Рішення № 139269462, 24.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокуСправа №160/17269/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/17269/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, код ЄДРПОУ: 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046350023100 від 09.06.2026 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати позивачу до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету з 01.09.2002 по 22.05.2005, з 27.06.2005 по 10.07.2005, з 31.08.2005 по 22.01.2006, з 20.04.2006 по 27.04.2006;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі положень ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначити пільгову пенсію.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії. Позивач зазначає, що відповідач неналежним чином обчислив пільговий стаж позивача, безпідставно не зарахувавши до нього період навчання в технікумі.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/17269/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17269/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження)

06 липня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що відсутні правові підстави зарахувати позивачу до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету з 01.09.2002 по 22.05.2005, з 27.06.2005 по 10.07.2005, з 31.08.2005 по 22.01.2006, з 20.04.2006 по 27.04.2006.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Рішенням відповідача від 09.06.2026 року №046350023100 позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність пільгового стажу. Підстави для незарахування періоду навчання не зазначені.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) працівники, день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).

Згідно п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Позивач зазначав, що відповідач безпідставно не зарахував до його пільгового стажу періоди навчання у технікумі.

Згідно форми РС-право позивача спірні періоди саме до пільгового стажу дійсно не зараховані.

Згідно диплому від 29.06.2006 року НОМЕР_2 позивач у 2006 році закінчив Павлоградський технікум Національного гірничого університету за спеціальністю «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїм» та здобув кваліфікацію гірничий технік-електромеханік.

При цьому цей диплом є дипломом молодшого спеціаліста.

Згідно додатку до вказаного диплому позивач навчався з 01.09.2002 року по 29.06.2006 року.

Згідно запису №11 в трудовій книжці позивача від 30.08.2004 року НОМЕР_3 03.08.2006 року позивача прийнято електрослюсарем підземним 3 розряду з повним робочим днем під землею на дільницю №4.

За формою РС-право позивача по зайнятій посаді обліковано пільговий підземний стаж.

Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Позивач працевлаштувався в межах тримісячного строку після завершення навчання.

Також суд констатує початок роботи саме за здобутим фахом, що з`ясовано виходячи з відомостей про посаду «Електрослюсар підземний» в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Проте, суд звертає увагу, що позивач закінчив технікум та здобув кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст».

Згідно ст. 29 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060-XII (далі Закон №1060-XII) на структура освіти включає:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру;

- самоосвіту.

Відповідно до ст. 30 Закону №1060-XII в Україні встановлюються такі освітні рівні:

- початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

Частинами 1-2 ст. 40 Закону №1060-XII встановлено професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.

Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 41 Закону №1060-XII професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).

Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст"

Відповідно до ч. 1-3 ст. 43 Закону №1060-XII вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Пільга за ст. 38 Закону №103/98-ВР встановлює, що визначальною обставиною її застосування є навчання «у закладі професійної (професійно-технічної) освіти», а також що «перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців».

Відповідно, підлягає встановлення характеристика навчального закладу позивача, в т.ч. встановлення належності цього закладу до категорії «заклад професійної (професійно-технічної) освіти), оскільки законодавець пов`язав право на відповідну пільгу саме з категорією навчального закладу.

Перелік таких закладів визначався Законом №1060-XII протягом всього періоду навчання позивача. Застосування цього закону до обставин цієї справи обумовлено принципом прямої дії нормативно-правових актів у часті.

В свою чергу Закон №1060-XII не лише не відносив технікуми до категорії «заклади професійно-технічної освіти», а прямо визначав технікуми як заклади вищої освіти у ст. 43.

Суд вважає за необхідне застосувати і інший критерій визначення права на пільгу за ст. 38 Закону №103/98-ВР результат навчання. Так, згідно ч. 6 ст. 41 Закону №1060-XII за результатом навчання у професійно-технічному закладі освіти присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» (і лише випускникам вищих професійних училищ присвоюється кваліфікація «молодший спеціаліст»). В свою чергу за загальним правилом згідно ч. 3 ст. 43 Закону 1060-XII технікуми здійснюють підготовку «молодших спеціалістів». А за змістом ч. 2 ст. 30 Закону 1060-XII «кваліфікований робітник» та «молодший спеціаліст» є різними та послідовними освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Отже, технікуми на час навчання позивача належали до вищих закладів освіти, а за результатом їх закінчення надавався освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст», що є вищим ніж освітньо-кваліфікаційний рівень, що надавався професійно-технічними закладами освіти, які готували «кваліфікованих робітників».

Відповідні відмінності мають і документи про освіту, оскільки згідно ст. 16 Закону №103/98-ВР здобувачі професійно-технічної освіти отримують диплом «кваліфікованого робітника».

Слід відзначити, що навіть станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії згідно ст. 16 Закону №103/98-ВР випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник".

Отже, ані станом на дату навчання, ані станом на дату звернення за призначенням пенсії позивач не міг вважатися таким, що коли-небудь навчався у «закладі професійної (професійно-технічної) освіти», оскільки в нього відсутній диплом про закінчення такого закладу, а наявний документ про освіту свідчить про закінчення закладу саме вищої освіти.

При цьому суд підкреслює, що необхідність належності закладу освіту до професійно-технічних передбачена як в Положенні №590, так і в Законі України «Про професійну (професійно-технічну) освіту». На противагу цьому позивач навчався в закладі вищої освіти.

Суд не заперечує можливість здобуття професійно-технічної освіти в технікумі в цілому, однак саме в юридичній ситуації позивача здобутий рівень освіти належить до вищої освіти, така належність існувала в т.ч. і в період навчання позивача.

Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 27.10.2022 році у справі №160/6484/22, від 15.09.2022 року у справі №160/25125/21, від 02.11.2021 року у справі №280/3592/21.

Також суд зауважує, що за ст. 18 Закону №103/98-ВР до професійно-технічних навчальних закладів належать також інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.

Вказана норма права передбачає невичерпність переліку типів навчальних закладів, які належать до професійно-технічної освіти, в зв`язку з чим така належність має встановлюватися за змістовним критерієм. Таким критерієм може бути освітньо-кваліфікаційний рівень, який присвоюється по завершенню навчання у відповідному закладі. Однак, як вже вказав суд, позивачу присвоєно не такий освітньо-кваліфікаційний рівень, що присвоюється випускникам професійно-технічних закладів освіти («кваліфікований робітник»), тому навіть за таким критерієм спірна пільга не підлягає застосуванню до позивача.

Слід враховувати і правила формальної логіки, оскільки до невизначеної категорії «інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту» очевидно не може входити вищий заклад освіти, адже за ст. 29 Закону №1060-XII професійно-технічна освіта та вища освіта є різними структурними елементами освіти, при цьому технікуми віднесено статтею 43 Закону №1060-XII саме до вищих закладів освіти, які готують спеціалістів з вищим освітньо-кваліфікаційним рівнем, ніж «кваліфікований робітник».

Суд звертає увагу також на те, що попри відсутність відповідного обґрунтування в спірному рішенні відповідача пільги згідно законодавства застосовуються в разі наявності відповідних обставин, а не в зв`язку з тим, що орган державної влади не навів достатнього обґрунтування відсутності таких обставин. Відповідно, незалежно від обґрунтованості спірного рішення в цій частині позивач не може в зв`язку з цим набути право на те, на що немає права згідно законодавства.

Отже, йдеться про невідповідність здобутого рівня освіти та невідповідність здобутої спеціальності та наступної роботи.

Таким чином, в частині позовних вимог щодо періоду навчання належить відмовити.

Окремо суд звертає увагу на те, що навчання в цьому ж навчальному закладі (Палоградський технікум) в цей же період було предметом розгляду Третього апеляційного адміністративного суду у постанові від 27.05.2026 року у справі №160/33406/25, в якій констатовано:

«Таким чином, у розумінні Закону №1060-ХІІ Павлоградський технікум Національної гірничої академії та Національна гірнича академія України на момент навчання позивача були закладами вищої освіти, а не закладами професійної (професійно-технічної) освіти, а відтак навчання у них не є здобуттям робітничої професії».

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко