Ухвала суду № 139247189, 26.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20001/26

У Х В А Л А

26 серпня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 02.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за 63 невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2024 років;

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані нею 63 дні щорічної основної оплачуваної відпустки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період 2022-2024 роки, з врахуванням раніше виплачених сум.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона проходила службу в поліції на посаді дізнавача Відділення поліції 3 ОРУП 1 ГУНП в Одеській області. Згодом ГУНП в Одеській області виплатило грошову компенсацію за невикористані 63 дні щорічної основної відпустки, але неправильно обчислило суму компенсації. На переконання позивача, Відповідачем безпідставно не включені до суми, з якої обрахована компенсація за невикористані мною дні оплачуваних відпусток, суми додаткової винагороди, встановленої постановою № 168. Оскільки додаткова винагорода, запроваджена постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що виплачувався мені до дня мого звільнення, то указана винагорода входить до складу грошового забезпечення. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. Тому при обчисленні розміру таких виплат, Відповідач був зобов`язаний урахувати суму додаткової винагороди, яку вона отримувала щомісячно перед звільненням із розрахунку 10 000 грн.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 06.07.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків.

08.07.2026 від позивачки на усунення недоліків надійшла заява (вх. №ЕС/76741/26).

Ухвалою судді від 13.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувати від Головного управління Національної поліції в Одеській області, належним чином засвідчені копії доказів/інформації чи була включена щомісячна додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за 63 невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2024 років.

22.07.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшло клопотання (вх. №ЕС/82794/26) з проханням залишити без розгляду адміністративну справу №420/20001/26 у зв`язку із пропуском процесуального строку звернення до суду.

В обгрунтування поданого клопотання зазначили, що позивачка проходила службу в поліції на посаді дізнавача відділення поліції № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області. Після звільнення їй було виплачено грошову компенсацію за 63 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки. Позивачка вважає, що під час обчислення зазначеної компенсації відповідач безпідставно не врахував додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». На її переконання, така винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який нараховувався їй до дня звільнення, а тому мав бути включений до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір компенсації за невикористану відпустку.

Наказом ГУНП в Одеській області від 03.05.2024 № 657 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 03 травня 2024 року на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Цим самим наказом передбачено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за: 23 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік; 30 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 10 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період із 01 січня 2024 року до дня звільнення.

Разом із цим, обставини зазначені у позові щодо походження з міста Сєвєродонецька, тимчасова окупація цього міста, відсутність статусу внутрішньо переміщеної особи, складні відносини з родичами та необхідність винаймати житло характеризують її життєву ситуацію, проте не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з пропуском процесуального строку. Позивачкою не доведено, яким саме чином кожна з цих обставин унеможливлювала подання позову особисто, поштовим зв`язком, або через представника. Таким чином, позивачка фактично ототожнює складні матеріальні та життєві обставини з об`єктивною неможливістю звернення до суду. Однак сам по собі незадовільний майновий стан, відсутність роботи, наявність кредитної заборгованості та відсутність власного майна не є безумовними підставами для поновлення строку, особливо за відсутності доказів вчинення особою будь-яких дій для своєчасного захисту своїх прав. До того ж наведені позивачкою обставини чомусь не перешкоджали їй звернутись до Одеського окружного адміністративного суду 13.05.2024 із позовною заявою до ГУНП в Одеській області за результатами якого розглядалось провадження по справі №420/14587/24, яке було пов`язано із зобов`язанням ГУНП виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітку (заробітної плати) та грошової компенсації за невикористані 63 дні , тому вищевказані доводи позивачки не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та незалежних від її волі перешкод, які унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду, оскільки остання володіла інформацією щодо розрахунків грошової компенсації при звільненні. 21.03.2025 позивачка перебуваючи у слідчому ізоляторі надсилала лист до суду у вказаній справі про видачу виконавчого листа, що в свою чергу ще раз підтверджує можливість реалізації нею своїх процесуальних прав. Отже, сам факт перебування позивачки під вартою не є безумовною та достатньою підставою для висновку про неможливість реалізації нею процесуальних прав. За відсутності доказів конкретних перешкод, вжитих позивачкою заходів для звернення до суду та причинного зв`язку між умовами тримання і пропуском відповідного строку наведені нею обставини мають загальний характер і не підтверджують поважності причин несвоєчасного звернення до суду.

23.07.2026 від позивачки надійшло клопотання (вх. №ЕС/83445/26), я якому просить визнати подане клопотання відповідача від 21.07.2026 зловживанням правами і накласти на відповідача штраф у розмірі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи таке клопотання безпідставним.

23.07.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшли заперечення (вх. №ЕС/83445/26), посилаючись на безпідставність доводів позивачки, оскільки значний досвід відповідача у судових справах ґрунтується виключно на припущеннях, крім того звернення до суду учасника справи зі клопотаннями є реалізацією наданих йому законом процесуальних прав.

Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Ухвалою суду від 11.08.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 5-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду; у задоволенні клопотання позивача про визнання подання клопотання відповідачем зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу відмовити.

У вказаній ухвалі суд роз`яснив про розгляд клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 21.07.2026 зареєстроване за №ЕС/82794/26 від 22.07.2026 після виконання вимог вказаної ухвали.

17.08.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/93859/26) в якій просить поновити строк звернення до суду зазначивши, що довідка про період перебування в СІЗО з 30 травня 2024 року (помістили в СІЗО в тому ж самому місяці, коли звільнили з поліції) по 19 лютого 2026 року та на інші складні життєві обставини, які виникли після 19 лютого 2026 року.

20.08.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшли заперечення (вх. №ЕС/95810/26) в яких зазначив, що позивачем на перших сімох сторінках викладені фактично одні й ті самі доводи, які остання вже зазначала в процесуальних документах, а також мотивувальну частину ухвали суду якою позов залишено без руху. Заява позивачки не містить реальних доводів щодо пропуску строку, а лише відображає певні життєві обставини які були зумовлені в тому числі і її особистими діями. До прикладу, абзац 10 сторінки 7 заяви містить цитату: «В мене не було елементарних умов для звернення до суду». В заперечення цьому твердженню слід зазначити, що відповідач вказав суду щодо наявності інших судових проваджень, які перебували на розгляді в Одеському окружному адміністративному суді, і були пов`язанні з грошовим забезпеченням позивачки, до прикладу справа №420/14587/24 від 17.05.2024. У вказаній справі позивачці надавались розрахунки щодо грошового забезпечення від 22.08.2024.

20.08.2026 від позивачки надійшли заперечення (вх. №ЕС/95741/26), з викладом аналогічних обставин.

Розглянувши подану заяву позивача про поновлення строку, суд зазначає наступне.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зокрема, частини 1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).

З урахуванням наведеного, суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості отримати судовий захист, що зумовлено його власною пасивною поведінкою.

Суд наголошує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Так, ОСОБА_1 проходила службу в Головному управління Національної поліції в Одеській області.

Наказом ГУНП в Одеській області від 03.05.2024 № 657 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 03 травня 2024 року на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Цим самим наказом передбачено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за: 23 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік; 30 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 10 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період із 01 січня 2024 року до дня звільнення.

Так звертаючись до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду, позивачка покликалась на жахливі умови тримання під вартою в СІЗО, що перешкоджало реалізації її процесуальних прав передбачених КАС України.

Водночас представник відповідача звертає увагу, що вказане не перешкоджало позивачці звернутися до Одеського окружного адміністративного суду з іншим позовом предмет якого був пов`язаний із грошовим забезпеченням, про що свідчить наявність наявності інших судових проваджень, які перебували на розгляді в Одеському окружному адміністративному суді справа №420/14587/24 від 17.05.2024.

Суд зазначає, що згідно довідки про звільнення серії ОДС №22316 наявної в матеріалах справи, в якій відображена інформація, що вона трималася під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на підставі вироку Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2025, за ст. 436-2 ч. 3 КК України до 5р.п/в. з 30 травня 2024 року по 19 лютого 2026 року, звідки звільнена на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2025 під заставу в сумі 121 120 гривень.

Суд зазначає, що згідно інформації яка міститься в КП «ДСС» про справі №420/14587/24, встановлено, що з позовом ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду 13.05.2024, тобто до взяття її під варту від 30.05.2024 та поміщення в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Також представник відповідача зазначає, що у вказаній справі №420/14587/24 позивачці надавались розрахунки щодо грошового забезпечення від 22.08.2024.

Суд звертає увагу, що надання довідки про грошове забезпечення як додатку до матеріалів в іншій судовій справі не замінює офіційного письмового повідомлення роботодавця за ст. 116 КЗпП та не може розпочати відлік строку звернення до суду за ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Крім того у справі на яку посилаються представник відповідача №420/14587/24, судом було встановлено «…відсутня дата фактичного розрахунку з позивачкою щодо грошової компенсації за невикористані 20 днів (за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік) щорічної основної відпустки (яка станом на момент розгляду справи не виплачена відповідачем)…».

Водночас, зазначені складні життєві обставини, які виникли після звільнення з ДУ «Одеський слідчий ізолятор», на думку суду не є об`єктивно непереборними і такими що не залежали від волевиявлення особи, що в свою чергу не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.

Пропри вказане, у зв`язку із викладеними обставинами суд вважає, що час перебування ОСОБА_1 (з 30.05.2024 по 19.02.2026) під вартою, безпосередньо могло впливати на складність в отриманні правових ресурсів та унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду із даним позовом, у зв`язку з чим суд вважає наявними підстави для поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом.

Зважаючи на викладене, у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 21.07.2026 зареєстроване за №ЕС/82794/26 від 22.07.2026 про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Відтак, оскільки недоліки позовної заяви у строк, встановлений ухвалою суду від 11.08.2026 про залишення позовної заяви без руху, усунуті, тому розгляд справи необхідно продовжити.

Керуючись ст.ст. 12, 160, 161, 171, 248, 257, 262, 268-269 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області (вх. №ЕС/82794/26 від 22.07.2026) про залишення позову без розгляду відмовити.

Заяву позивача ОСОБА_1 (вх. №ЕС/93859/26 від 17.08.2026) про поновлення строку звернення до суду задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду.

Продовжити розгляд справи №420/20001/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Розгляд справи продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА