Рішення № 139266046, 26.08.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/3216/26

провадження №2/216/3234/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Гайтко Л.А.

за участі секретаря судового засідання - Маленької Т.О.

без участі сторін та без застосування технічного запису

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна, посилаючись на те, що вона є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з наміром відчужити належну їй частку позивач дізналася про наявність двох обтяжень, зареєстрованих у 2008 та 2010 роках на підставі постанов органу державної виконавчої служби. Позивач зазначає, що вона та інші співвласники квартири боргових зобов`язань не мають, а спірні обтяження могли бути накладені у зв`язку із зобов`язаннями особи, яка раніше була зареєстрована у квартирі, однак права власності на неї не мала. Позивач зверталася до відповідача із заявою про скасування арештів, однак їй повідомлено про необхідність їх зняття на підставі судового рішення, оскільки відповідне виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання. Посилаючись на те, що зазначені обтяження перешкоджають реалізації її права власності на належну частку у квартирі, позивач просить суд зняти арешти, зареєстровані за № 8127872 від 29 жовтня 2008 року та № 10152310 від 17 серпня 2010 року.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 27.04.2026 року.

Позивач та її представник - адвокат Страх В.О. у судове засідання не з`явилися. Представником позивача подано до суду заяву, в якій просить розглянути справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Треті особи у судове засідання також не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З огляду на те, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, не перешкоджає її розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Дослідивши письмові матеріали справи, давши оцінку наданим суду доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками зазначеного нерухомого майна є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Належність позивачу права власності на частку у вказаному нерухомому майні підтверджується наданими суду документами.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з наміром здійснити відчуження належної їй частки у праві власності на квартиру позивач дізналася про наявність зареєстрованих обтяжень щодо цього нерухомого майна. Відповідно до наданих суду відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири наявні обтяження, зареєстровані органом державної виконавчої служби.

Так, 17 серпня 2010 року за реєстраційним номером обтяження № 10152310 державним реєстратором - Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України - на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження № АЕ 920282 від 09 серпня 2010 року, винесеної Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, зареєстровано арешт невизначеного майна боржника, а саме всього нерухомого майна.

Крім того, 29 жовтня 2008 року за реєстраційним номером обтяження № 8127872 тим самим державним реєстратором на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження № АЕ 993169 від 29 жовтня 2008 року, винесеної Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, зареєстровано обтяження безпосередньо щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, на спірне нерухоме майно накладено два арешти, один з яких зареєстрований безпосередньо щодо квартири, співвласником якої є позивач, а інший - щодо всього нерухомого майна боржника. Зазначені обтяження виникли на підставі постанов органу державної виконавчої служби, винесених у 2008 та 2010 роках, та на момент розгляду справи продовжують міститися у відповідних державних реєстрах.

При цьому матеріалами справи не встановлено, що позивач була боржником у виконавчому провадженні, в межах якого накладено зазначені арешти. Позивач заперечує наявність у неї будь-яких боргових зобов`язань, які могли б бути підставою для накладення арешту на належне їй майно, та зазначає, що відповідних зобов`язань не мають і інші співвласники квартири.

Разом із тим, як убачається з відомостей про обтяження, зареєстроване 29 жовтня 2008 року за реєстраційним номером № 8127872, у відповідних реєстраційних даних як власника майна зазначено ОСОБА_4 , при цьому її прізвище та ім`я по батькові зазначено з помилкою - « ОСОБА_4 ». Водночас із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру не набувала. Отже, відомості про неї як власника у записі про обтяження не відповідають відомостям щодо належності права власності на спірне нерухоме майно.

З метою з`ясування підстав існування зазначених обтяжень та їх припинення позивач звернулася до відповідача із заявою про скасування арешту майна. За результатами розгляду звернення відповідач повідомив, що виконавче провадження було знищено у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання документів. У відповіді зазначено, що відповідно до пункту 9.9 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби», зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, а для проваджень за постановами про накладення адміністративних стягнень - один рік. У зв`язку із закінченням установленого строку зберігання матеріали відповідного виконавчого провадження були знищені, унаслідок чого, за повідомленням відповідача, питання про зняття арешту може бути вирішене лише на підставі судового рішення.

Таким чином, судом установлено, що позивач є співвласником квартири, щодо якої у державних реєстрах наявні два обтяження, зареєстровані на підставі постанов органу державної виконавчої служби від 2008 та 2010 років. Водночас матеріали справи не містять документів, які б підтверджували наявність у позивача або інших співвласників спірної квартири - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - статусу боржників у виконавчих провадженнях, у межах яких накладено зазначені арешти, або наявність у них зобов`язань, виконання яких могло бути підставою для застосування такого заходу. При цьому матеріали відповідних виконавчих проваджень, за повідомленням відповідача, знищені у зв`язку із закінченням установленого строку їх зберігання, у зв`язку з чим документальних відомостей про підстави накладення арештів та особу боржника матеріали справи не містять.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд виходить із того, що спір виник у зв`язку з наявністю зареєстрованих обмежень щодо нерухомого майна, співвласником якого є позивач, та необхідністю визначення правових підстав для подальшого існування таких обмежень. Саме тому для правильного вирішення спору необхідно встановити правову природу арешту майна, умови та підстави його застосування у виконавчому провадженні, а також передбачені законом способи захисту права власника майна, яке охоплене таким арештом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці виходить із того, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном має відповідати вимозі законності, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом і вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. При цьому сама по собі наявність формальної підстави для втручання не звільняє державу від обов`язку забезпечити, щоб таке втручання не було свавільним та не покладало на особу надмірний індивідуальний тягар. Такий підхід, зокрема, відображений у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 58, «Антріш проти Франції» (Hentrich v. France), а також «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99.

За змістом статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а держава не втручається у здійснення власником права власності. Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено непорушність права власності та передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, право власності охоплює не лише фактичне володіння та користування майном, а й можливість власника вільно розпоряджатися належним йому майном. Відповідно, будь-яке обмеження можливості власника розпоряджатися майном повинно мати належну правову підставу, бути передбаченим законом та відповідати меті, задля якої таке обмеження запроваджено.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Частиною другою цієї статті передбачено, що арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника або про опис та арешт майна. Отже, арешт у виконавчому провадженні є заходом примусового виконання, спрямованим на забезпечення виконання конкретного зобов`язання конкретним боржником, а тому його застосування має бути пов`язане саме з майном боржника.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Частиною третьою цієї статті також передбачено можливість зняття арешту постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби у разі виявлення порушення порядку його накладення. При цьому частиною п`ятою статті 59 Закону прямо встановлено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, наведені положення закону безпосередньо передбачають можливість судового захисту права особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, але вважає, що належне їй майно безпідставно охоплене арештом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17, провадження № 14-479цс19, звернула увагу на те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на це майно, є способом захисту відповідного права та різновидом негаторного позову. Такі вимоги виникають із цивільних правовідносин і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас порядок захисту права особи залежить від її процесуального статусу у виконавчому провадженні. Якщо особа є стороною виконавчого провадження та оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, відповідний захист здійснюється у порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Натомість особа, яка не є стороною виконавчого провадження та вважає, що арештом порушено її право власності на майно, має право звернутися до суду з позовом про зняття арешту з такого майна. Такий підхід відповідає правовій природі вимоги як способу захисту права власності, а не як оскарження процесуальних дій виконавця. ВП ВС у справі № 643/3614/17 саме з цієї підстави розмежувала відповідні способи судового захисту.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд виходить із того, що позивач є співвласником квартири, на яку безпосередньо зареєстровано обтяження № 8127872, а також щодо якої може поширюватися обтяження № 10152310, зареєстроване як арешт усього нерухомого майна боржника. При цьому матеріалами справи не підтверджено, що позивач була боржником у відповідному виконавчому провадженні або що належна їй частка у праві власності на квартиру належала особі, щодо якої здійснювалося примусове виконання.

Суд ураховує і те, що арешти були зареєстровані у 2008 та 2010 роках, тоді як на момент розгляду справи матеріали відповідного виконавчого провадження знищені після закінчення строку їх зберігання. Відповідно, матеріали справи не містять доказів, які б давали можливість установити наявність чинної на час розгляду справи підстави для подальшого обмеження права власності позивача шляхом збереження зазначених обтяжень.

При цьому знищення матеріалів виконавчого провадження саме по собі не може породжувати безстрокове обмеження права власності особи. Відсутність матеріалів провадження може пояснювати неможливість органу державної виконавчої служби самостійно перевірити підстави накладення арешту, однак не звільняє суд від обов`язку оцінити, чи існує на час розгляду справи правова підстава для подальшого обмеження права власника на розпорядження належним йому майном.

При вирішенні цього питання суд також ураховує практику Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи арешту майна та необхідності встановлення конкретних обставин, у зв`язку з якими такий арешт був накладений і продовжує існувати. Зокрема, у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24, Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження, оскільки саме від них залежить вирішення питання про можливість зняття арешту.

Отже, сам по собі факт давності накладення арешту не є достатньою підставою для його автоматичного припинення. Водночас для продовження обмеження права власності необхідним є існування правової підстави, яка виправдовує таке обмеження на час розгляду справи. У цій справі відповідачем не надано доказів наявності такої чинної підстави, тоді як позивач довела наявність у неї права власності на частку у спірній квартирі та факт існування обтяжень, які перешкоджають реалізації правомочності щодо розпорядження нею.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що подальше збереження арештів щодо майна, співвласником якого є позивач, за відсутності доказів того, що позивач є боржником у відповідному виконавчому провадженні або що її майно є майном боржника, не має належного правового обґрунтування та призводить до необґрунтованого обмеження її права власності.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З огляду на те, що наявність спірних обтяжень перешкоджає позивачу реалізувати право на розпорядження належною їй часткою у праві власності на квартиру, передбачений цією нормою спосіб захисту відповідає характеру порушеного права.

Таким чином, ураховуючи встановлені у справі обставини, характер спірних правовідносин, положення статей 41 Конституції України, 316, 317, 319, 321, 328, 391 Цивільного кодексу України, статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зняття арештів, зареєстрованих щодо нерухомого майна позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 41 Конституції України, статтями 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 391 Цивільного кодексу України, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, накладений 17 серпня 2010 року за реєстраційним номером обтяження №10152310 державним реєстратором - Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження №АЕ №920282 від 09.08.2010 року, винесеної Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, щодо об`єкта обтяження - невизначеного майна, а саме всього нерухомого майна боржника; накладений 29 жовтня 2008 року за реєстраційним номером обтяження №8127872 державним реєстратором - Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження №АЕ №993169 від 29.10.2008 року, винесеної Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, щодо об`єкта обтяження - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2

Відповідач: Центрально-міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34545876, 50024, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Петра Калнишевського, буд. 5

Суддя: Л.А. ГАЙТКО