Рішення № 139266467, 26.08.2026, Яремчанський міський суд

Справа № 354/1325/24

Провадження № 2/354/79/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

26 серпня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ковалюк О.М.,

за участю секретаря судового засідання Стремінської А.І.,

представника позивача - адвоката Левицького А.О.,

представника третьої особи Івано-Франківської ОДА Ігнатенка О.Ю.

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справуза позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» в особі філії «ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції учасників процесу

Представник позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (надалі -ДП «Ліси України») в особі філії «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, у якому просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,125 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2963, зареєстровану 11.01.2019 структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області відділом у м. Яремчому міськрайонного управління в Надвірнянському районі та м. Яремчому Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 2611092001:22:002:2963 № 145 від 19.02.2021, що посвідчений Приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Маркеловою Іванною Михайлівною.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначає наступне.

Розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 №85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству було надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства площею 11746 га. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею №002701 позивачу надано у постійне користування земельну ділянку площею 4350,5 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Однак позивач позбавлений можливості користування вказаною ділянкою у повній мірі, оскільки на ній розташована ділянка площею 0,125 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963. Державна реєстрація вказаної ділянки проведена Відділом у м. Яремчому Міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремчому Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області 11.01.2019. Державна реєстрація права власності на вказану ділянку проведена 19.02.2021 приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2021 за реєстровим №145. Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні позивача підтверджується Державним актом на право постійного користування землею №002701.

Вважає, що хоч не є стороною правочину, однак як заінтересована особа має право на звернення з таким позовом, оскільки його право порушене, а договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить закону та може бути оскаржений в судовому порядку. Крім того, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки має наслідком припинення речових прав відповідачки на земельну ділянку, що є предметом цього договору.

06.04.2026 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, зсилаючись на практику Верховного суду в такій категорії спорів та необхідністю змінити позовні вимоги, просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га.

24.05.2026 до суду надійшли письмові пояснення Івано-Франківської ОДА про те, що відповідно до чинного законодавства, обласні державні адміністрації, у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, уповноважені на вирішення питань, зокрема використання землі (стаття 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). Згідно зі статтями 21, 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 17 Земельного кодексу України обласна державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Відповідно до частини 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Окрім того розпорядниками земельних ділянок державної власності також виступають районні державні адміністрації, які згідно норм частини 3 статті 122 ЗК України на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру місце розташування спірної земельно ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га визначено в межах населеного пункту села Поляниця. Одже, на сьогодні, Івано-Франківська обласна (військова) адміністрація не уповноважена розпоряджатися землями державної власності, що перебувають в користуванні ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ», які розташовані в межах сіл, селищ. Відтак спірна земельна ділянка вважається державною власністю, розпорядником якої є районна державна адміністрація.

Розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07.02.1996 №85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» було надано в постійне користування державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства, зокрема Ворохтянському ДЛП надано 11746 га земель.

Відповідно до інформації та доданих документів, що міститься у справі, позивач позбавлений права користування вказаною земельною ділянкою площею 4350,5 га для ведення лісового господарства в повній мірі, оскільки на ній розташована земельна ділянка площею 0,125 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963, яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, які містяться в матеріалах справи, зареєстрована за відповідачем.

Враховуючи, що у лісогосподарського підприємства є наявний державний акт на право постійного користування землею від 2001 року за № 002701, відповідно до якого Ворохтянському ДЛГ надано у постійне користування земельну ділянку площею 4350,5 га для ведення лісового господарства, за рахунок якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га позивач є постійним землекористувачем зазначеної вище земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування землею № 002701, а формування та державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га. в межах вказаної земельної ділянки свідчить про порушення прав постійного землекористувача та обмеження у здійсненні ним права користування землями лісового фонду за їх цільовим призначенням.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі

20.06.2024 ухвалою судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Єрмак Н.В. позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків щодо оплати судового збору. На виконання ухвали суду позивачем 05.07 2024 було надіслано платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 6056, 00 грн.

Ухвалою судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Єрмак Н.В. від 10.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження й призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Савчук Г.М. № 65 від 06.01.2026, у зв`язку з достроковим закінченням відрядження судді Салтівського районного суду міста Харкова Єрмак Н.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 354/1323/25 між суддями, внаслідок якого 06.01.2026 головуючою суддею обрано Ковалюк О.М.

07.01.2026 ухвалою судді Ковалюк О.М. прийнято до свого провадження дану цивільну справу й призначено підготовче судове засідання.

15.01.2026 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменюк І.Л. та надано можливість брати участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з допомогою підсистеми ЄСІТС.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04.03.2026 представнику позивача Левицькому А.О. надано можливість брати участь у всіх судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з допомогою підсистеми ЄСІТС.

06.04.2026 представником позивача подано клопотання про долучення доказів (копія Висновку експерта судової земельно-технічної експертизи №4454 від 26.09.2023), які протокольною ухвалою суду 29.04.2026 були долучені до матеріалів справи.

06.04.2026 ухвалою суду витребувано від приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Маркелової І.М. копію договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер якої 2611092001:22:002:2963) серія та номер: 145, виданий 19.02.2021, який нотаріусом було надіслано до суду 28.04.2026.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.04.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову та викладено позовні вимоги в наступній редакції: «витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДТ «Ліси України» земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га та виключено з складу відповідачів Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Вирішено в подальшому розглядати справу з урахуванням позовної заяви в новій редакції.

02.04.2026 ухвалою суду залучено до розгляду справи в якості третьої особи Івано-Франківську обласну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 29.04.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25.05.2026 представнику Івано-Франківської ОДА надано можливість брати участь у всіх судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з допомогою підсистеми ЄСІТС.

За наслідком судового засідання 18.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив час його проголошення 26.08.2026 о 16:50 год.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Вважає, що протиправне вибуття спірної земельної ділянки підтверджується висновками експерта, що містяться в матеріалах справи, та не спростоване доводами відповідачки. Зазначив, що перехід у приватну власність спірної земельної ділянки та зміна її цільового використання, автоматично позбавили позивача права постійного користування даною ділянкою. Враховуючи судову практику щодо способу захисту в даній категорії справ, просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Івано-Франківської ОДА позовні вимоги підтримав. Просив врахувати надані ним письмові пояснення від 25.05.2026.

У судові засідання відповідачка ОСОБА_1 жодного разу не з`явилася, відзиву на позов чи письмових пояснень не подавала. Про дату та час судових засідань повідомлялась судовими повістками за адресою зареєстрованого місця проживання згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 652587 від 20.06.2024, а саме: АДРЕСА_1 (т.1, а. с.59).

За загальним правилом щодо вручення судових повісток учасникам справи, визначеним цивільним процесуальним законодавством України, судова повістка надсилається учаснику, зокрема, за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України).

Судові повістки, згідно з отриманими рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, поверталися до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання» або «відсутній адресат за вказаною адресою».

Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається днем вручення судової повістки.

Оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомила, відзиву не подала, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, суд вважає, що права відповідачки не порушені внаслідок розгляду справи у її відсутності, оскільки судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення останньої про дату та час судових засідань у цій справі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Івано-Франківської облдержадміністрації №85 від 07.02.1996 Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування із земель запасу, які були у тимчасовому користуванні інших землекористувачів земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства загальною площею 11746 га (а.с. 21-26).

19.11.2001 Поляницькою сільською радою на підставі рішення №3 від 11.01.2002 видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001 (а.с. 27-30).

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №906 від 28.10.2022 припинено Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме-приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

28.12.2022 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за №141 затверджено Положення про Філію «Ворохтянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», відповідно до якого Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України» та створена з метою одержання підприємством прибутку від здійснення на промисловій та комерційній основі господарської діяльності, яка направлена на ведення лісового господарства, охорону, захист, раціональне використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, яке спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству. Відповідно до п. 3.1 Положення, Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Згідно з п. 5.1 Положення, керівництво філією здійснюється відповідно до Статуту Підприємства та цього Положення директором Філії (а.с. 35-55).

Згідно з довіреністю від 26.12.2023, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик В.В., за реєстром №5389 ДП «Ліси України» уповноважило директора філії «Ворохтянське лісове господарство» бути представником, діяти від імені та в інтересах ДСГП «Ліси України» з питань, що виникають у сфері земельних правовідносин у встановлених законом випадках, в частині повноважень довірителя щодо земель лісогосподарського призначення та інших категорій, які розташовані на території Івано-Франківської області, у тому числі представляти інтереси довірителя (ДСГП «Ліси України») у судах всіх інстанцій та юрисдикцій, з усіма правами, що надані позивачу, у тому числі підписувати та подавати будь-які заяви, скарги, позовні заяви, заявляти клопотання, змінювати предмет, підстави позову та збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог та здійснювати інші повноваження та виконувати інші дії, в межах та обсязі згідно норм чинного законодавства (а.с. 31-34).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру НВ-9939959612024 від 23.05.2024 державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га, цільове призначення- для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) проведено Відділом у м. Яремчому Міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремчому Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області 11.01.2019 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 10.01.2019, виготовленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (а.с.10-20).

Згідно з договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М., за реєстровим №145 від 19.02.2021, ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 , на підставі довіреності від 12.11.2019, як Продавець, продав та зобов`язався передати у власність земельну ділянку, а ОСОБА_1 , як Покупець зобов`язалась прийняти та сплатити обумовлену грошову суму за земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га, цільове призначення- для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 235-237).

Як зазначено у п. 1.7 договору, земельна ділянка, що продається, належить Продавцю на

підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Милитчук М.М. 24.06.2019 по реєстру №130. Державна реєстрація права власності продавця зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.06.2019 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна:1746367026110 за номером запису про право власності: 32119453, та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 171500840 від 24.06.2019.

Відповідно до пункту 2.1 продаж земельної ділянки здійснено за 104 740,00 грн.

У п.4.1 договору зазначено, що Продавець, в особі представника, стверджує, що документи, які підтверджують його право власності на земельну ділянку та всі надані його представником відомості відносно зазначеної ділянки є достовірні і правдиві. В разі, коли документи чи відомості щодо вищевказаної ділянки виявляться недостовірними, неправдивими, Продавець зобов`язаний відшкодувати заподіяні Покупцю збитки та витрати у повному обсязі.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №380061770 від 24.05.2024, 19 лютого 2021 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 145, від 19.02.2021 (а.с. 8-9).

Також судом встановлено, що 04.06.2021 у Державному реєстрі речових прав, зареєстроване обтяження у виді арешту вказаної ділянки на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 03.06.2021 у справі №463/4145/20, обтяжувач ТУ ДБР, розташоване у м. Львові, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №380061770 від 24.05.2024.

Згідно з висновком судового експерта Львівського НДІСЕ Сенейко І.Б. №4454 від 26.09.2023 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №62020140000000501 від 08.05.2020 в п. 24 встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га входить в межі земельної ділянки, що передана у постійне користування ДП «Ворохтянський лісгосп» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701. Площа вказаної земельної ділянки, що входить в межі земельної ділянки, яка передана у постійне користування ДП «Ворохтянський лісгосп» становить 0,125 га (див. Додаток №1 до висновку).

Як зазначено у вступній частині вказаного висновку для проведення експертизи була надана завірена копія Державного акту на право постійного користування землею І-ІФ №002701, Технічна документацію із землеустрою на земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га, технічну документацію із землеустрою (технічний звіт) згідно якої виготовлено державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, документи на виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів від 25.08.2020 на 61 аркуші (щодо ділянок із кадастровими номерами 2611092001:22:002:2963, 2611092001:22:002:2964), Планшет №4 лісовпорядкування Поляницького лісництва ДП «Ворохтянське ЛГ» 2009 року, Схему розташування земельних ділянок, виконаних ДП «Карпатигеодезкартографія» у с. Поляниця. Окрім цього, 06-07.09.2023 у присутності слідчого експертом проведено огляд об`єктів дослідження.

Крім того, на дослідження було надано Викопіювання з Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 19.11.2001, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001,

підписане директором ТОВ «ПРО ЗЕМ» Дарвай І.І., на якому відображено межі земельної ділянки, яка передана у постійне користування ДП «Ворохтянський лісгосп» та земельних ділянок, переданих у приватну власність, у тому числі ділянки із кадастровим номером 2611092001:22:002:2963.

Отже, між сторонами виник спір, щодо незаконної державної реєстрації та набуття відповідачкою ОСОБА_1 права власності на землю державного лісового фонду, що розташована на території земель, що перебувають у постійному користуванні позивача ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» як правонаступника Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство».

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Вирішуючи даний спір суд виходить з таких мотивів та правових норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України 2001 (надалі-ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України в редакції 2001 року земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 ЗК України).

За вимогами статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до ч.2 ст.1 Лісового кодексу України (надалі-ЛК України) ліси України це усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст. 8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 6 ЛК України (в редакції, чинній на дату видачі Державного акту на право власності на землю позивачу) усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 9 ЛК України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (стаття 16 ЛК України).

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (стаття 17 ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина перша, друга статті 152 ЗК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що землі лісогосподарського призначення державної форми власності можуть передаватися у приватну власність лише за умови їх вилучення із земель лісового фонду та зміни цільового призначення у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЛК України підставами припинення права постійного користування лісами є: 1) припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом; 2) використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; 3) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Частинами першою, четвертою ст.4 ЗК України 1990 року було визначено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не підлягали передачі у приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Відповідно до ч.1 ст. 31 ЗК України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводився за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно з ч.2 ст.43 ЗК України 1990 року припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною могло мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Частина перша ст.28 ЗК України 1990 року передбачала, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося серед іншого у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Стаття 77 ЗК України 1990 року визначала, що землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частинами першою, другою ст. 56 ЗК України 2001 року визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України 2001 року право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 80 ЗК України 2001 року встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч.1 ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Зміст статті 5 ЦПК України слід розуміти, що передусім способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами.

Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.

Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Це право належить до прав, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі зазначеного механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних

відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Як спосіб захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 ЦК України. Так, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто у частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним, та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором, законом чи судом у визначених законом випадках. Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Основним є те, що застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за особою право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що є дієвим - застосування якого приводить до надання дійсного захисту порушеному праву, інтересу чи свободі, а також правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі

за кінцевим набувачем, який є відповідачем, незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 22.01.2026 у справі № 446/478/19 виснувала, що будучи правомірним володільцем та користувачем (титульним володільцем) земельних ділянок позивач вправі вимагати надання судового захисту такому праву нарівні з

власником, а також із застосуванням тих способів захисту, які законом надано власнику такого майна. Велика Палата виходила з того, що відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (§ 94 постанови).

Велика Палата також послалась на те, що згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою може існувати виключно щодо земель державної або комунальної власності, що виключає можливість перебування таких земель у приватній власності.

З урахуванням наведеного право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення є речовим правом, що підлягає судовому захисту у разі його порушення, зокрема шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено, що Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству, яке у подальшому було реорганізоване у ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке було реорганізоване шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації №85 від 07.02.1996 надано у постійне користування землі лісового фонду площею 11746 га.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га на даний час перебуває у приватній власності відповідачки, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства на підставі державного акта на право постійного користування землею, що підтверджується Висновком експерта Львівського НДІСЕ від 26.09.2023 №4454, яким встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га входить в межі земельної ділянки, що передана у постійне користування ДП «Ворохтянський лісгосп» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701. Площа вказаної земельної ділянки, що входить в межі земельної ділянки, яка передана у постійне користування ДП «Ворохтянський лісгосп» становить 0,125 га.

Факт знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту не свідчить про припинення її належності до земель лісогосподарського призначення та не є доказом законності вилучення таких земель із державної власності. Матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення спірної частини земель лісового фонду, зміну їх категорії чи припинення права постійного користування лісогосподарського підприємства чи передачі цих земель у приватну власність у встановленому законом порядку.

На переконання суду витребування спірного майна, не буде непропорційним втручанням у право власності, оскільки спрямоване на відновлення законного режиму земель лісогосподарського призначення та захист суспільного інтересу у сфері охорони земель і лісів. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею держави та без дотримання вимог закону, втручання у право власності відповідачки є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним поставленій меті.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідачкою не подано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлений факт накладення земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, а також не заявлено клопотань про призначення судової земельно-технічної експертизи для перевірки правильності визначення меж та площі такого накладення.

Оскільки під час розгляду справи встановлено факт накладення земельної ділянки відповідачки на землі лісогосподарського призначення державної власності площею 0,125 га, суд дійшов висновку, що наявні підстави для витребування у відповідачки на користь постійного користувача земельної ділянки, яка вибула з державної власності поза волею держави та без дотримання встановленого законом порядку. Відтак позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, тому з відповідачки на користь позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» в особі філії «ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» необхідно стягнути судовий збір в розмірі 6 056,00 грн. за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 15, 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» в особі філії «ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Івано-Франківської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2963 площею 0,125 га.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Яремчанським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд ? якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «ЛІСИ УКРАЇНИ», місцезнаходження: 01601, вул. Шота Руставелі, 9А м. Київ, код ЄДРПОУ 44768034.

Філія "ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", зареєстроване місцезнаходження: 78595, смт. Ворохта, вул. Данила Галицького, будинок 118, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, ЄДРПОУ 45108310;

Відповідачка:ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, місцезнаходження: 76004, вул. М. Грушевського, 21 м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 20567921.

Головуюча суддя: Оксана КОВАЛЮК