Рішення № 139248662, 26.08.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року Справа № 480/6894/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6894/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)", у якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за останні шість місяців (183 дні) затримки розрахунку при звільненні у сумі 109093,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі «Роменська виправна колонія (№56)», та 31.05.2024 була звільнена зі служби. У день звільнення позивач подала заяву про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування, однак при звільненні зазначену компенсацію їй виплачено не було. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №480/5978/24 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у сумі 16 251,08 грн задоволено. На виконання вказаного рішення 27.06.2025 відповідачем проведено остаточний розрахунок. Позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку відповідач повинен нести відповідальність, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим просить стягнути середній заробіток за останні шість місяців (183 дні) затримки розрахунку при звільненні у сумі 109 093,62 грн.

Ухвалою суду від 23.09.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/6894/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" №394/2026 від 19 травня 2026 року та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 №24-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 у зв`язку з призначенням на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату №2693 від 28.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ №480/6894/25.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Кунець О.М.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року справу №480/6894/25 прийнято до провадження судді, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування зазначив, що позивач звільнена зі служби 31.05.2024, а з цим позовом звернулася 29.08.2025, у зв`язку з чим, на думку відповідача, пропустила встановлений законом строк звернення до суду.

Також відповідач зазначив, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, її виплата регулюється Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578, та здійснюється за умови наявності коштів і в межах бюджетних асигнувань. Відповідач вважає, що до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню, оскільки компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати або грошового забезпечення.

У відповіді на відзив позивач заперечила проти доводів відповідача та зазначила, що остаточний розрахунок з нею проведено лише 27.06.2025, а з позовом до суду вона звернулася 29.08.2025, тобто в межах тримісячного строку. Позивач також вказала, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження служби та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 КЗпП України. Просила позов задовольнити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 17.12.2013 по 31.05.2024 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, а саме в Державній установі «Роменська виправна колонія (№56)», з 22.04.2019 - на посаді психолога відділу по роботі з персоналом.

Наказом Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 31.05.2024 №78/ОС-24 ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), 31 травня 2024 року.

31.05.2024 позивач звернулася до начальника Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» із заявою про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування відповідно до пунктів 27 та 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578. Проте при звільненні зазначену грошову компенсацію позивачу виплачено не було.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №480/5978/24 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у сумі 16 251,08 грн задоволено.

На виконання вказаного судового рішення 27.06.2025 відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем. З виписки по картковому рахунку вбачається зарахування позивачу, зокрема, 15 438,53 грн грошової компенсації за неотримане речове майно та 932,62 грн на виконання судового рішення, а загальна сума зарахованих на виконання рішення коштів становила 16 371,15 грн.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 27.06.2025, тобто після її звільнення зі служби 31.05.2024.

Відповідно до довідки Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» від 04.08.2025 №4/2160 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 596,14 грн, виходячи з грошового забезпечення за квітень та травень 2024 року у розмірі по 18 182,25 грн та 61 календарного дня.

Враховуючи встановлене статтею 117 КЗпП України обмеження відповідальності роботодавця періодом не більш як шість місяців, позивач визначає період затримки розрахунку, за який підлягає виплаті середній заробіток, з 27.12.2024 по 27.06.2025, що становить 183 календарні дні. Розмір середнього заробітку за цей період позивачем визначено у сумі 109 093,62 грн (596,14 грн х 183 дні).

Вважаючи, що відповідачем не проведено своєчасного повного розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з цим позовом та просить стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» середній заробіток за останні шість місяців (183 дні) затримки розрахунку при звільненні у сумі 109 093,62 грн. Не погоджуючись з затримкою розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5. Разом з тим питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України спеціальним законодавством не врегульовано.

Відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовано, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідні правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України при вирішенні питань відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

З огляду на наведене, судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено відповідачем лише 27.06.2025, шляхом виплати належної їй грошової компенсації за неотримані предмети речового майна.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за останні шість місяців, а саме за період з 27.12.2024 по 27.06.2025 (183 календарні дні) у сумі 109 093,62 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX(далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022,статтю 117 Кодексу законів про працю Українивикладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю Україниу редакції Закону №2352-ІХпрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Матеріалами справи підтверджено, що остаточний розрахунок з позивачем у частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно проведено 27.06.2025, тоді як з цим позовом позивач звернулася 29.08.2025. Отже, позивач звернулася до суду в межах тримісячного строку, у зв`язку з чим доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду є необґрунтованими.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом №2352-ІХтекстстатті 117 Кодексу законів про працю Українивикладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю Українинабрала чинності з 19.07.2022.

Отже, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України, у цій справі є 31.05.2024 - дата звільнення позивача зі служби.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент їх виникнення, тобто після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з тих підстав, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення. Статтею 116 КЗпП України встановлено обов`язок провести в день звільнення виплату всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, а спеціальним законодавством питання відповідальності за несвоєчасне проведення такого розрахунку не врегульовано.

При цьому право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 16 251,08 грн встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №480/5978/24, яке виконано відповідачем 27.06.2025. Позивач звернулася із заявою про виплату такої компенсації 31.05.2024, тобто у день звільнення.

Посилання відповідача на те, що виплата грошової компенсації за речове майно здійснюється за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, не спростовує встановленого факту несвоєчасного проведення остаточного розрахунку. За приписами частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити передбачене цією статтею відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

З виписки по картковому рахунку позивача вбачається, що 27.06.2025 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №480/5978/24 відповідачем перераховано на рахунок позивача 15 438,53 грн грошової компенсації за неотримане речове майно. Отже, фактичний остаточний розрахунок з позивачем у цій частині проведено 27.06.2025. На цю ж дату окремою операцією перераховано 932,62 грн судового збору.

Відповідно до довідки Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» від 04.08.2025 №4/2160 позивачу за квітень 2024 року нараховано 18 182,25 грн грошового забезпечення та за травень 2024 року - 18 182,25 грн. Відтак за два останні повні календарні місяці перед звільненням сума грошового забезпечення, що береться для обчислення середньоденного заробітку, становить 36 364,50 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 596,14 грн (36 364,50 грн / 61 календарний день).

При цьому частиною першою статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки фактичний розрахунок проведено 27.06.2025, шестимісячний період, за який підлягає обчисленню середній заробіток, становить з 27.12.2024 по 27.06.2025 - 183 календарні дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 109 093,62 грн (596,14 грн х 183 календарні дні). Саме таку суму позивач просить стягнути з відповідача.

Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи конкретні обставини справи.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Аналогічний підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 31.05.2024, а остаточний розрахунок у частині грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 16 251,08 грн проведено 27.06.2025 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №480/5978/24. Таким чином, затримка остаточного розрахунку тривала фактично 12 місяців 27 днів, тобто для цілей застосування критерію співмірності - приблизно 13 місяців.

Відповідно до довідки Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» від 04.08.2025 №4/2160 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 596,14 грн. З урахуванням граничного шестимісячного періоду (183 календарні дні) середній заробіток за час затримки розрахунку становить 109 093,62 грн (596,14 грн х 183 дні).

З огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності, а також беручи до уваги тривалість затримки розрахунку, суд вважає за необхідне визначити середньомісячний розмір відповідного відшкодування шляхом ділення розрахованого середнього заробітку за шість місяців у сумі 109 093,62 грн на 13 місяців фактичного періоду прострочення. Таким чином, середньомісячний розмір становить 8 391,82 грн (109 093,62 грн / 13 місяців).

Ураховуючи встановлене статтею 117 КЗпП України максимальне обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями, остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначається таким чином: 8 391,82 грн х 6 місяців = 50 350,92 грн.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 50 350,92 грн. У задоволенні вимоги в іншій частині належить відмовити.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, однак пункт 1 статті 6 Конвенції не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Аналогічний підхід викладено у рішенні ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач сплатила судовий збір у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позовну вимогу майнового характеру заявлено у сумі 109 093,62 грн, тоді як суд дійшов висновку про стягнення 50 350,92 грн. Частка задоволених позовних вимог становить 46,15 % ((50 350,92 грн / 109 093,62 грн) х 100 %).

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 559,02 грн (1 211,20 грн х 50 350,92 грн / 109 093,62 грн).

Зазначений розподіл судових витрат здійснено відповідно до частини третьої статті 139 КАС України з огляду на часткове задоволення позовних вимог.

Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 50350,92 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 559,02 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець