Рішення № 139243067, 26.08.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3094/26

н\п 2/490/2973/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2026 року до Центрального районного суду міста Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 05 серпня 2018 року, близько 04.00 годин в м. Миколаєві, в районі перехрестя вул. 2-а Екіпажна та вул. 9-а Воєнна, відбулася дорожньо-транспортна пригода(зіткнення транспортних засобів), за участю автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав значні механічні пошкодження, а водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, в наслідок чого був доставлений бригадою «швидкої допомоги» до ЛШМД.ОСОБА_3 був встановлений діагноз: «закрита черепно-мозкова травма, СГМ, забій, дісторзія шийного відділу хребта, больовий синдром».

Вказаною дорожньо-транспортною пригодою власнику вищевказаного автомобіля ОСОБА_1 спричинено, матеріальну шкоду, яка полягає у: вартості відновлювального ремонту, яка дорівнює 46191,92 грн., що підтверджується Висновком за Звітом № 178-18 про незалежну оцінку майна з визначенням вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП від 13 серпня 2018 року; витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 2500 грн. Таким чином, загальна сума матеріальної шкоди складає 48691,92 грн.

Крім цього зазначає, що окрім матеріальної шкоди, внаслідок цього ДТП їй також завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі свого погіршення здоров`я, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання.

В результаті ДТП позивачка перенесла значний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності. Після ДТП протягом всього періоду до теперішнього часу позивачка почуває себе незручно, дискомфортно, змушена пристосовуватися до негативних умов існування, оскільки вона не має можливості користуватися автомобілем, який є одним з джерел її доходів, в наслідок його несправності.

Відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачка оцінює у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. Цю суму, яка обумовлена вищезазначеними фізичними та душевними стражданнями, погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров`я, позивачка вважає розумною та справедливою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

08.04.2026 року матеріали справи передано судді.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.04.2026 року вищезазначену позовну заяву було залишено без руху.

14.04.2026 року позивачкою було усунено недоліки позовної заяви.

У період з 16:20 год. 16.04.2026 року по 10:30 год. 21.04.2026 року суддя Саламатін О.В. перебував у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №490/3328/22.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 21.04.2026 року, прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 21.04.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія позовної заяви з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 11.05.2026 року з відміткою «вручено особисто».

18.05.2026 року від представника відповідача - адвоката Константиновського Г.Б., надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначає, що відповідач не визнає жодної позовної вимоги та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування вказує, що позивач у своїй позовній заяві надав копії аркушів ремонтної калькуляції, але не додав жодного платіжного документу, який би підтвердив оплату за ремонт автомобіля та що цей ремонт було виконано. Крім цього немає жодної інформації щодо автомобіля (де зберігається, чи був відновлений після ДТП та де саме виконувався ремонт, хто являється власником на теперішній час.

Звертає увагу на те, що моральну шкоду завдану позивачеві не доведено, тобто підстави на які посилається позивач є загальними фразами.

Разом з відзивом було подано заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про проведення відкритого судового засідання за участю сторін.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, представник зазначає, що позивачка посилається на ДТП, що сталася 05.08.2018 року, в результаті якої їй було заподіяно розміри шкоди матеріального та морального характеру. З матеріалів справи вбачається, що позивачка дізналася про порушення своїх прав одразу після ДТП, що підтверджено її зверненням за оцінкою розміру матеріальної шкоди та іншими моментами. Позивачка зазначає, що до цього моменту вона не зверталася до суду з позовними заявами відносно відповідача, а зробила це лише зараз, а саме 07.04.2026 року. Таким чином представник відповідача вказує, що з моменту ДТП до подачі позовної заяви минуло сім років вісім місяців, а тому позивачем пропущено строки позовної давності звернення до суду з позовною заявою.

Щодо клопотання про проведення відкритого судового засідання за участю сторін, представник зауважив, що розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін може ускладнити позиції відповідача та порушити його право на всебічний та справедливий розгляд. Вказує, що аналогічна справа, але іншого позивача слухалася судом з викликом сторін та на деякі питання, що задавалися представником відповідача, позивач не міг відповісти, плутався, надавав суду недостовірну інформацію в усному порядку, а письмову інформацію надати не зміг.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.05.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення відкритого судового засідання за участю сторін, відмовлено.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 05 серпня 2018 року о 04:01 годині в м.Миколаєві, в районі перехрестя вул. 2-Єкіпажна та вул. 9-Воєнна, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення т/з) за участю автомобіля «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля «Lexus RX 350» р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження. При цьому вищевказані автомобілі рухались в попутньому напрямку по вул. 2-а Екіпажна, та в момент повороту на проїжджу частину ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись позаду автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 , при здійсненні ОСОБА_3 маневру повороту ліворуч, здійснив обгін вищевказаного автомобіля та допустив зіткнення із вищевказаним автомобілем. Вказане підтверджується копією постанови Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області Національної поліції України про закриття кримінального провадження від 31.10.2018 року.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 06.04.2016 року власником «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку за звітом № 178-18 від 09 серпня 2018 року матеріальна шкода, завдана транспортному засобу «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_1 на момент заподіяння шкоди становить 37573 грн. 63 коп.з врахуванням ПДВ на запчастини).Вартість відновлюваного ремонту становить 46191,92 грн. (з врахуванням ПДВ на запчастини).

Постановою Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 жовтня 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018150020003249 від 17 серпня 2018 року закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 січня 2022 року апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_3 адвоката Клиса А.А. задоволено частково. Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2018 року скасовано. Прийнято нову, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та ч.1 ст. 130 КУПАП. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 КУпАП, ч.1 ст. 130 КУПАП закрито на підставі п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.12.2025 року по справі №490/9901/18, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 20000 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Передусім, відносно визнання відповідача винним у ДТП, внаслідок якого транспортні засоби отримали пошкодження з матеріальними збитками, суд вважає необхідним зауважити, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, при вирішенні питання про розмір збитків, які підлягають відшкодуванню у зв`язку з пошкодженням автомобіля, з`ясуванню підлягають вартість транспортного засобу та вартість його ремонту, і зазначені обставини повинні бути оцінені з точки зору економічної обґрунтованості ремонту.

Судом встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія ОСОБА_2 , транспортний засіб марки ««Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження. Вина ОСОБА_2 була встановлена Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 січня 2022 року у справі №490/6546/18. Згідно цієї ж постанови провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 КУпАП, ч.1 ст. 130 КУПАП закрито на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відтак, вказана постанова є обов`язковою в частині, що стосується вчинених відповідачем дій, тому його вина у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не підлягає доказуванню. Так само, не потребують доказуванню дата, час, місце та обставини вчинення ДТП, оскільки такі встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст.1166 ЦК покладено на відповідача. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 під час розгляду справи №753/7281/15-ц.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 465/674/19 тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

При цьому, у постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Крім того, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова ВС від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 686/4557/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 335/8507/16-ц.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, стягнення матеріальної шкоди позивачка обґрунтувала тим що, вона є власницею автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Вказаною дорожньо-транспортною пригодою їй, як власниці вищевказаного автомобіля спричинено, матеріальну шкоду, яка полягає у:

- вартості відновлювального ремонту, яка дорівнює 46191,92 грн, що підтверджується Висновком за Звітом № 178-18 про незалежну оцінку майна з визначенням вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП від 13 серпня 2018 року,

- витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 2500 грн.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-ІІІ (далі Закон №2658) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 5 Закону №2658 суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону №2658 у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону №2658 звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Згідно з п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №145/5/2092, вказана Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов`язковими під час проведення авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Згідно з п. 4.3 Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ.

Виходячи з викладеного, висновок експерта складається у разі проведення судової авто товарознавчої експертизи, а звіт оцінювача - за результатами проведення оцінки КТЗ, при цьому, як висновок експерта, так і звіт оцінювача складаються на єдиних засадах, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №145/5/2092.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що оцінка проведена уповноваженою на те особою, а відповідний звіт про оцінку є належним та допустимим доказом розміру заподіяної матеріальної шкоди.

У відповідності до висновку за Звітом № 178-18 про незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_4 від 13 серпня 2018 року, виконаного оцінювачем ПП ОСОБА_4 , встановлено, що ринкова вартість автомобіля ««Daewoo Lanos», державний номер НОМЕР_1 , на дату дорожньо-транспортної пригоди 05.08.2018 року до моменту ушкодження складає 68053,50 грн. Вартість відновлюваного ремонту, дорівнює 46191,92 грн. (з врахуванням ПДВ на запчастини). Вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний Номер НОМЕР_1 на дату ДТП - 05.08.2018 року становить 37543,63 грн (з врахуванням ПДВ на запчастини).

Щодо тверджень представника відповідача, наведених у відзиві, суд зазначає наступне.

Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник, відповідно до ст. 386 ч. 3 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №754/5129/15-ц, зазначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України).

Відтак, матеріальна шкода завдана позивачеві підтверджується Висновком за Звітом №178-18 про незалежну оцінку майна з визначенням вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП від 13 серпня 2018 року та становить вартість відновлювального ремонту, яка дорівнює 46191,92 грн.

Представник відповідача вказує, що позивач у своїй позовній заяві надав копії аркушів ремонтної калькуляції, але не додав жодного платіжного документу, який би підтвердив оплату за ремонт автомобіля та що цей ремонт було виконано. Крім цього немає жодної інформації щодо автомобіля: де зберігається, чи був відновлений після ДТП та де саме виконувався ремонт, хто являється власником на теперішній час.

Суд зазначає, що відповідно до п.3.8 ІІІ Розділу Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), основними методами витратного підходу, які використовуються для оцінки КТЗє: калькуляція витрат на переобладнання КТЗ; калькуляція витрат на відновлення пошкоджених чи розукомплектованих КТЗ і їх складників; калькуляція витрат на штучне виготовлення КТЗ; калькуляція витрат на демонтаж працездатних складників у разі визначення утилізаційної вартості КТЗ.

Відповідно до п.8.5 VIII Розділу Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається оцінювачем, експертом за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.

Отже з вищенаведеного слідує, що надані позивачем копії аркушів ремонтної калькуляції не є твердженням того, що ремонті роботи по автомобілю були проведені та сплачені, а свідчить про те, що надана ремонтна калькуляція, складена оцінювачем, є розрахунком вартості відновлювального ремонту (оцінкою), в якій оцінювач визначає перелік необхідних робіт, нових деталей та матеріалів за середніми ринковими нормативами або довідниками.

Суд звертає увагу на те, що позивачка, як власниця транспортного засобу (далі ТЗ) хоче стягнути матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП, яке сталося 05.08.2018 року, відповідно до дати проведення оцінки за висновком за Звітом №178-18, яка розпочата 09.08.2018 року та завершена 13.08.2018 року. Як зазначено у висновку, технічний огляд ТЗ проводився 09.08.2018 року при природному освітленні за адресою: АДРЕСА_1 в присутності власника КТЗ, в ході якого оцінювачу було представлено свідоцтво про реєстрацію КТЗ НОМЕР_3 та автомобіль «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_1 .Право вимагати відшкодування майнової шкоди має власник або законний користувач (володілець) у момент ДТП.

За такого, твердження представника відповідача наведені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом, оскільки відповідачем зазначений доказ в ході розгляду справи спростований не був, жодних інших досліджень чи відповідних експертиз відповідач по справі не ініціював, своїх висновків з приводу вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача суду не надав. Одночасно, суд звертає увагу на те, що відповідачем також не надано жодних доказів на спростовування обґрунтованості визначеного позивачем розміру матеріальної шкоди. В контексті наведеного суд зауважує, що самі лише непогодження учасника справи без відповідного їх доказового обґрунтування ніяким чином не можуть спростовувати доказів, які надано позивачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт завдання йому матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою, а також розмір шкоди.

Натомість судом не приймається заявлена позивачем матеріальна шкода, яка пов`язана з витратами на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 2500 грн, оскільки матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував дані витрати.

Враховуючи вищевикладене, позивачем підтверджено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля в сумі 46191,92 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на його користь, а тому позов в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Згідно з частиною третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, а тому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди є безпідставними.

З наведеної правової позиції слідує, що сам факт пошкодження майна позивачки внаслідок ДТП (належного їй автомобіля) вже є достатньою підставою для висновку про заподіяння йому моральної шкоди, позаяк пошкодження такого власного майна, на думку Верховного Суду, є обставиною, що безумовно свідчить про наявність негативного впливу на моральний стан позивача та спричинення душевних страждань.

Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Постановою ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц визначено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, а також визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

В обґрунтування позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в позові позивач зазначає, що внаслідок ДТП їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі свого погіршення здоров`я, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання. Позивачка зазначає, що перенесла значний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності. Після ДТП протягом всього періоду до теперішнього часу вона почуває себе незручно, дискомфортно, змушена пристосовуватися до негативних умов існування, оскільки вона не має можливості користуватися автомобілем, який є одним з джерел її доходів, в наслідок його несправності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до моральних страждань.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Судом не приймаються доводи представника відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння моральної шкоди, оскільки такі доводи не спростовують встановлених судом обставин щодо пошкодження майна позивача внаслідок ДТП.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування такої шкоди, оскільки вони є обґрунтованими, однак визначаючи розмір моральної шкоди судом враховано моральний стан позивача, яка в результаті пошкодження власного майна внаслідок ДТП отримала фізичні та душевні страждання, погіршення внаслідок цих страждань стану здоров`я, керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд приходить до висновку, що з боку неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 , що встановлено постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 січня 2022 року у справі №490/6546/18, позивачка дійсно зазнала моральних страждань, які суд визначає в розмірі 10000,00 гривень та які вважає за необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача. Суд вважає, що компенсація моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. відповідатиме принципу розумності і справедливості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територіях України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

В подальшому такий строк дії карантину на території України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України було неодноразово продовжено, та діяв до 01.07.2023 року.

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнних стан по всій території України, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 24.02.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022. В подальшому такий строк дії воєнного стану в Україні відповідно до Указів Президента України та Верховною Радою України (шляхом прийняття відповідних Законів України) було неодноразово продовжено, та діє по теперішній час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року по справі № 679/1136/21.

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 року, який набрав законної сили 04.09.2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Отже перебіг позовної давності в Україні було відновлено 4 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-IX.

За такого, враховуючи, що право на подання позову у позивачки виникло в 2018 році, з 12.03.2020 року до 03 вересня 2025 року діяла зупинка (пауза) перебігу строків давності, а тому строк позовної давності не сплив.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані відповідачем.

Відповідачем не долучено будь - яких доказів, які б спростовували наявні в матеріалах справи документи, чи докази, котрі свідчать про те, що в даних документах наявні неповні, недостовірні дані з приводу обставин ДТП та встановлення розміру відшкодування, яке має бути виплачене позивачці. Дії відповідача зумовили цивільно-правові наслідки, які були спричинені дорожньо-транспортною пригодою, а тому позивачка має право вимоги до винної особи про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року №63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України, та вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 1331,20 грн, сплата якого підтверджується квитанцією №UD8R-TR3D-DUTE від 07.04.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 81, 89, 223, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди в розмірі 46191 (сорок шість тисяч сто дев`яносто одна) гривня 92 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін