Рішення № 139269276, 26.08.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15851/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області) про:

визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 24.09.2025, зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності ОСОБА_1 з 06.08.1989 по 29.08.2025 згідно трудової книжки НОМЕР_1 ; зарахувавши до спеціального стажу період навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської; зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 29.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою та необхідними документами для призначенням пенсії за вислугу років.

Однак, рішенням ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 позивачу відмовлено у задоволенні такої заяви у зв`язку із відсутністю станом на 11.10.2017 необхідного спеціального стажу 26 років 06 місяців.

До страхового стажу позивача зараховано 32 роки 18 днів, до спеціального страхового стажу 23 роки 01 місяць 27 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутні дата народження заявниці та печатка підприємства. Запропоновано надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи, або підтвердити належність трудової книжки в судовому порядку.

Окрім того, до спеціального страхового стажу позивача згідно диплому серії НОМЕР_2 та трудової книжки НОМЕР_1 не зараховано період її навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської за спеціальністю російська мова та література, французька мова.

Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає його неправомірним з огляду на те, що працівник не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України страхового стражу, а тому періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 мають бути зараховані до загального страхового стажу позивача, а період навчання позивача у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської у період з 06.08.1989 по 15.08.1994 має бути зарахований до страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено органом Пенсійного фонду станом на 11.10.2017, тобто без врахування Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019. Враховуючи, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII 20.06.2024 (тобто після прийняття Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019), то відповідач повинен був застосовувати положення означеної норми в редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З наведених підстав просила позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.73).

Відповідач - ГУ ПФУ у Київській області у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач пред`явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 24.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», додавши до заяви наступні документи: трудову книжку серії НОМЕР_1 ; диплом серії НОМЕР_2 від 29.06.1994; накази; довідку Зачернецької гімназії від 29.08.2025 №185; повідомлення Зачернецької гімназії від 23.06.2025 №152; паспорт; картку платника податків (а.с.10-13,18-55).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ у Київській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2025.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

З рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 вбачається, що згідно із поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 32 роки 18 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років 23 роки 01 місяць 27 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутні дата народження заявниці та печатка підприємства. Для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи, або підтвердити належність трудової книжки в судовому порядку.

До спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років зараховано всі періоди (а.с.15-17).

Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких нормативно-правових актів.

Згідно із пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Згідно з п. е ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт е, за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Вказані зміни набрали чинності 01.04.2015.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VIII, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців.

Проте, 04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, починаючи з 05.06.2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Крім того, аналіз змісту п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення дозволяє дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

Розділ 1 Освіта Переліку №909 встановлює, зокрема, що робота у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи дає право на пенсію за вислугу років.

14.06.2000 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №963 якою затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - Перелік №963), відповідно до якого до посад педагогічних працівників віднесено наступні посади: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 15.08.1994 по 29.08.2025 працювала у Зачернецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (перейменована в Зачернецьку гімназію) на посаді вчителя французької мови, практичного психолога, соціального педагога, вчителя зарубіжної мови та мистецтва, психолога та соціального педагога (а.с.18-38), що дає їй право на призначення пенсії за вислугу років.

Відтак суд приходить висновку про те, що до трудового стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами е- ж статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення має бути зарахований період трудової діяльності позивача з 15.08.1994 по 29.08.2025.

З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 вбачається, що стаж роботи позивача ОСОБА_1 на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 становить 23 роки 01 місяць 27 днів, при цьому загальний страховий стаж становить 32 роки 18 днів (а.с.15-17).

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 вбачається, що при обрахунку страхового стажу позивача до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з тих підстав, що на титульній сторінці відсутні дата народження заявниці та печатка підприємства, одночасно зараховано 32 роки 18 днів страхового стажу згідно тієї самої трудової книжки позивача.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162).

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58).

З положень пункту 2.4 Інструкції №58 вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Разом з тим, з доданої до матеріалів справи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.18) вбачається, що на її титульній сторін проставлена дата народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідає даним паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Любомльським РВ УМВС України у Волинській області від 08.02.1997 (а.с.10-11).

Окрім того, на думку суду, відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.18) в даному випадку не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, в тому числі на призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці (вказаний висновок Верховного Суду відображений у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а).

Відтак, на думку суду, відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 з мотивів відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.08.1988 по 31.07.1989 працювала доглядачем ВРХ молодняка у Колгоспі «Росія», у період з 06.08.1989 по 15.08.1994 навчалася у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської, у період з 15.08.1994 по 29.08.2025 працювала у Зачернецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (перейменована в Зачернецьку гімназію) на посаді вчителя французької мови, практичного психолога, соціального педагога, вчителя зарубіжної мови та мистецтва, психолога та соціального педагога (а.с.18-38).

Разом з тим, суд зазначає, що період роботи з 01.08.1988 по 31.07.1989, з 15.08.1994 по 29.08.2025, охоплені трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , вже зараховані відповідачем до страхового стажу позивача, що підтверджується Формою РС-право, наданою пенсійним органом (а.с.14) та зазначено відповідачем у спірному рішенні, та такий стаж становить 32 роки 00 місяців 18 днів.

Страховий стаж 32 роки 00 місяців 18 днів зарахований відповідачем на підставі наданих до заяви інших документів, виданих за місцем роботи позивача, а саме: наказу №22 від 12.08.1994 по Зачернецькій СШ, наказів відділу освіти Любомльської РДА №121 від 09.08.1994, №196 від 25.08.2005, довідок Зачернецької гімназії №183 від 29.08.2025, №37-к від 03.09.2018, №170 від 26.06.2025, №184 від 29.08.2025, №185 від 29.08.2025, наказів №15-к/тр від 30.08.2023, №10-к/тр від 25.08.2025, наказів Зачернецької ЗОШ І-ІІ ступенів №32-К від 15.06.2018, №40-к від 04.09.2018, повідомлення №152 від 23.06.2025 (а.с.41-55).

З наведеного слідує, що спірне рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 містить суперечності, щодо вже зарахованого відповідачем стажу (32 роки 00 місяців 18 днів) та інформацією про те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , яка охоплює зарахований період 32 роки 00 місяців 18 днів.

Суд зазначає, що періоди роботи з 01.08.1988 по 31.07.1989, з 15.08.1994 по 29.08.2025 вже зараховані відповідачем до страхового стажу позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому повторному зарахуванню не підлягають.

Відтак, в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.08.1988 по 31.07.1989, з 15.08.1994 по 29.08.2025 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 належить відмовити, оскільки вказані періоди вже зараховані відповідачем до страхового стажу позивача.

Разом з тим, не зарахованим до страхового стажу ОСОБА_1 є період її навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а тому вказаний період підлягає зарахуванню відповідачем до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування відповідачем до спеціального стажу періоду навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської, суд зазначає наступне.

Згідно з дипломом серії НОМЕР_2 та записами №1 та №2 трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 06.08.1989 по 15.08.1994 навчалась на стаціонарі (денна форма навчання) в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської за спеціальністю російська мова та література, французька мова (а.с.19,39-40).

Як вбачається з Форми РС-право, наданої пенсійним органом (а.с.14), спірний період навчання не зарахований пенсійним органом до спеціального стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику освіти.

Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Суд зазначає, що у період навчання ОСОБА_1 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської (з 1989 по 1994) правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII).

За статтею 34 Закону № 1060-XII (у редакції, чинній на період навчання позивача у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської) вищими навчальними закладами є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

З наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов ім. Н.К. Крупської не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а належав до вищих навчальних закладів.

У справі № 643/11758/16-а Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 сформував правовий висновок про те, що вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Оскільки позивач у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання не до загального трудового стажу, а саме до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (стаття 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" від 10.02.1998 №103/98-ВР), то період навчання ОСОБА_1 з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської, не підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Водночас, такий стаж може бути зарахований до загального трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №140/13174/24.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що період навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської не підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, Відтак, відповідачем правомірно не зараховано до спеціального стажу позивача вказаний період навчання, а тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Окрім того, з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 вбачається, що стаж роботи позивача ОСОБА_1 на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 становить 23 роки 01 місяць 27 днів (а.с.15-17). Тобто, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017, без врахування періоду роботи ОСОБА_1 , на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років з 11.10.2017 по 29.08.2025 (на посаді практичного психолога, соціального педагога, вчителя зарубіжної мови та мистецтва, психолога та соціального педагога Зачернецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (перейменована в Зачернецьку гімназію), що підтверджується також Формою РС-право, наданою пенсійним органом (а.с.14,18-38).

При цьому, у спірному рішенні пенсійним органом не обгрунтовано підстав та не наведено мотивів незарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років з 11.10.2017 по 29.08.2025.

В контексті висновків спірного рішення суд зазначає, що 03.10.2017 було прийнято Закон України №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Також Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у такій редакції: До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

Між тим принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 не погоджується з тим, що положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Тобто, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 також вказав, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11 жовтня 2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Таким чином, робота позивача з 11.10.2017 по 29.08.2025 має бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до норм пункту е статті 55 Закону №1788-ХІІ та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019.

Відтак, на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років (24.09.2025) позивач має спеціальний стаж більше ніж 25 років: 23 роки 01 місяць 27 днів станом на 11.10.2017 (зарахований ГУ ПФУ у Київській області відповідно до рішення №032750006001 від 02.10.2025) та понад 7 років після 11.10.2017. Незарахування відповідачем до спеціального стажу навчання позивача до 11.10.2017 (з 06.08.1989 по 15.08.1994) не змінює висновків суду про достатність у позивача спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що рішенням ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу, який враховано тільки по 11.10.2017.

Враховуючи, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 24.09.2025, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019, то відповідач повинен був застосовувати положення пункту "е" частини 1 статті 55 Закону №1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене, відповідач не дотримався вимог наведених вище норм законодавства України, а відтак спірне рішення ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 не відповідає критеріям, визначеним у статті 2 КАС України та статті 19 Конституції України, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені у справі обставини, норми чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд вважає, що оскільки у ОСОБА_1 є необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років (з урахуванням періодів роботи після 11.10.2017), а рішенням ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 їй безпідставно відмовлено у призначенні пенсії, то позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправним та скасування рішенням ГУ ПФУ у Київській області №032750006001 від 02.10.2025; зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської згідно трудової книжки НОМЕР_1 та до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 29.08.2025, та призначити позивачу пенсію за вислугу років з 24.09.2025 (з дня звернення із заявою). У задоволення решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які під лягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 05.12.2025 №1.413515075.1 (а.с.8).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області необхідно стягнути судовий збір у розмірі 484,48 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 21.11.2025, укладений між адвокатом Лукомською В.В., що діє від імені Адвокатського бюро «Олександр Носков і Партнери» та позивачем ОСОБА_1 , додаткову угоду від 21.11.2025 №1, акт про надання послуг від 01.12.2025, свідоцтво серії ВЛ №1476, довідку-квитанцію від 01.12.2025 №2.426357097.1 на суму 4000,00 грн (а.с.61-67).

Як слідує з акта про надання послуг від 01.12.2025, адвокатом надано позивачу такі правничі послуги: вивчення та аналіз наданих клієнтом документі, судової практики; підготовка та подання позовної заяви до суду; підготовка на стадії розгляду справи в суді першої інстанції відповіді на відзив та інших процесуальних документів (в разі необхідності). Всього на суму 4000,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг та часткове задоволення позову), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн. Решту витрат повинен понести позивач.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №032750006001 від 02.10.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 06.08.1989 по 15.08.1994 у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської згідно трудової книжки НОМЕР_1 та до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 29.08.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 24.09.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).

Суддя Р.С. Денисюк