Ухвала суду № 139246592, 25.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову

25 серпня 2026 року м. Київ справа №320/28200/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши заяву Офісу Генерального прокурора, який діє в інтересах держави - Київської міської ради про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом Офісу Генерального прокурора, який діє в інтересах держави - Київської міської ради

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

Державної інспекції архітектури та містобудування України

треті особи: Міністерство культури України,

Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛІМП-ЛТД»

про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень, дозволу на виконання будівельних робіт, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом Офіс Генерального прокурора, який діє в інтересах держави - Київської міської ради (далі - прокурор) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1), Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури України (далі - третя особа 1), Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД" (далі - третя особа 3), в якій просить

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вулиці Хрещатик, 23 б в місті Києві, видані 15 грудня 2011 року Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт "Реконструкція з надбудовою кафе по вулиці Хрещатик, 23 б у Печерському районі м. Києва", виданий 31 березня 2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за № ІУ113200911914.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД".

Заступником Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора через систему "Електронний Суд" подано заяву про забезпечення позову шляхом

- зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вулиці Хрещатик, 23 Б у місті Києві, виданих 15 грудня 2011 року Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт "Реконструкція з надбудовою кафе по вул. Хрещатик, 23 Б у Печерському районі м. Києва", виданого 31 березня 2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за № ІУ113200911914;

- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД" (код ЄДРПОУ 21586010, вулиця Хрещатик, 23 Б, місто Київ, 01001), а також будь-яким іншим юридичним або фізичним особам здійснювати будь-які підготовчі, будівельні та інші роботи на земельних ділянках на вул. Хрещатик, 23 та 23 Б у місті Києві з кадастровими номерами 8000000000:76:032:0003 та 8000000000:76:032:0040, а також розташованих на них будівлях і спорудах, до набрання законної сили судовим рішенням по справі;

- заборонити Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558, вулиця Хрещатик, 32, місто Київ, 01001), Державній інспекції архітектури та містобудування України (код ЄДРПОУ 44245840, бульвар Лесі Українки, 26, місто Київ, 01133) та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельних ділянках на вул. Хрещатик, 23 та 23 Б у м. Києві з кадастровими номерами 8000000000:76:032:0003 та 8000000000:76:032:0040.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27 липня 2026 року вказана заява про забезпечення позову розподілена головуючому судді у справі - судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В., у зв`язку з перебуванням останнього у щорічній основній оплачуваній відпустці з 23 липня 2026 року по 24 серпня 2026 року, вказана заява про забезпечення позову передана судді на розгляд 24 серпня 2026 року.

Частиною другою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що заяву про забезпечення позову передано судді на розгляд 24 серпня 2026 року, тобто, у перший робочий день після закінчення відпустки, судом строки її розгляду не порушуються.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що у третьої особи 3 перебуває у користуванні земельна ділянка площею 0,0167 га (кадастровий номер 8000000000:76:032:003), а земельна ділянка 0,0333 га (кадастровий номер 8000000000:76:032:0040) - у власності. Також за вказаною адресою у власності товариства перебуває нежитловий будинок площею 166,5 кв.м, до якого здійснена прибудова шляхом проведення самочинного будівництва, які на цей час загалом знесені.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року у справі № 757/31879/20-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, як вказано у заяві про забезпечення позову, встановлено факт самочинного будівництва ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" на вул. Хрещатик, 23 Б у м. Києві, а саме проведення за рахунок руйнування лівої тераси житлового будинку № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві, який є об`єктом культурної спадщини, прибудови загальною площею 77,4 кв. м до вказаної будівлі кафе, площа якого до здійснення самочинного будівництва складала 166,5 кв. м та зобов`язано ТОВ "ОЛІМП- ЛТД" здійснити демонтаж зазначеної прибудови загальною площею 77,4 кв. м і повернути в попередній стан павільйон "Кофе-чай".

Ухвалою суду від 22 листопада 2023 року зазначене вище судове рішення роз`яснено та зазначено, що родовими ознаками павільйону "Кофе-чай" є креслення Державного інституту по проектуванню "КИЇВПРОЕКТ", яке міститься у матеріалах справи № 757/31879/20-ц та установлено, що вул. Хрещатик у м. Києві є центральною магістраллю столиці, що має виняткове історико-культурне та соціально-економічне значення. Формування цієї вулиці відбувалося протягом кількох століть, а сучасний вигляд є результатом поєднання різних архітектурних стилів, реконструкцій і відбудови після Другої світової війни.

Межі та режими використання історичних ареалів міста Києва визначені Генеральним планом міста Києва та проєктом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804 (до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318), яке є чинним станом на момент спірних правовідносин (2011 та 2020 роки).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури у м. Києві" затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території м. Києва.

Як зазначено у заяві про забезпечення позову, вулиця Хрещатик у місті Києві входить в архітектурну охоронну зону та знаходиться в зоні регулювання забудови першої категорії.

Наказом Міністерства культури України від 14 серпня 2013 року № 757 вулиця Хрещатик у місті Києві занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка містобудування місцевого значення (охоронний № 927) та відповідно до графічних матеріалів Генерального плану м. Києва земельні ділянки та об`єкт будівництва на вул. Хрещатик, 23 Б у м. Києві розташовані в межах історичного ареалу м. Києва та його Центральній планувальній зоні, зокрема, на вулиці Хрещатик у місті Києві розташовані пам`ятки культурної спадщини місцевого значення - будинки житлові № № 21 та 23, споруджені у 1951 - 1954 роках за проєктом архітекторів О. Власова та О. Малиновського.

Згідно з наказом Міністерства культури України від 18 квітня 2017 року № 324 будинок

житловий № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 63-Кв).

При цьому проєктною документацією 1951 року було передбачено влаштування двох терас до житлового будинку № 23 на вулиці Хрещатик у м. Києві.

Донедавна, як зазначено у заяві про забезпечення позову, між будинками №21 та № 23 на вулиці Хрещатик у місті Києві був розташований нежилий будинок, а саме: кафе - павільйон "Кава-чай" (далі також - кафе, павільйон "Кава-чай", об`єкт реконструкції), який був характерним елементом архітектурного та культурного середовища головної вулиці столиці.

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 15 квітня 2008 року № 424/1/16-08 будинок житловий № 21 на вулиці Хрещатик у місті Києві занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури та містобудування (охоронний № 486-Кв).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 21 січня 1986 року № 49 "Про затвердження переліку пам`ятників архітектури місцевого значення" будинок житловий № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві занесений до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення.

У заяві про забезпечення позову вказується, що розташування об`єкта нерухомості, запланованого до реконструкції, та земельних ділянок площами 0,0167 га (кадастровий номер 8000000000:76:032:0003) та 0,0333 га (кадастровий номер 8000000000:76:032:0040) у межах архітектурної охоронної зони вулиці Хрещатик у м. Києві, зони охорони та території пам`ятки місцевого значення "вулиця Хрещатик", зони регулювання забудови першої категорії, в історичному ареалі м. Києва та його Центральній планувальній зоні, у безпосередній близькості до пам`яток місцевого значення - будинків № 21 та № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві , тобто на території, яка є режимним середовищем, що передбачає заборону на здійснення нового будівництва з визначеними обмеженнями, зокрема, у виключних випадках за проєктами, погодженими органами охорони культурної спадщини, своєю чергою покладає на суб`єктів господарювання додаткові обов`язки щодо необхідності урахування визначених обмежень під час використання цієї території, у тому числі здійснення будівельної діяльності. Зокрема, здійснення діяльності в межах таких режимних територій вимагає недопущення порушення інтересів територіальної громади міста і держави у сфері здійснення містобудівної діяльності та забезпечення охорони культурної спадщини, у тому числі створенням загрози функціонуванню чи знищенню об`єктів культурної спадщини та існуванню історико-культурного середовища на згаданій території.

Також у заяві про забезпечення позову зазначено, що Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" 15 грудня 2011 року видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Хрещатик, 23 Б у м. Києві, які, на переконання Заступника Генерального прокуропа, не відповідають вимогам законодавства у сфері містобудування, місцевій містобудівній документації - Генеральному плану м. Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а також видані всупереч вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, яким визначено обмеження і заборони щодо здійснення діяльності на вказаних пам`ятко-охоронних територіях, і не передбачено права замовника на проведення реконструкції об`єкта самочинного будівництва та здійснення на цих територіях нового будівництва без обґрунтувань виключного (виняткового) випадку.

Більш того, у заяві про забезпечення позову зазначено, що на замовлення ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" у 2019 році ТОВ "Едельбург Архітектс" розроблено проєктну документацію щодо зазначеного об`єкта, яку Міністерство культури України та Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не погоджували.

При цьому проєктна документація на будівництво об`єкта на вул. Хрещатик, 23 Б у м. Києві не відповідає вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини і містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, а також розроблена без урахування вимог містобудівної документації, вихідних даних та планувальних обмежень забудови земельної ділянки, як того вимагали приписи частини першої статті 31 Закону № 3038-VI (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого порушені інтереси держави і територіальної громади у сфері охорони встановленого порядку планування та забудови території при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні, у тому числі, забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини та дотримання обмежень щодо використання земельних ділянок у межах територій пам`яток культурної спадщини, їхніх охоронних зон та історичного ареалу міста.

Вважаючи, що продовження будівництва на вулиці Хрещатик, 23 Б у м. Києві всупереч вимогам законодавства містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини надалі значно унеможливить виконання рішення суду та поновлення прав інтересів держави, у зв`язку з чим, на думку Заступника Генерального прокурора, є необхідним вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони виконання будь-яких будівельних робіт на земельних ділянках за вказаною адресою.

Крім того, Заступник Генерального прокурора вказує й на те, що забезпечення позову у вигляді зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозволу на виконання будівельних робіт, а також заборони товариству та будь-яким іншим юридичним або фізичним особам здійснювати будь-які підготовчі, будівельні та інші роботи за вказаною адресою дасть змогу надалі ефективно та співмірно здійснити захист порушених прав та інтересів держави і виконання завдання адміністративного судочинства, що стало підставою для звернення до суду з вказаною заявою про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного позивачем зазначено про наявність очевидної небезпеки подальшої забудови та зміни природних властивостей земельної ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави або ускладнить цей процес, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду в подальшому, у разі задоволення позову.

Представником третьої особи 3 подано заперечення щодо вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просив у їх вжитті відмовити.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд приходить до наступного висновку.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Так, відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-V) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Тобто саме дозвіл на виконання будівельних робіт дає право на виконання будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками.

Наявність діючого дозволу на виконання будівельних робіт дає можливість забудовнику безперешкодно виконувати всі види будівельних робіт, враховуючи, що частиною другою статті 34 Закону № 3038-VI чітко визначено, що документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Своєю чергою, видача містобудівних умов та обмежень забудови є передумовою для видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

У заяві про забезпечення позову Заступник Генерального прокурора наголошував на тому, що на теперішній час з порушенням вимог містобудівного законодавства, у зв`язку із порушенням процедури видачі містобудівних умов та обмежень, невідповідністю проєктної документації на будівництво вимогам закону, ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт "Реконструкція з надбудовою кафе на вул. Хрещатик, 23Б у Печерському районі м. Києва", тобто, виконання товариством будівельних робіт є наслідком у тому числі загрози пошкодження оточуючих місце будівництва будинків, що належать до об`єктів культурної спадщини та може мати невідворотні наслідки, як-то втрата охоронюваних будівель, а тому ефективність захисту та поновлення порушених інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, буде втрачена.

Суд наголошує, що вирішуючи питання щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен проаналізувати та оцінити доводи заявника.

Так, обґрунтовуючи очевидну протиправність оскаржуваних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозволу на виконання будівельних робіт, дію яких позивач просить зупинити, заявник зазначає, що документи видано з порушенням вимог законодавства.

Проте обставини щодо питання невідповідності документації на будівництво об`єкта вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини і містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та вимогам законодавства у сфері містобудування, місцевій містобудівній документації є обставинами, на які позивач посилається, як на обґрунтування позовних вимог, вказуючи на протиправність оскаржуваного документа та дозволу.

Водночас слід зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті. Надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19).

Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність прийнятих оспорюваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача, в т.ч. і щодо тих, які є предметом розгляду судом в інших справах.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, незважаючи на те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що доводи Заступника Генерального прокурора в частині очевидної протиправності оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт фактично не є беззаперечними та потребують оцінки під час розгляду справи по суті спору. Тобто, встановлення наявності/відсутності підстав для їх прийняття, є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі.

Таким чином, правова оцінка питань правомірності містобудівних умов та обмежень й дозволу на виконання будівельних робіт має надаватися судом під час розгляду справи по суті за наслідками дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи. Водночас, не розглядаючи справу по суті, не перевіряючи фактичних обставин справи та не досліджуючи докази, суд позбавлений можливості погодитись із твердженням про їх очевидну протиправність.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2020 року (справа №640/9593/20), та відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо доводів Заступника Генерального прокурора про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Отже, однією з необхідних передумов вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №826/5233/18.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Суд наголошує, що розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд має враховувати докази, надані на підтвердження вказаних заявником обставин.

Обґрунтування доводів Заступника Генерального прокурора про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся зводяться до того, що існує загроза пошкодження оточуючих місце будівництва будинків, що належать до об`єктів культурної спадщини, може мати невідворотні наслідки, як-то втрата охоронюваних будівель.

Надаючи оцінку вказаним доводам заявника, суд вказує на таке.

Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» 15 грудня 2011 року видано містобудівні умови та обмеження забудов земельної ділянки на вул. Хрещатик, 23 Б у м. Києві.

Водночас, як вбачається з матеріалів позовної заяви, ДАБІ 31 березня 2020 року за № ІУ113200911914 ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» видано дозвіл на виконання будівельних робіт «Реконструкція з надбудовою кафе на вул. Хрещатик, 23 Б у Печерському районі м.Києва» .

Відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Тобто, наведені Заступником Генерального прокурора доводи потребують встановлення фактичних обставин справи та оцінки наявних у матеріалах справи доказів на предмет відповідності або невідповідності спірного дозволу чинному законодавству у сфері містобудівельної діяльності, що є неможливим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову, а повинно досліджуватись під час судового розгляду адміністративної справи в порядку, визначеному КАС України.

У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 380/4885/22 Верховний Суд зазначив, що правомірність або протиправність оскаржуваного рішення відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що буде здійснено під час вирішення спору по суті, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, обраний заявником захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, враховуючи також значне коло осіб, щодо яких заявник просить встановити заборону вчиняти дії, не може бути визнаний судом прийнятним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Водночас, суд зазначає, що заявник також жодними належними та допустимими доказами не довів, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, суд відзначає, що заявлені способи забезпечення позову є непропорційними з точки зору заявлених позовних вимог, а також завдання адміністративного судочинства, якими є розгляд спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В будь-якому випадку, суду не надано конкретних доказів, які свідчать, що будівництво здійснено чи планується здійснити з описаними в позовній заяві порушеннями тощо.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 640/5082/19 Суд дійшов висновку, що особа, яка просить про забезпечення позову, повинна довести конкретні обставини, які свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 150 КАС України.

На переконання суду, посилання на можливе порушення прав у майбутньому саме по собі не є достатнім для застосування забезпечення позову, а саме лише посилання Заступника Генерального прокурора на можливість подальшого будівництва та припущення про можливе ускладнення в майбутньому виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, не підтверджують наявності реальної загрози, передбаченої статтею 150 КАС України, оскільки саме на заявника покладено обов`язок довести конкретними належними та допустимими доказами, яким саме чином невжиття заходу забезпечення позову унеможливить або істотно ускладнить ефективний захист чи поновлення його прав.

У справі № 260/888/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що суди повинні встановити відповідні обставини саме на підставі доказів, а не припущень.

Заступником Генерального прокурора не наведено та не підтверджено належними доказами конкретних обставин, які свідчили б про реальну, а не гіпотетичну загрозу істотного ускладнення або унеможливлення ефективного захисту прав у разі невжиття заявленого заходу. Самі по собі твердження про продовження будівництва не свідчать про існування такої загрози.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для задоволення заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора, який діє в інтересах держави - Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому частиною першою статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини восьмої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Жук Р.В.