Рішення № 139271974, 27.08.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Справа № 480/4557/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4557/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною, дій неправомірними, та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо не проведення з позивачем своєчасно повного розрахунку при звільненні 18.02.2025;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 77245,88 грн з розрахунку 749,96 грн/день за затримку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 в частині виплати на користь позивача 283 484, 88 грн за період вимушеного прогулу (з 18.02.2025 до 30.05.2025);

- визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо невиплати позивачу при звільненні 18.02.2025 одноразової грошової допомоги відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України № 2262-ХІІ у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних років служби в поліції;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 174 367,5 грн за 15 повних календарних років служби в поліції, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення 23 249, 01 грн.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.02.2025 до дня прийняття судом рішення у цій справі з розрахунку 749,96 грн/день.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 05.02.2024 № 44 о/с у частині звільнення позивача, поновлено його на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області з 06.02.2024 та стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 по 17.02.2025 у розмірі 283 484,88 грн

Позивач вказує, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 18.02.2025 № 85 о/с його поновлено на службі, та цим же наказом повторно звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до іншого державного органу.

На думку позивача, оскільки на день звільнення 18.02.2025 постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 вже набрала законної сили, відповідач був зобов`язаний провести з ним повний розрахунок та виплатити всі належні суми, у тому числі присуджений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 283484,88 грн. Проте зазначені кошти були виплачені лише 30.05.2025.

На переконання позивача, оскільки відповідач не виплатив належні кошти в день звільнення позивача, він має право на виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку з 18.02.2025 по 30.05.2025, виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 749,96 грн та 103 календарних днів затримки.

За наведених обставин просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями даний позов розподілено судді Савицькій Н.В.

Ухвалою суду від 12.06.2025 вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.06.2025 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо не проведення з позивачем своєчасно повного розрахунку при звільненні 18.02.2025; стягнення з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 77245,88 грн з розрахунку 749,96 грн/день за затримку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 в частині виплати на мою користь 283 484, 88 грн за період вимушеного прогулу (з 18.02.2025 до 30.05.2025); стягнення з Головного управління Національної поліції в Сумській області середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.02.2025 до дня прийняття судом рішення у цій справі з розрахунку 749,96 грн/день прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Від Головного управління Національної поліції в Сумській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 283484,88 грн. на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 сплачений на користь ОСОБА_1 27.05.2025 після затвердження Національною поліцією України додаткових асигнувань та надходження грошових коштів на рахунок ГУНП в Сумській області, що підтверджується довідкою ГУНП в Сумській області від 04.07.2025 №29/913 та платіжними інструкціями від 27.05.2025 №4003 та № 4005.

Зазначає, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснена після затвердження Національною поліцією України додаткових асигнувань та надходження грошових коштів на рахунок ГУНП в Сумській області. Представник зауважив, що виплата коштів на виконання рішення суду здійснюється ГУНП в Сумській області виключно за рахунок затверджених Національною поліцією України додаткових асигнувань на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, що свідчить про фактичну неможливість ГУНП в Сумській області, яке фінансується за рахунок коштів державного бюджету, виконати рішення суду в частині стягнення коштів негайно після ухвалення такого рішення суду або після набрання законної сили рішенням суду.

За наведених обставин просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_2 зі штату Сумського окружного адміністративного суду на підставі Указу Президента України №171/2026 від 24 лютого 2026 року та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 № 12-ОС та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу розподілено судді Прилипчуку О.А.

Ухвалою суду від 16.03.2026 прийнято справу № 480/4557/25 до свого провадження, розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 по справі № 480/1297/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Сумській області від 05.02.2024 № 135 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Сумській області від 05.02.2024 № 44 о/с в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06.02.2024. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 року по 17.02.2025 року у розмірі 283484,88 грн.

Наказом ГУНП в Сумській області від 18.02.2025 № 85 о/с (а.с.17) ОСОБА_1 поновлено на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06.02.2024.

Також, наведеним наказом позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 8 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію.

30.05.2025 ГУ НП в Сумській області було виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 у справі № 480/1297/24 у розмірі 283484,88 грн (за вирахуванням податків та зборів) (а.с. 18).

Водночас, середній заробіток за весь період затримки розрахунку сум належних виплат при звільненні, відповідачем не було виплачено, що не заперечується у відзиві.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, Законом №580-VIII та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського зі служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX, що чинна з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому редакцією частини 1 статті 117 КЗпП України, що чинна з 19.07.2022, строк, за який може бути виплачено середній заробіток, обмежений 6 місяцями.

З огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24 визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 05.02.2024 № 44 о/с у частині звільнення позивача, поновлено його на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області з 06.02.2024 та стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 по 17.02.2025 у розмірі 283484,88 грн

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 у справі № 480/1297/24 наказом ГУНП в Сумській області від 18.02.2025 № 85 о/с (а.с.17) ОСОБА_1 поновлено на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06.02.2024.

Цим же наказом ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію звільнено зі служби в поліції.

30.05.2025 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів згідно рішення суду постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 у справі № 480/1297/24 (а.с. 18).

На переконання позивача, оскільки відповідач не виплатив належні кошти в день звільнення позивача, він має право на виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку з 18.02.2025 по 30.05.2025, виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 749,96 грн та 103 календарних днів затримки.

У контексті встановлених обставин суд враховує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є виплатою, право на отримання якої виникло у позивача внаслідок поновлення його на службі, а тому після набрання постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 законної сили зазначена сума стала належною позивачу виплатою.

Як встановлено судом, наказом ГУНП в Сумській області від 18.02.2025 № 85 о/с позивача поновлено на службі та цього ж дня звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію.

Таким чином, відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов`язаний у день звільнення провести з позивачем повний розрахунок, у тому числі виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 283484,88 грн на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025.

Однак, лише 30.05.2025 позивачу остаточно було здійснено виплату заборгованих коштів згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 у справі № 480/1297/24 (а.с. 18).

Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2024 у справі № 480/1297/24, саме за період з 19.02.2025 (наступний день після звільнення позивача зі служби) по 29.05.2025 (останній день перед остаточним розрахунком), тобто за 100 днів.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення), установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття обмеження максимального строку та досягнення співмірності не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постановах Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24, від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, від 19.05.2026 року по справі № 240/9022/20, від 03.06.2026 року по справі № 380/4195/25, від 04.06.2026 року по справі № 160/2115/24, від 05.06.2026 року по справі № 560/12064/24.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Відповідно до довідки про доходи (а.с.38) середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяця, що передують місяцю звільнення - за грудень 2023 року та січень 2024 року складає 749,97 грн (23249,00 грн+ 23249,01/62).

Отже, сума середнього заробітку за період затримки з 19.02.2025 по 29.05.2025 становить 74997,00 грн (100 календарних днів * 749,97 грн).

При цьому загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 283484,88 грн, що є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 по 17.02.2025, стягнутою на користь позивача постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24.

Зазначене зумовлено тим, що ОСОБА_1 до 17.02.2025 перебував у статусі звільненої особи, а поновлення його на службі відбулося лише 18.02.2025 на виконання рішення суду. У зв`язку з цим за період після звільнення до моменту поновлення грошове забезпечення позивачу не нараховувалося, а належною йому виплатою, яка підлягала врахуванню при проведенні остаточного розрахунку при звільненні, була саме сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначена судовим рішенням.

Таким чином, частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних йому виплат, становить 0 %, тоді як частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні, становить 100 %.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру відшкодування суд також враховує інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.

Втім, судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісну поведінку позивача, його ухилення від отримання належних виплат або вчинення ним будь-яких дій, що могли б сприяти виникненню чи продовженню періоду затримки розрахунку.

За наведених обставин, враховуючи, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 283484,88 грн, що є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 по 17.02.2025, визначеною судовим рішенням як компенсація за період незаконного позбавлення позивача можливості проходити службу та отримувати відповідне грошове забезпечення, а також беручи до уваги період затримки розрахунку та те, що станом на день звільнення позивачу не було виплачено жодної частини належної суми, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2025 по 29.05.2025 у розмірі 74997,00 грн.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а).

Щодо позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 30.05.2025 до дня ухвалення рішення у цій справі, суд зазначає наступне.

Право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пов`язане з моментом фактичного проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки саме на цей момент визначається остаточний період затримки та розмір відповідної компенсації.

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Разом з тим, у цій справі судом встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем проведено 29.05.2025 та 30.05.2025 шляхом виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 283484,88 грн, визначеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 480/1297/24.

Матеріали справи не містять доказів нарахування чи існування інших виплат, які належали б позивачу при звільненні та не були виплачені відповідачем.

Таким чином, починаючи з 30.05.2025 відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем щодо належних йому виплат, а отже з цієї дати припинилося порушення права позивача на своєчасне отримання належних коштів.

За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 30.05.2025 до дня ухвалення рішення у цій справі, оскільки після проведення остаточного розрахунку у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати компенсації за подальший період затримки.

Відтак, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, дій неправомірними, та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74997,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук