Рішення № 139240267, 26.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2185/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Україна, 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ЄДРПОУ 42399676),

до Солоницівської селищної ради (Україна, 62370, Харківська область, Харківський район, селище Солоницівка, вулиця Визволителів, будинок 6, ЄДРПОУ 04398821)

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Солоницівської селищної ради, про стягнення 1 195 469,81 грн, а саме: основний борг у сумі 1 045 497,18 грн, пеня у сумі 95 063,11 грн, три відсотка річних у сумі 9 448,53 грн, а також інфляційні втрати у сумі 45 460,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови Договору постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т, в частині повного та своєчасного розрахунку за постачання природного газу.

У змісті позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026, справа № 922/2185/26 була передана на розгляд судді Юрченко В.С.

23.06.2026, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2185/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України, від відповідача не надходило.

13.07.2026, до суду, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшла заява про визнання позову (вх. № 17104 від 14.07.2026), в якій останній зазначає, про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, у зв`язку з чим визнає заявлені вимоги в повному обсязі.

Дослідивши подану заяву відповідача (вх. № 17104 від 14.07.2026), судом встановлено, що дана заява підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає її до розгляду із долученням до матеріалів справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як свідчать матеріали справи, Солоницівською селищною радою (далі за текстом Відповідач, Споживач) було направлено 28.10.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі за текстом - Позивач, Постачальник) заяву № 02-22/5573 про приєднання до договору постачання природного газу, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/, із запланованим періодом споживання природного газу - листопад 2025 по 31.03.2026, та в запланованому обсягу (об`ємі) природного газу в кількості 23,80000 тис. куб. метрів.

Разом із заявою про приєднання до договору постачання природного газу, відповідачем було надано інформацію щодо об`єктів споживання.

Листом від 30.10.2025 № 125/3/1/1-37592 Позивачем надано Згоду на приєднання до Договору постачання природного газу, повідомлено, що між Позивачем та Відповідачем укладений Договір постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т (надалі - Договір) шляхом приєднання Споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bodogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf, з врахуванням умов та інформації, зазначених Споживачем в Заяві приєднання до договору постачання природного газу № 02-22/5573 від 28.10.2025, із зазначеною датою набрання (набуття) чинності Договору - 30.10.2025.

Згідно п. 1.1 та 1.2 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві, який є бюджетною установою/організацією відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ) (далі також - газ), а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для власних потреб.

У п. 1.5 визначено, що цей договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання Споживача до всіх його умов в цілому. Цей Договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.

У відповідності до п. 5.2 Договору, Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов`язковим. Номер Договору формується Постачальником при укладанні цього Договору та зазначається у Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу. Зміна Споживачем призначення платежу здійснюється виключно на підставі листа, який надається Постачальнику, але в будь якому випадку не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня надходження відповідних коштів на рахунок Постачальника.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за фактично переданий природний газ грошовими коштами на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 14 цього Договору, відповідно до акта приймання-передачі природного газу, оформленого з боку Постачальника та надісланого Споживачу у порядку, визначеному підпунктом 3.5.2 пункту 3.5 Договору, - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 Договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення

21.11.2025, у відповідності до Повідомлення до Договору постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т, позивач проінформував відповідача про результати розгляду його звернення від 19.11.2025 № 02-22/5969, та повідомив, що об`єкти споживання, які зазначені Солоницівською селищною радою у зверненні, додано в реєстр споживачів з 24.11.2025.

На виконання умов Договору, протягом періоду з листопада 2025 по грудень 2025, Позивач поставив Відповідачу природний газ на загальну суму 1 340 461,98 грн, що підтверджується наступними актами приймання передачі природного газу, а саме:

- акт приймання-передачі за листопад 2025 від 10.12.2025, за яким споживач прийняв від позивача природний газ в обсязі 59,94413 тис. куб. метрів, загальною вартістю з ПДВ 1 022 203,06 грн;

- акт приймання-передачі за грудень 2025 від 12.01.2026, за яким споживач прийняв від позивача природний газ в обсязі 18,66337 тис. куб. метрів, загальною вартістю з ПДВ 318 258,92 грн.

Крім того, на Адвокатський запит представника позивача, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" надано лист-відповідь від 21.04.2026 № ТОВВИХ-26-7724 щодо об`ємів спожитого відповідачем природного газу помісячно за періоди, в тому числі, листопад 2025 та грудень 2025 (відповідно до даних остаточної алокації), а саме:

- 01.11.2025 по 30.11.2025 - 59 944,13 куб.метрів;

- 01.12.2025 по 31.12.2025 - 26 263,69 куб.метрів.

12.12.2025 відповідач звернувся до позивача з листом №02-22/6318, в якому прохав переплату по договору від 25.12.2023 № 19-5011/24-БО-Т в сумі 141 491,40 грн зарахувати в оплату по договору від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т.

25.12.2025 відповідач перерахував позивачу грошові кошти по договору від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т в сумі 153 473,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4106 від 25.12.2025.

26.12.2025, у відповідності до Повідомлення про розірвання Договору постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т, позивач проінформував відповідача, що договір постачання природного газу від 30.10.2025 №19-11011/25-БО-Т вважається розірваним з 26.12.2025.

Враховуючи, що відповідач здійснив оплату лише частково у розмірі 294 964,80 грн, 15.01.2026, позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу № 125/2/2/-835, в якій повідомляв останього про необхідність погашення заборгованості в розмірі 1 045 497,18 грн.

Як зазначає позивач у позові, розмір несплаченої відповідачем суми основної заборгованості за поставлений природний газ складає 1 045 497,18 грн.

Обставини щодо стягнення боргу за спожитий природний газ в сумі 1 045 497,18 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань, позивачем, на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нараховано до стягнення з відповідача 9 448,53 грн 3% річних, 45 460,99 грн індексу інфляції, та 95 063,11 грн пені за прострочення щомісячних платежів.

Відповідач у заяві (вх. № 17104 від 14.07.2026) визнав в повному обсязі позовні вимоги Позивача.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію за листопад 2025 та грудень 2025 за публічним договором постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т та похідних вимог через неналежне виконання відповідачем умов зазначеного договору, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (с).

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання теплової енергії споживачу. Правове регулювання правовідносин, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Оператори ГРМ) операторами газотранспортної системи (Оператори ГТС), регулюються, зокрема, Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015.

Пунктом 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно п. 3 розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

При цьому, публічний договір постачання природного газу розміщений на офіційному сайті ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг": https://www.naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/.

Як свідчать матеріали справи, Солоницівською селищною радою (далі за текстом Відповідач, Споживач) було направлено 28.10.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі за текстом - Позивач, Постачальник) заяву № 02-22/5573 про приєднання до договору постачання природного газу, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/, із запланованим періодом споживання природного газу - листопад 2025 по 31.03.2026, та в запланованому обсягу (об`ємі) природного газу в кількості 23,80000 тис. куб. метрів.

Разом із заявою про приєднання до договору постачання природного газу, відповідачем було надано інформацію щодо об`єктів споживання.

Листом від 30.10.2025 № 125/3/1/1-37592 Позивачем надано Згоду на приєднання до Договору постачання природного газу, повідомлено, що між Позивачем та Відповідачем укладений Договір постачання природного газу від 30.10.2025 № 19-11011/25-БО-Т (надалі - Договір) шляхом приєднання Споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bodogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf, з врахуванням умов та інформації, зазначених Споживачем в Заяві приєднання до договору постачання природного газу № 02-22/5573 від 28.10.2025, із зазначеною датою набрання (набуття) чинності Договору - 30.10.2025.

За своєю правовою природою даний правочин є договором постачання теплової енергії споживачу. Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним. Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином, та є обов`язковим для виконання сторонами.

На виконання умов Договору, протягом листопада 2025 та грудня 2025, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 340 461,98 грн згідно актів приймання - передачі природного газу від 10.12.2025 на суму з ПДВ 1 022 203,06 грн, та від 12.01.2026 на суму з ПДВ 318 258,92 грн.

Доказів того, що відповідач не погоджувався із об`ємом відпущеної в період листопада 2025 та грудня 2025 теплової енергії, або з розміром нарахованої за цю послугу - грошових коштів - в матеріалах справи відсутні.

