Рішення № 139259222, 26.08.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2250/26

Номер провадження 2/213/1664/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого - судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 213/2250/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, предметом якого є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1295640 від 17 грудня 2019 року в розмірі 16 750,00 грн. Як на підставу позову позивач посилається на те, що відповідач уклав кредитний договір з ТОВ «Мілоан» і зобов`язався виконувати умови договору, повернути кошти, сплатити відсотки за їх користування та комісію, але не виконав свого обов`язку, має заборгованість. 27 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ, тому, отримавши право вимоги до відповідача, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звертається до суду для захисту своїх прав.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Зазначає, що позовну заяву подано після встановленого законом строку позовної давності. У зв`язку з чим просить застосувати наслідки спливу позовної давності. Крім того, вважає, що заявлений розмір заборгованості є неспівмірним сумі фактично отриманого кредиту, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, процентів та інших нарахувань до розумного та справедливого. Також заперечує проти стягнення з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи це тим, що такий розмір є завищеним та неспівмірним.

Процесуальні дії у справі.

25 травня 2026 року позовна заява отримана судом.

02 червня 2026 року судом отримана інформація про реєстрацію місця проживання відповідача.

05 червня 2026 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано докази.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Заяв та клопотань від сторін не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом.

17 грудня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №1295640. Сума кредиту становить 5 000,00 грн.

Кредит надається строком на 30 днів з 17 грудня 2019 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 16 січня 2020 року (п. 1.3, 1.4 договору).

Згідно з п. 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору комісія за надання кредиту 250,00 грн, проценти за користування кредитом: 3 000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, тип процентної ставки за цим договором: фіксована; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту. У разі, якщо на дату пролонгації кредиту за кредитним договором існує нарахована пеня, для продовження строку кредиту позичальник має також сплатити пеню у повному розмірі. Можливі строки продовження та ставки комісії за продовження кредиту наведені у таблиці.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно з п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 договору (п. 2.3.2 договору).

Відповідно до п. 2.4.1, 2.4.2 договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4. договору. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку користування кредитом (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь позикодавця, встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п.1.4. договору.

Цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Дата переказу суми кредиту на картковий рахунок позичальника є датою отримання кредиту позичальником. Строк дії цього договору з моменту укладення і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 7.1 договору).

Сторонами договору також підписано додаток 1 до договору графік розрахунків, де сумою нарахованих процентів за користування кредитом зазначено 3 000,00 грн, комісія за надання кредиту 250,00 грн, разом 8 250,00 грн.

Договір укладений шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором).

Підписавши договір, відповідач зобов`язався його виконувати.

Кредитодавець виконав своє зобов`язання з надання кредитних коштів, що підтверджується платіжним дорученням, а також інформацією, наданою АТ «УКРСИББАНК» на ухвалу суду про витребування доказів. Отримання кредитних коштів відповідачем не спростовано.

Позичальник в порушення вимог кредитного договору свої зобов`язання за цим договором не виконав, що потягло за собою виникнення простроченої заборгованості за кредитом.

27 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №49-МЛ, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 за договором №1295640 від 17 грудня 2019 року (запис № 2897 в реєстрі боржників від 10 вересня 2025 року до договору відступлення прав вимоги). Заборгованість відповідача перед первісним кредитором на момент відступлення права вимоги становить 16 750,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000,00 грн, заборгованість за процентами 9 000,00 грн, заборгованість за комісією 250,00 грн, заборгованість за штрафом/пенею 2 500,00 грн.

Отже, позивач набув право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

Зміст спірних правовідносин.

Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов`язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов`язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Норми права, які застосовує суд.

За нормами ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Нормою ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 цієї статті Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Крім того відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з кредитного договору.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII законодавець залишив за кредитодавцем можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Висновок суду.

Судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору з первісним кредитором, що не оспорюється відповідачем, порушення ним взятих на себе зобов`язань, набуття позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.

Відповідачем порушувалися умови кредитного договору, кошти на повернення кредиту не сплачувалися, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідачем отримання кредитних коштів не заперечується, наявність заборгованості не спростовано.

З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності, судом перевірено строки звернення до суду.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч.1 ст.264 ЦК України).

Нормами частини 3-5 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято 11 березня 2020 року постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово його продовжував.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинним по 03 вересня 2025 року включно, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Викладеними вище нормами передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився під час дії карантину, та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Як видно з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 25 травня 2026 року, дата повернення кредиту 16 січня 2020 року.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо позовних вимог станом на 02 квітня 2020 року не закінчився, із закінченням строку дії карантину і до 03 вересня 2025 року включно зупинився.

Отже, судом встановлено, що позовні вимоги заявлені у межах строку позовної давності.

При визначенні розміру заборгованості суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості первісного кредитору, який містить відомості про щоденні нарахування, складові заборгованості та їхній розмір.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 5 000,00 грн, за комісією 250,00 грн.

Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Під час розгляду справи встановлено, що кредит надано на 30 днів, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 16 січня 2020 року.

Пунктом 2.3.1 договору визначено умови щодо пролонгації строку кредитування за умови вчинення позичальником дій, передбачених розділом 6 Правил, зокрема сплати комісії за продовження кредиту у визначених договором розмірах. Згідно з п. 2.3.2 договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це підтверджується здійсненням ним відповідного платежу.

При цьому умовами договору не передбачено автоматичної пролонгації.

Доказів, які свідчать про вчинення відповідачем дій, передбачених п. 2.3.1 договору, зокрема здійснення платежів, матеріали справи не містять.

Умови п. 2.2.3 та п. 7.1. договору, згідно з якими проценти за користування кредитом нараховуються протягом всього строку фактичного користування кредитом, а договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, суд вважає неправомірними з огляду на те, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.

Тобто зазначення у договорі умови, згідно з якою проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Викладене узгоджується з висновками, викладеними у постанові в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Тому суд вважає, що нарахування прострочених відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування є безпідставним.

Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування не відповідає нормам законодавства, а тому є нікчемною.

Позивачем позовні вимоги в порядку ст. 625 ЦК України не заявлено.

Згідно з наданим розрахунком первісного кредитора проценти нараховані за період з 17 грудня 2019 року по 16 березня 2020 року, що є неправомірним та не відповідає умовам договору.

Тому судом самостійно розраховано розмір процентів за користування кредитом протягом передбаченого умовами договору строку кредитування (30 днів): 5 000,00 х 2% х 30 = 3 000,00 грн. Саме такий розмір процентів передбачено і п. 1.5.2 договору, а також додатком до договору (графіком розрахунків).

Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 6 000,00 грн (9 000,00 3 000,00) за договором не знайшли своє підтвердження при розгляді справи, тому така вимога не підлягає задоволенню.

Крім того, стягнення неустойки у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги частині стягнення штрафу/пені задоволенню не підлягають.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача заборгованості за договором у розмірі 8 250,00 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту 5 000,00 грн, заборгованості за відсотками 3 000,00 грн та комісії 250,00 грн.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1 311,23 грн (49,25 %).

Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, в його рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що вартість послуг адвоката в загальній сумі 8 000,00 грн є завищеною стосовно іншої сторони спору, а тому, за умови задоволення позовних вимог у повному обсязі, відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн відповідало б принципу розумності та реальності витрат.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених вимог 1 970,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (49,25 %).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 137, 141, 158 ч.7, 258-259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1295640 від 17 грудня 2019 року в розмірі 8 250 (вісім тисяч двісті п`ятдесят) грн 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000,00 грн, заборгованість за процентами 3 000,00 грн, заборгованість за комісією 250,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 311,23 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 970,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1 корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Попов