена в Розділі «Реквізити сторін» Кредитного договору, повідомлення про дострокове розірвання Кредитного договору, в якому зазначило, що у нього існує заборгованість по сплаті процентів більше, ніж за один місяць, станом на 15.12.2024 року в сумі 62100 грн. 00 коп. На підставі пунктів 7.2.2, 9.1.1.7 Кредитного договору повідомило відповідача про розірвання Кредитного договору з 15.12.2024 року та необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 89100 грн. 00 коп. (а.с.58).

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №28/0525-01 (а.с.34-37).

28.05.2025 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» підписали реєстр прав вимоги №1, за яким останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (а.с.13 - 14).

16.07.2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» укладено Договір факторингу №16/07/25-Е, згідно із яким та на підставі реєстру боржників №1 від 16.07.2025 року позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним Кредитним договором (а.с.16 - 22).

Згідно із розрахунком заборгованості за Кредитним договором станом на 28.05.2025 року заборгованість відповідача становить 89100 грн. 00 коп., із яких: 27000 грн. 00 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 48600 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками; 13500 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями (а.с.30).

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

Згідно із частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У відповідності до частини 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами Кредитного договору.

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами Кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги є виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи випливає, що до позивача на підставі окреслених вище Договорів факторингу та Додаткових угод до них перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч.2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.7.3 Кредитного договору кінцева дата повернення кредиту - 15.09.2029 року.

За змістом п.2.5 Кредитного договору кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника, окрім участі у азартних іграх.

Отже, Кредитний договір за своєю правовою природою є договором про споживче кредитування.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до п.7.2.2 Кредитного договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернута позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після дострокового припинення дії договору в порядку, передбаченому п.9.1.1.2 або п.9.1.1.7 договору (а.с.50).

За змістом п. 9.1.1.7 Кредитного договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення договору (а.с.52 зворот).

В п.9.1.1.12 Кредитного договору визначено, що кредитодавець має право направляти інформаційні повідомлення щодо виконання цього договору (в тому числі під час взаємодії при врегулюванні простроченої заборгованості) позичальнику в електронному вигляді, зокрема, через Особистий кабінет та/або на електронну пошту.

Як слідує із матеріалів справи, ТОВ «Таліон Плюс» було направлено на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2, що зазначена в Розділі «Реквізити сторін» Кредитного договору, повідомлення про дострокове розірвання Кредитного договору, в якому зазначило, що у нього існує заборгованість по сплаті процентів більше, ніж за один місяць, станом на 15.12.2024 року в сумі 62100 грн. 00 коп. На підставі пунктів 7.2.2, 9.1.1.7 Кредитного договору повідомило відповідача про розірвання Кредитного договору з 15.12.2024 року та необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 89100 грн. 00 коп. (а.с.58).

При цьому відповідач не надав будь - яких доказів на підтвердження того, що така адреса електронної пошти йому не належить та що він не отримував згадане повідомлення про дострокове розірвання Кредитного договору.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що ТОВ «Таліон Плюс» у спосіб, передбачений Кредитним договором було направлено на електронну адресу відповідача повідомлення про розірвання Кредитного договору з вимогою дострокової оплати всієї суми заборгованості в розмірі 89100 грн. 00 коп.

Суд вважає, що у відповідача виник обов`язок дострокового повернення всієї суми тіла кредиту за Кредитним договором, оскільки матеріали справи містять докази того, що ТОВ «Таліон Плюс», права та обов`язки якого у спірних правовідносинах перейшли до позивача, дотримався положень ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» та умов Кредитного договору щодо направлення повідомлення про розірвання Кредитного договору та дострокового стягнення платежів, строк виплати яких не настав.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 27000 грн. 00 коп.

Вирішуючи по суті позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом,суд виходить із того,що зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відтак, оскільки ТОВ «Таліон Плюс», права та обов`язки якого у спірних правовідносинах перейшли до позивача, направив повідомлення відповідачу про розірвання Кредитного договору з 15.12.2024 року та необхідність дострокової оплати всієї суми заборгованості в розмірі 89100 грн. 00 коп., то слід дійти висновку, що починаючи із 15.12.2024 року проценти за правомірне користування кредитними коштами відповідно до ст.1048 ЦК України не могли бути нараховані.

В силу п.8.3 Кредитного договору на момент його укладення та отримання першого траншу базова процентна ставка складає 1, 50 % в день від суми залишку кредиту (а.с.46 зворот - 57 зворот).

Слід урахувати, що 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема,ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг",максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

В силу дефініційної норми, закладеної в пункті 11 ч.1 ст.1 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Кредитний договір за своєю правовою природою є договором про споживчий кредит, який укладено 16.08.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а відтак на права та обов`язки його сторін поширюються норми ч.5 ст.8, пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України№1734-VIIIвід 15листопада 2016року «Про споживче кредитування».

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх (див. пункти 109 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).

Телеологічне (цільове) тлумачення правових норм ч.5 ст.8 та пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України№1734-VIIIвід 15листопада 2016року «Про споживче кредитування» у сув`язі дозволяє стверджувати про їх імперативний характер, а відтак означені приписи мають поширюватися на договори про споживчий кредит, укладені після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», безвідносно до того, що сторони у таких договорах встановили розмір денної процентної ставки, який перевищує визначений законом її максимальний розмір у певний період часу.

Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд відзначає, що з урахуванням визначеного законодавством перехідного періоду до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, позивач мав право на нарахування процентів за користування кредитом з 16.08.2024 року, що є початковою датою нарахування процентів за користування кредитом, до 20.08.2024 року - за ставкою 1,5 %, а з 21.08.2024 року і до 14.12.2024 року, що є кінцевою датою нарахування процентів за користування кредитом, - за ставкою 1 %.

Таким чином, розмір процентів, які має сплатити відповідач за користування кредитними коштами в розрізі зазначених періодів часу, становить:

- за період з 16.08.2024 року до 20.08.2024 року - 2025 грн. 00 коп. (27000, 00 (тіло кредиту) : 100 х 1, 5 (денна процентна ставка) х 5 (кількість днів));

- за період з 21.08.2024 року і до 14.12.2025 року - 31320 грн. 00 коп. (27000, 00 (тіло кредиту) : 100 х 1, 00 (денна процентна ставка) х 116 (кількість днів)).

Отже, із відповідача слід стягнути на користь позивача проценти за користування кредитом в сумі 33345 грн. 00 коп. (2025, 00 + 31320, 00).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та із відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за Кредитним договором в розмірі 60345 грн. 00 коп. (27000, 00 + 33345, 00).

За змістом ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 75600 грн. 00 коп., із відповідача стягнуто 60345 грн. 00 коп., що становить 79,82 % від ціни позову.

Відтак, із відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений за подання позову пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір в розмірі 2125 грн. 12 коп.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. 00 коп., суд виходить із наступного.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: копію Договору №20/01/26-01 про надання правничої допомоги від 20.01.2026 року, що укладений між ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» із Додатковою угодою до нього від 20.01.2026 року (а.с.32, 33, 38); копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 20.03.2026 року (а.с.38 зворот); копію довіреності від 06.03.2026 року, виданої адвокату Тимошенко О.О. (а.с.40 зворот); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4267/10, виданого Тимошенку О.О. (а.с.39).

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Так, суд ураховує, що згідно Акту прийому-передачі наданих послуг від 20.03.2026 року на складання позовної заяви було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 5000 грн. 00 коп., на вивчення матеріалів справи було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 1000 грн. 00 коп., на підготовку адвокатського запиту було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 500 грн. 00 коп., на підготовку та подачу клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 500 грн. 00 коп. (а.с.38 зворот).

На переконання суду, зазначені в цьому Акті прийому-передачі наданих послуг обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений час не співмірні їх вартості в сумі 7000,00 грн.

Так, вивчення матеріалів справи, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, що було додане до позовної заяви, в цілому є складниками такої послуги як підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості, а тому вони не можуть мати окремий вартісний показник.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що зміст згаданих адвокатського запиту та клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів є практично ідентичними, а тому витрачання 1 год. на надання останньої послуги, яка окрім того є складовою частиною послуги по складанню позовної заяви, не є належним чином обґрунтованим.

Також суд вважає, що вартість 1 год. роботи адвоката по складанню позовної заяви в сумі 2500 грн. 00 коп. є надмірно завищеною.

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, ціну позову, пропорційний до ціни позову розмір задоволених позовних вимог, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп. із розрахунку 3 год. роботи (2 год. на складання позовної заяви та 1 год. на підготовку адвокатського запиту ) вартістю по 500 грн. 00 коп. за 1 год.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.

Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором від 16.08.2024 року № 959136427 в розмірі 60345 (шістдесят тисяч триста сорок п`ять) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» сплачений судовий збір в розмірі 2125 (дві тисячі сто двадцять п`ять) грн. 12 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, м. Київ, 02094.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 27.08.2026 року.

Суддя