Рішення № 139245036, 25.08.2026, Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/956/26

Номер провадження 2/722/792/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Припхан І.І.,

секретаря Козак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М.І. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 29500 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 13.12.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит № 1340383, згідно з умовами якого відповідач отримала 10000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит на потрібну їй суму. Відповідач зі свого боку не виконала умов Кредитного договору.

Укладаючи Кредитний договір Відповідач та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписала Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Зазначив, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті Відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника.

27.03.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»(далі - Позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 р. Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 29500 грн., них: прострочена заборгованість за сумою кредиту- 10000 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 13500 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1000 грн., заборгованість по штрафах/пені - 5000 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме відповідачу було письмову претензію вих. № 19581448/2328 від 01.04.2026 р.

Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року в сумі 29500 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

20.04.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву за змістом якого просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з наступних підстав. Так, позивачем до позовної заяви не додано доказів про те, що особа була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи (наприклад, через ВankID, не надано фото ідентифікаційних документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту), що допомогло б встановити, що саме ця особа створила обліковий запис, з якого відбувалося подальше укладення договору. Окрім цього, не надано підтвердження того, що особа самостійно ввела свої персональні дані (ПІБ, ІПН, паспортні дані, реквізити банківської картки), які співпадають з її ідентифікаційними даними. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Більш того, наданий позивачем кредитний договір №1340383 від 13.12:2019 року у Розділі 10 взагалі не містить, а ні підписи, а ні інформацію про одноразовий ідентифікатор позичальника, чи позикодавця. Докази надані позивачем на підтвердження виконання зобов`язань за договором не можуть вважатися належними доказами надання відповідачці кредиту на підставі договору № 5142548 від 13.12.2019 року. Платіжне доручення № 5142548 від 13.12.2019 року було сформоване та підписане посадовою особою з прикладенням печатки самого ТОВ «Мілоан». Воно не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5.1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Із урахуванням вимог ст. 549, ч.2 ст.625 ЦК України та наведеного п.18 Перехідних Положень ЦК України з відповідачки ОСОБА_1 , не підлягають стягненню на користь позивача неустойка в розмірі 5000,00 грн, оскільки таке стягнення заявлене під час дії обмежень викладених у п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а тому у цій частині позовних вимог також слід відмовити. Також зазначила, що розмір правничої допомоги у сумі 8000,00 грн є завищеним та необгрунтованим із врахуванням незначної складності даної категорії справи та її однотипності, а витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. є необґрунтованими та значно завищеними, непропорційним до предмета та ціни позову, враховуючи малозначність справи. У разі, якщо суд дійде висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

25.08.2026 року представником відповідача подано додаткові пояснення за змістом яких просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки надана АТ КБ «Приват Банк» відповідь від 06.08.2026 року про зарахування 10000,00 грн. на карту відповідача не є доказом перерахування кредитних коштів позивачем, витребувані судом відомості не дають можливості встановити ким саме було здійснено переказ на платіжну карту відповідачки, а призначення платежу «Переказ із картки» лише свідчить про можливе зарахування з іншої банківської картки (власника якої встановити не видається можливим).

В судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не з`явився, однак через систему «Електронний суд» направив до суду заяву про розгляд справи без участі, в якій просив справу розглянути без участі представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та її представник адвокат Гуйван Н.І. у судове засідання не з`явились, однак скористались правом подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

13.12.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит № 1340383, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн., строком на 30 днів з 13.12.2019 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 12.01.2020 року. Сукупна вартість кредиту складає 5500.00 грн. в грошовому виразі та 669.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі. Комісія за надання кредиту: 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 4500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору. (п.1.2.-1.6 Договору).

Згідно п.2.1. Договору Кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що цей договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними Позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей Кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

Укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункти 6.4., 6.5. Договору).

З довідки про ідентифікацію вбачається, що акцепт договору позичальником здійснено підписання у формі одноразового ідентифікатора S98157, надісланого позичальнику 13.12.2019 о 20:06:20, на номер телефону НОМЕР_1 .

У відповідності до графіку платежів за договором про споживчий кредит №1340383 від 13.12.2019 року, що є додатком №1 до вказаного Договору, загальна вартість кредиту складає 15500.00 грн.

Платіжним дорученням №5142548 від 13.12.2019 року підтверджується переказ коштів ТОВ «Мілоан» у розмірі 10000,00 грн на картку 516875*91, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Згідно відповіді АТ КБ «Приват банк» від 06.08.2026 року за №20.1.0.0.0./7-260804/57386-БТ на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) та по рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) було зарахування коштів 13.12.2019 на суму 10000 UAH за період 13.12.2019-20.12.2019, призначення: «Переказ з картки».

Згідно п. 3.2.6. кредитного договору № 1340383 від 13.12.2019 року - позикодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором Позикодавець отримає від Позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч.2 ст. 516 Цивільного кодексу України Позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором.

27.03.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 29500 грн., з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту- 10000 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 13500 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1000 грн., заборгованість по штрафах/пені - 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно Закону України «Про електронну комерцію», на правовідносини стосовно кредитного договору № 1340383 від 13.12.2019 року поширюється дія цього закону. Частина 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.12.2019 року між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про споживчий кредит №1340383, для укладення якого відповідачка подала відповідну анкету-заяву на кредит на веб-сайті ТОВ «Мілоан», в якій вказала свої персональні дані, зокрема прізвище, ім`я, по-батькові, дату народження, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації та місце фактичного проживання, номер мобільного телефону та адресу електронної пошти. Отже, ідентифікація клієнта була проведена належним чином. Після чого ТОВ «Мілоан» надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

З наявного алгоритму укладення кредитного договору слідує, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

На підтвердження укладення електронного кредитного договору позивач надав суду довідку про ідентифікацію, відповідно до якої 13.12.2019 року на номер телефону НОМЕР_1 було відправлено одноразовий ідентифікатор S98157.

Таким чином договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Мілоан» та відповідачем не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, не доведено, що вона не використовувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20.

Відтак, кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді, підписаного відповідачем за допомогою одноразового паролю - ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до його особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідача, останньою суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору. По суті, відповідач обмежилась тільки письмовими запереченнями, викладеними у відзиві. На підставі наданих суду доказів, суд приходить до висновку про укладення договору позики відповідно до вимог діючого на його час укладення законодавства.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що перерахування коштів за кредитним договором не підтверджено належними доказами, однак суд зазначає наступне.

На виконання умов договору ТОВ «Мілоан» 13.12.2019 року перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_5 кошти в розмірі 10 000 грн згідно з договором №1340383, що підтверджується платіжним дорученням №40484607 від 13.12.2019 року.

Пунктом10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_6 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачу коштів, до суду надано платіжне доручення про перерахування суми кредиту.

Суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.

ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є банківськими установами в розумінні ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.

Надаючи правову оцінку зазначеному, суд вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

У змагальному процесі кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

Суд звертає увагу, що відповідач, посилаючись виключно на формальні заперечення щодо форми доказів позивача, не надала власних доказів (зокрема, виписки з її карткового рахунку), які б спростовували факт зарахування коштів, а також не заявила клопотань про витребування таких доказів судом. Така процесуальна поведінка, яка полягає у запереченні доказів позивача без фактичного спростування основного предмету доказування та без використання передбачених ЦПК України процесуальних механізмів для доведення своєї позиції, може свідчить про недобросовісне здійснення відповідачем своїх процесуальних прав.

Даний факт також підтверджується відповіддю АТ КБ «Приват банк» від 06.08.2026 року за №20.1.0.0.0./7-260804/57386-БТ згідно якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) та по рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) було зарахування коштів 13.12.2019 на суму 10000 UAH за період 13.12.2019-20.12.2019, призначення: «Переказ з картки».

Отже, позивачем належним чином доведено, що картка № НОМЕР_5 , на яку ТОВ «Мілоан» здійснило переказ кредиту 10 000 грн, належить ОСОБА_1 . За частковим співпадінням номер картки № НОМЕР_5 , відповідає номеру карки ОСОБА_1 , яка емітована у АТ КБ «ПриватБанк».

Відтак, позикодавець, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови кредитного договору, натомість відповідач свої зобов`язання з повернення коштів за договором в повному обсязі не виконав. Згідно розрахунку первісного кредитора ТОВ «Мілоан» заборгованість ОСОБА_1 за кредитом (тілом кредиту) складає 10000,00 грн.

Згідно п. 3.2.6. кредитного договору № 1340383 від 13.12.2019 року - позикодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором Позикодавець отримає від Позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч.2 ст. 516 Цивільного кодексу України Позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором.

27.03.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідно до умов договору про споживчий № 1340383 від 13.12.2019 року, та умов договору відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права вимоги за договором № 1340383 від 13.12.2019 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Згідно претензії Вих. № 19581448/2328 від 01.04.2026 року вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» повідомляло ОСОБА_1 про заборгованість за кредитним № 1340383 від 13.12.2019 року та вимагало її погашення.

В добровільному порядку відповідач виниклу та непогашену заборгованість за кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року не сплатила.

Відповідно до ст.509-510, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. (ст.525, 625 ЦК України).

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини, що витікають з кредитних договорів, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Стаття ст. 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, слід зазначити наступне.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина другастатті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно достатті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

З умов договору про споживчий кредит № 1340383 від 13.12.2019 року вбачається, що відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 4500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Кредит надається строком на 30 днів з 13.12.2019. (п.1.3 договору). Тобто між сторонами були погоджені умови кредитного договору, відповідно до якого кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише 30 днів, починаючи з дня укладення договору. Даним договором не передбачено нараховування відсотків після закінчення терміну дії договору, який складає 30 днів.

Отже, сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у царині охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

У силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строків, визначених у договорі про споживчий кредит № 1340383 від 13.12.2019 року, ОСОБА_1 не повернула грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними.

У подальшому ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №1340383 від 13.12.2019 року.

Доводи позивача про застосування положення п. 1.6 Договору виключно через факт неповернення коштів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (зокрема, акцептованих додаткових угод, доказів сплати комісій за пролонгацію тощо), які б свідчили про волевиявлення позичальника на продовження строку дії договору після 12.01.2020 року. Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним.

З огляду на викладене, стягненню підлягають лише проценти, нараховані в межах погодженого строку (30 днів) за ставкою 1.5%, що становить 4500 грн.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України), нарахування 9 000 грн процентів за період після 12.01.2020 року є безпідставним.

Надаючи оцінку нарахуванню комісії за надання кредиту за договором №1340383 від 13.12.2019, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено нарахування комісії за видачу кредиту, яка становить 10% від суми виданого кредиту, що становить 1000 грн.

Отже, сторони, з урахуванням положень пункту 1.5.1 кредитного договору, погодили розмір комісії за видачу кредиту у розмірі 10% від суми виданого кредиту, а саме 1000 грн (10000 х 10%).

З огляду на викладене, доводи представника відповідача про те, що сплата позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемною з моменту укладення договору, суд відхиляє, оскільки Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Щодо твердження представника відповідача, що з відповідачки ОСОБА_1 , не підлягають стягненню на користь позивача неустойка в розмірі 5000,00 грн, оскільки таке стягнення заявлене під час дії обмежень викладених у п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, слід зазначити наступне.

Так, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Водночас, договір про споживче кредитування між первісним кредитором та ОСОБА_1 було укладено 13.12.2019, нарахування за договором здійснювалось до 24.02.2022 року, так згідно витягу з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №49-МЛ від 27.03.2020 року вбачається, що позивач набув право вимоги заборгованості від ОСОБА_1 за договором про споживче кредитування № 1340383 від 13.12.2019 року на суму у розмірі 29500 грн., з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту- 10000 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 13500 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1000 грн., заборгованість по штрафах/пені - 5000 грн. Відтак, саме первісним кредитором здійснювалось нарахування штрафних санкцій та до 24.02.2022 року, а отже, вимога про стягнення штрафних санкцій в даному випадку є правомірною.

За наведених обставин, суд прийшов висновку, що позовні вимоги до ОСОБА_1 слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 20500 грн., що складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту- 10000 грн.; простроченої заборгованості за сумою відсотків - 4500 грн.; простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту - 1000 грн., заборгованості по штрафах/пені - 5000 грн.

У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесенні останнім судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1850,10 грн (69,49 %).

Крім цього, при зверненні до суду з даною позовною заявою, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується: копією договору про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025 року; копією акта №Д/23231 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 14.04.2026 року згідно якого сума наданих послуг відповідно до Договору №0107 від 01.07.2025 року складає 8000,00 грн.; копією детального опису наданих послуг до акту №Д/23231 від 14.04.2026 за договором надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року згідно якого позивачу було надано наступні послуги: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 0 год. 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год. 00 хв., погодження правової позиції клієнта у справі - 0 год. 30 хв., складання позовної заяви з урахуванням позиції клієнта - 3 год. 30 хв.

Відповідно до п.п.1,2 ч.2, ч.3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд враховує, що у разі недотримання вимог частини ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Під час розгляду справи представник відповідача вказала, що заявлені витрати позивача на правову допомогу є неспівмірними, та клопотала про їх зменшення.

Враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову та значення справи для сторони, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 11, 12, 76-89, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 273, 352, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_7 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за кредитним договором № 1340383 від 13.12.2019 року у сумі 20500 (двадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп, що складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту- 10000 грн.; простроченої заборгованості за сумою відсотків - 4500 грн.; простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту - 1000 грн., заборгованості по штрафах/пені - 5000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_7 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму сплаченого судового збору у розмірі 1850 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят) грн. 10 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: