Ухвала суду № 139270579, 27.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/17895/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

27 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Гр. Італії ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

Гр. Італії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 45870769), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 46011100018698 від 04.08.2026 про заборону в`їзду в Україну громадянину Італії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно з позовною заявою від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій просить:

- зупинити дію рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №4601130100021957 від 04.08.2026 про примусове повернення громадянина Італії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження або третьої країни - до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом громадянин Італії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування поданої заяви повідомляє, що примусове залишення України та застосування до позивача заборони на в`їзду в Україну строком на три роки фактично унеможливлює реалізацію ним зазначених прав та законних інтересів протягом значного періоду часу. При цьому, таке втручання не може вважатися законним та пропорційним, оскільки оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування необхідності застосування саме такого обмеження, не встановлює конкретних фактичних обставин, які свідчили б про наявність передбачених законом підстав для заборони в`їзду, та не містить мотивів, з яких суб`єкт владних повноважень дійшов висновку про необхідність застосування до Позивача трирічної заборони.

При цьому, за наявності таких рішень, незважаючи на звернення до суду позивач позбавлений права вільно пересуватись по території України.

Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.

Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Одночасно з цим заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Водночас, суд звертає увагу, що за змістом п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Так, суд зауважує, що позивачем у цій справі оскаржується рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 46011100018698 від 04.08.2026 про заборону в`їзду в Україну, тоді як представник позивача просить суд зупинити дію рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №4601130100021957 від 04.08.2026 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яке не є предметом оскарження в даній адміністративній справі.

Таким чином, враховуючи наведене вище правове регулювання та імперативні приписи п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, суд дійшов висновку про безпідставність заяви представника позивача про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Гр. ОСОБА_2 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна