Рішення № 139270198, 27.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Київ № 320/17293/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності, в якому просить:

- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі з 08.02.2022 по 21.02.2023 у сумі 106 250,00 грн (сто шість тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) вирахувавши відповідні податки та збори;

- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 10 806,75 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень, 75 копійок), вирахувавши відповідні податки та збори.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 позивача наказом Державної податкової служби України від 22.02.2023 №186-о було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу супроводження змін щодо процедур контрольно-перевірочної роботи управління методології та якості перевірок департаменту податкового аудиту з 27.09.2021. На думку позивача, оскільки вказане рішення відповідачем фактично виконано з затримкою упродовж періоду з 08.02.2022 по 21.02.2023, останній повинен сплатити на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 106 250,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 22.05.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в адміністративній справі №320/17293/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 залучено до участі у справі №320/17293/23 в якості співвідповідача - Державну фіскальну службу України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву зазначив, що Державна податкова служба України не була стороною у справі №640/29110/21 та не перебувала у трудових відносинах з позивачем. Вказано, що лише з 08.12.2022 відбулась заміна боржника у виконавчому провадженні при виконанні рішення суду у справі №640/29110/21. На думку відповідача, оскільки обов`язок відповідача щодо виконання рішення суду у справі №640/29110/21 виник починаючи з 08.12.2022, позовна вимога щодо стягнення з ДПС заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення починаючи з 08.02.2022 є необґрунтованою та неправомірною.

У відповіді на відзив позивачка зазначила, що, оскільки відповідач виконав рішення суду та поновив її на роботі, цим самим він фактично визнав себе правонаступником прав та обов`язків Державної фіскальної служби України у справі щодо поновлення позивача на роботі. Відтак, вважає, що Державна податкова служба є належним правонаступником і у цій справі, предметом якої є стягнення оплати за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У поданих до суду письмових запереченнях відповідачем наголошено, що факт виконання ДПС рішення у справі №640/29110/21 не спростовує факту оскарження ДПС ухвали про заміну боржника у виконавчих листах у зазначеній справі та відповідає актуальній судовій практиці щодо передчасності заміни відповідача правонаступником у справах, що не стосуються публічно-владних функцій (якою і є справа № 640/29110/21, оскільки така стосується питання проходження публічної служби) і на момент вирішення судом питання про заміну боржника до Реєстру не був унесений запис про припинення Державної фіскальної служби України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 у справі №826/16293/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.03.2019, визнано протиправним та скасовано Наказ Державної фіскальної служби України від 20 вересня 2016 року №3196-о про звільнення ОСОБА_1 визнати протиправним та скасувати. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з 21.09.2016 року. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.09.2016 року до 16.05.2017 року в сумі 47 404,44 грн, відрахувавши відповідні податки та збори.

На виконання судового рішення у справі №826/16293/16 позивача було поновлено на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу планування та інформаційного забезпечення департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з 21.09.2016 з посадовим окладом 8500,00 грн.

У подальшому, наказом Державної фіскальної служби від 24.09.2021 №1347-о позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням Державної фіскальної служби України з повним скороченням посад та чисельності, згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21, зокрема:

- визнано протиправним та скасовано наказ тимчасово виконуючого обов`язки Голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України Александрова А. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.09.2021 № 1347-о;

- поновлено ОСОБА_1 з 27.09.2021 на посаді, що є рівнозначною посаді головного державного ревізора-інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 позивача наказом Державної податкової служби України від 22.02.2023 №186-о поновлено на посаді головного державного інспектора відділу супроводження змін щодо процедур контрольно-перевірочної роботи управління методології та якості перевірок департаменту податкового аудиту з 27.09.2021.

Наказом Державної податкової служби України від 23.03.2023 №307-о позивача звільнено 23.03.2023 із займаної посади за згодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».

Оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано із затримкою упродовж з 08.02.2022 по 21.02.2023, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, а також допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Так, зокрема, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі №640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі №640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №280/5260/19, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 09.11.2022 у справі №460/600/22 та від 23.03.2023 у справі №420/8539/21 тощо.

Окрім того, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю.

Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Відтак, існування зазначеного судового рішення породжувало у роботодавця (відповідача) обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після його проголошення.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання судового рішення від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 наказом Державної податкової служби України від 22.02.2023 №186-о поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу супроводження змін щодо процедур контрольно-перевірочної роботи управління методології та якості перевірок Департаменту податкового аудиту Державної податкової служби України з 27.09.2021.

Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 про поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді фактичної виконано відповідачем 22.02.2023, суд дійшов висновку про затримку виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки, а саме з 03.09.2021 (наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі) по 25.07.2022 (день, що передував виданню наказу про поновлення на посаді).

Разом з тим, вирішуючи питання щодо суб`єкта, з якого підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 №67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» ліквідовано Міндоходів і відновлено діяльність Державної податкової служби України та Державної митної служби України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» визнано такою, що втратила чинність, постанову від 01 березня 2014 року №67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» і вирішено реорганізувати Міндоходів у ДФС України шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 «Про Державну фіскальну службу України» затверджено Положення про ДФС України, відповідно до якого ДФС є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 №651-р «Питання Державної фіскальної служби України» підтримано пропозицію голови ДФС України про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міндоходів, що припиняється.

Наказом ДФС України від 18.07.2014 №2 розпочато виконання ДФС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 «Про Державну фіскальну службу України» функцій і повноважень Міндоходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 (далі - Постанова КМУ №1200) утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

Цією ж постановою встановлено, що: 1) ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; 2) Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства; 3) ДПС України та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності; 4) забезпечення діяльності ДПС України та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених ДФС України; 5) ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПС України та Державної митної служби.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 №682-р (далі - Розпорядження КМУ №682-р) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення ДПС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС України.

У постановах Верховного Суду від 11.02.2021 в справі № 826/9815/18, від 13.10.2021 у справі № 803/130/16, від 02.11.2021 у справі № 816/1231/15, від 26.05.2022 у справі № 807/3591/14, від 28.07.2022 у справі № 807/3656/14, від 03.05.2023 у справі № 260/4620/21, від 01.06.2023 у справі № 803/746/15-а визначено, що положення КАС України, на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим, за правилам КАС України, є доведення обставин вибуття сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України встановлені, ураховуючи специфіку публічно-правових відносин, а саме: повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому/іншим суб`єктам владних повноважень. Якщо ж спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

У цьому контексті суд зазначає, що спір у цій справі виник у відносинах публічної служби, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

Так, судом встановлено, що Постановою КМУ №1200 ДФС було реорганізовано шляхом поділу з утворенням ДПС України та Державної митної служби України.

Аналізуючи зміст Постанови №1200 та Розпорядження № 682-р, Верховний Суд у вже згаданій постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 зазначив, що вони свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. У такому випадку ДПС України (її територіальні органи) може бути відповідачем у спорі, що виник у відносинах публічної служби, виключно у випадку фактичного вибуття ДФС України (її територіальних органів) унаслідок припинення.

Аналогічний висновок викладено у постанові від 18.04.2022 у справі №826/18481/14, у якій Верховний Суд зазначив, що правонаступником Міністерства доходів і зборів є Державна фіскальна служба України і в цьому випадку Міністерство доходів і зборів не може бути замінено на Державну податкову службу України до фактичного вибуття ДФС України внаслідок припинення.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної фіскальної служби України, натомість там наявна інформація, що з 17.05.2019 ДФС України перебуває у стані припинення, тобто ДФС України наразі не ліквідовано.

Беручи до уваги, що ДФС України не вибула із спірних правовідносин належним відповідачем за вимогами позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді є ДФС України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №826/5470/15.

Ураховуючи вищезазначене, в межах спірних правовідносин необхідним є стягнення з Державної фіскальної служби України на користь позивача середнього заробітку за період з 08.02.2022 по 21.02.2023.

Разом з тим, судом встановлено, що в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №640/29110/21 не міститься розрахунку середньої заробітної плати, яка була у позивача за останні два місяці до звільнення її з посади.

Оскільки відповідач на момент прийняття рішення у справі №640/29110/21 не надав суду відповідних розрахунків, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов`язав Державну фіскальну службу України здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з наступного після звільнення дня по день прийняття рішення про поновлення на посаді відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Як наголошено позивачем, такий спосіб захисту порушеного права позивача не був ефективним, адже відповідач так і не обчислив середній заробіток і не виплатив належні позивачу суми за час вимушеного прогулу.

Матеріали справи таких розрахунків не містять.

У постанові від 16.02.2023 у справі №420/2192/21 Верховний Суд зазначав, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.

Таким чином, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду слід виходити із положень абзаців 3, 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до яких якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 24.10.2021 №977-0 «Про виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивачу було встановлено посадовий оклад у розмірі 8500,00 грн.

Отже середній заробіток позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі становить 106250,00 грн (8500,00 грн х 12,5), з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі з 08.02.2022 по 21.02.2023 у сумі 106 250,00 грн (сто шість тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 коп), вирахувавши відповідні податки та збори.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 10 806,75 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень, 75 копійок), вирахувавши відповідні податки та збори, суд зазначає таке.

Статтею 17 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у розмірі відповідних відсотків від середньої заробітної плати (доходи).

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 (далі - Порядок №1266).

Вказаний Порядок №1266 визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації, у тому числі резидента Дія Сіті, або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці).

Пунктом 32 Порядку №1266 визначено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

Згідно з пунктом 27 Порядку №1266 у разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

Як встановлено судом, після поновлення на посаді головного державного інспектора відділу супроводження змін щодо процедур контрольно-перевірочної роботи управління методології та якості перевірок департаменту податкового аудиту Державної податкової служби України на підставі наказу від 22.02.2023 №186-о позивач з 02.03.2023 по 22.03.2023 перебувала на лікарняному, що підтверджується медичними висновками від 02.03.2023 (період непрацездатності з 02.03.2023 по 13.03.2023) та від 14.03.2023 (період непрацездатності з 14.03.2023 по 22.03.2023).

Відповідно до наказу про поновлення роботі від 22.02.2023 №186-о позивачу було встановлено: ??

- посадовий оклад у розмірі 10300, 00 (десять тисяч триста) гривень; ??

- надбавка за 7 ранг державної служби - 400,00 (чотириста) гривень відповідно до розміру надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців, встановленого постановою Кабінету Міністрів від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів»);

- надбавка за вислугу років (за стаж державної служби понад 17 років) - 50% посадового окладу (ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу»).

Таким чином, середня заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця має обчислюватися з суми 15850, 00 (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень.

Заробітна плата за один робочий день становить 720,45 грн (15850,00 грн : 22 (cередня кількість робочих днів у місяці).

З 02.03.2023 по 22.03.2023 період тимчасової непрацездатності позивача становить 15 робочих днів.

Отже, розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності становить 10 806,75 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень 75 копійок).

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 10 806,75 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень, 75 копійок), вирахувавши відповідні податки та збори підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 170,57 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, наявною в матеріалах справи. Оскільки позов задоволено частково, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 438,96 грн з кожного відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності - задовольнити частково.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі з 08.02.2022 по 21.02.2023 у сумі 106 250,00 грн (сто шість тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) вирахувавши відповідні податки та збори.

Стягнути з Державної податкової служби України (адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 10 806,75 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень, 75 копійок), вирахувавши відповідні податки та збори.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 438,96 грн (чотириста тридцять вісім гривень дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 438,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.