Рішення № 139245256, 26.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

26 серпня 2026 р. Справа № 120/14385/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Ухвалою від 17.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на позов. Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 11.12.1993 по 31.01.2000 через відсутність належних документів, які підтверджують виконання мінімуму трудової участі, кількість відпрацьованих людино-днів та правонаступництво (реорганізацію) колгоспу. Також не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1992, оскільки поданий диплом не відповідає встановленим вимогам через відсутність підпису голови екзаменаційної комісії. Крім того, позивач не підтвердив належними доказами наявність спеціального (пільгового) стажу роботи за Списком №2, зокрема не надано уточнюючих довідок, оформлених відповідно до вимог законодавства.

Відповідач також зазначає, що право позивача на пенсію підлягає оцінці за положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній після змін, внесених Законом №2148-VIII. Оскільки станом на 11.10.2017 позивач не досягла віку, необхідного для призначення пенсії за раніше чинним законодавством, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Окрім цього, на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач не досягла 55-річного віку, який є обов`язковою умовою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Таким чином, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позов. Відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах прийнято правомірно, оскільки позивач не досягла встановленого законом пенсійного віку та не має необхідних умов для призначення пенсії.

Відповідач зазначає, що заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності, саме цим органом прийнято оскаржуване рішення, а тому у разі покладення судом обов`язку щодо призначення пенсії такий обов`язок може бути покладений виключно на зазначене управління.

Також відповідач вважає безпідставними посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, оскільки воно стосується положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до змін 2015 року і не створює для позивача права на призначення пенсії у 51-річному віці. На момент звернення із заявою позивач не досягла 55 років, що відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є обов`язковою умовою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Тому підстав для задоволення позову відповідач не вбачає.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

11.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах.

Подана заява була опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 19.09.2025 прийняло рішення №025350014118, яким відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Підставою для відмови вказано, що страховий стаж становить 16 років 09 місяців 21 день, пільговий стаж становить 11 років 3 місяці 3 дні. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1992 згідно диплому від 25.06.1992 НОМЕР_1 , оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, період роботи в колгоспі з 11.12.1993 по 31.01.2000 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу не надано.

Також, в оскаржуваному рішенні вказано, що стаття 114 Закону № 1058, яка встановлює віковий ценз для отримання права на пенсію в 55 років, є чинною, неконституційною не визнавалась, а відтак оскільки позивач на момент звернення із заявою також не досягла 55 років, то відсутні підстави для призначення пенсії.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням пенсійного органу, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також Закон №1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Як слідує з спірного рішення, позивачу відмовлено у призначенні пенсії, в тому числі, у зв`язку з тим, що у заявниці відсутній пільговий стаж роботи, встановлений пунктом 2 частини 2 статті 114 зазначеного Закону №1058-ІV та недосягнення нею необхідного пенсійного віку 55 років.

Отже, основними ключовими питаннями, на які необхідно дати відповідь при розгляді цього спору є те, чи має позивач право на пенсію при досягненні віку 50 років та чи достатній у неї пільговий стаж за Списком № 2 для призначення такої пенсії.

Щодо пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.».

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, оскільки норми вищевказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За вказаних обставин у справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин, станом на 19.09.2025 (дата прийняття спірного рішення) позивач досягла 50 років.

Отже, позивач, досягнувши 50-річного віку та за наявності необхідного пільгового стажу роботи за Списком № 2, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII.

Що ж до спірних періодів страхового та пільгового стажу, то суд звертає увагу на таке.

Так, відповідач вказав, що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 11.12.1993 по 31.01.2000, згідно трудової книжки від 15.12.1993 НОМЕР_2 , оскільки довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу (за необхідності) не надано.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частинами 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

До набрання чинності Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України Про пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310, (далі - Основні положення).

Відповідно до пункту 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Трудова книжка позивача НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі «Відомості про роботу» містить відповідні записи про роботу позивача. Будь-яких порушень внесення зазначених записів відповідачем під час розгляду питання про призначення пенсії позивачу не встановлено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 по справі №677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.

Відсутність в трудовій книжці позивача записів щодо кількості вихододнів, встановленого відпрацьованого мінімуму не може створювати негативних наслідків для позивача, зокрема, щодо його права на пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 березня 2019 року по справі № 2а/349/28/16 провадження № К/9901/30494/18.

Посилання відповідача на відсутність довідок про кількість відпрацьованих вихододнів, виконання річного мінімуму трудової участі та документи щодо перейменування/реорганізації колгоспу є необґрунтованим, оскільки основним документом, що підтверджує трудовий стаж, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є трудова книжка.

Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).

Позивачем надано трудову книжку колгоспника від 15.12.1993 НОМЕР_2 , записи в якій містять відомості про роботу в колгоспі та підтверджують факт перебування у трудових відносинах у спірний період. Відповідно до пунктів 1, 2 та 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Чинним законодавством не передбачено можливості відмови у зарахуванні підтвердженого трудовою книжкою періоду роботи виключно через ненадання додаткових довідок, якщо такі відомості вже містяться у належним чином оформленому первинному документі.

Крім того, обов`язок щодо витребування додаткових документів у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих відомостей покладається на орган Пенсійного фонду України, а не може бути підставою для автоматичного неврахування періоду роботи позивача. Відсутність архівних довідок чи документів щодо реорганізації колгоспу не може позбавляти позивача права на зарахування стажу, підтвердженого трудовою книжкою.

Отже, суд не приймає посилання відповідача на відсутність в трудовій книжці записів щодо вихододнів, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику для зарахування його страхового стажу, таким чином, періоди роботи позивача з 11.12.1993 по 31.01.2000 підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Щодо періоду навчання з 01.09.1989 по 25.06.1992, згідно диплому від 25.06.1992 серії НОМЕР_1 , який не був врахований, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також іншими документами, виданими на підставі архівних даних.

Позивачем надано диплом серії НОМЕР_1 від 25.06.1992, який підтверджує факт навчання у відповідному навчальному закладі та період здобуття освіти з 01.09.1989 по 25.06.1992. Сам факт отримання диплома свідчить про успішне завершення навчання та проходження державної атестації, а відсутність окремого підпису посадової особи на документі, не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування такого періоду до стажу.

Орган Пенсійного фонду, ставлячи під сумнів належність оформлення документа, мав можливість витребувати додаткові підтверджуючі документи у навчального закладу або архівної установи, однак не вправі покладати негативні наслідки недоліків оформлення документа, виданого понад 30 років тому, на позивача.

Крім того, законодавство не передбачає, що відсутність підпису голови екзаменаційної комісії у дипломі є безумовною підставою для неврахування періоду навчання за умови, що документ підтверджує факт навчання та його завершення.

Таким чином, період навчання позивача з 01.09.1989 по 25.06.1992 підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки підтверджений належним документом, а відмова відповідача у його врахуванні ґрунтується на формальних підставах та не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №025350014118 від 19.09.2025.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує наступне.

При цьому в оскаржуваному рішенні зазначено, що вік заявниці становить 51 рік, а страховий стаж - 16 років 9 місяців 21 день.

При цьому в ході судового розгляду встановлено, що пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи з 11.12.1993 по 31.01.2000 та період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1992.

Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача згадуваний вище період роботи та навчання, її страховий стаж буде становити більше 25 років.

Оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи документів на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнилося 51 рік, страховий стаж становить більше 25 років, пільговий стаж більше 10 років, що відповідає вимогам п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд дійшов висновку, що позивач набув право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б статті 13 Закону №1788-ХІІ, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області слід зобов`язати призначити пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 саме 11.09.2025 року, а 50 років їй виповнилось 01.09.2024 року, то така має бути призначена з дати подання заяви - 11.09.2025 року.

Відтак, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити позивачу пенсію з дня звернення із заявою, тобто, саме з 11.09.2025 року.

Водночас відсутні підстави для зобов`язання призначити пенсію Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, адже права позивача порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області у зв`язку з прийняттям рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому саме цей пенсійний орган має їх поновити.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1211,20 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, в даному випадку Головним управлінням Пенсійного фонд України в Черкаській області, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №025350014118 від 19.09.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 11.09.2025 пенсію за віком на пільгових умовах по списку №2 відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.09.1989 по 25.06.1992 року включно та з 11.12.1993 по 31.01.2000 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 21366538)

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: