Окрема думка судді № 139243929, 25.08.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1046/25 Провадження № 1-кп/347/145/26

ОКРЕМА ДУМКА

судді Косівського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 щодо вироку у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 по ч.1 ст.115 КК України

25.08.2026

25.08.2026 року колегією суддів Косівського районного суду Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_3 , суддів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було ухвалено вирок у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024090000000710 від 13.12.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Шепіт Івано-Франківської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , фактично проживаючого АДРЕСА_1 , із середньо-спеціальною освітою, одруженого, не працевлаштованого, раніше не судимого, маючого на утриманні малолітнього сина.

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме (п.5 ч.1 ст.368 КПК України).

У вказаному вироку відповідно до ст.66 КК України суд визнав пом`якшуючою обставиною те, що обвинувачений активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Натомість, суд не врахував пом`якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_2 .

Розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19 від 15.11.2021).

Допитані в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 стверджували, що після події ОСОБА_2 намагався реанімувати потерпілого і висловлював своє нерозуміння як таке могло статися, усвідомивши настання смерті потерпілого ОСОБА_2 перебував у шоковому стані.

Сам обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні неодноразово висловлював щирий жаль щодо події та неможливості щось змінити, просив пробачення у потерпілої, висловлював готовність нести покарання за вчинений злочин.

Батько ОСОБА_2 неодноразово пересилав кошти потерпілій (дружини загиблого), зважаючи на затримання ОСОБА_2 відразу ж після вчинення злочину та перебування його під вартою, але потерпіла від їх отримання відмовилась. Ці обставини свідчать про намагання обвинуваченого хоча б матеріально підтримати дружину та дитину загиблого внаслідок його дій ОСОБА_7 , в той час як сам обвинувачений перебував під вартою, дохід не отримував, не мав можливості заробити кошти на утримання його сім`ї, де майже відразу після його затримання у нього народився син, дружина не працювала у зв`язку із доглядом за дитиною.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 підтвердила вказані обставини, пояснивши, що ніякі кошти не можуть компенсувати загибель ОСОБА_7 .

У правових висновках (зокрема, у справі № 334/5670/18) Касаційний кримінальний суд зазначив: щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і тоді, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій.

Вказані обставини вказують на наявність такої пом`якшуючої обставини як щире каяття обвинуваченого.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч.2 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до кримінальної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своєму вироку.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

У Постанові ККС ВС від 21.02.2018 року у справі № 701/613/16-к було зроблено висновок, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

На основі цього суд констатував, що сукупність встановлених обставин, досліджених доказів свідчить про відсутність будь-якої іншої розумної версії, ніж умисне вбивство.

Разом з тим, суд не дав належної оцінки у вироку, зокрема, висновкам експертів №СЕ-19/109-24/17941-БД від 28.04.2025р. та №СЕ-19/109-24/17939-БД від 24.04.2025р., за змістом яких у ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у змивах та піднігтьовому вмісті їх рук не виявлено генетичних ознак клітин один одного, а лише власних, що не узгоджується із доводами сторони захисту про те, що мала місце самооборона у діях ОСОБА_2 , а також - під сумнівом факт контакту обвинуваченого із пораненою частиною тіла ОСОБА_7 .

Надаючи оцінку позиції сторони захисту щодо наявності обстановки самооборони під час нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 суд у вироку не навів належної мотивації щодо того як у руках ОСОБА_2 опинився ніж, яким він завдавав удари. Разом з тим, згідно протоколів огляду місця події та протоколу проведення слідчого експерименту та відповідних відеозаписів - на столі біля будинку залишилася стояти пластикова пляшка із написом «Живчик». При цьому під час допиту в судовому засіданні обвинувачений повідомляв, що даний стіл заздалегідь був прибраний його дружиною, а під час боротьби між ним та потерпілим ймовірно стіл перевернувся і зі столу впав на землю наявний на ньому столовий ніж, який у подальшому ОСОБА_2 підібрав зі снігу, будучи під удушенням ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_9 суду пояснював, що стіл на дворі стояв на відстані близько 5-6 метрів від слідів крові, не накритий. Отже, видається сумнівним такий хід подій. Крім того, під час дослідження судом слідчого експерименту ОСОБА_2 стверджував, що ОСОБА_10 до нього весь день події «чіплявся», а ніж він застосував «для захисту себе і вагітної дружини», що спростовує версію спонтанного вимушеного самозахисту обвинуваченого від протиправних дій потерпілого.

Відповідно до положень ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону і зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому суд, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, має виходити з того, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення передбачає не тільки вираховування самої категорії тяжкості, визначеної ст. 12 КК України, але і індивідуальних особливостей та обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Обставини справи свідчать проте, що вчиненню злочину ОСОБА_2 передувала нетовариська, а часом - агресивна по відношенню до нього поведінка потерпілого, конфлікт щодо пошкодження потерпілим автомобіля обвинуваченого, внаслідок чого між ними виникла шарпанина, яка закінчилась вбивством. При цьому, до події між обвинуваченим та потерпілим були хороші відносини та вони обоє не були конфліктними. Тобто, вчиненню злочину сприяла саме ця конкретна конфліктна ситуація, що виникла між обвинуваченим і потерпілим.

Також суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Саме тому, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , враховуючи вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч.1 ст.115 КК України, ступінь тяжкості вказаного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, а також конкретні обставини та факти його вчинення; обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, відсутність обтяжуючих покарання обставин, з урахуванням особи винного, а саме його вік та стан здоров`я, сімейний стан та наявність на утриманні малолітньої дитини, щире розкаяння, посткримінальну поведінку, відсутність претензій з боку потерпілої, яка все ж не бажає ОСОБА_2 суворого покарання, суд цілком справедливо і не свавільно призначив ОСОБА_2 покарання у виді восьми років позбавлення волі, що спрятиме меті покарання - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Суддя ОСОБА_1