Рішення № 139274799, 27.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/4229/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі також відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Державної прикордонної служби України (далі також третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення Державної прикордонної служби України про заборону, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну до 24.04.2028.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем стосовно позивача протиправно винесено рішення про заборону в`їзду в Україну до 24.04.2028, чим, на думку позивача, порушені його права.

20.04.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію про заборону в`їзду в Україну до 24.04.2028 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23.04.2025 від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшло клопотання, в якому просить замінити неналежного відповідача - Адміністрацію Держприкордонслужби на належного відповідача по справі - НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. Залучити Адміністрацію Державної прикордонної служби України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача, змінивши її процесуальний статус по даній справі.

29.04.2026 ухвалою суду представнику позивача встановлено строк для висловлення (письмово) своїх доводів, міркувань або заперечень щодо клопотання представника Адміністрації Держприкордонслужби від 23.04.2026.

01.05.2026 від представника позивача надійшла заява про згоду на заміну відповідача.

08.05.2026 ухвалою суду замінено первісного відповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України на належного - НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. Залучено Адміністрацію Державної прикордонної служби України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Витребувано у НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

23.06.2026 ухвалою суду витребувано у Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про заборону в`їзду ОСОБА_1 (громадянина Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - чоловіча, проживає по АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 від 10.09.2025 виданий МВД НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 від 22.06.2015, виданий 7401) у період з 24.04.2023 по 24.04.2028.

13.07.2026 від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшов лист від 18.06.2026 № 19.4.3/53324-26-Вих, в якому повідомлено, що у період часу з 24.04.2023 по 19.11.2025 Державною прикордонною службою України виконувалося рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо заборони громадянину рф ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в`їзду в Україну строком до 19.11.2025 (запис був анульований в автоматичному режимі у зв`язку з закінченням терміну контролю). Станом на 13.07.2026 в Державній прикордонній службі України доручень (рішень) щодо заборони в`їзду в Україну громадянину рф ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконанні не перебуває.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки згідно розділу VIІ Інструкції № 946, інформація щодо чинної заборони в`їзду повинна вноситись в базу даних Головним центром оброблення спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з використанням інформаційно телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України. Але в даному випадку, і в базі даних «Гарт-1» відсутня інформація щодо заборони в`їзду позивачу після 18.11. 2025 спливу строку дії постанови від 19.11. 2022. Отже, жодного рішення про заборону в`їзду позивача в Україну не приймалось, відтак, права його не порушені, відповідно, судовому захисту не підлягають.

Від третьої особи письмові пояснення не надійшли.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області, є громадянином російської федерації за даними паспорта громадянина Російської федерації для виїзду за кордон НОМЕР_7 , виданим 10.09.2025, задокументований Посвідкою на постійне проживання в Україні, що видана 22.06.2015; картка платника податків за № НОМЕР_3 , видана ДПА в Чернігівській області, що підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_1 навчався в середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі №28 міста Чернігова, яку закінчив у 1985 році, що підтверджується копією Свідоцтва про восьмирічну освіту № НОМЕР_8 ; у 1994 році закінчив Остерський будівельний технікум (копія диплому серії НОМЕР_9 міститься в матеріалах справи).

17.06.2005 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 ).

Подружжя має сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився у місті Чернігові, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції.

Дружина позивача - ОСОБА_5 , його син - ОСОБА_4 , батьки позивача - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянами України, що підтверджується копіями паспортів.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8271193 підтверджується, що ОСОБА_1 має у приватній власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 24.07.2023 №4746, виданою Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 з 26.05.2016 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у позові зазначає, що при перетині кордону в Україну йому заборонили в`їзд до 24.04.2028.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI.

Статтею 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (ч. 1).

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації (ч. 2).

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ч. 3).

Стаття 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає документи для в`їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства.

Зокрема, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 15 Закону, в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Стаття 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає перелік підстав для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.

Так, відповідно до частини першої цієї статті, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Згідно із положеннями частиною третьою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», однією з основних функцій Державної прикордонної служби України є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку;

6) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У відповідності з частиною першою статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Відповідно до частини другою статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль», процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки:

1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи;

2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;

3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Разом з тим, відповідачем жодними доказами не підтверджено наявність обставин, які є підставою для відмови позивачу у перетинанні державного кордону в Україну.

У свою чергу суд зазначає, що Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 № 946 затверджена Інструкція про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі Інструкція №946), яка визначає порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.

Підстави прийняття органом охорони державного кордону рішень про заборону іноземцю в`їзду в Україну визначені у Розділі ІІ Інструкція №946.

Так, пунктом 3.9. Інструкції №946 передбачено, що після отримання в установленому порядку від начальника зміни інформації про прийняте уповноваженою посадовою особою рішення старший зміни:

оголошує рішення органу охорони державного кордону, мовою якою володіє іноземець;

проставляє у паспортному документі іноземця відмітку „Заборонено в`їзд в Україну терміном на ... (додаток 3), засвідчує її підписом та печаткою (додаток 4);

записує рішення про заборону в`їзду в Україну до журналу обліку іноземців, яким заборонено в`їзд в Україну (додаток 5).

Водночас докази, що стосовно позивача органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України приймалось рішення про заборону в`їзду в Україну з підстав, передбачених статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Інструкцією № 946, відсутні.

Наведене також підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшов лист від 18.06.2026 № 19.4.3/53324-26-Вих.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У свою чергу суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку суб`єкта владних повноважень прав, пов`язаних з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту та має довести, що його права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним рішенням і в результаті визнання його (чи його окремих положень) протиправним права буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Отже, у задоволенні позову належить відмовити виключно з підстав відсутності порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_2 рнокпп НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: НОМЕР_1 Прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_12 .

Третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України, вул. Володимирська,26, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039.

Повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2026 року.

Суддя І.І. Соломко