Рішення № 139246329, 26.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Київ №320/25008/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області , Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 05.05.2026 № 2 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, з 09 травня 2026 року;

- стягнути з ГУ МВС України в Київській області (або правонаступника) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 травня 2026 року по день ухвалення рішення суду (або фактичного поновлення на службі) з розрахунку актуального грошового забезпечення поліцейського за рівнозначною посадою;

- зобов?язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію»;

- визнати протиправним дії щодо зниження вислуги років та зобов?язати Головне управління МВС України в Київській області:

- зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 весь період вимушеного перебування на посаді з 23.01.2021 по 09.05.2026;

- включити до вислуги років: період строкової військової служби (10.12.1998 - 26.04.2000) та період навчання (01.10.2001 - 14.03.2004) з розрахунку 1 рік за 6 місяців;

- визначити безперервну вислугу років у розмірі 24 роки 09 місяців 05 на дату звільнення 09.05.2026.;

- зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 весь період вимушеного прогулу та перебування на посаді починаючи з 10.05.2026 року ( у разі прийняття рішення на користь позивача);

- стягнути грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 134 635,35 грн. (сто тридцять чотири тисячі шістсот тридцять п?ять гривень 35 копійок);

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень;

- стягнути з відповідачів кошти вихідної допомоги при звільненні з ОВС у розмірі 103 764,00 грн. з урахуванням вислуги ( 24 роки 09 місяців 05 днів) на час звільнення 09.05.2026 або з іншого розрахунку актуального грошового забезпечення поліцейського за рівнозначною посадою на час прийняття рішення;

- зобов?язати відповідачів подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення на підставі ст. 382 КАС України;

- стягнути з відповідачів середньоденний заробіток у розмірі 8842 грн.75коп. за кожен день затримки по час звернення до суду 09.06.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає протиправним наказ ГУ МВС України в Київській області від 05.05.2026 № 2 о/с, оскільки його звільненню за скороченням штатів не передував належний розгляд питання щодо можливості подальшого проходження ним служби в органах Національної поліції, як це передбачено пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 640/11034/21. Після поновлення позивача на службі наказом від 02.03.2026 №1 о/с його було попереджено про звільнення вже 09.03.2026, а наказом від 05.05.2026 №2 о/с звільнено з 09.05.2026. Таким чином, на думку позивача не було дотримано передбаченого законом тримісячного строку для вирішення питання про прийняття колишнього працівника міліції на службу до Національної поліції. Крім того, позивачу не було належним чином запропоновано вакантні посади в органах Національної поліції та не проведено повноцінного розгляду питання про його відповідність вимогам до поліцейських. Надісланий ГУ НП в Київській області лист від 31.03.2026 № 77887-2026 містив загальні роз`яснення та не визначав конкретного порядку проходження необхідних процедур. Попри те, що позивач 20.04.2026 письмово підтвердив бажання проходити службу в органах Національної поліції та просив повідомити про вакантні посади і порядок проходження необхідних процедур, вже 05.05.2026 було видано наказ про його звільнення. Також позивач зазначає, що при звільненні неправильно визначено його вислугу років. До неї не враховано періоди вимушеного прогулу, строкової військової служби та навчання, у зв`язку з чим у наказі зазначено 18 років 2 місяці 22 дні замість, на думку позивача, 24 років 9 місяців 5 днів. Це вплинуло на його службові та соціальні гарантії, зокрема розмір вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку. У зв`язку з незаконним звільненням та невиконанням відповідачами належним чином судового рішення у справі №640/11034/21 позивач також заявляє вимоги про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належних при звільненні виплат та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду вирішено перейти до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач, ГУ МВС України в Київській області, позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними. Відповідач зазначає, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 640/11034/21 позивача було поновлено на посаді наказом від 02.03.2026 № 1 о/с. Водночас у зв`язку з ліквідацією ГУ МВС України в Київській області та Управління ДАІ відповідні посади були скорочені, що зумовило подальше вивільнення позивача. На думку відповідача, позивача було належним чином попереджено про наступне вивільнення 09.03.2026, а наказом від 05.05.2026 № 2 о/с його законно звільнено з 09.05.2026 після спливу двомісячного строку. Порушень процедури звільнення відповідач не вбачає. Відповідач заперечує проти посилань позивача на практику Верховного Суду, оскільки, на його думку, наведені судові рішення стосуються інших правовідносин та не є подібними до спірних правовідносин щодо проходження служби та звільнення у зв`язку з ліквідацією органу. Щодо вислуги років відповідач зазначає, що період вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 19.01.2021 зараховано на виконання рішення суду, а період після 20.01.2021 не підлягає зарахуванню, оскільки позивач фактично службу в органах внутрішніх справ не проходив. Відповідач також вважає безпідставною вимогу про зарахування до вислуги років періоду навчання, оскільки, на його думку, необхідною умовою такого зарахування є наявність права на призначення пенсії, якого позивач на момент звільнення не набув. Період строкової військової служби, за твердженням відповідача, до вислуги вже зараховано. Щодо компенсації за невикористану відпустку відповідач зазначає, що після поновлення позивач фактично службу не проходив, а тому не набув права на щорічну відпустку за цей період та відповідну грошову компенсацію. Відповідач заперечує проти стягнення вихідної допомоги у заявленому розмірі, оскільки визначена позивачем вислуга 24 роки офіційними документами не підтверджена, а вимога про виплату допомоги є похідною від вимоги щодо визначення вислуги років. Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку відповідач вказує, що позивач не надав доказів звернення з вимогою про виплату відповідних коштів та відмови у їх виплаті. Крім того, відповідач вважає заявлений розрахунок математично та юридично необґрунтованим. Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач не надав доказів факту моральних страждань, їх обсягу, причинного зв`язку між такими стражданнями та діями відповідача, а також обґрунтування заявленого розміру 500 000 грн. У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач, ГУ НП в Київській області, не визнає позовні вимоги та вважає їх безпідставними. Відповідач зазначає, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 640/11034/21 позивачу було запропоновано вакантні посади в органах Національної поліції. Однак позивач не надав згоди на запропоновані посади та не вчинив дій для продовження служби. На думку відповідача, пункт 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» передбачає сукупність умов для прийняття колишнього працівника міліції на службу до поліції, зокрема виявлення бажання проходити службу, відповідність установленим вимогам та згоду на запропоновану посаду або успішне проходження конкурсу. Відповідач вважає, що заява позивача від 17 квітня, у якій він просив запропонувати йому посаду вищого рівня, не є належним волевиявленням щодо прийняття на службу, оскільки не містить безумовної згоди на призначення на запропоновану посаду. Крім того, відповідач зазначає, що листом від 01.05.2026 позивачу були запропоновані конкретні вакантні посади та надані контакти відповідальної особи, однак позивач на пропозицію не відповів і не пройшов передбачені законом перевірки. Відповідач заперечує доводи позивача про неналежне виконання судового рішення та скорочення строку для прийняття на службу, зазначаючи, що позивача було належним чином попереджено про звільнення та дотримано двомісячний строк, передбачений статтею 49-2 КЗпП України. Також відповідач вказує, що позивач не скористався передбаченим законом альтернативним способом прийняття на службу - участю у відкритому конкурсі на вакантні посади. З огляду на це відповідач вважає, що не мав правових підстав для видання наказу про призначення позивача на службу, а оскаржувані дії та рішення вчинені відповідно до вимог законодавства. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач, Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області, не визнає позовні вимоги та вважає їх безпідставними. Зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача прийнято у зв`язку з ліквідацією органу та скороченням штатів із дотриманням вимог статті 49-2 КЗпП України. Відповідач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 640/11034/21 та зазначає, що на її виконання позивача було поновлено на посаді, яка фактично існувала лише формально у зв`язку з ліквідацією органів МВС та ДАІ. Відповідач вважає, що позивач не надав належних доказів протиправності оскаржуваного наказу, а наведена ним судова практика стосується інших правовідносин та не може бути застосована до цього спору. Щодо вислуги років відповідач зазначає, що період вимушеного прогулу був зарахований на виконання судового рішення, тоді як підстав для зарахування до вислуги періоду після поновлення, коли позивач фактично службу не проходив, відповідач не вбачає. Відповідач також заперечує проти зарахування періоду навчання до вислуги років, посилаючись на відсутність у позивача на момент звільнення права на призначення пенсії. Щодо компенсації за невикористані відпустки відповідач зазначає, що позивач після поновлення фактично службу не проходив, а тому не набув права на відповідні щорічні відпустки та грошову компенсацію за них. Щодо одноразової грошової допомоги відповідач вказує, що заявлена позивачем вислуга 24 роки не підтверджена матеріалами особової справи, а відповідно до наявних документів його вислуга становить 18 років. Вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач вважає передчасною, оскільки позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про проведення відповідної виплати та відмови у її здійсненні. Крім того, відповідач вважає заявлений позивачем розрахунок середнього заробітку неправильним та завищеним. Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач не довів факту заподіяння йому моральних страждань, їх розміру та причинного зв`язку між заявленою шкодою і діями відповідача. Щодо вимоги про прийняття позивача на службу до Національної поліції відповідач зазначає, що на виконання постанови суду розглянув це питання, запропонував позивачу вакантні посади, однак позивач не надав згоди на їх зайняття та не вчинив інших необхідних дій для проходження служби. У зв`язку з наведеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Під час судового засідання від 03.08.2026 позивачем було заявлено клопотання про виключення з позовних вимог пункти позову 5, 6, 8, 11.

Представники відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 03.08.2026 прийнято до розгляду заяву позивача про виключення частини позовних вимог та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та обіймав посаду інспектора з адміністративної практики відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області

26 січня 2015 року наказом ГУ МВС України в Київській області №41 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України із постановкою на військовий облік. Підставою звільнення були зазначені пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пункти 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Одночасно наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48 о/с «По особовому складу» було оформлено звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Зазначені накази були предметом судового розгляду у справі №826/2524/15. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року наказ МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с та наказ ГУ МВС України в Київській області від 26 січня 2015 року №41 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 визнано протиправними та скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора з адміністративної практики ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Київській області, з 26 січня 2015 року. Також на його користь присуджено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 316 598,48 грн.

Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі №826/2524/15 Головне управління Національної поліції в Київській області було зобов`язано розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до вимог перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №826/2524/15 рішення суду першої інстанції від 30 грудня 2020 року було змінено лише в частині визначення суб`єкта, з якого підлягав стягненню середній заробіток, а в іншій частині залишено без змін. Додаткове рішення від 20 січня 2021 року залишено без змін.

На виконання рішення суду у справі №826/2524/15 наказом ГУ МВС України в Київській області від 20 січня 2021 року №1 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 26 січня 2015 року.

22 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області з рапортом про прийняття його на службу до органів Національної поліції Київської області на виконання судового рішення у справі №826/2524/15.

Листом ГУ НП в Київській області від 03 лютого 2021 року №318/109/12 ОСОБА_1 повідомлено про перебування ГУ МВС України в Київській області у стані припинення у зв`язку з ліквідацією як юридичної особи публічного права та про те, що ГУ НП в Київській області не є правонаступником ГУ МВС України в Київській області. У цьому ж листі зазначено про можливість розгляду питання щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 відповідно до розділу VI Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 25 грудня 2015 року №1631.

У подальшому наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 повторно звільнено зі служби з посади інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - через скорочення штатів. Датою звільнення визначено 22 березня 2021 року. У наказі зазначено календарну вислугу 13 років 00 місяців 09 днів, пільгова вислуга відсутня. Підставами наказу зазначено частину 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та попередження від 21 січня 2021 року.

Зазначений наказ від 19 березня 2021 року №4 о/с став предметом судового оскарження у справі №640/11034/21.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі №640/11034/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, ГУ МВС України в Київській області зобов`язано зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2021 року. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21 наказ ГУ МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, з 23 березня 2021 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року також встановлено, що незаконне звільнення ОСОБА_1 у 2015 році позбавило його можливості реалізувати право на проходження служби в органах Національної поліції у встановлений пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» строк. Судом встановлено відсутність відмови ОСОБА_1 від проходження служби в поліції та підтверджено його право на реалізацію відповідних гарантій після поновлення на службі.

Цією ж постановою встановлено, що після поновлення на службі ОСОБА_1 подав рапорт про прийняття на службу до органів Національної поліції, а ГУ НП в Київській області не було належним чином розглянуто його рапорт від 22 січня 2021 року. У зв`язку з цим суд визнав звільнення ОСОБА_1 у 2021 році передчасним та необґрунтованим і скасував наказ від 19 березня 2021 року №4 о/с у відповідній частині.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року ГУ МВС України в Київській області 02 березня 2026 року видало наказ №1 о/с. Цим наказом скасовано наказ від 19 березня 2021 року №4 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 23 березня 2021 року.

09 березня 2026 року ОСОБА_1 персонально попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 ГУ МВС України в Київській області як юридичну особу публічного права ліквідовано. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 листопада 2015 року №1532 ліквідовано Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області.

31 березня 2026 року ГУ НП в Київській області направило ОСОБА_1 лист №77887-2026 щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року та розгляду питання про його подальше проходження служби в органах Національної поліції. У листі зазначено про необхідність проходження відповідних процедур та подання встановлених документів для вирішення питання про прийняття на службу.

08 квітня 2026 року до ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області надійшло звернення ОСОБА_1 , зареєстроване за вхідним №К-201, щодо недопущення порушень законодавства у зв`язку з його подальшим звільненням.

20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Київській області із письмовим зверненням, зареєстрованим за вхідним №К-6347, унікальний номер 1182036. У зверненні порушувалося питання щодо прийняття його на службу до органів Національної поліції Київської області.

01 травня 2026 року Управлінням кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області ОСОБА_1 направлено лист №107447-2026. У листі йому запропоновано дві посади, які були зазначені серед відкритих конкурсних вакансій у ГУ НП в Київській області: поліцейського полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) та інспектора полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький). Також у листі зазначено контактні дані відповідальної особи для визначення подальшого алгоритму та порядку дій.

05 травня 2026 року ГУ МВС України в Київській області видано наказ №2 о/с «По особовому складу». Цим наказом ОСОБА_1 звільнено зі служби з посади інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 09 травня 2026 року за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - через скорочення штатів.

У наказі від 05 травня 2026 року №2 о/с зазначено, що на день звільнення календарна вислуга років ОСОБА_1 становила 18 років 02 місяці 22 дні, пільгова вислуга - відсутня. Датою звільнення визначено 09 травня 2026 року.

Таким чином, після поновлення ОСОБА_1 на службі з 23 березня 2021 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року він перебував на посаді до 09 травня 2026 року, коли його було повторно звільнено наказом ГУ МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с у зв`язку зі скороченням штатів. Період між поновленням та звільненням склав 2 роки 1 місяць 16 днів. У наказі про звільнення загальна календарна вислуга визначена у розмірі 18 років 02 місяці 22 дні.

Окремо судом встановлено, що у попередній справі №640/11034/21 суд уже вирішував питання щодо періоду вимушеного прогулу та його врахування при обчисленні вислуги років. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року було зобов`язано зарахувати до вислуги період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2021 року, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 поновлено на службі з 23 березня 2021 року.

Вважаючи наказ та дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114).

За приписами пункту 8 Положення № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Пунктом 10 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до п. 24 Положення № 144, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон №580-VIII опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 №141-142.

У пункті 5 Закону №580-VIII вказано, що визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №4, ст. 21).

У відповідності до пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Частинами 1-3 статті 52 Закону №580-VIII передбачено, що з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов`язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади (далі - конкурс).

Проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на прийняття на службу та зайняття вакантної посади.

Конкурс на службу в поліції обов`язково проводиться серед осіб, які вперше приймаються на службу в поліції з призначенням на посади молодшого складу поліції.

Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як убачається з наведених положень законодавства, пункт 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII встановлює спеціальний порядок припинення служби працівників міліції у зв`язку з реформуванням органів внутрішніх справ та створенням Національної поліції України.

При цьому зазначена норма передбачає два різні правові механізми припинення служби працівника міліції.

Перший пов`язаний із закінченням тримісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення. У такому випадку працівник, який відмовився від проходження служби в поліції та/або не був прийнятий на службу до поліції у встановлений тримісячний строк, підлягає звільненню через скорочення штатів.

Другий механізм передбачає можливість звільнення до спливу зазначеного тримісячного строку, однак лише за наявності відповідної підстави, передбаченої Положенням №114.

Таким чином, обставина, що тримісячний строк після попередження працівника ще не сплив, не виключає можливості його дострокового звільнення.

Водночас, у такому разі, на думку суду, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести наявність саме тієї обставини, яка відповідно до Положення №114 дає підстави для дострокового припинення служби.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 раніше проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора з адміністративної практики ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області.

Наказом ГУ МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби через скорочення штатів на підставі пункту 64 «г» Положення №114. Підставою для звільнення зазначено, зокрема, частину десяту розділу XI Закону №580-VIII та попередження про наступне вивільнення.

У подальшому законність такого звільнення була предметом судового розгляду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі №640/11034/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Зокрема, суд зобов`язав Головне управління МВС України в Київській області зарахувати до вислуги років позивача період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2021 року.

За результатами апеляційного перегляду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог було скасовано та ухвалено нове рішення, яким, зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики ДАІ з обслуговування Вишгородського району з 23 березня 2021 року; стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2021 року по 17 лютого 2026 року; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону №580-VIII, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, зазначеним судовим рішенням було не лише відновлено порушене право позивача шляхом поновлення його на попередній посаді, але й визначено подальший порядок вирішення питання щодо проходження ним служби в умовах ліквідації органів міліції та функціонування Національної поліції України.

При цьому суд не зобов`язав Головне управління Національної поліції України безумовно призначити ОСОБА_1 на конкретну посаду, а зобов`язав розглянути питання про його прийняття на службу відповідно до пункту 9 розділу XI Закону №580-VIII та з урахуванням висновків суду.

Отже, виконання зазначеної постанови передбачало вчинення відповідачем реальних та послідовних дій, спрямованих на вирішення питання щодо можливості подальшого проходження позивачем служби в Національній поліції, а не лише формальне поновлення його на посаді, яка існувала в ліквідованій системі органів внутрішніх справ.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року Головним управлінням МВС України в Київській області 02 березня 2026 року видано наказ №1 о/с, яким попередній наказ про звільнення ОСОБА_1 було скасовано в частині його звільнення та позивача поновлено на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району з 23 березня 2021 року.

Отже, в частині поновлення позивача на посаді рішення суду було виконано.

Разом з тим, поновлення позивача на попередній посаді не вичерпувало змісту постанови суду від 17 лютого 2026 року, оскільки її резолютивною частиною окремо було зобов`язано саме Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону №580-VIII.

Під час ознайомлення ОСОБА_1 09 березня 2026 року з наказом про поновлення його одночасно було попереджено про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штатів.

Таким чином, саме з 09 березня 2026 року розпочався передбачений пунктом 10 розділу XI Закону №580-VIII тримісячний строк, протягом якого мало бути вирішено питання щодо подальшого проходження позивачем служби.

Відповідно, тримісячний строк спливав 09 червня 2026 року, тоді як оскаржуваний наказ про звільнення було видано вже 05 травня 2026 року, із визначенням дати звільнення - 09 травня 2026 року.

Між тим, як зазначено вище, дострокове звільнення до спливу тримісячного строку не заборонено.

Проте таке звільнення можливе лише за наявності передбачених Положенням №114 підстав, а в даному випадку - це відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

Саме тому подальшому встановленню підлягає питання, чи завершив ГУ НП в Київській області до 05 травня 2026 року розгляд питання про прийняття ОСОБА_1 на службу та чи існували на цю дату об`єктивні підстави вважати, що можливість його подальшого використання на службі відсутня.

Так, у межах спірних правовідносин наказом Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області №2 о/с від 05.05.2026 позивача звільнено 09.05.2026 на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення №114 - через скорочення штатів, при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання, для вирішення питання про правомірність оскаржуваного наказу визначальним є встановлення того, чи була станом на 05 травня 2026 року відсутня можливість подальшого використання ОСОБА_1 на службі, у тому числі з урахуванням покладеного на Головне управління Національної поліції в Київській області обов`язку розглянути питання про прийняття позивача на службу до органів Національної поліції згідно з постановою ШААСу від 17.02.2026 №640/11034/21.

Суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с містить формальне посилання на пункт 64 «г» Положення №114 та визначає підставою звільнення скорочення штатів. Водночас у самому наказі не наведено жодних фактичних обставин, які б свідчили про те, що перед його виданням уповноваженим органом було встановлено саме відсутність можливості подальшого використання позивача на службі. У наказі також не зазначено, які саме заходи були вжиті відповідачем для встановлення такої неможливості, які вакантні посади перевірялися, чи розглядалася можливість подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції та з яких конкретно причин така можливість була виключена.

З матеріалів справи вбачається, що питання щодо законності попереднього звільнення позивача вже було предметом судового розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21 було, зокрема, скасовано наказ Головного управління МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інспектора з адміністративної практики ДАІ з обслуговування Вишгородського району з 23 березня 2021 року.

Крім того, як убачається з відзиву Головного управління Національної поліції в Київській області, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року ГУНП в Київській області було зобов`язано розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків суду.

Таким чином, після ухвалення зазначеного судового рішення питання щодо подальшого проходження позивачем служби не могло вважатися таким, що взагалі не підлягає розгляду. Навпаки, на відповідача було покладено обов`язок розглянути це питання з урахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських могли бути прийняті на службу шляхом видання наказу про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими. При цьому посади могли бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які такі особи обіймали під час проходження служби в міліції. Саме так зміст цієї норми викладений і самим відповідачем у поданому до суду відзиві.

Отже, суд погоджується з тим, що прийняття позивача на службу до Національної поліції не відбувалося автоматично, а потребувало дотримання відповідної процедури, зокрема встановлення його волевиявлення, відповідності вимогам до поліцейських та визначення конкретної посади.

При цьому пункт 9 розділу XI Закону №580-VIII передбачає можливість прийняття колишніх працівників міліції на службу до поліції за їх згодою на запропоновану посаду або за результатами проходження конкурсу, а запропонована посада може бути рівнозначною, вищою або нижчою за ту, яку особа обіймала в органах міліції.

Відтак, пропозиція конкретних вакантних посад є лише одним із етапів реалізації відповідної процедури. Після її отримання має бути забезпечена реальна можливість особи визначитися щодо запропонованої посади та, у разі необхідності, пройти передбачені законом процедури для встановлення відповідності вимогам до поліцейського.

На виконання постанови суду Головним управлінням МВС України в Київській області 02 березня 2026 року видано наказ №1 о/с, яким скасовано наказ від 19 березня 2021 року №4 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ, з 23 березня 2021 року.

09 березня 2026 року під час ознайомлення із зазначеним наказом ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штатів. Ця обставина сторонами не заперечується.

Водночас, після поновлення позивача на посаді Головне управління Національної поліції в Київській області здійснювало дії щодо виконання покладеного на нього постановою суду обов`язку розглянути питання про можливість прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції.

Так, 31 березня 2026 року на адресу ОСОБА_1 було направлено лист Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області №77887-2026.

У зазначеному листі позивачу роз`яснено положення Закону України «Про Національну поліцію» щодо вимог до осіб, які можуть бути прийняті на службу в поліції, а також зазначено про необхідність проходження відповідних процедур та подання встановлених документів для вирішення питання про прийняття на службу.

Зокрема, у листі зазначалося про необхідність відповідності вимогам до поліцейських, у тому числі щодо віку, громадянства, освіти, володіння державною мовою, відсутності судимості, стану здоров`я, фізичної підготовки та інших установлених законом вимог.

Отже, зазначеним листом ГУ НП в Київській області повідомило позивача про необхідність проходження передбачених законодавством процедур для вирішення питання щодо його прийняття на службу до Національної поліції.

У подальшому, 20 квітня 2026 року позивачем було направлено до Головного управління Національної поліції в Київській області звернення, зареєстроване за вхідним №К-6347, у якому він повідомив про бажання проходити службу в органах Національної поліції та просив вирішити питання щодо його призначення на службу.

У цьому зверненні позивач, зокрема, просив повідомити його про перелік вакантних посад, які можуть бути запропоновані відповідно до пункту 9 розділу XI Закону №580-VIII, надати інформацію щодо порядку та строків проходження перевірок на відповідність вимогам до поліцейських, визначити перелік необхідних документів та надати контактні дані відповідального працівника кадрового підрозділу.

Відповідно до матеріалів справи, 01 травня 2026 року Управлінням кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області надано відповідь №107447-2026.

У цій відповіді позивачу було повідомлено контактні дані відповідальної особи та запропоновано конкретні вакантні посади в органах Національної поліції, а саме: поліцейського полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецького); інспектора полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецького).

Таким чином, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позивачу були запропоновані конкретні вакантні посади в органах Національної поліції.

Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 05 травня 2026 року позивач однозначно відмовився від запропонованих посад, не відповідав установленим законом вимогам до поліцейських або що ним було остаточно втрачено можливість бути прийнятим на службу до Національної поліції.

Також, матеріали справи не містять доказів подання позивачем документів для проходження конкурсу на іншу вакантну посаду в органах Національної поліції або доказів успішного проходження такого конкурсу. Саме на цю обставину звертає увагу відповідач у відзиві, зазначаючи, що позивач не надав згоди на запропоновані посади та не скористався альтернативною можливістю участі у конкурсі.

Разом з тим, позивач посилається на те, що після отримання відповіді від 01 травня 2026 року він фактично був позбавлений можливості реалізувати запропоновану йому процедуру, оскільки вже 05 травня 2026 року Головним управлінням МВС України в Київській області було видано наказ №2 о/с про його звільнення з 09 травня 2026 року.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ, з 09 травня 2026 року у зв`язку зі скороченням штатів на підставі пункту 64 «г» Положення №114.

Отже, між направленням позивачу відповіді ГУ НП в Київській області від 01 травня 2026 року, якою йому було запропоновано конкретні посади, та датою звільнення 09 травня 2026 року минуло лише вісім календарних днів.

При цьому наказ про звільнення було видано 05 травня 2026 року, тобто лише через чотири дні після направлення позивачу пропозиції щодо вакантних посад.

Таким чином, безпосередньо за чотири дні до видання оскаржуваного наказу компетентним органом було підтверджено наявність вакантних посад та можливість подальшого розгляду питання щодо проходження позивачем служби в органах Національної поліції.

За таких обставин суд не може погодитися з твердженням відповідача про те, що станом на 05 травня 2026 року вже існувала встановлена та доведена неможливість подальшого використання позивача на службі.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що на 01 травня 2026 року процедура визначення можливості подальшого проходження позивачем служби ще тривала, оскільки саме в цей день йому було запропоновано конкретні вакантні посади та повідомлено контактні дані працівника, з яким він мав визначити подальший порядок дій.

При цьому відповідач у відзиві зазначає, що позивач не надав відповіді щодо згоди або незгоди із запропонованими посадами та не вчинив активних дій для продовження процедури працевлаштування.

Однак, суд оцінює ці доводи критично та зазначає про те, що ненадання позивачем до 05 травня 2026 року письмової згоди на запропоновані посади не є доказом відсутності можливості його подальшого використання на службі.

Зазначені обставини можуть свідчити про те, що на момент видання наказу не було завершено процедуру вирішення питання про призначення позивача на конкретну посаду, однак вони не підтверджують протилежного - тобто того, що можливість подальшого проходження ним служби була об`єктивно відсутня.

Більше того, з наданого відповідачем листа від 01 травня 2026 року не вбачається встановлення позивачу конкретного строку, протягом якого він мав надати згоду або відмову від запропонованих посад. Натомість у листі зазначено про надання контактних даних відповідальної особи для визначення подальшого алгоритму та порядку дій. Отже, з самого змісту цього документа вбачається, що на 01 травня 2026 року процедура не була завершена, а мала продовжуватися шляхом вчинення подальших дій.

Водночас, вже 05 травня 2026 року, тобто через чотири дні після направлення зазначеної пропозиції, Головним управлінням МВС України в Київській області було видано наказ №2 о/с про звільнення позивача з 09 травня 2026 року за пунктом 64 «г» Положення №114.

Суд вважає, що така послідовність дій має істотне значення для оцінки правомірності оскаржуваного наказу, оскільки на момент його видання відповідач не мав завершених результатів процедури, яка могла б підтвердити або спростувати можливість подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції.

Зокрема, відповідач не надав суду доказів того, що станом на 05 травня 2026 року позивач пройшов передбачені законом перевірки відповідності вимогам до поліцейських та за результатами таких перевірок було встановлено його невідповідність.

Навпаки, із самого відзиву ГУНП вбачається, що проходження медичного, фізичного, психофізіологічного та інших передбачених законом обстежень є частиною процедури визначення відповідності особи вимогам до поліцейських. При цьому відповідач стверджує лише, що позивач не ініціював проходження таких перевірок, а не те, що він пройшов їх та за їх результатами виявився таким, що не відповідає вимогам до поліцейського.

Отже, на момент видання наказу №2 о/с відповідачем не було встановлено негативного результату такої перевірки, який би об`єктивно виключав можливість прийняття позивача на службу.

Суд також звертає увагу на те, що неможливо ототожнювати відсутність згоди позивача на конкретні запропоновані посади з відсутністю можливості його подальшого використання на службі взагалі, оскільки перше означає, що на певний момент не було досягнуто згоди щодо конкретної посади та, відповідно, не виникли передумови для видання наказу про призначення саме на цю посаду, натомість друге означає об`єктивну відсутність будь-якої можливості продовження служби особою, що є необхідною умовою звільнення за пунктом 64 «г» Положення №114.

Проте, відповідач не довів існування другої обставини.

Зокрема, відповідач сам зазначає, що у разі невлаштування позивача запропонованих йому посад він мав можливість брати участь у відкритому конкурсі на інші вакантні посади в органах поліції.

Тобто сама позиція відповідача свідчить про те, що станом на відповідний період існувала принципова можливість подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції, а питання полягало не у відсутності такої можливості як об`єктивного факту, а у реалізації конкретної процедури прийняття на службу.

При цьому суд не заперечує, що для призначення позивача на конкретну посаду необхідними були його згода, відповідність установленим законом вимогам та дотримання відповідної кадрової процедури.

Однак ці обставини не звільняли відповідача від обов`язку до прийняття рішення про звільнення встановити та довести саме відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, як того прямо вимагає пункт 64 «г» Положення №114.

Іншими словами, відповідач мав встановити не лише те, що позивач не був призначений на конкретну посаду, а те, що жодної реальної можливості продовження ним служби не існувало.

Такого встановлення судом не виявлено.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що після постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року ГУНП було зобов`язано розглянути питання про прийняття позивача на службу до органів Національної поліції.

01 травня 2026 року ГУНП фактично реалізувало цей обов`язок шляхом направлення позивачу пропозиції щодо двох вакантних посад та повідомлення контактної особи для подальшого визначення алгоритму дій.

Однак уже 05 травня 2026 року, не встановивши остаточних результатів розгляду питання щодо можливості подальшого проходження позивачем служби, ГУ МВС України в Київській області видало наказ про його звільнення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що процедура розгляду питання про можливість подальшого проходження позивачем служби на момент видання наказу №2 о/с не була завершена.

За таких обставин посилання відповідача на те, що позивач не надав згоди на запропоновані йому 01 травня 2026 року посади, не може бути покладене в основу висновку про відсутність можливості подальшого використання його на службі станом на 05 травня 2026 року.

Суд також бере до уваги, що відповідач у відзиві характеризує бездіяльність позивача як «свідому процесуальну пасивність» та стверджує, що саме вона стала єдиною причиною неможливості його призначення.

Проте такі твердження відповідача не підтверджують того, що станом на 05 травня 2026 року існувала об`єктивна неможливість подальшого використання позивача на службі. Вони лише характеризують оцінку відповідачем поведінки позивача після отримання листа від 01 травня 2026 року.

При цьому суд враховує, що наказ про звільнення був виданий до спливу будь-якого встановленого відповідачем строку для остаточного визначення позиції позивача, доказів установлення такого строку відповідач суду не надав.

Відтак, відповідач фактично поставив у залежність наявність передбаченої пунктом 64 «г» Положення №114 об`єктивної обставини - відсутності можливості подальшого використання на службі - від власної оцінки поведінки позивача, хоча така обставина повинна бути встановлена на підставі об`єктивних фактичних даних.

Суд не погоджується також із доводами відповідача про те, що відсутність поданого позивачем рапорту про призначення на конкретну посаду автоматично означає відсутність у нього дійсного бажання проходити службу в Національній поліції. У матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що позивач не відмовлявся від продовження служби, а порушував питання про визначення для нього відповідної посади. Сам відповідач зазначає, що позивач звертався із заявою, у якій просив запропонувати йому посаду, яка є вищою від тієї, яку він обіймав під час проходження служби в міліції.

Тому питання щодо відповідності змісту такої заяви вимогам до рапорту про призначення на конкретну посаду може мати значення для вирішення питання про можливість видання наказу про призначення, але не доводить відсутності можливості подальшого використання позивача на службі в розумінні пункту 64 «г» Положення №114.

Суд звертає увагу і на те, що сам відповідач визнає існування альтернативних механізмів продовження служби - призначення за згодою на запропоновану посаду або участь у конкурсі на іншу посаду.

Отже, за відсутності встановленого факту остаточної відмови позивача від проходження служби та за відсутності результатів перевірки його відповідності вимогам до поліцейських, висновок про неможливість його подальшого використання на службі був передчасним.

При цьому суд не встановлює обов`язку відповідача безумовно призначити позивача на будь-яку конкретну посаду в органах Національної поліції.

Предметом оцінки у цій справі є інше - чи мав відповідач станом на 05 травня 2026 року достатні правові та фактичні підстави для висновку, що можливість подальшого використання позивача на службі відсутня.

Матеріали справи такого висновку не містять.

Навпаки, вони свідчать про те, що за чотири дні до видання наказу про звільнення позивачу були запропоновані вакантні посади, тобто питання щодо можливості його подальшого проходження служби фактично перебувало у стадії реалізації процедури, визначеної судовим рішенням від 17 лютого 2026 року.

Отже, суд доходить висновку, що станом саме на 05 травня 2026 року відповідач не довів існування необхідної умови для звільнення позивача за пунктом 64 «г» Положення №114 - відсутності можливості подальшого використання його на службі.

Фактичні обставини, на які посилається відповідач, - ліквідація органів МВС, скорочення штатів, відсутність згоди позивача на конкретні запропоновані посади, неподання ним рапорту та непроходження перевірок - у своїй сукупності не підтверджують об`єктивної неможливості подальшого проходження служби. Вони свідчать лише про те, що процедура визначення можливості подальшого призначення позивача на службу не була завершена до моменту видання наказу.

Відповідно, посилання відповідача на невчинення позивачем певних дій після отримання листа від 01 травня 2026 року не може усунути відсутність встановленої на момент видання наказу юридично значимої обставини, прямо передбаченої пунктом 64 «г» Положення №114.

Суд також враховує, що за змістом наданої відповідачем відповіді ГУ МВС України в Київській області від 09 липня 2026 року орган посилається на те, що після поновлення позивач не міг проходити службу на неіснуючій посаді та що територіальні органи МВС були ліквідовані.

Разом з тим зазначений документ складений вже після видання оскаржуваного наказу та не підтверджує того, що саме 05 травня 2026 року відповідачем було встановлено неможливість подальшого використання позивача на службі. Більше того, ця обставина має оцінюватися у взаємозв`язку з тим, що безпосередньо перед виданням наказу ГУНП розглядало питання щодо продовження служби позивача та запропонувало йому вакантні посади в органах Національної поліції.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірність висновку про відсутність можливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі станом на 05 травня 2026 року.

За відсутності доведення цієї обов`язкової умови звільнення застосування до позивача пункту 64 «г» Положення №114 є необґрунтованим.

Отже, наказ Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Позивач у позові просить суд поновити його на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 09 травня 2026 року.

Разом з тим, як убачається з наказу Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року № 2 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 звільнено зі служби саме 09 травня 2026 року.

Відтак, з огляду на дату припинення служби, позивача належить поновити на посаді з 10 травня 2026 року, тобто з наступного дня після фактичного звільнення.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 травня 2026 року по день ухвалення рішення суду (або фактичного поновлення на службі) з розрахунку актуального грошового забезпечення поліцейського за рівнозначною посадою, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати у випадках, передбачених законодавством, визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 4 Порядку №100 в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати обчислюються виходячи із середньої заробітної плати, нарахування здійснюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, а якщо розмір посадового окладу є меншим від розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установленого розміру мінімальної заробітної плати.

За приписами пункту 8 Порядку №100 середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів за період вимушеного прогулу.

Аналогічний підхід до застосування пункту 8 Порядку №100 викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №808/928/16 (адміністративне провадження №К/9901/11926/18), у якій зазначено, що при визначенні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно виходити із середньоденного заробітку та кількості робочих, а не календарних днів вимушеного прогулу.

Також у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №683/1256/22 (провадження №61-4759св23) підтверджено застосування Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням наведеного, при визначенні належного ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить із вимог Порядку №100, зокрема щодо визначення розрахункового періоду, середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів вимушеного прогулу.

Водночас, відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються виплати за два останні календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки ОСОБА_1 звільнено 09 травня 2026 року, розрахунковим періодом у даному випадку є березень та квітень 2026 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять довідок про розмір грошового забезпечення позивача за березень та квітень 2026 року, а також відомостей про нарахування та виплату йому грошового забезпечення за зазначений період. Після поновлення на службі на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21 фактичне проходження позивачем служби не здійснювалося, грошове забезпечення за вказані місяці йому не виплачувалося.

При цьому суд враховує, що відсутність виплат за березень та квітень 2026 року обумовлена не відсутністю права позивача на грошове забезпечення, а обставинами його незаконного звільнення та подальшого поновлення на службі, у зв`язку з чим покладати на позивача негативні наслідки відсутності фактичних виплат при визначенні середнього заробітку є неприпустимим.

За таких обставин визначити середньоденну заробітну плату виходячи з фактично нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за два останні місяці роботи неможливо.

Відповідно до пункту 4 Порядку №100, якщо розмір посадового окладу є меншим від установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. З огляду на відсутність у матеріалах справи даних про фактично отримане позивачем грошове забезпечення за розрахунковий період, суд при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходить із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 2026 рік у сумі 8 647 грн.

Отже, для визначення належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд використовує розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на 2026 рік, та кількість робочих днів у розрахунковому періоді відповідно до пункту 8 Порядку №100.

Аналогічний підхід до визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовано Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21, якою визначено розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за попередній період вимушеного прогулу виходячи з установленої законом мінімальної заробітної плати.

З огляду на наведене суд застосовує аналогічний підхід при визначенні середнього заробітку ОСОБА_1 за спірний період з 10 травня 2026 року по 24 серпня 2026 року.

Відтак, суд, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 2026 рік, у сумі 8 647,00 грн.

Оскільки розрахунковим періодом є два місяці, що передували звільненню позивача, а саме березень та квітень 2026 року, загальна сума, яка підлягає врахуванню при визначенні середньоденної заробітної плати, становить 17 294,00 грн (8 647,00 грн Ч 2 місяці).

У березні та квітні 2026 року відповідно до графіка роботи припадає по 22 робочих дні, а всього - 44 робочі дні. Відтак середньоденна заробітна плата позивача становить 393,05 грн, виходячи з такого розрахунку: 17 294,00 грн : 44 робочі дні = 393,04 грн.

Оскільки вимушений прогул позивача триває з 10 травня 2026 року по 24 серпня 2026 року включно, суд визначає кількість робочих днів за цей період, а саме: з 10 травня 2026 року по 31 травня 2026 року - 15 робочих днів; у червні 2026 року - 22 робочі дні; у липні 2026 року - 23 робочі дні; з 01 серпня 2026 року по 24 серпня 2026 року включно - 16 робочих днів.

Таким чином, загальна кількість робочих днів вимушеного прогулу за спірний період становить 76 робочих днів.

Відповідно, належний позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів вимушеного прогулу: 393,04 грн х 76 робочих днів = 29 871,45 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 10 травня 2026 року по 24 серпня 2026 року включно становить 29 871,45 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», суд зазначає таке.

Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21 Головне управління Національної поліції в Київській області було зобов`язано розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків суду.

На виконання зазначеного судового рішення наказом Головного управління МВС України в Київській області від 02 березня 2026 року №1 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району з 23 березня 2021 року.

Після поновлення позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою від 17 квітня 2026 року, в якій повідомив про бажання проходити службу в органах Національної поліції, просив надати інформацію щодо вакантних посад та порядку проходження необхідних процедур.

01 травня 2026 року Головне управління Національної поліції в Київській області направило ОСОБА_1 лист №107447-2026, яким йому запропоновано конкретні вакантні посади в органах поліції та надано контактні дані відповідальної особи для визначення подальшого алгоритму дій. Факт направлення зазначеного листа підтверджується матеріалами електронної системи документообігу.

Разом з тим, уже 05 травня 2026 року Головним управлінням МВС України в Київській області видано наказ №2 о/с про звільнення ОСОБА_1 з 09 травня 2026 року через скорочення штатів.

За таких обставин суд вважає, що покладений постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року на Головне управління Національної поліції в Київській області обов`язок не був реалізований до завершення процедури, оскільки на момент видання оскаржуваного наказу питання про подальше проходження позивачем служби фактично ще перебувало на стадії розгляду.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач не відмовлявся від проходження служби в поліції, а, навпаки, після поновлення на службі звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області з відповідною заявою. Сам факт подання такої заяви свідчить про наявність у позивача волевиявлення щодо продовження служби в органах Національної поліції.

Водночас пропозиція позивачу 01 травня 2026 року конкретних вакантних посад сама по собі не свідчить про завершення процедури вирішення питання щодо його прийняття на службу. Навпаки, надання контактних даних відповідальної особи для визначення подальшого порядку дій свідчить про необхідність вчинення подальших процедурних дій.

Отже, станом на 05 травня 2026 року питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції не було остаточно вирішене, а тому висновок про наявність підстав для його звільнення через скорочення штатів до завершення зазначеної процедури є передчасним.

За таких обставин суд вважає, що для повного та ефективного захисту порушеного права позивача належним способом є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 500 000 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а її розмір визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини страждань, ступеня вини та інших істотних обставин з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується незалежно від вини цього органу.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2019 року у справі №755/12160/17 зазначив, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд має встановити, чи мали дії або рішення відповідача негативний вплив на позивача, чи досягли його негативні емоції рівня страждання або приниження, наявність причинно-наслідкового зв`язку та співмірність заявленого розміру відшкодування характеру спричинених негативних наслідків.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, відповідно до якого саме по собі встановлення протиправності дій суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою для присудження моральної шкоди.

Суд також враховує роз`яснення, наведені у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, згідно з якими під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

У цій справі судом встановлено порушення прав позивача у зв`язку з виданням оскаржуваного наказу про звільнення. Разом з тим, сам факт протиправності рішення суб`єкта владних повноважень не свідчить автоматично про наявність моральної шкоди та не визначає її розміру.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення 500 000 грн моральної шкоди, посилається на тривалість спору щодо проходження ним служби, неодноразове звільнення, необхідність судового захисту своїх прав та пов`язані з цим негативні переживання.

Водночас належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що внаслідок оскаржуваного наказу у позивача виникли саме моральні страждання такої інтенсивності, які зумовлюють право на грошове відшкодування, суду не надано.

Матеріали справи також не містять доказів, які б об`єктивно підтверджували погіршення психологічного чи фізичного стану позивача, істотне порушення його звичного способу життя, необхідність звернення за медичною або психологічною допомогою чи інші конкретні негативні наслідки, безпосередньо спричинені саме наказом Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с.

Посилання на переживання, моральний дискомфорт, тривалість судового спору та необхідність захисту своїх прав у суді без належного документального підтвердження не дають можливості встановити факт заподіяння моральної шкоди, її глибину, тривалість та причинний зв`язок із протиправними діями відповідача.

Не доведено позивачем і обґрунтованості саме заявленого розміру відшкодування - 500 000 грн. Заявлена сума не підтверджена будь-яким розрахунком, який би дозволив суду оцінити її співмірність характеру та наслідкам установленого порушення.

При цьому суд враховує, що моральна шкода не може присуджуватися лише на підставі припущення про те, що протиправне рішення суб`єкта владних повноважень неминуче спричинило особі моральні страждання. Для її відшкодування необхідне встановлення сукупності відповідних обставин: факту моральних страждань, їх зв`язку з протиправною поведінкою відповідача та обґрунтованості заявленого розміру компенсації.

За наведених обставин, не встановивши належними доказами факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме оскаржуваним наказом, її характеру, глибини та причинного зв`язку із діями відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

У зв`язку з цим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо зменшення вислуги років, зобов`язання Головного управління МВС України в Київській області зарахувати до вислуги років позивача відповідні періоди, а також вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає таке.

03 серпня 2026 року позивач подав заяву про виключення зазначених позовних вимог із предмета розгляду, яка була прийнята судом.

09 серпня 2026 року позивач подав до суду через підсистему Електронний суд заяву, якою просить залишити без розгляду свою заяву від 03 серпня 2026 року про виключення зазначених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог у встановлений цією нормою строк.

Прийняттям судом заяви позивача від 03 серпня 2026 року було змінено обсяг позовних вимог, які є предметом розгляду у цій справі.

Подана 10 серпня 2026 року заява про залишення без розгляду попередньої заяви фактично спрямована на відновлення позовних вимог, від яких позивач раніше відмовився шляхом їх виключення з предмета розгляду, тобто на повторну зміну обсягу позовних вимог.

Оскільки така зміна позовних вимог заявлена після спливу встановленого статтею 47 КАС України процесуального строку, суд не вбачає правових підстав для її прийняття.

Крім того, суд зазначає, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій зі зменшення вислуги років, зобов`язання зарахувати до вислуги років відповідні періоди служби, а також вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні фактично є передчасними.

Так, визначення остаточної вислуги років позивача, а також виникнення права на виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні є похідними від вирішення спору щодо правомірності наказу про звільнення та остаточного визначення правового статусу позивача.

Лише після набрання законної сили судовим рішенням щодо законності звільнення та визначення дати й підстав припинення служби можуть бути остаточно визначені тривалість вислуги років, наявність чи відсутність права на відповідні виплати, їх розмір, а також обов`язок відповідача щодо їх нарахування і виплати.

Отже, на час розгляду цієї справи відсутні належні правові підстави для вирішення зазначених вимог, оскільки вони залежать від наслідків вирішення основного спору та не можуть бути розглянутими до остаточного визначення правовідносин сторін щодо проходження та припинення служби.

З огляду на викладене, навіть за відсутності заяви позивача про їх виключення із предмета розгляду, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення, має право за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення, або з власної ініціативи зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначені положення закону свідчать про те, що встановлення судового контролю є процесуальним заходом, застосування якого залежить від наявності обставин, що свідчать про ризик невиконання або неналежного виконання судового рішення.

Разом із тим позивачем не наведено жодних доводів та не подано належних доказів, які б свідчили про існування об`єктивних підстав вважати, що у разі задоволення позову відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення або створюватиме перешкоди для його виконання.

Суд також враховує, що на момент ухвалення цього рішення відсутні будь-які дані про попереднє невиконання відповідачем судових рішень у спірних правовідносинах чи інші обставини, які б свідчили про необхідність застосування додаткового механізму судового контролю.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 05 травня 2026 року №2 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора з адміністративної практики відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Київській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Київській області, з 10 травня 2026 року.

Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області (код ЄДРПОУ 08592218, вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01025) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 травня 2026 року по 24 серпня 2026 року включно у розмірі 29 871 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 45 копійок.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01025) розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №640/11034/21.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.