Рішення № 139270733, 27.08.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 р. № 400/5365/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, провизнання протиправним та скасування рішення від 14.04.2025 року; зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.04.2025 року про відмову у поновленні виплати пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити виплату пенсії по інвалідності III групи з 01.01.2025 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн за заподіяння моральних страждань, пов`язаних з неправомірною відмовою.

Ухвалою від 29.05.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що ніколи не перетинала кордонів Російської Федерації, жодних пенсій або соціальних виплат із РФ не отримувала і не зверталась за їх отриманням. Від`їзд з Бахмуту до Німеччини був вимушеним через військову ситуацію. Позивачем подано всі необхідні документи, які підтверджують право на відновлення пенсії, а відсутність ідентифікації була спричинена вимушеним переміщенням у зв`язку з війною.

Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що виплата пенсії згідно з Законом № 1058 проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Інформацію щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації позивачем не надано.

Відтак, підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

Таким чином рішення від 14.04.2025 року № 056350006216 про відмову у поновленні виплати пенсії є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України.

Також, оскільки у справі, що розглядається, позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння ГУ ПФУ, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини ГУ ПФУ в її заподіянні, то в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі та раніше за текстом Закону № 1058).

Виплата пенсії здійснювалась через установу банку.

Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , яке включене до Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309.

Виплату пенсії позивачу припинено з січня 2025 року, у зв`язку з не проходженням фізичної ідентифікації.

17.03.2025 року позивач за допомогою контактного центру Пенсійного фонду України подала заявку на ідентифікацію особи шляхом відеоконференцзв`язку.

За результатами проведеного 28.03.2025 року відеоконференцзв`язку на підставі наданих ідентифікаційних документів (паспорт громадянина України у формі ID-картки, реєстраційний номер облікової картки платника податків) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 07.04.2025 року № 65991 про встановлення особи ОСОБА_1 .

07.04.2025 року автоматично створено заяву про поновлення виплати пенсії відповідно до рішення про встановлення особи.

14.04.2025 року ГУ ПФУ прийнято рішення № 056350006216 про відмову в перерахунку, яким відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії.

Підстава відмови: відсутні інформація щодо не одержання пенсії від органів Російської Федерації.

Не погоджуючись з рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених ч. 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом№ 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30.01.2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30.09.2021 року у справі № 540/4060/20.

Статтею 9 Закону № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

У спірних правовідносинах позивачу з 01.01.2025 року припинено виплату пенсії у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, основною умовою припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення відповідача про припинення позивачу нарахування та виплати пенсії з 01.01.2025 року із зазначенням таких підстав припинення.

11.02.2025 року постановою Кабінету Міністрів України № 299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі Порядок № 299, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 1 Порядку № 299, цей Порядок визначає механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі страхові виплати), особам які: тимчасово проживають за межами України; проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації (далі тимчасово окуповані Російською Федерацією території України); які виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 (що був чинний до 20.03.2025 року) та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376, м. Бахмут Бахмутської міської територіальної громади з 13.12.2023 року є окупований Російською Федерацією.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, станом на час розгляду справи позивач проживає у Німеччині.

Відповідно до п. 6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

Фізична ідентифікація одержувачів як процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, здійснюється органами Пенсійного фонду України або установою уповноваженого банку, в якій особа отримує пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати.

До фізичної ідентифікації прирівнюється:

авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія. Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія);

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальним органом Пенсійного фонду України із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

Для підготовки даних для процедур ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв`язку та узагальнення їх результатів можуть використовуватись інформаційні технології із застосуванням складних комплексних завдань, системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманих або самостійно створених під час роботи (елементи штучного інтелекту);

посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.

Документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою, разом із письмовою заявою особи про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, складеною в довільній формі, надсилається рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку. Заява про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат разом із сканованою копією документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, яка відповідає оригіналу документа і придатна для сприйняття її змісту (повинна містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Установи уповноважених банків щомісяця до 25 числа в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через захищені канали зв`язку надсилають згідно з протоколами обміну інформацією Пенсійному фонду України інформацію про одержувачів, які пройшли фізичну ідентифікацію, та дату її проведення відповідно до абзацу другого цього пункту.

Пунктом 7 Порядку № 299 передбачено, що у разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов`язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а страхові виплати припиняються відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 11-1 ч. 1 ст. 64 Закону № 1058 виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити фізичну ідентифікацію пенсіонерів у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до п. 10 Порядку № 299 особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Заява про поновлення пенсії подається позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України (абз.1 п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22- 1) (далі Порядок № 22-1). Відповідно до абз. 2 п. 1.5 Порядку № 22-1 внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог Постанови № 637.

Як вбачається з матеріалів справи, особу позивача встановлено за результатами проведеного 28.03.2025 року відеоконференцзв`язку.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем було пройдено фізичну ідентифікацію, в строки, передбачені законодавством.

Як вже зазначалось, виплата пенсії може бути припинена за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Сторонами не надано суду доказів того, що позивачу були припинено пенсійні виплати відповідно до рішення пенсійного органу або в судовому порядку про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав, а саме п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058 або з підстав отримання позивачем пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Відповідно до п. 14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Таким чином, відповідно до закону, факт неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації встановлюється на підставі інформації уповноважених органів Російської Федерації або на підставі заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідні заходи щодо підтвердження особами, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та особами, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію та які на дату набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення отримували пенсію, інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації повинні бути здійснені до 31.12.2025 року відповідно до Постанові № 299 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня заява позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації на виконання п. 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п.1.8 розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Суд звертає увагу, що у разі відсутності відповідного повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації відповідач повинен був повідомити позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, водночас, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи наведене, відповідачем не доведена правомірність призупинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2025 року без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії.

А отже право позивача на отримання пенсії належить поновити.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне:

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.

Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (Постанова ВС від 10.06.2021 року у справі № 640/963/19).

Суд зауважує, що матеріалами справи та жодним доказом не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.

Крім того, позивачем також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена до відшкодування сума у розмірі 50000,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.04.2025 року № 056350006216 про відмову в перерахунку.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності III групи з 01.01.2025 року, нарахування та виплату пенсії з 01.01.2025 року та виплатити заборгованість з пенсії.

4. В решті позовних вимог вцдмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.08.2026 року.

Суддя О.В. Малих