Ухвала суду № 139271099, 27.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/22519/26

У Х В А Л А

27 серпня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання позивача про витребування доказів в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою від 27.07.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

23 липня 2026 року до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати у Департаменту патрульної поліції Національної поліції України:

належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких були прийняті рішення про відмову у наданні інформації за запитами позивача від 02 липня 2026 року та 06 липня 2026 року; всі службові документи, доповідні записки, висновки, службові листи, резолюції, електронне листування (за наявності), службові записки та інші матеріали, що використовувалися під час підготовки та прийняття спірних рішень; документи, які підтверджують проведення відповідачем трискладового тесту, передбаченого частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», або повідомити суд про їх відсутність; документи, які підтверджують проведення оцінки можливості надання часткового доступу до запитуваної інформації шляхом анонімізації (ретушування, приховування персональних даних), або повідомити суд про відсутність таких документів.;

для огляду судом оригінали всіх відеозаписів, що були предметом інформаційних запитів позивача, із забезпеченням можливості їх дослідження у судовому засіданні;

інформацію щодо місця зберігання, строків зберігання, технічного формату та фактичної наявності кожного із запитуваних відеозаписів, інформацію про те, чи здійснювалися будь-які дії щодо редагування, копіювання, видалення, архівування або знищення зазначених відеозаписів після отримання інформаційних запитів позивача, а у разі здійснення таких дій - надати підтвердні документи із зазначенням дати, підстави та посадової особи, яка прийняла відповідне рішення; нормативні та внутрішньо-організаційні документи, що регламентують порядок зберігання, копіювання, та надання відеозаписів із нагрудних відеореєстраторів працівників патрульної поліції, якщо саме на них відповідач посилається як на підставу прийняття оскаржуваних рішень.

В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначає, що предметом справи є правомірність відмов відповідача у наданні йому публічної інформації у вигляді відеозаписів, створених під час виконання поліцейськими службових обов`язків.

Позивач зазначає, що матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем трискладового тесту, передбаченого статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та що він позбавлений можливості самостійно отримати документи та матеріали, які перебувають у володінні відповідача.

05 серпня 2026 року представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України подав заперечення на клопотання про витребування доказів, в яких просить відмовити в його задоволенні повністю.

Заперечення мотивовані тим, що предметом розгляду справи є відповідність закону відмови у наданні відеозаписів з портативних відеореєстраторів за тих обставин, які наведені у самих відповідях розпорядника, тобто у зв`язку з наявністю у цих відеозаписах конфіденційної інформації щодо третіх осіб за відсутності їхньої згоди на розголошення. Підстава відмови передбачена пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та детально викладена у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши клопотання, заперечення проти нього та наявні матеріали справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частиною другою статті 80 КАС України встановлено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Наведені вимоги є взаємопов`язаними та мають виконуватися сукупно. Витребування доказів не є автоматичним наслідком подання відповідного клопотання: суд, вирішуючи це питання, перевіряє, чи є витребовуваний доказ належним, чи стосується він предмета доказування у конкретній справі та чи неможливе його самостійне отримання заявником.

Згідно з ч.1, 2, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, вихідним для вирішення заявленого клопотання є визначення предмета доказування у цій справі.

Позовні вимоги у справі №420/22519/26 стосуються правомірності відмов Департаменту патрульної поліції у задоволенні запитів позивача на інформацію від 02.07.2026 та 06.07.2026. Правомірність рішення розпорядника інформації перевіряється судом станом на момент його прийняття та в межах тих мотивів, які наведені у самій відмові.

Отже, до предмета доказування у цій справі входять: зміст запитів позивача на інформацію; зміст, мотиви і дата відповідей розпорядника; відповідність цих відповідей вимогам статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; наявність або відсутність у відповідях обґрунтування за сукупністю вимог частини другої статті 6 цього Закону (трискладовий тест); дотримання розпорядником припису частини восьмої статті 6 Закону про те, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

Крім того, з огляду на заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди, до предмета доказування входять також обставини, якими позивач обґрунтовує її заподіяння, характер і наслідки порушення його права, причинний зв`язок та розмір відшкодування.

Натомість зміст самих відеозаписів, тобто те, які саме події та особи на них зафіксовані, обставиною, від якої залежить висновок про правомірність чи протиправність відмови, не є.

Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється судом у межах тих мотивів, які наведені у самому рішенні.

У постанові від 31 березня 2026 року у справі №280/1775/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: « 34. Верховний Суд неодноразово зазначав, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, яке оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що безпосередньо зазначені у відповідному акті, оскільки за іншого підходу такий орган державної влади мав би можливість самостійно та довільно змінювати або доповнювати мотиви своїх дій (рішень) уже після їх прийняття, що є несумісним із принципами правової визначеності та належного урядування.

35. У зв`язку з цим адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надавати правову оцінку саме тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та безпосередньо наведені у такому рішенні, а не тим, які були встановлені або наведені суб`єктом владних повноважень у подальшому з метою доведення правомірності (виправдання) свого рішення».

Зміст і мотиви оскаржуваних рішень встановлюються із самих відповідей розпорядника від 17 липня 2026 року. Ані внутрішня службова документація розпорядника, ані відеозаписи не здатні ані підтвердити, ані спростувати те, які саме мотиви наведені у цих відповідях.

Позивач просить витребувати у відповідача для огляду судом оригінали всіх відеозаписів, що були предметом його інформаційних запитів.

Водночас, саме надання цих відеозаписів становить той матеріально-правовий результат, задля якого подано позов: позивач звернувся до суду через відмову в наданні йому копій цих відеозаписів і просить зобов`язати відповідача таку інформацію надати. Тобто позивач фактично ототожнив процесуальний інститут витребування доказів з позовною вимогою по суті спору - вимогою про надання записів з нагрудних відеореєстраторів.

Такий підхід суперечить призначенню статті 80 КАС України.

Так, витребування доказу є засобом встановлення обставин, що входять до предмета доказування, а не способом задоволення матеріально-правової вимоги позивача. Як зазначено вище, спір у цій справі вирішується не через дослідження змісту відеозаписів, а через перевірку мотивів відмови і дотримання розпорядником процедури обмеження доступу до інформації. Відеозаписи як такі жодної з обставин предмета доказування не підтверджують і не спростовують, а тому не є належним доказом у розумінні статті 73 КАС України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 квітня 2026 року у справі № 990/305/25, зазначивши у пункті 57: «...суд має обов`язок із дослідження та витребування саме тих доказів, які, зокрема, стосуються предмета доказування (тобто є належними). Цей же обов`язок має суд і щодо дослідження саме достовірних доказів. Водночас дослідження/витребування усього масиву доказів, які надають сторони суду або просять його їх витребувати, не відповідає меті доказування в адміністративному судочинстві, яка полягає у встановленні істини у справі. Дослідження доказів, які не стосуються предмета доказування або на підставі яких не можна встановити дійсні обставини справи, не сприяє правильному та справедливому вирішенню спору між сторонами, а призводить лише до надмірного накопичення даних (інформації), яка не має правового значення для правильного вирішення спору...

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що процес доказування в адміністративному судочинстві обмежений дослідженням лише тих доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Відповідно, суд не зобов`язаний задовольняти клопотання учасників справи про витребування тих доказів, які не відповідають означеним вище критеріям, що узгоджується з метою доказування в адміністративному судочинстві та покликане забезпечити процесуальну економію».

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 44 КАС України, учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Долучення витребуваних відеозаписів до матеріалів справи надало б позивачу безпосередній доступ до тієї самої інформації, у наданні якої йому відмовлено і правомірність відмови в наданні якої лише має бути перевірена судом. За таких умов позов виявився б фактично задоволеним ще до вирішення справи по суті, у процесуальний спосіб, який КАС України для цього не призначений, з одночасним обходом як установленого статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» порядку обмеження доступу, так і прав третіх осіб, персональні дані яких, за твердженням обох сторін, на цих записах зафіксовані. Процесуальний інструмент не може використовуватися для досягнення результату, який може бути наданий особі лише за наслідками розгляду справи по суті і лише в разі визнання її вимог обґрунтованими.

Крім того, ухвалою суду від 27.07.2026 визначено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Проведення судового засідання у справі не передбачено, а тому вимога позивача витребувати оригінали відеозаписів «із забезпеченням можливості їх дослідження у судовому засіданні» не може бути виконана у визначеному судом порядку розгляду справи.

Суд також зауважує, що позивач не конкретизував, які саме документи він просить витребувати. Формулювання «всі службові документи, доповідні записки, висновки, службові листи, резолюції, електронне листування, службові записки та інші матеріали» не дозволяє встановити ані перелік, ані реквізити, ані навіть кількість витребовуваних доказів, що не відповідає пункту 1 частини другої статті 80 КАС України.

Витребування невизначеного кола документів, окреслених лише за загальними родовими ознаками, перетворює витребування доказів на суцільну перевірку документообігу органу, чого процесуальний закон не передбачає.

Крім того, згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За частиною третьою статті 79 КАС України, відповідач подає такі докази разом із відзивом.

Відповідач відзив на позовну заяву подав. Отже, потреби дублювати цей обов`язок ухвалою про витребування доказів немає.

Наслідки невиконання відповідачем зазначеного обов`язку врегульовані законом і не потребують витребування доказів.

Так, за частиною шостою статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджували б проведення відповідачем трискладового тесту та оцінку можливості часткового доступу шляхом анонімізації, на яку посилається позивач, за таких умов є не підставою для витребування доказів, а обставиною, що підлягає оцінці судом при вирішенні спору по суті.

Отже, дотримання розпорядником вимог частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перевіряється за змістом самих відмов, а не за наслідками витребування у нього внутрішньої службової документації.

За змістом частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків. Витребування доказу передбачає, що відповідний засіб доказування вже існує та перебуває у володінні певної особи і не є способом отримання від учасника справи пояснень з питань, поставлених іншим учасником. Незалежно від цього, відомості про місце, строки і технічний формат зберігання відеозаписів, про їх фактичну наявність та про вчинення чи невчинення дій з їх редагування, копіювання або знищення не стосуються обставин, які входять до предмета доказування у цій справі.

Окремо суд зазначає, що всупереч пункту 4 частини другої статті 80 КАС України, позивач не навів заходів, яких він вживав для самостійного отримання доказів, зазначених у клопотанні. Наведені у клопотанні запити на інформацію від 02 та 06 липня 2026 року стосувалися виключно відеозаписів і не стосувалися ані службової документації розпорядника, ані відомостей про умови зберігання цих записів.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що заявлене клопотання не відповідає вимогам частини другої статті 80 КАС України, а витребування доказів, про яке просить позивач, у частині відеозаписів фактично спрямоване на досягнення того самого результату, задля якого подано позов, і не стосується обставин, що входять до предмета доказування у цій справі. За таких обставин клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.44, 72, 73, 77, 79, 80, 241, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів в адміністративній справі № 420/22519/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.

Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене за результатами розгляду справи.

Суддя Дмитро БАБЕНКО