Рішення № 139270753, 27.08.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 р. № 400/9021/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, провизнання бездіяльності протиправною, стягнення 120 264,38 грн,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 120264,38 грн;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 120264,38 грн.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (головуючий суддя Лісовська Н.В.).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2025 року скасовано ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 року та направлено справу до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою від 04.04.2025 року суд прийняв справу до свого провадження та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

В обґрунтування свої вимог позивач зазначила, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/753/24 ГУ ПФУ призначило їй пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788 з 07.06.2022 року. З травня 2024 року позивач почала отримувати пенсію. Разом з цим, відповідачем було здійснено розрахунок доплати пенсії згідно з вказаним рішенням суду за період з 07.06.2022 року по 30.04.2024 року. Але сума доплати у розмірі 120264,38 грн виплачена не була.

Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що питання виплати доплати згідно рішення суду у справі № 400/753/24 буде вирішуватися після затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік та виділення бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду за зазначений період.

Також відповідач звернув увагу на те, що задоволення вимоги позивача про стягнення 120264,38 грн фактично призведе до подвійного стягнення з ГУ ПФУ нарахованої суми пенсії, оскільки, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року у справі № 400/753/24, зазначена сума вже обліковується в автоматизованих системах обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справах) та на їх підставі в автоматизованій базі даних у підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з 07.06.2022 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі та раніше за текстом Закон № 1788).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року у справі № 400/753/24 визнати протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ № 2953/03.04-пр від 21.06.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, та зобов`язано ГУ ПФУ призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дати звернення 07.06.2022 року відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На виконання рішення суду ГУ ПФУ з 07.06.2022 року призначено позивачу пенсію, розмір якої становить: з 07.06.2022 року 5198,08 грн; з 01.03.2023 року 5304,44 грн; з 01.03.2024 року 5415 грн.

Виплата пенсії розпочалась з травня 2024 року.

Також, ГУ ПФУ на виконання рішення суду у справі № 400/753/24 розраховано доплату пенсії за період з 07.06.2022 року по 30.04.2024 року, який склав 120264,38 грн.

Не отримавши нараховану суму доплати пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону № 1788, ч. 1 ст. 58 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) Пенсійний фонд України є самостійним органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 76 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.

Частиною 2 ст. 73 Закону № 1058 передбачено, що забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Тобто, виплати пенсій здійснюються територіальними органами системи ПФУ виключно за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 року по справі «Пантелеєнко проти України» зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» указано, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголошено, що ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 року у справі «Каіч та інші проти Хорватії» визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання грошових платежів у належному розмірі суб`єкт владних повноважень повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення (обчислення) виплати та негайно після настання цієї події ініціювати або процедуру перерахування безготівкових коштів у власність зацікавленої особи (у разі достатності власних фінансових ресурсів для проведення виплати), або процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Як встановлено судом, у межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень вчинив і управлінське волевиявлення з приводу перерахунку пенсії заявника, і управлінське волевиявлення з приводу отримання додаткових асигнувань (у спосіб включення до відповідного переліку черговості).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 року у справі № 520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст. 2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

Суд відмічає, що застосування у даному конкретному випадку такого способу захисту порушеного права як стягнення коштів (за відсутності окремого та чітко визначеного джерела виплати) об`єктивно здатне призвести як до порушення права невизначеного кола інших осіб на отримання від суб`єкта владних повноважень поточних платежів з пенсійних виплат, так і до подвійного стягнення з суб`єкта владних повноважень однієї і тієї ж суми боргу з пенсії за минулі періоди.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що суб`єкт владних повноважень не заперечує та не відмовляється від виконання обов`язку щодо виплати спірних сум пенсії, зазначаючи, що така виплата буде здійснена у порядку черговості внесених рішень до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст. 2 КАС України.

Згідно правової позиції, викладеної у постанови Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 464/5990/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі № 9901/276/19, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де вказано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень, вчинивши управлінське волевиявлення у формі відмови у виплаті коштів як боргу за пенсією, нарахованою за рішенням суду з порушенням правила хронологічної послідовності виникнення обов`язків та за відсутності відповідних джерел фінансування за новим окремим письмовим зверненням позивача не вдавався до порушень прав (інтересів) заявника, котрим було надано адекватний та справедливий захист у межах вже розглянутого судом спору.

Відтак, проведеним розглядом не підтверджено факту існування у заявника порушеного публічного права, котре б згідно з ч.1 ст.2 КАС України підлягало захисту у межах даної справи.

Прийняття судом процесуального рішення про закриття провадження у справі унеможливлено змістом ст. 238 КАС України, позаяк на відміну від попереднього вже розглянутого судом спору (де йшлося про спонукання суб`єкта владних повноважень до зобов`язання виплатити кошти) у межах даної справи заявник обрав у якості способу захисту порушеного права вимогу про стягнення коштів, тобто у спосіб окремого нового звернення до суб`єкта владних повноважень створив новий спір.

Крім того, суд наголошує, що норми КАС України, а саме ч. 2 та 3 ст. 378, передбачають право на зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про: визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 120264,38 грн; стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 120264,38 грн відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.08.2026 року.

Суддя О.В. Малих