Рішення № 139241001, 24.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/13450/24

Провадження № 2/756/10293/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 серпня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

за участі секретаря - Донеска А.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 21 780 грн, що утворилася внаслідок невиконання зобов`язання за умовами договору про надання споживчого кредиту.

Відповідач у відзиві заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначила, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, не надано належним та допустимих бухгалтерських документів на підтвердження перерахування кредитних коштів, а процентна ставка перевищує допустиму під час дії воєнного стану.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Заочним рішення Оболонського районного суду міста Києва від 7 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва заочне рішення суду від 7 серпня 2025 року скасовано.

Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, однак надав пояснення щодо обставин справи.

На підставі частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі сторін.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Зміст спірних правовідносин сторін зводиться до стягнення заборгованості, що утворилась внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором споживчого кредиту.

Оцінюючи правову природу предмета спору, усі належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи, з огляду на вимоги законодавства та усталену судову практику у подібній категорії справ, суд вважає необхідним зазначити про таке.

Судом встановлено, що 27 січня 2024 року між сторонами укладено Договір споживчого кредиту №25.01.2024-100003113 (кредитної лінії), який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та заяви у електронній формі, який підписаний одноразовим ідентифікатором та електронним підписом.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 11 000 грн., строком на 42 дні. Дата повернення кредиту - 8 березня 2024 року.

Згідно з квитанцією про сплату № 2419453916 від 27 січня 2024 року позивачем виконане зобов`язання та перераховано кошти відповідачу на рахунок № НОМЕР_1 .

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, укладаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1 .

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту -день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитора, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано кредит.

Пунктом 4.4. Договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Позичальник зобов`язується використати кредит на зазначені у Договорі цілі, що не суперечать чинного законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язання за цим Договором. - негайно з моменту пред`явлення кредитодавацем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Згідно із Заявкою до кредитного договору сторін процентна ставка «Економ» та «Стандарт» становить 2 % і 2,5 % відповідно за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (пункт 5 Заявки); денна процентна ставка - 2,33% за кожен день користування кредитом (пункт 9 Заявки); проценти розраховуються шляхом множення Кредиту (залишку Кредиту) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку (пункт 10 Заявки).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором станом на 8 березня 2024 року сума становить: 11 000 грн - основного боргу, 10 780 грн - процентів, всього - 21 780 грн.

ІV. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім визначених випадків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (статті 510 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання визначена статтею 625 ЦК України. Частинами 1 і 2 цієї Статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами статті 1055 ЦК України передбачено, що договір кредиту укладаються у письмовій формі, якщо позикодавець є юридична особа. При цьому абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі - Положення) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому, згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Верховний Суд у своїх постановах із подібних правовідносин виснував, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16143/18, від 26 лютого 2020 року у справі №911/1348/16, від 19 листопада 2020 року у справі №910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі №381/1647/21, від 7 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц).

На підтвердження перерахування кредитних коштів у матеріалах справи міститься квитанція про сплату № 2419453916 від 27 січня 2024 року кошти перераховані відповідачу на рахунок № НОМЕР_1 .

А особисті дані зазначені боржником під час укладення кредитного договору повністю збігаються з даними наданими ОСОБА_1 у відзиві та запереченнях на позов, зокрема, РНОКПП, номер та серія паспорту, номер телефону.

Суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність укладення кредитного договору та отримання за його умовами грошових коштів, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідач не позбавлений можливості звернутися до банківської установи з метою отримання виписок зі свого банківського рахунку, подати до суду клопотання про витребування такої інформації, тощо, з метою спростування тверджень позивача.

Водночас, надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.

Як вбачається з Розрахунку заборгованості за договором кредиту, сума погашення кредиту за весь строк кредитування становить 10 780 грн за процентами. Тобто усього при невиконанні зобов`язання протягом строку дії договору - 14 днів, сума відсотків у розмірі 2 % за кожен день користування кредитом за процентною ставкою «Економ» (220 грн на день) від суми кредиту становить - 3 080 грн, а за інший період сума відсотків у розмірі 2,5% за кожен день користування кредитом за процентною ставкою «Стандарт» (275 грн на день) становить - 7 700 грн, що також підтверджується розрахунком позивача.

Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (набула чинності з 24 грудня 2023 року).

Таким чином починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 1% по останній день строку кредитування.

Як вбачається з позовної заяви та доданого до неї розрахунку заборгованості, позивач обрахував заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом з 27 січня 2024 року по 9 лютого 2024 року за денною ставкою 2% у розмірі 220 грн на день, а з 10 лютого 2024 року по 8 березня 2024 року за денною ставкою 2,5 % у розмірі 275 грн на день.

Однак, такий розрахунок суперечить вказаним вище нормам Закону.

Позивач мав привести у відповідність із законом спірний договір кредиту і нараховувати з 27 січня 2024 року по 8 березня 2024 року за денною ставкою 1%, тобто 110 грн на день.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, оскільки договір сторін укладений та продовжував тривати на дату набуття цих законодавчих змін - 27 січня 2024 року і діяв до 8 березня 2024 року, денна процентна ставка за споживчим кредитом мала бути приведена у відповідність до Закону № 3498-ІХ.

Таким чином, необхідно обрахувати денну процентну ставку за спірним договором сторін у відповідності до вказаних вимог Закону, зокрема: у період з 27 січня 2024 року по 8 березня 2024 року ставка становить 4 620 грн (110 грн х 42 платежів).

Щодо аргументів відповідача про невірно зазначені пункти кредитного договору позивачем у тексті позовної заяви та норм законодавства, суд зазначає про таке.

Зі змісту позову вбачається, що позивач помилково зазначив інші пункти кредитного договору, ніж ті які містять в тексті договору №25.01.2024-100003113. Однак, зміст пунктів, які процитовані у позовній заяві чітко збігаються з текстом договору сторін.

Тому суд розцінює такі помилки як технічні, а не матеріально-правове тлумачення пунктів договору. Слід зауважити, що принцип contra proferentem у даному випадку не може застосовуватися, оскільки він спрямований на вирішення спорів на користь споживача, у разі коли саме положення договору сформульовані не чітко, двозначно, допускається кілька варіантів їх прочитання та тлумачення. У даному випадку, відповідач не оспорює окремі пункти договору, а посилається виключно на технічні описки в номерах пунктів правочину у тексті позову, які не змінюють змісту погоджених умов.

Також такі описки не спростовують факт укладення кредитного договору, розміру та підстав заборгованості тощо.

Слід зазначити, що умови кредитного договору є чіткими та однозначними, а умови та процедура повернення кредиту, відповідальність за прострочення платежів сітко зазначенні у пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що є невід`ємною частиною кредитного договору.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Зазначені правові висновки містяться у постанові Верхового Суду від 8 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження №14-20цс21).

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на неправильне зазначення норм закону позивачем, оскільки для правильного та справедливого винесення рішення суд самостійно визначає релевантні правові норми та застосовує їх до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 15 620 грн, з яких 11 000 - тіло кредиту та 4 620 грн - нарахованих процентів.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню у зазначеній частині.

На підставі викладеного, статті 18 Закону України «Про споживче кредитування», статей 3, 11, 12, 14, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 516, 526, 610-612, 625, 627-629, 638, 1046-1048, 1050, 1054, 1055, 1069, 1077-1081 ЦК України та керуючись статтями 2, 10-13, 76-82, 137, 141-142, 259, 263-265, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суддя -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 15 620 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальності «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ - 37356833, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А)

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 )

Рішення складено 24 серпня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА