Рішення № 139262477, 25.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

25.08.2026 Справа № 756/6842/26

Справа № 756/6842/26

Провадження № 2/756/6657/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шролик І. С.,

секретар судового засідання Венгерський В. М.,

за участі: представника позивача -ІльінаО.П.,

прокурора - Буряк Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст заявлених вимог

17 квітня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ільїна О. П. звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є батьками дитини, у шлюбі між собою не перебували. Відповідач добровільно визнав батьківство в день народження дитини, після чого невдовзі намагався відкликати відповідну заяву. З перших днів життя дитини відповідач усунувся від її виховання та утримання: не брав участі в догляді, не цікавився станом здоров`я та розвитком сина, у зв`язку з чим прізвище дитини було змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Позивач зазначає, що в період спільного проживання сторін (перші вісім місяців після народження дитини) відповідач фактичної участі у вихованні сина не брав. Після переїзду позивача з дитиною до міста Чернігова (серпень 2018 року - вересень 2021 року) відповідач відвідав дитину лише тричі - 30 листопада 2018 року, 31 грудня 2018 року та 30 листопада 2019 року. З 30 листопада 2019 року і до цього часу, тобто понад шість років, відповідач із дитиною не бачився, її життям, здоров`ям, навчанням і розвитком не цікавився, від отримання фото- та відеоматеріалів про життя сина відмовився.

З березня 2022 року, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, після виїзду до Словацької Республіки, де дитина навчається та отримує медичну допомогу, ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків не змінилося. Питання влаштування дитини до закладів дошкільної та загальної середньої освіти, укладення декларації з лікарем, отримання медичної допомоги, оформлення документів вирішувалися виключно матір`ю.

Позивач також посилається на те, що свій статус батька відповідач використовує всупереч інтересам дитини: надання нотаріальної згоди на оформлення дитині посвідки на тимчасове проживання у Словацькій Республіці він обумовлював відмовою від права дитини на спадкування та від аліментів; неодноразово висловлював намір бути виключеним з актового запису про народження дитини. Щодо утримання дитини відповідач обмежується добровільними перерахуваннями у розмірі 3 000 грн на місяць, при цьому рішення суду про стягнення аліментів від 14 лютого 2022 року фактично не виконується у встановленому ним розмірі, а відповідач, будучи державним службовцем із задекларованим річним доходом понад 700000 грн, ініціював зустрічний позов про зменшення розміру аліментів.

Правовою підставою позову позивач визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України - ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини.

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23 квітня 2026 року справу передано для розгляду головуючому судді Шролик І.С.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.

29 квітня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повідомив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог щодо позбавлення його батьківських прав. Водночас категорично заперечив проти покладення на нього судових витрат, посилаючись на відсутність спору по суті, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його поведінкою та витратами позивача, неспівмірність і завищеність заявлених витрат, типовий характер справи, необґрунтованість витрат на переклад документів, а також на свій майновий стан. Просив позов задовольнити частково, у стягненні судових витрат відмовити повністю, а в разі висновку суду про необхідність їх розподілу - зменшити до мінімального розумного розміру.

Представник позивача 04 травня 2026 року подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що фактичною правовою позицією відповідача є визнання позову (стаття 206 ЦПК України), що додатково підтверджує доводи позовної заяви. Щодо судових витрат вказав, що спір виник унаслідок тривалої поведінки самого відповідача; справи про позбавлення батьківських прав не є типовими та потребують доказування сталості, винності й безповоротності поведінки; витрати на переклад документів, складених словацькою мовою, є об`єктивно необхідними; посилання відповідача на майновий стан у минулому правового значення не має. Просив позов задовольнити повністю, а судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач 05 травня 2026 року подав заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких додатково зазначив, що відсутність заперечень проти позбавлення батьківських прав не означає визнання ним усіх викладених у позовній заяві фактичних обставин та оціночних тверджень, а також підтримав доводи щодо неприпустимості покладення на нього судових витрат.

Заявами від 29 квітня 2026 року, 14 липня 2026 року та 15 серпня 2026 року відповідач просив розглядати справу за його відсутності, підтримавши раніше викладену правову позицію.

18 травня 2026 року до суду надійшла заява Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (вих. № 103/41-1883 від 18 травня 2026 року) про долучення до матеріалів справи письмового висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, зареєстрованого 15 травня 2026 року за вих. № 103-4710.

Згідно з висновком, з урахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини. Служба висновок підтримала в повному обсязі та просила розглядати справу без участі її представника, ухваливши рішення в найкращих інтересах дитини.

В судовому засіданні 25 серпня 2026 року представник позивача підтримав заявлені вимоги, наполягав на їх задоволенні з підстав та мотивів викладених у позовній заяві. Заявив клопотання про надання доказів понесених судових витрат на правничу допомогу в строк передбачений ст.141 ЦПК України.

На виконання вимог частини 6 статті 56 ЦПК України залучено до участі в розгляді справи прокурора. Прокурор в судовому засіданні 25 серпня 2026 року підтримав позицію позивача, просив в інтересах дитини задовольнити заявлені вимоги.

Відповідач та представник третьої особи в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали заяви про розгляд спарви без їх участі.

Вислухавши позицію представника позивача, прокурора, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності подані докази, суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Батьківство відповідача визнано ним добровільно та зареєстровано в актовому записі про народження. Прізвище дитини у подальшому змінено на « ОСОБА_5 ».

У шлюбі сторони між собою не перебували. Дитина з моменту народження проживає з матір`ю.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини. Матеріали справи не містять доказів виконання цього рішення у визначеному ним розмірі; фактичні перерахування відповідача становлять 3 000 грн на місяць.

З березня 2022 року позивач разом із дитиною проживає на території Словацької Республіки, де дитина здобуває освіту, отримує медичну допомогу та інтегрована у місцеве середовище, що підтверджується довідками про навчання та відвідування закладів освіти, документами про надання житла, договором про надання медичної допомоги, декларацією з лікарем, обмінним листом-направленням - з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

З наданих позивачем доказів, у тому числі знімків екрана листування у месенджері «Viber», фототаблиць, документів закладів освіти та охорони здоров`я, судом встановлено, що: з 30 листопада 2019 року відповідач із дитиною не бачився та особистих контактів з нею не підтримував; відповідач не цікавився станом здоров`я, фізичним, духовним і моральним розвитком сина, його навчанням, дозвіллям та потребами; відповідач не брав участі у вирішенні жодного питання життєдіяльності дитини: договори про надання освітніх і медичних послуг укладалися виключно матір`ю, жоден із педагогічних чи медичних працівників відповідача не бачив.

Наведені обставини відповідачем по суті не спростовані. Подаючи відзив, відповідач повідомив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог про позбавлення його батьківських прав, і жодного доказу участі у вихованні та утриманні дитини, а так само доказів наявності поважних причин невиконання батьківських обов`язків або перешкод з боку матері, суду не надав.

При цьому суд враховує, що у запереченнях від 05 травня 2026 року відповідач зазначив про невизнання ним усіх фактичних обставин, наведених у позовній заяві.

З огляду на це суд не обмежується застосуванням частини першої статті 82 та статті 206 ЦПК України і встановлює обставини справи на підставі сукупності досліджених доказів.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 травня 2026 року за вих. № 103-4710 позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 є доцільним у зв`язку з ухиленням відповідача від виховання та утримання дитини.

Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Частиною першою статті 12 цього Закону на батьків покладено відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно зі статтею 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У цій справі висновок органу опіки та піклування є обґрунтованим, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами та відповідає інтересам дитини.

Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статті 9 та 18 Конвенції гарантують дитині право не бути розлученою з батьками всупереч її інтересам і покладають на обох батьків спільну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на достатніх і переконливих доказах, а між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, при дотриманні якої особлива увага приділяється найважливішим інтересам дитини, що за своєю природою та значенням мають переважати над інтересами батьків (пункти 54, 76 рішення).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява № 39948/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а тому такий захід може бути застосований лише за виняткових обставин і має бути виправданий першочерговою потребою захисту інтересів дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини вказав, що взаємне спілкування батьків і дітей становить основоположну складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції, а національні органи, вирішуючи такі питання, повинні виходити з найкращих інтересів дитини.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після встановлення винної поведінки батьків, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи. Верховний Суд послідовно виходить із того, що ухилення від виконання батьківських обов`язків має бути свідомим, систематичним і тривалим, а винна поведінка того з батьків, щодо кого заявлено вимогу, - доведеною належними і допустимими доказами.

Згідно з пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оцінюючи встановлені обставини за наведеними критеріями, суд виходить із такого.

Поведінка відповідача не є епізодичною чи короткочасною: він не бере участі у житті дитини з 30 листопада 2019 року, тобто безперервно понад шість років і вісім місяців, за яких дитина з дворічного віку досягла восьми років. За цей час відповідач не здійснив жодної спроби відновити спілкування із сином, не цікавився його здоров`ям, навчанням і розвитком, не брав участі у вирішенні жодного питання, пов`язаного з життєдіяльністю дитини.

Доказів того, що невиконання батьківських обов`язків зумовлене поважними причинами (хворобою, тривалим відрядженням, протиправною поведінкою іншого з батьків, створенням матір`ю перешкод у спілкуванні), відповідач суду не надав, хоча відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України саме на нього покладався обов`язок доказування обставин, на які він посилається. Навпаки, матеріали справи свідчать, що позивач ініціативи щодо збереження зв`язку дитини з батьком не припиняла, надсилала відповідачу матеріали про життя дитини, від яких він відмовився.

Про свідомий і безповоротний характер такого ухилення свідчить і послідовна поведінка відповідача поза межами спілкування з дитиною: спроба відкликати заяву про визнання батьківства невдовзі після народження сина, неодноразово висловлений намір бути виключеним з актового запису про народження дитини, обумовлення надання необхідних дитині документів відмовою позивача від майнових прав дитини, а також заявлена у цій справі позиція про відсутність заперечень проти позбавлення його батьківських прав.

Часткове добровільне перерахування коштів у розмірі 3000 грн на місяць за наявності судового рішення про стягнення аліментів від 14 лютого 2022 року самостійного значення для вирішення спору не має, однак у сукупності з іншими обставинами характеризує загальне ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків. Обов`язок утримувати дитину є лише однією зі складових батьківських обов`язків і не замінює обов`язку виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батьків, так і для дитини. Водночас за встановлених у цій справі обставин застосування менш суворого заходу впливу є неефективним: відповідач не лише не виявляє наміру змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, а й прямо заявляє про відсутність заперечень проти позбавлення його цих прав, тобто про небажання зберігати правовий зв`язок із дитиною. Попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини за таких обставин було б формальним і не відповідало б інтересам дитини.

Суд також бере до уваги, що між дитиною та відповідачем фактично відсутній емоційний і психологічний зв`язок: дитина не бачила батька з дворічного віку і не сприймає його як батька. Збереження за відповідачем батьківських прав за відсутності будь-якої участі у житті дитини створює для дитини реальні перешкоди у реалізації її прав (оформлення документів, перетин державного кордону, вирішення медичних і освітніх питань) та ставить їх у залежність від волі особи, яка своїм статусом користується всупереч інтересам дитини. Такий стан не відповідає найкращим інтересам дитини у розумінні статті 3 Конвенції ООН про права дитини та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстава, передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, знайшла своє підтвердження, ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків є свідомим, винним, систематичним і тривалим, а позбавлення його батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Суд роз`яснює, що відповідно до статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини, втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми, не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником, не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування), втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. При цьому особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією, доданою до позовної заяви. Оскільки позов задоволено, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача проти покладення на нього судового збору з підстав відсутності спору по суті та його майнового стану суд відхиляє.

Необхідність звернення позивача до суду зумовлена саме поведінкою відповідача, яка є підставою позову; відсутність заперечень проти позову, заявлена після відкриття провадження у справі, не змінює причин виникнення спору.

Доказів наявності підстав для звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру в порядку частини третьої статті 141 ЦПК України відповідач суду не надав.

Питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу цим рішенням суд не вирішує з огляду на таке.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі представник позивача робив про це відповідну заяву.

За таких обставин питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а також витрат на переклад документів може бути вирішене судом за відповідною заявою сторони шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 3, 9, 18 Конвенції ООН про права дитини, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 19, 141, 150, 155, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, статтями 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 270, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи 37397237, місцезнаходження: 02160, місто Київ, Харківське шосе, будинок 4-А.

Повний текст рішення складено 25 серпня 2026 року.

Суддя І. С. Шролик