Ухвала суду № 139262366, 24.08.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14727/26

провадження № 2-з/753/174/26

У Х В А Л А

про забезпечення позову

24 серпня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючої судді Котенко Р. В., розглянувши заяву представника позивача адвоката Лазарєвої Ольги Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини до держави її звичайного місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини до держави її звичайного місця проживання.

Позов обгрунтований тим, що у сторін в м. Зельцах, Швецарія, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_1 . Дитина має зерєстрвоане місце проживання у м. Цюріх, Швейцарія. У Швейцарії формувався центр життєвих інтересів дитини, забезпечувалось медичне обслуговування, формувалось стабільне сімейне середовище тощо. Влітку 2023 року між сторонами розпочались судові процеси з сімейних спорів та рішенням суду було заборонено відповідачці вивозити дитину в Україну. В березні 2026 року зв`язок з відповідачем обірвався, у подальшому з`ясувалось, що відповідачка разом з малолітнім ОСОБА_1 виїхала в Україну. Позивач фактично був позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої батьківські права, особисто спілкуватись з дитиною, брати участь у її вихованні.

Посилаючись на Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, позивач просить:

- визнати переміщення та утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України неправомірним;

- зобов`язати відповідача невідкладно повернути малолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Швейцарії, як держави її звичайного місця проживання.

Ухвалою від 10.07.2026 позовна заява була залишена без руху.

У встановлений судом строк недоліки позову були усунуті позивачем.

Ухвалою від 22.07.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

13.08.2026 від представника позивача адвоката Лазарєвої Ольги Володимирівни до Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

1) заборони ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі:

- змінювати місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди батька дитини - ОСОБА_1 або дозволу суду;

- вивозити малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України;

2) зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод в реалізації прав батька на спілкування та проведення часу зі своїм малолітнім сином - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії (Viber, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відеозв`язку конференції з урахуванням денного режиму та можливості дитини до закінчення розгляду справи;

3) встановити тимчасовий обов`язок ОСОБА_2 в реалізації прав батька на спілкування та проведення часу зі своїм малолітнім сином - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії (Vibеr, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відео- зв`язку конференції через день з 18:00 до 18:30 за київським часом до закінчення розгляду справи.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що факт самочинного переміщення дитини через державний кордон без згоди іншого з батьків свідчить про наявність реального ризику вчинення відповідачем подальших дій, спрямованих на ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду. Такий ризик полягає у можливості: повторного переміщення дитини за межі України до третьої держави; зміни місця перебування дитини з метою ускладнення її розшуку; ухилення від виконання майбутнього судового рішення. У разі вивезення дитини за межі України або із зареєстрованого місця проживання відповідачки з дитиною, виконання рішення суду про її повернення стане істотно ускладненим або фактично неможливим, що суперечитиме завданню цивільного судочинства та меті Конвенції 1980 року. Як зазначає представник позивача, починаючи з березня 2026 р., дати незаконного вивезення відповідачкою малолітньої спільної дитини з місця його постійного проживання у Швейцарії до України, позивач повністю втратив будь-який зв`язок з дитиною, не мав зустрічей та спілкування з сином, відповідачка не відповідає ані на дзвінки позивача, ані на його електронні листи, чим перешкоджає його спілкуванню з дитиною та заперечує проти такого спілкування. Відновлення спілкування батька та малолітнього сина за допомогою телефону та/або програм інтернет - телефонії в режимах аудіо- та/або відео- зв`язку (Viber, Skype, Telegram та інші), буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька із його малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання переміщення та утримання дитини на територію України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду заяву про забезпечення позову було передано для подальшого розгляду судді Маркеловій В. М.

Розпорядженням керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва № 138 від 13.08.2026 призначено повторний автоматизований розподіл заяви про забезпечення позову у зв`язку з перебування судді Маркелової В. М. у відпустці з 01.08.2026, тривалість якої становить більше 14 днів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 для розгляду заяви про забезпечення позову визначено суддю Котенко Р. В.

Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 150 ЦПК України. Зокрема, згідно з пунктом 2-3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії та встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Частиною 2 статті 150 ЦПК України встановлено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Судом встановлено, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_1 .

Рішенням Управління з питань захисту дітей та дорослих м. Цюрих від 11.07.2023 № 4031 визначений порядок особистого спілкування батька ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Окружного суду Цюріха від 16.10.2025 у справі № FK250029-L/U визнано спільну батьківську опіку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 над ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батька дитини стягнуті аліменти на утримання дитини.

Відомості щодо набрання законної сили вказаним рішенням відсутні.

Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби від 14.07.2026 № 19.5.2/53598-26-Вих ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їхала на територію України 11.03.2026.

Проаналізувавши доводи представника позивача адвоката Лазарєвої О. В., викладені у позові, а також доводи щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову та дослідивши подані до суду докази, суд дійшов переконання, що між сторонами дійсно виник спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання до Швейцарії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просить забезпечити позов, у тому числі, шляхом встановлення заборони для відповідача змінювати місце проживання дитини та заборони вивозити дитину за межі території України.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову позивач зазначив, що існує реальна загроза раптової зміни місця проживання дитини або вивезення дитини за межі території України без згоди позивача, що унеможливить подальше виконання рішення суду у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Положеннями статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди» передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.

Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.

За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.

Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.

Таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

Отже у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21.

Разом з тим, як виснував Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 711/4569/23 "ураховуючи ті обставини, що воєнні дії на території України тривають, колегія суддів не виключає можливості виникнення певних обставин, пов`язаних з небезпекою для життя та здоров`я дитини, та необхідністю у зв`язку з цим вивезення дитини за межі України. Отже доцільно у період дії на території України воєнного стану обмежити право виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька, що залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров`я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце."

Отже, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом заборони вивозити дитину за межі території України є співмірним з позовними вимогами, а тому доцільним буде обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька - ОСОБА_1 на час вирішення спору.

Водночас, суд вважає, що у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачці змінювати місце проживання сина сторін без згоди батька або дозволу суду слід відмовити з огляду на таке.

За змістом статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані піклуватися про життя та здоров`я дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

З урахуванням встановленого законом обов`язку обох батьків дбати про життя та здоров`я дитини, рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, думка батька, зокрема у питаннях, пов`язаних з безпекою життя та здоров`я дитини, має бути врахована.

Проте, з огляду на ту обставину, що відповідачка з малолітньою дитиною перебувають в Україні, де запроваджено воєнний стан, а міста, селища, села перебувають під періодчними ракетними обстрілами, зокрема, місто Київ, де зареєстровано місце проживання відповідача та де вона фактично може проживати з дитиною, оперативність прийняття рішення матір`ю щодо переміщення дитини у безпечний регіон України є значущим фактором з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини на безпеку життя та збереження її здоров`я.

Отримання дозволу батька, який проживає за кордоном, або рішеня суду про зміну місця проживання дитини в межах України, беззаперечно є тривалим процесом і у випадках, що загрожуватимуть безпеці малолітньої дитини, може призвести до непоправних негативних наслідків.

З огляду на вказане, суд дійшов стійкого переконання про невідповідність такого заходу забезпечення позову інтересам дитини, у зв`язку із чим у цій частині заяви слід відмовити.

Щодо забезпечення позову шляхом надання позивачу можливості реалізації його права на спілкування з дитиною, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.153 Сімейного Кодексу України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Вирішення батьками питань щодо виховання дитини врегульовано ст. 157 Сімейного Кодексу України, нормами якої передбачено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Нормами ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлюється право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04.09.2018 ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 761/6214/23.

У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, Верховний Суд звернув увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, необхідність сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір`ю повинна переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею. А тому з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню між ними психоемоційного зв`язку на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах.

У постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 Верховний Суд, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо забезпечення позову у цивільній справі про повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії шляхом зобов`язання матері забезпечувати побачення та спілкування батька з дитиною на час розгляду справи, виснував: "батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17.

Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права."

З матеріалів справи вбачається, що в межах виконання рішення Управління з питань захисту дітей та дорослих м. Цюрих від 11.07.2023 № 4031, яким визначений порядок особистого спілкування батька та дитини, позивач мав періодичні зустрічі з сином у м. Цюріх.

З щоденних протоколів ВВТ не вбачається, що такі зустрічі мали негативні вплив на дитину.

Отже, суд доходить висновку, що забезпечення позову шляхом надання можливості позивачу реалізації його права як батька на спілкування з дитиною надасть можливість підтримувати емоційний зв`язок дитини з батьком, з яким дитина не проживає, для чого позивач повинен мати можливість регулярного спілкування з дитиною з огляду на потреби й інтереси дитини. Це унеможливить відчуження батька та збереже його контакт з дитиною, так як відчуження одного з батьків є формою психологічного насилля над дитиною.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. І з урахуванням права батька на спілкування з дитиною, його ставлення до виконання своїх обов`язків, відсутності підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також беручи до уваги ту обставину, що періодчине спілкування батька та дитини буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між ними, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви в частині забезпечення реалізації права позивача на спілкування з дитиною.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260, 261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача адвоката Лазарєвої Ольги Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини до держави її звичайного місця проживання- задовольнити частково.

Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини до держави її звичайного місця проживанняшляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька - ОСОБА_1 , до набрання судовим рішенням законної сили.

Встановити графік спілкування позивача ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання судового рішення законної сили, а саме спілкування має відбуватись через день з 18:00 год. до 18:30 год. за київським часом за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії (Viber, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відеозв`язку, конференції, з урахуванням денного режиму та можливостей дитини.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод в реалізації його прав батька на спілкування з дитиною,надавати можливість позивачу вільно спілкуватись з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за встановленим судом графіком та здійснювати технічне забезпечення спілкування батька дитини ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засобами телефонного зв`язку та/або програм інтернет-телефонії (Viber, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відеозв`язку, конференції.

В іншій частині заяви - відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк пред`явлення до виконання ухвали - три роки.

Стягувач (позивач): ОСОБА_1 , громадянин Швейцарії, ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Боржник (відповідач): ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Р. В. Котенко