Разом із цим, відповідно до підпункту 19 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України".

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС: - інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку Позивач та Відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень. (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Факт постачання позивачем відповідачу природного газу протягом листопада 2025 та грудня 2025 в обсязі 78, 6075 тис. куб. м. зафіксовано на інформаційній платформі оператора ГТС за ЕІС кодом відповідача, про що свідчить надана позивачем інформація щодо остаточної алокації відборів споживача.

Ані чинним законодавством України, ані умовами договору не передбачено права Постачальника не враховувати чи ставити під сумнів обсяги природного газу по споживачу, які зафіксовані на інформаційній платформі оператора ГТС за ЕІС кодом відповідача.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист-відповідь від 21.04.2026 №ТОВВИХ-26-7724 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на Адвокатський запит представника Позивача, щодо об`ємів спожитого Відповідачем природного газу помісячно за періоди листопад 2025 та грудень 2025 (відповідно до даних остаточної алокації).

В розрізі встановлених за матеріалами справи обставин, судом встановлено, що позивачем, як постачальником, було виконано всі свої зобов`язання за договором, що зумовлює виникнення у відповідача, як споживача, зустрічного обов`язку сплати грошових коштів за поставлену теплову енергію за період з листопада 2025 по грудень 2025, в порядку і на умовах, визначених договором, а саме пунктом 5.1. Договору, а саме - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу.

Однак, відповідач оплату, за поставлений природний газ, здійснив лише частково у розмірі 294 964,80 грн., що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи (а.с.12).

Доказів сплати відповідачем заборгованості за отриманий природний газ в сумі 1 045 497,18 грн матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку заборгованості в розмірі 1 045 497,18 грн.

Разом з тим, до початку розгляду справи по суті відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі в розмірі 1 195 469,81 грн. Як вже зазначено вище, по даній справі судом було встановлено факти та правові норми, у сукупності зі змісту яких мають місце законні підстави для задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

У пункті 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З наведеного вбачається, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, в основу судового рішення не може бути покладено лише факт визнання позову відповідачем, без дослідження при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17)).

Отже, з огляду на попередні висновки щодо обґрунтованості та правомірності позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 045 497,18 грн, суд приймає визнання відповідачем в цій частині позову та задовольняє його.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 45 460,99 грн інфляційного збільшення та 9 448,53 грн 3% річних.

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 Договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 Договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 45 460,99 грн інфляційного збільшення та 9 448,53 грн 3% річних підлягають задоволенню, а відтак суд приймає визнання відповідачем в цій частині позову та задовольняє його.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 95 063,11 грн.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 Договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 Договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Водночас, в силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені у сумі 95 063,11 грн суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню та відповідно, приймає визнання відповідачем в цій частині позову та задовольняє його.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача, а саме судовий збір у розмірі 50% у зв`язку із визнанням позову.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі вище зазначеного, враховуючи направлення Відповідачем заяви про визнання позову (вх.№17104 від 14.07.2026) до початку розгляду справи по суті, суд прийшов до висновку про повернення з Державного бюджету України позивачу 50% судового збору, сплаченого при поданні позову у зв`язку із визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Разом з цим суд звертає увагу позивача, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір», передбаченого Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 № 1650/24182.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Солоницівської селищної ради (Україна, 62370, Харківська область, Харківський район, селище Солоницівка, вулиця Визволителів, будинок 6, ЄДРПОУ 04398821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Україна, 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ЄДРПОУ 42399676) основний борг у сумі 1 045 497,18 грн, пеню у сумі 95 063,11 грн, три проценти річних у сумі 9 448,53 грн, інфляційні втрати у сумі 45 460,99 грн, а також суму судових витрат (судовий збір) у сумі 7 172,82 грн на рахунок (IBAN): НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк» Код ЄДРПОУ: 42399676 МФО банку: 322313.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Україна, 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ЄДРПОУ 42399676) з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, у розмірі 7 172,82 грн, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією № 0000036473 від 17.06.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" серпня 2026 р. у зв`язку з перебуванням з 21.08.2026 по 25.08.2026 судді Юрченко В.С. на лікарняному.

СуддяВ.С. Юрченко