Ухвала суду № 139240100, 25.08.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

25.08.2026 Справа № 917/712/26

Суддя Киричук О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду (вх. №10961 від 11.08.2026р.)

у справі № 917/712/25

за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (ЄДРПОУ 41084239, м. Київ 01133, бульвар Лесі Українки, 26 оф. 411)

до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про стягнення 65 550,00 грн.

та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА»

про визнання недійсною №1 від 23 квітня 2024 року до договору №462460 КС 001 про надання кредиту від 27 березня 2023 року

представники сторін: згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справи за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 462460-КС-001 від 27.03.2023 року у розмірі 65 550,00 грн, з яких: 11 800,00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 52 350,00 гривень заборгованість за процентами; 1400,00 гривень заборгованості за комісією, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» про визнання недійсною №1 від 23 квітня 2024 року до договору №462460 КС 001 про надання кредиту від 27 березня 2023 року.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.07.2026 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 11800 грн. заборгованості за тілом кредиту, 52350 грн. заборгованості за процентами, 1400 грн. заборгованості за комісією, 1789,60 грн. витрат по сплаті судового збору, 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, повернуто ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» з Державного бюджету України 872,80 грн. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 6412 від 08.04.2026 року, у зустрічному позові відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.07.2026 стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

11.08.2025 на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 14.07.25 видано відповідний наказ.

18.08.2025 на виконання додаткового рішення господарського суду Полтавської області від 27.07.25 видано відповідний наказ.

На адресу господарського суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду (вх. №10961 від 11.08.2026р.) у справі № 917/712/25, згідно якої заявник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 14 липня 2026 року, справа №917/712/26, та додаткового рішення Господарського суду Полтавської області від 27 липня 2026 року, справа №917/712/26, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованості у загальному розмірі 76339, 60 грн., рівними частинами протягом одного року з дати винесення ухвали, зі сплатою чергового платежу у сумі 6361,63 грн. до 25 числа кожного місяця.

Ухвалою від 12.08.2026р. суд постановив прийняти заяву, розгляд заяви призначити на 25.08.2026.

13.08.26 від позивача надійшли заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення суду, згідно яких заявник просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про розстрочення виконання Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.07.2026 року по справі № 917/712/26.

24.08.26 від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без участі, згідно з якою заявник просить суд судове засідання, яке призначене на 25.08.2026 о 10.00 провести без участі відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 . При цьому, заявник повідомив, що подану до суду заяву про розстрочення виконання рішення суду підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Представники стягувача та боржника у судове засідання не з`явилися та їх неявка не перешкоджає розгляду заяви відповідно до ст. 331 ГПК України.

Суд, розглянувши заяву боржника про розстрочення виконання судового рішення, зазначає наступне.

В обґрунтування поданої заяви відповідач (боржник) посилається на те, що:

- ОСОБА_2 самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, а також на утриманні перебуває її мати ОСОБА_4 ;

- Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2025 року, справа №546/937/25, шлюб, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано;

- у власності ОСОБА_2 відсутнє будь-яке рухоме чи нерухоме майно;

- ОСОБА_2 отримує соціальні виплати з відповідних бюджетів у розмірі 9857 грн. від ГУ ПФУ в Полтавській області, додаткові доходи відсутні;

- ОСОБА_2 кошти також необхідні для її власного утримання, а саме: сплати комунальних послуг, які зимою суттєво збільшуються у зв`язку з опаленням житлового будинку; необхідності купівлі продуктів харчування, ліків, одягу та інших непередбачуваних потреб, які виникають в нинішніх умовах;

- ОСОБА_2 не ухиляється від виконання судового рішення, визнає обов`язок його виконання, однак реальні обставини її життя та матеріального стану об`єктивно унеможливлюють виконання рішення без розстрочення його виконання;

- Грошові кошти у розмірі 76339,60 грн. є для неї надмірним фінансовим навантаженням з огляду на її майновий стан та фактичне самостійне утримання двох неповнолітніх дітей.

- Примусове виконання рішення суду та стягнення з ОСОБА_2 відразу всієї суми, яка підлягає стягненню, призведе до вкрай важкого економічного становища, позбавить її та неповнолітніх дітей засобів існування, що є неприпустимим у контексті як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ.

- ОСОБА_2 не заперечує наявності невиконаних грошових зобов`язань перед ТОВ «Бізнес Позика», визнає обов`язок виконати судове рішення та має намір добровільно сплатити присуджену суму, поряд з цим саме розстрочення боргу надасть можливість ОСОБА_2 належним чином виконати рішення суду.

Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що розстрочка виконання рішення у даній справі забезпечить повноту, своєчасність сплати грошових зобов`язань, а відтак, сприятиме досягненню максимального балансу сторін при виконанні судового рішення.

За вказаного відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 14 липня 2026 року, справа №917/712/26, та додаткового рішення Господарського суду Полтавської області від 27 липня 2026 року, справа №917/712/26, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованості у загальному розмірі 76339, 60 грн., рівними частинами протягом одного року з дати винесення ухвали, зі сплатою чергового платежу у сумі 6361,63 грн. до 25 числа кожного місяця.

Позивач проти розстрочення виконання судового рішення заперечує, вказуючи, що:

- протягом 26 місяців (останній платежів за Кредитним договором датований 25.05.2024) Відповідач не здійснює жодних платежів на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, хоча продовжує користуватися кредитними коштами та жодним чином не виконує свої зобов`язання. Тобто, Відповідач імітує бажання виконати свої зобов`язання лише після ухвалення судового рішення в той час як вже фактично мав 14 місяців «відстрочки» для виконання своїх зобов`язань перед Позивачем;

- відповідач виконує свої зобов`язання перед іншими фінансовими компаніями без його розстрочення в той же час повністю ігнорує свої зобов`язання перед Позивачем та просить розстрочити виконання судового рішення посилаючись на тяжке матеріальне становище та продовжує користуватися кредитними коштами;

- відповідач не позбавлений можливості звернутися до Позивача щодо врегулювання його заборгованості на прийнятних для обох сторін умовах в тому числі з розстрочкою на прийнятний строк. В той же час, Відповідач жодного разу не звернувся до Позивача з відповідними пропозиціями, що свідчить про повне ігнорування Відповідачем прав та законних інтересів Позивача.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду у справі відмовити в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення є однією із засад (принципів) також господарського судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Також, згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення закріплені в ст. 326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення №18-рп/2012 від 13.12.2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Згідно зі ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, зокрема, у справі «Жовнер проти України», заява № 56848/00, рішення від 29.06.2004 р., зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Судом відмічається, що рішення № 917/345/25 від 26.05.2025 набрало законної сили, відповідно це надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Ясюнієне проти Литви»).

Стаття 331 ГПК України не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд має право надати відстрочку або розстрочку виконання рішення і суди вирішують виходячи з обставин справи. Проте, принципами цивільного законодавства є розумність, добросовісність та справедливість (ст. 2 ГПК України), та обов`язковість судових рішень, яка визначена статтею 129 Конституції України.

Судом звертається увага, що питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зауважує, що положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Особа, яка подала заяву про розстрочення або відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).

Суд зауважує, що підстави, наведені відповідачем у заяві про розстрочення фактично зводяться до посилань на його скрутне становище.

У той же час наведені відповідачем обставини відображають поточний майновий стан, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим.

При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності (станом на дату отримання кредитних коштів, користування ними), у ході якої відповідач мав планувати свої видатки на погашення заборгованості, оскільки було обізнане про строк настання її погашення.

Для того щоб суд міг оцінити реальність виконання запропонованого графіка, заявник повинен довести свій поточний майновий стан, у тому числі відсутність коштів для одноразового платежу та наявність джерел для майбутніх виплат. Проте, доказів спроможності виконувати запропонований ним у заяві графік заявником надано не було. Також, суд зазначає, що відповідачем не надано документальних підтверджень того, що його фінансове становище поліпшиться найближчим часом, що дасть змогу боржнику виконати рішення суду у даній справі.

Також, при вирішенні питання про надання розстрочки суд враховує, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів,

При цьому, як правильно зазначає позивач, протягом 26 місяців (останній платежів за Кредитним договором датований 25.05.2024) Відповідач не здійснив жодного платежу на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, хоча продовжує користуватися кредитними коштами. Тобто фактично мав відстрочку для виконання своїх зобов`язань перед Позивачем. Крім того, відповідач не позбавлений можливості звернутися до Позивача щодо врегулювання його заборгованості на прийнятних для обох сторін умовах в тому числі з розстрочкою на прийнятний строк. В той же час доказів звернення до Позивача з відповідними пропозиціями матеріали справи не містять.

Суд враховує, що заявником не доведено можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання розстрочення виконання (як про це зазначено у заяві), а розстрочка виконання судового рішення порушить оптимальний баланс поряд з інтересами відповідача, інтересів позивача, який отримає належну йому за рішенням суду суму вже значно знеціненими.

Крім того, заявником не надано доказів того, що від дати набрання рішенням законної сили до дати розгляду заяви про розстрочення виконання рішення ним вживались будь-які заходи для виконання рішення суду.

Суд також зауважує, що запропонований відповідачем графік - рівними частинами протягом одного року з дати винесення ухвали, зі сплатою чергового платежу у сумі 6361,63 грн. до 25 числа кожного місяця - прямо порушує граничні часові межі, встановлені ч. 5 ст. 331 ГПК України, оскільки законодавець чітко встановив, що розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Під цим поняттям розуміється саме первісне судове рішення по суті спору, на підставі якого видається виконавчий документ (у даному випадку рішення та додаткове рішення).

Враховуючи вищезазначене у сукупності, положення законодавства, зокрема, принцип обов`язковості судового рішення, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності обставин, які б слугували достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду у справі №917/712/26, а тому заява ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду (вх. №10961 від 11.08.2026р.) у справі № 917/712/25 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду (вх. №10961 від 11.08.2026р.) у справі № 917/712/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.ст. 255, 256 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.08.2026.

Суддя Киричук О.А.