Рішення № 139239505, 11.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/85/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 Справа № 908/1431/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат», (69014, м. Запоріжжя, вул. Олексія Поради, буд. 44)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерство енергетики України, (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (03057, м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, буд. 19)

про внесення змін до договору

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Даниленко В.С.

За участю представників сторін:

від позивача - Скрипаль О.С., на підстав довіреності № 527 від 09.12.2025 (адвокат);

від відповідача - Трохимець О.П., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АА № 1447755 від 24.05.2024;

від відповідача - Нємна Т.І., на підставі на підставі довіреності № 1 від 05.01.2026 (адвокат);

від відповідача - Козерацькій О.С. - голова правління , на підставі Статуту;

від третьої особи 1 - не з`явився;

від третьої особи 2 - не з`явився;

В травні 2024 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 33-33/40 від 09.05.2024, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 09.05.2024, (вх. № 1555/08-07/24 від 09.05.2024) Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат», м. Запоріжжя про внесення змін до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 2020 від 01.01.2019 шляхом визнання додаткової угоди № 7 від 07.12.2023 укладеною в редакції, запропонованій Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго».

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 справу № 908/1431/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1431/24 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/85/24 та підготовче засідання призначено на 03.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1431/24 до 13.08.2024, підготовче засідання відкладалося на 10.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2024 підготовче засідання відкладалося до 26.02.2024.

В підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 05.08.2024, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 судом ухвалено провадження у справі № 908/1431/24 зупинити до набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1450/13.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.01.2026 суд вирішив, враховуючи зміни до статутних документів Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», позивачем у справі № 908/1431/24 вважати Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». Цією ж ухвалою суду поновлено провадження у справі № 908/1431/24 та призначено підготовче засідання на 05.02.2026.

В підготовчому засіданні 05.02.2026 оголошувалася перерва до 02.03.2026, про що зазначено в протоколі підготовчого засідання від 05.02.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 до участі справі № 908/1431/24 у якості третіх осіб особи 1 і 2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено Міністерство енергетики України, м. Київ та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ, підготовче засідання відкладалося на 26.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2026 підготовче засідання відкладалося на 14.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/1431/24, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 20.05.2026.

Також ухвалою суду від 14.04.2026 у справі № 908/1431/24 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про виклик в судове засідання для надання пояснень експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ) Лисенка Олександра Володимировича, Денисенко Олену Вікторівну та Мазуренка В`ячеслава Миколайовича, а також експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (Вінницький НДЕКЦ МВС) Нанівського Тараса Вячеславовича.

В судовому засіданні оголошувалася перерва без постановлення ухвали до 17.06.2026, про що зазначено в протоколі судового засідання від 20.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.06.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.07.2026, в судове засідання 15.07.2026 викликалися експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ) Лисенко О.В., Денисенко О.В. та Мазуренко В.М. для роз`яснення Висновку експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за № 12844/24 46/12845/24-72, а також викликався експерт Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (Вінницький НДЕКЦ МВС) Нанівський Т.В. для роз`яснення Висновку експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ.

В судовому засіданні 15.07.2026 судом заслухані пояснення експерта Вінницького НДЕКЦ МВС Нанівського Т.В. стосвно роз`яснення Висновку експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.07.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 29.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.07.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.08.2026.

В судове засідання 11.08.2026 з`явилися представники позивача і відповідача, фіксація судового процесу здійснювалася з використанням системи відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

В судовому засіданні 11.08.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Представник третьої особи 1 в жодне судове засідання у справі № 908/1431/24 не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно жодного разу не повідомив, письмові пояснення по суті спору суду не надав.

Представник третьої особи 2 в судове засідання 11.08.2026 не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно не повідомив, письмові пояснення третьої особи 2 по суті спору наявні в матеріалах справи.

Частиною 5 ст. 242 ГПК України унормовано, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як вбачається з матеріалів справи, всі ухвали суду у справі № 908/1431/24 направлялися Міністерству енергетики України та Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до їх Електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС, про що свідчать наявні в матеріалах справи Довідки Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.

Частиною 5 ст. 242 ГПК України унормовано, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення третіх осіб 1 і 2 про дату, час і місце розгляду справи № 908/1431/24.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 11.08.2026 за відсутністю третіх осіб 1 і 2, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Позовні вимоги АТ «Запоріжжяобленерго» викладені в позовній заяві та інших процесуальних заявах позивача по суті спору і обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 6, 11, 15, 15, 633, 634, 641, 642, 651-654 ЦК України, ст. 188 ГК України, положення Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 1.2.16 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018. Мотивуючі позовні вимоги позивач посилається на наступне: між сторонами у справі мали місце взаємовідносини щодо постачання електричної енергії, врегульовані Договором про постачання електричної енергії № 2020 від 01.05.2006, у якому точку продажу електричної енергії встановлено на межі балансової належності на ступені напруги 150 кВ відповідно до Акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 11.10.2010. Підставою для встановлення у вказаному Договорі відповідачу (Споживачу) 1 класу напруги стали судові рішення у справах № 24/670/07, № 10/201/07, № 8/531/08, а також роз`яснення Регулятора, наведене у листі Національної комісії регулювання електроенергетики України вих. № 7542/18/17-11 від 06.10.2011, згідно з яким точка продажу не може бути встановлена на тій межі балансової належності, яка поділяє елементи електроустановки. Точка продажу повинна бути встановлена на межі балансової належності, яка розділяє електроустановки суб`єктів господарювання за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання. Таким чином, умовами Договору № 2020 від 01.05.2006 в частині визначення точки продажу на межі балансової належності, що розділяє електроустановки суб`єктів господарювання за ознаками права власності, визначалися з у рахуванням висновку Регулятора вих. № 7542/18/17-11 від 06.10.2011. З 01.01.2019 в Україні впроваджено новий ринок електричної енергії. 14.03.2018 на виконання Закону України «Про ринок електричної енергії» затверджені постановою НКРЕКП № 312 Правила роздрібного ринку електричної енергії. У зв`язку із цим з 01.01.2019 АТ «Запоріжжяобленерго» розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415. З метою початку роботи ринку електричної енергії з 01.01.2019 Регулятором передбачалася спрощена процедура укладення договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання для споживачів, які мали діючі договори про постачання електричної енергії. На виконання вимог законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415 АТ «Запоріжжяобленерго» розміщено на офіційному веб-сайті ОСР: http//www.zoe.com.ua «Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії» та Заяви-приєднання. Отже, у зв`язку із запровадженням з 01.01.2019 нової моделі ринку електричної енергії 07.12.2018 відповідачем (Споживачем) підписано Заяву-приєднання, на підставі якої з 01.01.2019 Приватне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» (надалі скорочено - ПрАТ «Запоріжабразив» або ПрАТ «ЗАК») приєднався до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 2020 на умовах Договору про постачання електричної енергії № 2020 від 01.05.2006. При цьому, оскільки договором про постачання електричної енергії відповідачу встановлено 1 клас напруги, в договорі споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії також встановлений 1 клас напруги. У відповідності до п. 12.9 Договору розподілу додаток № 9 до Договору постачання вважається додатком № 8 Договору розподілу «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін». Тобто, під час укладення Договору розподілу цей додаток сторонами не переукладався. Позивач зазначає, що листом вих. № 12401/17.1.2/7-23 від 16.11.2023 НКРЕКП відзначила, що клас напруги встановлюється споживачу та оператору установки зберігання енергії окремо за кожною межею балансової належності. Також в цьому листі зазначалося, що згідно з інформацією, наданою АТ «Запоріжжяобленерго», зокрема, відображеною у Акті розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 11.10.2010, споживачу, що отримує електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності за межею балансової належності 150 кВ встановлюється 1 клас напруги, за межею балансової належності 10 кВ - 2 клас напруги. Як стверджує позивач, зважаючи на те, що позиція Регулятора у 2023 році зазнала змін у порівнянні з позицією 2011 року, з метою приведення умов Договору у відповідність до вимог нормативно-правових актів з урахуванням існуючих індивідуально-технічних особливостей Споживача позивач листом вих. № 73-71/566 від 07.12.2023 направив відповідачу проєкт Додаткової угоди № 7 від 07.12.2023 (з додатками № 2, № 2.1, № 3, № 15.2), яким запропонував розділити площадки комерційного обліку на дві: «споживання по ПС «ЗАІ» (ТН Л-103, ТН Л-104)» з рівнем напруги 150 кВ (1 клас) та «виробнича площадка» з рівнем напруги 10 кВ (2 клас), а також поширити дію Додаткової угоди на правовідносини сторін, які виникли з 08.09.2019 (пункт 4 Додаткової угоди). Відповідачем зазначена пропозиція отримана 12.12.2023. Листом вих. № 14/332 від 22.02.2024 відповідач повідомив, що не вбачає підстав для перегляду договірних відносин у частині зміни класу напруги споживача з 1-го на 2-й. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у цій справі. Правовою підставою позову позивач зазначив підпункт 1.2.16 ПРРЕЕ, статтю 652 ЦК України та частину 4 статті 188 ГК України, вважаючи наявною сукупність усіх чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України, що полягає в наступному. Сторони в момент виникнення правовідносин 01.05.2006 виходили з того, що така зміна не настане, оскільки правомірність та обґрунтованість визначених умов була підтверджена рішеннями судів у справах № 24/670/07, № 10/201/07 і № 8/531/08. АТ «Запоріжжяобленерго» не могло усунути ці обставини при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки не могло вплинути та прогнозувати зміну позиції Регулятора у порівнянні з 2011 роком. Виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки при встановленні 2 класу напруги при розрахунку вартості послуг з розподілу електричної енергії має застосовуватися тариф, який встановлюється рішенням Регулятора, та є вищим, ніж тариф 1 класу напруги. Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе АТ «Запоріжжяобленерго». Порушення своїх законних інтересів позивач вбачає в тому, що для окремих меж балансової належності відповідача встановлено 1 клас напруги, тоді як внесення змін до договору матиме наслідком застосування при розрахунку вартості послуг з розподілу тарифу 2 класу напруги, який є вищим. Крім того, необхідність поширення дії Додаткової угоди № 7 на правовідносини, які виникли з 08.09.2019, позивач обґрунтовує змінами у законодавстві щодо визначення класу напруги, а саме постановою НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825, якою внесено зміни до пункту 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052. Також позивач посилається на підпункт 12) пункту 6.2 Розділу 6 Договору, за яким за умов зміни діючого законодавства України споживач повинен привести умови договору у відповідність до вимог законодавства. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю та покласти на відповідача судові витрати зі сплату судового збору.

29.07.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області позивачем подані Заперечення проти підсумкових пояснень відповідача (вх. № 16474/08-08/26 від 29.07.2026), в яких позивач зазначив, що позовна заява не містить такого аргументу, як зміна правового регулювання порядку визначення класу напруги споживача, а позиція позивача обґрунтовується саме зміною позиції НКРЕКП в 2023 році порівняно з позицією Регулятора 2011 року. Також позивач наполягає на відхиленні висновків експертів від 06.05.2024 № 33/24 та від 20.11.2024 № 10317/24-72/10880/24-46 і на неврахуванні постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 як такої, що є не релевантною для спірних правовідносин.

ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» проти позову заперечив в повному обсязі, свою позицію виклав у Відзиві на позовну заяву, Підсумкових поясненнях та інших письмових процесуальних документах по суті спору, яка полягає в наступному: позивач підставою звернення до суду з позовом у цій справі про визнання укладеною Додаткової угоди № 7 до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 2020 від 01.01.2019 вважає істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього Договору. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує «зміною позиції Регулятора». Однак, відповідач вважає, що ніякої зміни позиції Регулятора не відбулося. Як зазначила НКРЕКП у листі вих. №1363/17.3.1/7-24 від 06.02.2024 в межах розгляду питання за зверненням ПрАТ «Запоріжабразив» звернуло увагу, що позиція НКРЕКП з питань встановлення класу напруги споживача окремо за кожною межею балансової належності, наведена у листі НКРЕКП від 16.11.2023 №12401/17.1.2/7-23, з урахуванням чинних положень пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, та у листі НКРЕ від 06.10.2011 №7542/18/17-11, з урахуванням чинних на час надання відповіді, положень пункту 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенем напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, залишається незмінною, оскільки положення наведених нормативно-правових актів є тотожними. Більш того, у супровідному листі від 07.12.2023 № 7371/566 ПАТ «Запоріжжяобленерго», яким відповідачу надсилався проєкт Додаткової угоди № 7, жодного згадування про зміну позиції Регулятора, як підставу внесення змін до Договору № 2020 від 01.01.2019 немає. В згаданому листі позивач підставою зміни умов Договору зазначає приведення умов даного Договору у відповідність до вимог законодавства у порядку, визначеному підпунктом 12 пункту 6.2 Розділу 6 Договору. Також відповідач зауважує, що листом вих. № 1363/17.3.1/7-24 від 06.02.2024 НКРЕКП повідомила, що її позиція з питань встановлення класу напруги споживача окремо за кожною межею балансової належності, наведена у листі від 16.11.2023 № 12401/17.1.2/7-23 з урахуванням пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, та у листі НКРЕ від 06.10.2011 № 7542/18/17-11 з урахуванням пункту 4 Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, залишається незмінною, оскільки положення наведених нормативно-правових актів є тотожними. Крім того, відповідач просить суд врахувати, що «позиція» органу державної влади не є формою вираження його волі: відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора оформлюються постановами (розпорядженнями), а лист Регулятора та суб`єктивне розуміння його змісту позивачем не можуть бути правовою підставою для зміни умов договору. Отже, позивач не навів які саме обставини змінилися у взаємовідносинах між АТ «Запоріжжяобленерго» та ПрАТ «Запоріжабразив» в частині надання послуг з розподілу електричної енергії. Також в обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач зазначає, що правове регулювання визначення класів споживачів не змінювалося з 1998 року до теперішнього часу, так як постановою НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825 до пункту 4 Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, внесено виключно редакційні зміни (слова «декількома точками продажу з» виключено, слова «по кожній точці продажу електричної енергії» замінено словами «за кожною межею балансової належності»), що зумовлено виключно приведенням термінології у відповідність до реформи ринку електричної енергії. При цьому, як зазнає відповідач, Порядок 1052 втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 з 01.01.2022, а судові рішення, якими цю постанову визнано протиправною, скасовані постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 640/27570/21. Як стверджує відповідач, наявність одночасно двох меж балансової належності на ПС «ЗАІ-150» (150 кВ і 10 кВ) існувала вже при укладенні Договору про постачання електричної енергії № 2020 від 01.05.2006, схема живлення Споживача з 2005 року не змінювалася, позивач не просить внести зміни до Додатка № 8 до Договору «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», що додатково свідчить про відсутність зміни обставин. В даному випадку ані договором, ані законом обов`язок відповідача укласти Додаткову угоду № 7 не передбачено. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18, з положень частини четвертої статті 188 ГК України можна дійти висновку, що суд може визнати укладеним договір, якщо обов`язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом. Також відповідач зауважує, що пункт 4 Додаткової угоди № 7 щодо поширення дії на правовідносини з 08.09.2019 позивачем належним чином не обґрунтовано. При цьому, дата 08.09.2019 не корелюється з жодним юридичним фактом у взаємовідносинах сторін, то того ж пункт 4 суперечить пункту 7 тієї ж Додаткової угоди, за яким вона набуває чинності з дня її підписання сторонами. Таким чином, запропонована позивачем редакція Додатка № 2 не відповідає законодавству, оскільки площадка комерційного обліку «споживання по ПС «ЗАІ» (ТН Л-103, ТН Л-104)» з дозволеною потужністю 0,009 кВт не містить струмоприймача, яким трансформатор напруги не є, а отже у цій площадці вимірювання відсутній споживач електричної енергії. При вирішення спору у цій справі відповідач просить суд врахувати, що в експертних висновках, долучених до матеріалів справи за клопотанням ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (ТОВ «Центр судових експертиз Альтернатива» № 33/24 від 06.05.2024 та висновок експертів КНДІСЕ від 20.11.2024 № 10317/24-72/10880/24-46) предмет дослідження відповідає предмету позову у справі № 908/1431/24 в той час, як експертні висновки, надіслані до суду Бюро економічної безпеки (висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за № 12844/24-46/12845/24-72 та висновок експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ) не відповідають приписам норми права, закріплені у статті 1 Закону України «Про судову експертизу», статті 98 ГПК України. На вирішення експертизи були поставлені питання, які слід було розглядати з урахуванням інших експертних висновків, а саме: висновок експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ та висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової економічної та судової електротехінчної експертизи від 20.11.2024 №10317/24-72/10880/24-26. Однак, у висновку експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за №12844/24 46/12845/24-72 жодної згадки про висновки експертів, які слід було враховувати, немає ані в дослідницькій частині, ані у висновках. З цього випливає, що висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за № 12844/24-46/12845/24-72 та висновку експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ не є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76, 77, 78 ГПК України. Крім того, відповідач просить суд врахувати висновки Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі № 910/8823/22, яка є схожою до даного спору. Відповідно до цих висновків, ВС встановив, що наявність нових роз`яснень регулятора або зміна порядку формування тарифів (зокрема Постанови № 1175) не є автоматичною підставою для зміни узгодженого сторонами класу напруги без внесення змін до договору у встановленому законом порядку. Суд підкреслив, що договір є обов`язковим для виконання (ст. 629 ЦК України), а його умови щодо класу напруги мають пріоритет над односторонніми діями монополіста. ВС погодився з висновками нижчих інстанцій про те, що оператор системи розподілу не має права в односторонньому порядку змінювати тариф, посилаючись на технічні особливості чи роз`яснення Регулятора, якщо в основному договорі та паспортах точок розподілу зафіксовано інший клас напруги. Спроба видати зміну адміністративної практики за «істотну зміну обставин» була відхилена як така, що не відповідає принципу стабільності договірних відносин. У спірних правовідносинах межа балансової належності зафіксована на стороні 150 кВ рішенням суду від 16.12.2008 у справі № 8/531/08. ВС підтвердив, що оператор не може «штучно» розділяти точки приєднання для підвищення тарифу. Отже, висновки суду у справі № 910/8823/22 фактично нівелюють аргументи позивача у цій справі щодо «зміни позиції Ргулятора» та підтверджує законність збереження за ПрАТ «Запоріжабразив» 1-го класу напруги. Зважаючи на викладене вище, відповідач вважає, що жодна з підстав, визначених статтями 651, 652 ЦК України, не знаходить свого підтвердження у цій справі, оскільки жодна з обставин (правове регулювання правовідносин та/ або схема живлення електричною енергією споживача ПрАТ «Запоріжабразив») не змінювались з 2005 року і по сьогоднішній день. Враховуючи, що наслідком задоволення позову буде перерахунок вартості вже спожитої електричної енергії за період з 08.09.2019 на суму близько 800 млн. грн.., тоді як тарифи на послуги з розподілу на 2019- 2024 роки встановлювалися постановами НКРЕКП (від 11.12.2018 № 1833, від 10.12.2019 № 2676, від 09.12.2020 № 2368, від 17.12.2021 № 2597, від 09.12.2023 № 2330) на підставі розрахунків самого позивача, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

13.04.2026 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на виконання ухвали суду від 26.03.2026 подані Письмові пояснення щодо позову та відзиву вих. № 492/15-26 від 13.04.2026 (вх. № 8208/08-08/26 від 14.04.2026), в яких Регулятор зазначив, що відповідно до пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності, а, отже, клас напруги залежить від межі балансової належності, на якій відповідач отримує електричну енергію. За результатами заходу державного контролю, висновки проведення якого наведені в Акті планової перевірки від 20.06.2025 № 136, зафіксовано, що відповідач отримує електричну енергію номінальною напругою 10 кВ та 150 кВ, тобто отримує електричну енергію по 1 та 2 класу напруги відповідно. Створення додаткової площадки комерційного обліку для визначення обсягів споживання за 2 класом напруги не суперечить вимогам Кодексу комерційного обліку електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії. Внесення будь-яких змін до умов укладеного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії має здійснюватися за згодою сторін або за рішенням суду. Регулятор просив врахувати наведені пояснення під час вирішення справи по суті.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

01.05.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») (Постачальник електричної енергії) та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький абразивний комбінат» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат») (Споживач) укладеного Договір № 2020 про постачання електричної енергії, за умовами якого Постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 «Точки продажу електричної енергії споживачу».

Відповідно до п. 9.2 Договору постачання № 2020 межа відповідальності за стан та обслуговування електроустановок визначається відповідно до додатка № 9 «Акт розмежування балансової належності мереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (крім випадків, передбачених пунктами 8.2 і 8.4 Договору). (а.с. 35/на звороті/-36, том 1)

Межа балансової належності (точка продажу) встановлена цим Договором тимчасово, до вирішення спору між Постачальником електричної енергії та Споживачем по справах № 17/73д-26/141/06, № 14/110, № 22/350, № 39/205 та набрання чинності остаточного рішення судових інстанцій.

01.06.2006 ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» укладена Додаткова угода № 1 до Договору постачання № 2020, якою, зокрема, викладені в новій редакції додатки №, № 2, 5, 6.1, 8, 9 до Договору.

Зокрема, відповідно до додатку № 2 «Точки продажу електричної енергії» (а.с. 37 /на звороті/ том 1) визначені точки приєднання (об`єкта) Споживача:

- Т-1 ПС «ЗАІ», точка продажу електричної енергії Споживачу на стороні 150 кВ трансформатору Т-1, ПС «ЗАІ», напруга у точці продажу 150 кВ;

- Т-2 ПС «ЗАІ», точка продажу електричної енергії Споживачу на стороні 150 кВ трансформатору Т-2, ПС «ЗАІ», напруга у точці продажу 150 кВ;

- Т-3 ПС «ЗАІ», точка продажу електричної енергії Споживачу на стороні 150 кВ трансформатору Т-3, ПС «ЗАІ», напруга у точці продажу 150 кВ;

- Т-4 ПС «ЗАІ», точка продажу електричної енергії Споживачу на стороні 150 кВ трансформатору Т-4, ПС «ЗАІ», напруга у точці продажу 150 кВ.

Розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін оформлено «Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» додаток № 9 від 11.10.2010. (а.с. 44, том 1)

Таким чином, відповідно до умов Договору постачання № 2020 Споживачу визначено 1 клас напруги.

Підставою для встановлення у вказаному Договорі відповідачу (Споживачу) 1 класу напруги стали судові рішення у справах № 24/670/07, № 10/201/07, № 8/531/08.

Зокрема, рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.05.2007 у справі № 10/201/07, яке у встановленому порядку набрало законної сили, відмовлено ВАТ «Запоріжжяобленерго» у задоволенні позовних вимог до ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» про визнання недійсним Договору № 2020 від 01.05.2006 внаслідок не визначення балансової належності електроустановок та електромереж, помилкового визначення точки продажу електроенергії та як наслідок порушення чинного законодавства у визначенні класу споживання електроенергії. Судом встановлено, що сторонами у Договорі № 2020 погоджені згідно з вимогами нормативних актів точка продажу електроенергії, балансова належність електромереж, що дало змогу визначити клас споживача та ціну електроенергії.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.12.2008 у справі № 8/531/08, яке у встановленому порядку набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» до ВАТ «Запоріжжяобленерго» та розтлумачено умови Договору № 2020 про постачання електроенергії, укладеного 01.05.2006 ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ВАТ «Запорізький абразивний комбінат», а саме п.п. 2.2.2; 2.3.3; 4.1.1; 7.6; 9.2, додатків № 2, № 5, № 6.1, № 9 наступним чином: застереження щодо тимчасовості визначення межі балансової належності (точки продажу електроенергії) не мають враховуватися у правовідносинах, заснованих на Договорі № 2020, оскільки внаслідок вирішення судових спорів встановлена межа балансової належності набула постійного характеру.

Також, як зазначає позивач в обґрунтування позову, підставою для визначення точки продажу на межі балансової належності, що розділяє електроустановки суб`єктів господарювання за ознаками права власності, в Договору постачання № 2020 від 01.05.2006 стали роз`яснення Регулятора, наведене у листі Національної комісії регулювання електроенергетики України вих. № 7542/18/17-11 від 06.10.2011 (а.с. 89, том 1), згідно з яким точка продажу не може бути встановлена на тій межі балансової належності, яка поділяє елементи електроустановки. Точка продажу повинна бути встановлена на межі балансової належності, яка розділяє електроустановки суб`єктів господарювання за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання.

11.06.2017 набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії» № 2019- VIII від 13.04.2017.

З впровадженням нової моделі ринку електричної енергії в України пунктом 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб`єкт господарювання повинен до 01.01.2019 вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб`єктів господарювання. У разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов`язків, зокрема, пов`язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом за договорами на постачання електричної енергії.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом скорочено - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312 затверджено «Правила роздрібного ринку електричної енергії» (далі за текстом скорочено - ПРРЕЕ), які регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. (п. 1.1.1 ПРРЕЕ)

За умовами п. 1.2.1 ПРРЕЕ на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Пунктами 2.1.1, 2.1.2 ПРРЕЕ встановлено, що відповідно до договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, що укладаються зі споживачем та електропостачальником відповідно до цих Правил, оператор системи передачі згідно з Кодексом системи передачі та оператори систем розподілу згідно з Кодексом систем розподілу здійснюють, відповідно, передачу та розподіл електричної енергії на роздрібному ринку в точку розподілу до електроустановки споживача на території діяльності відповідного оператора системи. Оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем.

Таким чином, з 01.01.2019 в Україні впроваджено новий ринок електричної енергії.

У зв`язку із цим, з 01.01.2019 АТ «Запоріжжяобленерго» розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415.

З метою початку роботи ринку електричної енергії з 01.01.2019 Регулятором передбачалася спрощена процедура укладення договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання для споживачів, які мали діючі договори про постачання електричної енергії.

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (НКРЕКП).

Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На виконання вимог законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415 ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» розміщено на офіційному веб-сайті ОСР: http//www.zoe.com.ua «Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії» та Заяви-приєднання.

Отже, у зв`язку із запровадженням з 01.01.2019 нової моделі ринку електричної енергії 07.12.2018 відповідачем (Споживачем) підписано Заяву-приєднання, на підставі якої з 01.01.2019 ПрАТ «Запоріжабразив» приєднався до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 2020 на умовах Договору про постачання електричної енергії № 2020 від 01.05.2006 (далі за текстом - Договір розподілу).

Згідно чинної редакції додатка № 2 до цього Договору площадка комерційного обліку «виробнича площадка» має рівень напруги точок комерційного обліку 150 кВ, класи напруги за межею балансової належності визначені як 1 клас.

У відповідності до п. 12.9 Договору розподілу № 2020 додаток № 9 до Договору постачання вважається додатком № 8 Договору розподілу «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін».

Тобто, під час укладення Договору розподілу цей додаток сторонами не переукладався.

Листом вих. № 12401/17.1.2/7-23 від 16.11.2023 (а.с. 90, том 1) НКРЕКП, надаючи відповідь на звернення ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 18.10.2023 № 007-52/5137 відзначила, що клас напруги встановлюється споживачу та оператору установки зберігання енергії окремо за кожною межею балансової належності. Також в цьому листі зазначалося, що згідно з інформацією, наданою АТ «Запоріжжяобленерго», зокрема, відображеною у Акті розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 11.10.2010, споживачу, що отримує електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності за межею балансової належності 150 кВ встановлюється 1 клас напруги, за межею балансової належності 10 кВ - 2 клас напруги.

Вважаючи, що позиція Регулятора у 2023 році (лист вих. № 12401/17.1.2/7-23 від 16.11.2023) зазнала змін у порівнянні з позицією 2011 року (лист вих. № 7542/18/17-11 від 06.10.2011), з метою приведення умов Договору № 2020 від 01.01.2019 у відповідність до вимог нормативно-правових актів з урахуванням існуючих індивідуально-технічних особливостей Споживача, позивач листом вих. № 73-71/566 від 07.12.2023 направив відповідачу проєкт Додаткової угоди № 7 від 07.12.2023 (з додатками № 2, № 2.1, № 3, № 15.2), яким запропонував розділити площадки комерційного обліку на дві: «споживання по ПС «ЗАІ» (ТН Л-103, ТН Л-104)» з рівнем напруги 150 кВ (1 клас) та «виробнича площадка» з рівнем напруги 10 кВ (2 клас), а також поширити дію Додаткової угоди на правовідносини сторін, які виникли з 08.09.2019 (пункт 4 Додаткової угоди).

Відповідачем зазначена пропозиція отримана 12.12.2023.

Листом вих. № 14/332 від 22.02.2024 відповідач повідомив, що не вбачає підстав для перегляду договірних відносин у частині зміни класу напруги споживача з 1-го на 2-й.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у цій справі. Правовою підставою позову позивач зазначив підпункт 1.2.16 ПРРЕЕ, статтю 652 ЦК України та частину 4 статті 188 ГК України, вважаючи наявною сукупність усіх чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України, що полягає в наступному:

- сторони в момент виникнення правовідносин 01.05.2006 виходили з того, що така зміна не настане, оскільки правомірність та обґрунтованість визначених умов була підтверджена рішеннями судів у справах № 24/670/07, № 10/201/07 і № 8/531/08;

- АТ «Запоріжжяобленерго» не могло усунути ці обставини при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки не могло вплинути та прогнозувати зміну позиції Регулятора у порівнянні з 2011 роком;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе АТ «Запоріжжяобленерго».

При цьому, позивач стверджує, що виконання Договору розподілу порушило б співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки при встановленні 2 класу напруги при розрахунку вартості послуг з розподілу електричної енергії має застосовуватися тариф, який встановлюється рішенням Регулятора, та є вищим, ніж тариф 1 класу напруги.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України «Про ринок електричної енергії».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є Оператором системи розподілу, визначення якого надано у п. 56 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи розподілу - юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності.

Пунктом 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, правилами роздрібного ринку.

Статтею 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що споживач зобов`язаний, в тому числі врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу.

За приписами ст. 45 Закону України «Про ринок електричної енергії» розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства.

Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.

Оплата послуг з розподілу здійснюється за тарифами, які регулює Регулятор відповідно до затвердженої ним методики. Тарифи на послуги з розподілу електричної енергії оприлюднюються операторами систем розподілу в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку

Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.

Споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

За приписами п. 1.2.1 ПРРЕЕ на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Пунктом 2.1.1 ПРРЕЕ визначено, що результатом розподілу (передачі) електричної енергії на роздрібному ринку є забезпечення можливості отримання відповідним суб`єктом роздрібного ринку електричної енергії необхідного обсягу електричної енергії та рівня електричної потужності із забезпеченням параметрів якості електропостачання, які відповідають установленим стандартам, та категорії надійності електрозабезпечення відповідно до договору в точках приєднання електроустановок учасників роздрібного ринку.

Згідно з абзацом 1 п. 2.1.5 ПРРЕЕ договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України на основі типового договору, що є додатком 3 до ПРРЕЕ.

Відповідно до договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, що укладаються зі споживачем та електропостачальником відповідно до цих Правил, оператор системи передачі згідно з Кодексом системи передачі та оператори систем розподілу згідно з Кодексом систем розподілу здійснюють, відповідно, передачу та розподіл електричної енергії на роздрібному ринку в точку розподілу до електроустановки споживача на території діяльності відповідного оператора системи. Оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи (п. 2.1.2 Правил).

Невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою. (п. 2.1.12 ПРРЕЕ)

Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Як встановлено судом, Договір розподілу № 2020 від 01.01.2019 у чинній редакції містить, зокрема, такі додатки:

- додаток № 2 «Паспорт точки розподілу електричної енергії»: вид об`єкта електрифікації, до складу якого входить площадка комерційного обліку, - «виробнича площадка»; дозволена потужність за площадкою комерційного обліку - 100 826 кВт; рівень напруги точок комерційного обліку груп електроустановок площадки, приєднаних до електричних мереж оператора системи, - 150 кВ;

- додаток № 3 «Відомості про розрахункові засоби обліку електричної енергії»: розрахункові засоби обліку встановлені на ПС «ЗАІ» по Т-1, Т-2, Т-3, Т-4 (150 кВ) та по трансформаторах напруги ТН Л-103, ТН Л-104;

- додаток № 9 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (Акт від 11.10.2010).

Отже, за чинною редакцією Договору весь обсяг споживання відповідача (дозволена потужність 100 826 кВт) обліковується за однією площадкою комерційного обліку з рівнем напруги 150 кВ, якій відповідає 1 клас напруги.

Додаткова угода № 7 від 07.12.2023 у редакції, запропонованій позивачем, передбачає:

- викладення додатка № 2 у новій редакції: площадка комерційного обліку «споживання по ПС «ЗАІ» (ТН Л-103, ТН Л-104)», рівень напруги точок комерційного обліку - 150 кВ, приєднана потужність - 128 451,9 кВт, дозволена потужність - 0,009 кВт (1 клас напруги);

- доповнення Договору додатком № 2.1: площадка комерційного обліку «виробнича площадка», рівень напруги точок комерційного обліку - 10 кВ, приєднана потужність - 102 881 кВт, дозволена потужність - 100 826 кВт, у тому числі за категоріями надійності струмоприймачів: 1 категорія - 4 758 кВт, 2 категорія - 39 625 кВт, 3 категорія - 56 443 кВт (2 клас напруги);

- викладення у новій редакції додатка № 3, пункт 6 якого встановлює алгоритм визначення обсягу споживання активної електричної енергії відповідно до класів напруги окремо за кожною межею балансової належності, а саме: обсяг споживання за 1 класом напруги (за межею балансової належності на стороні 150 кВ) визначається як обсяг споживання трансформаторів напруги ТН Л-103, ТН Л-104; обсяг споживання за 2 класом напруги (за межею балансової належності на стороні 10 кВ) визначається як сумарний обсяг за показами лічильників, встановлених по Т-1, Т-2, Т-3, Т-4, за вирахуванням втрат у трансформаторах Т-1, Т-2, Т-3, Т-4, обсягів транзиту, обсягів субспоживачів та технологічних втрат. При цьому у примітці до додатка № 3 зазначено, що зменшення обсягу спожитої відповідачем електричної енергії на величину втрат у трансформаторах здійснюється з огляду на те, що силові трансформатори, встановлені на ПС «ЗАІ», «знаходяться на балансі Оператора системи».

Зі змісту Акта балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Акт від 11.10.2010), який став додатком № 9 Договору про розподіл № 2020 від 01.01.2019, вбачається, що на балансі Постачальника електричної енергії (позивача) перебувають, зокрема, трансформатори Т-1, Т-2, Т-3, Т-4, ошаткування 150 кВ Тр. № 3, 4, шинні мости 10 кВ Тр. № 3, 4 до прохідних ізоляторів ЗРП-10 кВ, а на балансі Споживача (відповідача) - портали проміжні 10 кВ Тр. № 1, 2, ошаткування гнучкого зв`язку 10 кВ Тр. № 1, 2 до прохідних ізоляторів будівлі ЗРУ-10 кВ, прийомні портали ПЛ-103, ПЛ-104, ошаткування ВРУ-150 кВ, роз`єднувачі ТН Л-103-0, ТН Л-104-0, трансформатори напруги ТН Л-103, ТН Л-104 та інше зазначене в акті обладнання. Межі відповідальності за стан та обслуговування електромереж встановлені як по 150 кВ, так і по ошаткуванню 10 кВ Тр. № 1, 2 та Тр. № 3, 4.

Поняття «межа балансової належності», викладено у п. 1.1.2 ПРРЕЕ, а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування. Вказане поняття чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

Отже, розмежування балансової належності електромереж між сторонами за ознаками права власності станом на 11.10.2010 уже мало місце як за напругою 150 кВ, так і за напругою 10 кВ. Ці обставини не є спірними: на них посилаються і позивач (як на індивідуально-технічні особливості Споживача), і відповідач (як на доказ незмінності схеми живлення).

Ці висновку суду підтверджуються наявними в матеріалах справи іншими письмовими доказами, а саме Висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Нанівського Т.В. від 10.09.2024 № СЕ-19/102-24/15892-ЕТ (а.с. 180-217, том 6), яким встановлено, що електропостачання відповідача здійснюється електрообладнанням напругою 10 кВ; можливість споживання електричної енергії відповідачем через обладнання, що перебуває у його власності, на рівні напруги 150 кВ документально не підтверджується; на рівні напруги 150 кВ здійснюється облік електричної енергії, а також забезпечено транзит електроенергії до силових трансформаторів позивача.

Крім того, Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 07.04.2025 № 12844/24-46/12845/24-72 (а.с. 146-179, том 6) встановлено, що споживання електроенергії електроустановками відповідача та його субспоживачів відбувається від мереж напругою 10 кВ, підключених до вторинних обмоток силових трансформаторів Т-1, Т-2 (150/10 кВ) та Т-3, Т-4 (150/35/10 кВ) ПС «ЗАІ», які перебувають на балансі позивача; розмежування балансової належності має декілька меж - напругою 150 кВ та 10 кВ; при цьому обладнання відповідача в мережі 150 кВ використовується для організації обліку спожитої електроенергії.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 104 ГПК України чітко унормовано, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Таким чином, хоча зазначені висновки експертиз не мають для суду наперед визначеної сили, суд приймає їх до уваги, оскільки вони логічно узгоджуються та частково підтверджуються іншими письмовими доказами у справі, що технічні характеристики електроустановок та розмежування балансової належності між сторонами як за напругою 150 кВ, так і за напругою 10 кВ мало місце ще до укладення Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019 та після його укладення не змінювалися.

Зазначені обставини підтверджуються також наявними в матеріалах справи поясненнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (третьої особи 2), згідно яких із посиланням на Акт планової перевірки від 20.06.2025 № 136 (а.с. 178-184, том 9) НКРЕКП зазначила, що Акт розмежування балансової належності, який є додатком № 9 до Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019, містить інформацію про отримання відповідачем електричної енергії номінальною напругою 10 кВ (фактичне споживання електроенергії електроустановками від ввідно-розподільчого пристрою напругою 10 кВ) та 150 кВ (транзит електроенергії та споживання трансформаторів напруги ТН-103, ТН-104).

В цьому ж Акті перевірки № 136 зазначено також, що враховуючи, що Договором постачання № 2020 від 01.05.2006 Споживачу було встановлено 1 клас напруги, то в Договорі розподілу № 2020 від 01.01.2019 ПрАТ «Запоріжабразив» також було встановлено 1 клас напруги. Відповідно до п. 12.9 Договору розподілу додаток № 9 до Договору постачання вважається додатком № 8 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», тому під час укладення Договору розподілу цей додаток сторонами не переукладався.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дати укладання як Договору постачання від 01.05.2006, так і Договору розподілу від 01.01.2019 в чинній редакції діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052, який був обов`язковий для застосування споживачами та учасниками ринку електричної енергії, які уклали договори про розподіл електричної енергії з операторами системи розподілу.

Згідно з п. 3 Порядку, у редакції, що діяла з 08.09.2019, споживачі електричної енергії розподіляються на два класи.

Підпунктом 3.1 передбачено, що до 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВт та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями);

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт/год та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності;

Згідно з п. 3.2 Порядку до 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВт, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

01.01.2022 зазначений вище Порядок визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги від 13.08.1998 № 1052 втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431.

01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430, якою внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, зокрема главу 8 у пункті 8.1 після абзацу першого доповнили пункт трьома новими абзацами такого змісту:

«Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВт та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги.

Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВт, відносяться до 2 класу напруги.

Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності».

З наведеного випливає висновок, що класом напруги в загальному випадку називають чисельне значення напруги, яке застосовується в електричних мережах для передачі енергії споживачам; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем.

При вирішення спору у цій справі суд вважає за необхідне врахувати також інші висновки НКРЕКП, викладені Акті в планової перевірки від 20.06.2025 № 136, зокрема на сторінках 139-142 цього Акту Комісією зазначено, що: «пунктом 8.1 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, встановлено, що тариф на послуги з розподілу електричної енергії розраховується для споживачів та операторів установок зберігання енергії відповідного класу напруги.

Споживачі та оператори установок зберігання енергії, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі та оператори установок зберігання енергії, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги.

Споживачі та оператори установок зберігання енергії, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2 класу напруги.

Клас напруги встановлюється споживачу та оператору установки зберігання енергії окремо за кожною межею балансової належності.

Базою розподілу прогнозованих витрат/прогнозованого необхідного доходу (за винятком вартості витрат, пов`язаних із закупівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл) від здійснення діяльності з розподілу за класами напруги є кількість умовних одиниць енергетичного обладнання, віднесених до відповідного класу напруги….

…З огляду на вищевикладене та враховуючи Постанову НКРЕКП № 1175 від 05.10.2018 ПрАТ «Запоріжабразив» як споживач, який отримує електричну енергію номінальною напругою 10 кВ (фактичне споживання електроенергії електроустановками ПрАТ ПрАТ «Запоріжабразив» від ввідно-розподільчого пристрою напругою 10 кВ) та 150 кВ (транзит електроенергії та споживання трансформаторів напруги ТН-103, ТН-104), відносяться до 1 та 2 класу напруги…

… НКРЕКП листом від 16.11.2023 вих. № 12401/17.1.2/7-23 повідомило, що клас напруги встановлюється споживачу та оператору установки зберігання енергії окремо за кожною межею балансової належності….

…Відповідно до Акту розмежування, проектної схеми та умов Договору обсяг споживання електричної енергії на стороні 150 кВ, що відповідає обсягу споживання електричної енергії по 1 класу напруги є обсягом споживання трансформаторів напруги ТН-103, ТН-104. Інше обладнання споживача, приєднане на стороні 150 кВ, входить до комплексу взаємопов`язаних устаткування і споруд, призначених для розподілу енергії та не ідентифіковане як споживання електричної енергії згідно положень Правил. Інша договірна потужність споживача віднесена до споживання за 2 класом напруги з урахуванням приєднання силового обладнання ПрАТ «Запоріжабразив» за межею балансової належності на стороні 10 кВ.

По існуючій площадці вимірювання ПрАТ «Запоріжабразив» обсяги споживання за ЕІС-кодами площадки віднесені до 1 класу споживання.

Зазначені умови мають місце у зв`язку із тим, що з 2006 poкy і по теперішній час підстанція разом з обладнанням ПрАТ «Запоріжабразив» в розумінні нормативно-правових актів є електроустановкою. Відповідно до положень чинних Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 № 258 (зі змінами), електроустановка - це комплекс взаємопов`язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електричної енергії. Відповідно до існуючих умов Договору розподілу (№ 2020 від 01.01.2019), однолінійної схеми (додаток № 9 до Договору розподілу) та Акту розмежування (додаток № 8 до Договору розподілу) споживачами на стороні 150 кВ є існуючі трансформатори напруги ТН-103, ТН-104. При цьому обсяги споживання ТН-103 і ТН-104 та код відповідної площадки вимірювання по 1 класу були визначені умовами Договору в додатку № 3 (в редакції Додаткової угоди від 02.02.2023 № 6, яка були підписана з боку ПрАТ «Запоріжабразив» у повному обсязі без заперечень)….

07.02.2024 НКРЕКП листом від 07.02.2024 вих. № 1418/17.3.1/7-24 за результатами звернення ПрАТ «Запоріжабразив» від 19.12.2023 № 14/2033 та від 25.12.2023 № 14/2067 щодо обґрунтованості вимог АТ «Запоріжжяобленерго» в частині підписання додаткової угоди від 07.12.2023 № 7 повідомила наступне:

Згідно з пунктом 5.1.1 глави 5.1 розділу V Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (далі - Кодекс), усі точки комерційного обліку мають бути оснащені вузлами обліку, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Улаштування вузлів обліку та інших засобів комерційного обліку необхідно здійснювати відповідно до вимог цього Кодексу, Правил, Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.07.2017 № 476 (далі - ПУЕ), та проектних рішень.

Відповідно до пунктів 5.1.4 та 5.1.5 глави 5.1 розділу V Кодексу вузол обліку та відповідні точки вимірювання в електричних мережах мають розміщуватися на комерційній межі учасників ринку, якщо з технічної або економічної причин установлення вузла обліку на комерційній межі недоцільне, то за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу вузол обліку може бути розміщений не на комерційній межі, але якнайближче до неї. Водночас місце його розміщення має обиратись таким чином, щоб забезпечити мінімальні втрати активної електричної енергії в електричній мережі від точки вимірювання до комерційної межі відповідного об`єкта.

У разі розміщення вузла обліку не на комерційній межі фактичні обсяги електричної енергії в ТКО мають визначатися на основі результату вимірювання електричної енергії в точці вимірювання з урахуванням втрат електричної енергії елементах електричних мереж між точкою вимірювання та ТКО, що визначаються відповідно до методологічних рекомендацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі та взаємоузгоджених алгоритмів формування даних комерційного обліку (пункт 5.1.6 глава 5.1 розділу V Кодексу).

Тобто визначення обсягів електричної енергії у розрахунковий спосіб та за даними комерційного обліку електричної енергії здійснюється залежно від порядку (схеми) встановлення вузлів обліку електричної енергії….

…. Враховуючи вищенаведене, Комісією з проведення перевірки встановлено, що Ліценціатом не дотримано вимоги законодавства, яке регулює функціонування ринку електричної енергії, та Ліцензійних умов з розподілу № 1470 в частині визначення класу напруги на межі балансової належності під час укладення з ПрАТ «Запоріжабразив» Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 2020, що свідчить про порушення ПАТ «Запоріжжяобленерго» вимог: - підпункту 12 пункту 2.2 Ліцензійних умов з розподілу № 1470 в частині обов`язку ліцензіата надавати послуги з розподілу електричної енергії та доступ до своїх електричних мереж на недискримінаційній та прозорій основі за тарифами, встановленими НКРЕКП; - підпункту 8.1 Розділу 8 Порядку встановленим (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, яким визначено, що тариф на послуги з розподілу електричної енергії розраховується для споживачів та операторів установок зберігання енергії відповідного класу напруги.»

Приймаючи до уваги вище наведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач як Споживач отримує від Оператора системи розподілу електричну енергію по 1 та 2 класу напруги відповідно. Наявність одночасно двох меж балансової належності на ПС «ЗАІ-150» (150 кВ і 10 кВ) існувала вже при укладенні Договору про постачання електричної енергії № 2020 від 01.05.2006, схема живлення Споживача з 2005 року не змінювалася, що позивачем належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростовано. Крім того, позивач не просить внести зміни до додатка № 9 до Договору (Акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін).

Зі співставлення чинної та запропонованої редакцій додатків до Договору розподілу № 2020 вбачається, що позивач не змінює ані меж балансової належності (додаток № 9 не переукладається), ані складу і належності обладнання, ані обсягу споживання відповідача; змінюється виключно спосіб комерційного обліку - єдиний обсяг споживання розподіляється між двома площадками комерційного обліку за ознакою номінальної напруги на відповідній межі балансової належності.

За таких обставин, фактичні обставини справи свідчать, що фактичне відбирання (споживання) електричної енергії електроустановками відповідача відбувається за межею балансової належності номінальною напругою 10 кВ, тоді як на межі 150 кВ організовано комерційний облік електричної енергії, транзит та споживання вимірювальних трансформаторів напруги ТН Л-103, ТН Л-104. За критерієм, встановленим пунктом 8.1 глави 8 Порядку 1175 (споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, відносяться до 1 класу напруги; нижче 27,5 кВ - до 2 класу напруги), відбиранню електричної енергії за межею балансової належності напругою 10 кВ відповідає 2 клас напруги.

Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 204 ЦК України укладений сторонами Договір розподілу від 01.01.2019 № 2020, як правочин, є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зміна або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин регулюється приписами ст. 652 ЦК України, згідно з частиною 1 якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з позовними вимогами АТ «Запоріжжяобленерго» вважає за необхідне внести зміни до спірного Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019 шляхом визнання додаткової угоди № 7 від 07.12.2023 укладеною в редакції, запропонованій позивачем зміст якої наведено за текстом рішення раніше.

Єдиною обставиною, зміна якої, за твердженням позивача, є істотною у спірних правовідносинах у розумінні статті 652 ЦК України, позивач визначив зміну позиції Регулятора у 2023 році порівняно з позицією 2011 року. При цьому, позивач прямо зазначив, що позовна заява не містить аргументу про зміну правового регулювання порядку визначення класу напруги Споживача, і що позиція позивача обґрунтовується саме зміною позиції НКРЕКП.

У відповідності до частини другої ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною четвертою ст. 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Таким чином, положення ст. 652 ЦК України застосовуються як при розгляді справ, предметом спору в яких є вимоги про зміну правочину, так і при подачі позову з вимогами про його розірвання.

Відмінність у застосуванні ст. 652 ЦК України до тих чи інших вимог полягає у тому, що при розгляді справ з вимогами про зміну умов договору, окрім встановлення наявності істотних змін обставин, та одночасного існування визначених ч. 2 цієї статті чотирьох умов при істотній зміні обставини для даного конкретного зобов`язання, дослідженню підлягає також і наявність передбаченого ч. 4 цієї статті виняткового випадку для внесення змін до договору за рішенням суду.

Норма статті 652 ЦК України є універсальною, а її правозастосування - сталим та послідовним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема змістом постанов Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/15484/17, № 363/1834/17, Верховного Суду у справах № 910/13557/21, № 910/17639/21, № 920/475/23. За висновками Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у наведених справах при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Поняття «істотна зміна обставин» є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абзаці 2 частини 1 статті 652 ЦК України, яка визначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. (припис абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України).

За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень ст. 652 ЦК України не підлягає розірванню або зміні, як за згодою сторін, так і за рішенням суду.

Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання або зміни договору.

Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому, можливість розірвання або внесення змін у договір може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов`язання.

Водночас, договір, у разі істотної зміни обставин, може бути розірваним не лише за згодою сторін, а і на підставі рішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони, має встановити факт зміни істотної обставини, за наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавцем).

Разом з тим, за частиною другою ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Підсумовуючи зазначене, суд зауважує, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними.

Істотна зміна обставин, на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі:

- не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин);

- є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Отже, зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору, є виключною мірою, допускається лише за відсутності форс-мажору, у виняткових випадках та при наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір, і на особу, яка подала позов покладений обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність одночасно всіх чотирьох умов та існування виняткового випадку.

За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Незважаючи на встановлення судом у даній справі, що фактичне відбирання (споживання) електричної енергії електроустановками відповідача відбувається за межею балансової належності номінальною напругою 10 кВ, тоді як на межі 150 кВ організовано комерційний облік електричної енергії, транзит та споживання вимірювальних трансформаторів напруги ТН Л-103, ТН Л-104. Тобто, відбирання електричної енергії здійснюється за межею балансової належності напругою 150 кВт (відповідає 1 класу напруги) та за межею балансової належності напругою 10 кВ (відповідає 2 клас напруги).

Разом з тим підтвердження наведених технічних обставин не є достатньою підставою для задоволення позову, з огляду на таке.

Усі встановлені технічні обставини (склад обладнання ПС «ЗАІ» 150/35/10 кВ, його балансова належність, наявність меж балансової належності напругою 150 кВ і 10 кВ та схема живлення електроустановок відповідача) існували вже станом на складання та підписання сторонами Акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 11.10.2010, який був додатком № 9 до Договору постачання № 2020 від 01.05.2006, та не зазнав жодних змін при укладення сторонами Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019.

Позивач не посилається на зміну схеми електропостачання, складу чи належності обладнання, меж балансової належності або обсягів споживання відповідача, так само позивачем не заявляється вимога про внесення змін до додатка № 8 до Договору розподілу «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», а запропонована ним редакція додаткової угоди № 7 змінює виключно спосіб комерційного обліку вже наявних обсягів споживання.

Наведене не лише не доводить наявності істотної зміни обставин у розумінні статті 652 ЦК України, а навпаки спростовує її, оскільки обставина, яка існувала на момент укладення Договору і залишилася незмінною, за визначенням не є такою, що змінилася.

Крім того, клас напруги споживача не є умовою, що встановлюється за домовленістю сторін: він визначається за критеріями, прямо встановленими Регулятором у пункті 8.1 глави 8 Порядку № 1175, залежно від номінальної напруги на відповідній межі балансової належності. Такі висновки містяться, зокрема, в письмових поясненнях, наданих суду НКРЕКП як третьою особою 2 у справі.

До того ж в постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 922/4198/17, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 14.05.2020 у справі № 920/508/19, від 21.05.2020 у справі № 920/512/19 викладена стала правова позиція щодо правомірності застосування оператором системи розподілу тарифів відповідного класу напруги, яка зводиться до того, що, враховуючи наявність державного регулювання відповідних правовідносин, при визначенні класу споживача електричної енергії застосуванню підлягають критерії, прямо визначені державним регулятором у відповідному Порядку, незалежно від того, який клас напруги погоджено сторонами у відповідному договорі та дати такого погодження. Ці висновки стосуються застосування критеріїв визначення класу напруги і самі по собі не підтверджують наявності передбачених статтями 651, 652 ЦК України підстав для зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін, а тому не можуть бути покладені в основу задоволення позову.

Що стосується посилання позивача на зміну позиції Регулятора у 2023 році порівняно з позицією 2011 року як на обставину, зміна якої є істотною у розумінні статті 652 ЦК України, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Поданий самим позивачем разом з позовною заявою лист НКРЕКП вих. № 1363/17.3.1/7-24 від 06.02.2024 прямо засвідчує, що позиція Регулятора з питань встановлення класу напруги споживача окремо за кожною межею балансової належності, наведена у листі НРЕКП від 16.11.2023 № 12401/17.1.2/7-23, з урахуванням чинних положень пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, та у листі Національної комісії регулювання електроенергетики України від 06.10.2011 № 7542/18/17-11, з урахуванням чинних на час надання відповіді положень пункту 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, залишається незмінною, оскільки положення наведених нормативно-правових актів є тотожними.(а.с. 122, том 1)

Суд враховує, що нормативне регулювання порядку визначення класу напруги після укладення Договору розподілу від 01.01.2019 дійсно зазнало змін.

Зокрема, спочатку постановою НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825 пункт 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, викладено в редакції, за якою споживачу встановлюються різні класи «за кожною межею балансової належності» замість «по кожній точці продажу електричної енергії».

В подальшому з 01.01.2022 Порядок № 1052 втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431, а постановою НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430 Порядок встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, доповнено пунктом 8.1 глави 8, за яким клас напруги визначається залежно від номінальної напруги на межі балансової належності.

Отже, критерій визначення класу напруги, який на дату укладення Договору (01.01.2019) був прив`язаний до ступеня напруги в точці продажу електричної енергії, з 01.01.2022 прив`язаний до номінальної напруги на межі балансової належності.

Разом з тим ця обставина не може бути покладена в основу задоволення позову оскільки зміну нормативного регулювання позивач не заявляв як підставу позову.

Згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відтак суд позбавлений можливості обґрунтувати задоволення позову тією підставою, на яку позивач не посилався як на підставу заявлених позовних вимог.

Крім того, суд зауважує, що зміна імперативного нормативного припису за своєю природою не є «зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору» у розумінні статті 652 ЦК України. Нормативний акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина друга статті 5 ЦК України), незалежно від того, чи внесено відповідні зміни до тексту договору. Правові наслідки зміни законодавства охоплюються частиною першою статті 651 ЦК України та відповідними умовами договору, тоді як стаття 652 ЦК України розрахована на зміну фактичних обставин, які не залежать від волі сторін і не є предметом нормативного врегулювання.

З приводу доводів позивача про зміну позиції Регулятора, яка викладена в листі (роз`ясненні) НРЕКП від 16.11.2023 № 12401/17.1.2/7-23, то судом враховується таке.

Регулятор є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який діє на підставі Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон про НКРЕКП).

Положеннями статті 3 Закону про НКРЕКП передбачено, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом:

1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;

2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;

4) державного контролю та застосування заходів впливу;

5) використання інших засобів, передбачених законом.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор забезпечує захист прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора.

При цьому, варто зазначити, що основною формою роботи Регулятора як колегіального органу є засідання (частина 1 статті 14 Закону про НКРЕКП).

Відповідно до частини четвертої статті 14 закону про НКРЕКП Регулятор на своїх засіданнях:

1) розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції;

2) розглядає і схвалює в межах своїх повноважень проекти актів законодавства, пропозиції стосовно вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції;

4) затверджує щорічний звіт Регулятора;

5) затверджує регламент Регулятора;

6) розглядає справи про адміністративні правопорушення;

7) розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суміжних ринків.

Абзацом 3 частини 5 статті 14 Закону про НКРЕКП встановлено, що рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Відповідно до частини 9 статті 14 Закону про НКРЕКП рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Отже саме рішення, а не лист/роз`яснення НКРЕКП, є обов`язковими для виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22.

Таким чином, роз`яснення (лист) органу державної влади не є ані нормативно-правовим актом, ані обставиною, з якою закон пов`язує зміну прав та обов`язків сторін договору.

У спірних правовідносинах жодного рішення (постанови, розпорядження) Регулятора, яким було б встановлено клас напруги відповідачу або зобов`язано сторони внести відповідні зміни до Договору розподілу, не існує, що позивачем не спростовано. Зміна ж тлумачення норми у листі Регулятора сама по собі не є зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України.

Також суд констатує, що фактичні обставини, якими сторони керувалися при укладенні Договору розподілу від 01.01.2019, також не змінилися, позаяк розмежування балансової належності електромереж між сторонами за напругою 150 кВ і 10 кВ існувало вже за Актом розмежування від 11.10.2010, тобто задовго до укладення Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019. При цьому, позивач не заявляє вимог про внесення змін до додатка № 8 до Договору (Акта розмежування) і не посилається на зміну схеми живлення відповідача, технічних характеристик його електроустановок чи меж балансової належності після 01.01.2019. Обставина, встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.06.2013 у справі № 908/1450/13 (право власності позивача на силове обладнання ПС «ЗАІ-150»), також не є зміною обставин після укладення договору, оскільки це судове рішення ухвалено 27.06.2013, тобто до укладення Договору № 2020 від 01.01.2019, і його зміст був відомий позивачу на час приєднання відповідача до договору.

За таких обставин, підтвердження технічних обставин щодо наявності у відповідача двох меж балансової належності з різними класами напруги одночасно свідчить про те, що ці обставини існували вже на момент укладення Договору розподілу від 01.01.2019 та після цього не змінювалися.

Підсумовуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем існування істотних змін обставин, наявність одночасно чотирьох умов, які визначені ч. 2 ст. 652 ЦК України, та виняткового випадку для зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин, як це передбачено ч. 4 цієї статті.

Що стосується посилання позивача в обґрунтування заявлених вимог на ст. 188 ГК України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), то частина четверта названої статті визначає порядок вирішення спору у разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни договору і сама по собі не є матеріально-правовою підставою для зміни договору судом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18 з положень частини четвертої статті 188 ГК України можна дійти висновку, що суд може визнати укладеним договір, якщо обов`язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом.

Позивач посилається на підпункт 12) пункту 6.2 Розділу 6 Договору розподілу № 2020 від 01.01.2019, за яким за умов зміни діючого законодавства України Споживач повинен привести умови Договору у відповідність до вимог законодавства.

Надаючи оцінку цим доводам позивача, суд виходить з того, що ця умова Договору сформульована як загальний обов`язок приведення умов Договору у відповідність до законодавства і не визначає ані конкретного змісту таких змін, ані обов`язку Споживача підписати саме ту редакцію додаткової угоди та додатків до неї, яку запропонує Оператор системи розподілу.

Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, умови якого є однаковими для всіх споживачів, тоді як додатки до нього (паспорти точок розподілу, відомості про розрахункові засоби обліку) є індивідуальними і підлягають погодженню обома сторонами у письмовій формі, що прямо передбачено в п. 12.12 Договору.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах. Зокрема, У постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 906/1168/23 за позовом оператора системи розподілу про визнання укладеною додаткової угоди про зміну класу напруги споживача з першого на другий Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для судового визнання такої додаткової угоди укладеною, оскільки цей правочин не є обов`язковим згідно із законодавством, а його укладення залежить від волі сторін; при цьому у зазначеній справі оператор системи розподілу посилався не лише на зміну регулювання постановою НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430 з 01.01.2022, а й на розпорядження НКРЕКП, яким його було зобов`язано внести зміни до договору.

Подібні за змістом висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 906/1203/23.

У справі, що розглядається, жодного рішення чи розпорядження Регулятора, яке зобов`язувало б сторони внести зміни до Договору № 2020 від 01.01.2019, не приймалося, НКРЕКП, яка є Регулятором у даних правовідносинах, на існування такого рішення не посилалася, зазначивши натомість, що внесення змін до умов договору здійснюється за згодою сторін або за рішенням суду.

Отже, обов`язок відповідача укласти спірну Додаткову угоду № 7 саме у запропонованій позивачем редакції ані законом, ані Договором не встановлений, що є самостійною підставою для відмови в позові.

При вирішенні даного спору судом також враховується, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, розробленим саме оператором системи розподілу (пункт 2.1.5 ПРРЕЕ, стаття 46 Закону України «Про ринок електричної енергії»). Паспорти точок розподілу (додаток № 2) і Відомості про розрахункові засоби обліку (додаток № 3) складалися позивачем, що останнім не заперечується.

За змістом пункту 4 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 обов`язок укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії з усіма споживачами покладено на оператора системи розподілу. Отже, зміст умов договору в частині визначення площадок комерційного обліку та класів напруги залежав від дій самого позивача, який мав можливість визначити їх належним чином при укладенні договору та в подальшому (зокрема, при складенні паспорта точки розподілу, дані якого внесено до централізованого Реєстру ТКО 01.10.2021).

Із суті договору приєднання, розробленого оператором системи розподілу на основі типової форми, встановленої Регулятором, випливає, що ризик неправильного визначення умов такого договору, у тому числі щодо площадок комерційного обліку та класів напруги за межами балансової належності, несе саме оператор системи розподілу як сторона, що розробила договір і склала паспорт точки розподілу.

Таким чином, стосовно правовідносин, які склалися між сторонами даного спору, невідповідність між фактичною схемою електропостачання та умовами Договору, за якими весь обсяг споживання обліковується за однією площадкою комерційного обліку з рівнем напруги 150 кВ, є наслідком дій самого позивача, який як Оператор системи розподілу розробив договір приєднання, склав паспорт точки розподілу (додаток № 2) та Відомості про розрахункові засоби обліку (додаток № 3), а не наслідком зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору.

Суд зазначає, що до матеріалів справи долучений лист Бюро економічної безпеки України вих. № 11/6/4.4.1/18732-25 від 11.07.2025 (а.с. 90-91, том 6) з додатками до нього. В зазначеному листі повідомляється, що Відділом детективів Головного підрозділу детективів БЕБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72023000410000042 від 22.09.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 1 ст. 182 КК України, та за підозрою ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 1 ст. 182 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ПАТ «Запоріжжяобленерго» внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них під час укладання договору № 2020 від 01.01.2019 та підписання додатків до нього прийняли невірне рішення про визначення класу напруги споживачу - ПрАТ «Запоріжабразив», що спричинило тяжкі наслідки.

До зазначеного листа БЕБ України додано витяг з ЄРДР № 72023000410000042 від 22.09.2023; копія повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 08.05.2025; копія повідомлення про підозру ОСОБА_2 від 08.05.2025; копія Висновку експертів КНІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за № 12844/24-46/12845/24-72; копія Висновку експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ET.

Надаючи оцінку цим доказам на ряду з іншими письмовими доказами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України обов`язковим для господарського суду є вирок суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або судове рішення у справі про адміністративне правопорушення.

Такого вироку у матеріалах справи немає, а досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72023000410000042 зупинено.

Судова практика щодо можливості використання доказів, здобутих в межах інших проваджень, є сталою та дозволяє використання матеріалів кримінального провадження в цивільних та господарських справах. Здебільшого, мова йде саме про висновки експертів, складені за результатами експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.

Так, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі № 907/651/17, господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної.

При вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. (постанови Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 924/497/19, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20).

Таким чином, передумовою використання матеріалів кримінального провадження як доказів в межах справ, які розглядаються за правилами інших судочинств, є отримання таких матеріалів відповідно до закону.

Правила оцінки доказів в господарському процесі регламентовані у статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, судом прийняті до уваги і враховані під час вирішення даної справи саме Висновок експертів КНІСЕ за результатами проведення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи від 07.04.2025 за № 12844/24-46/12845/24-72 та Висновок експерта МВС Вінницького НДЕКЦ від 10.09.2024 за № СЕ-19/102-24/15892-ET, які у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують, що розмежування балансової належності електромереж між АТ «Запоріжжяобленерго» та ПрАТ «ЗАК» за напругою 150 кВ і 10 кВ існувало вже за Актом розмежування від 11.10.2010, тобто задовго до укладення Договору № 2020 від 01.01.2019. Тобто, фактичні обставини, якими сторони керувалися при укладенні Договору № 2020 від 01.01.2019, жодним чином не змінилися.

Натомість в своїх позовних вимогах позивач не заявляє вимог про внесення змін до додатка № 8 до Договору (Акта розмежування) і не посилається на зміну схеми живлення відповідача, технічних характеристик його електроустановок чи меж балансової належності після 01.01.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі позивач зазначив, що порушення законних інтересів АТ «Запоріжжяобленерго» полягає в тому, що для певних меж балансової належності відповідача встановлено 1 клас напруги. Як стверджує позивач, внесення змін до Договору розподілу № 2020 шляхом визнання додаткової угоди № 7 укладеною в запропонованій позивачем редакції матиме наслідком встановлення для окремих меж балансової належності ПрАТ «Запоріжабразив» 2 класу напруги, що дозволить застосовувати при розрахунку вартості послуг з розподілу електричної енергії тариф на рівні 2 класу напруги, який встановлюється рішенням Регулятора, та є вищим ніж тариф 1 класу напруги.

Надаючи оцінку цим доводам позивача суд зазначає, що АТ «Запоріжжяобленерго» займає монопольне становище на ринку розподілу електричної енергії, натомість стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» прямо забороняє монополістам зловживати своїм становищем на ринку. Нав`язування вищого тарифу через власну технічну або документальну помилку є порушенням інтересів Споживача.

Пункт 5.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії зобов`язує Оператора системи розподілу (в даному випадку АТ «Запоріжжяобленерго») забезпечувати належне та якісне надання послуг. ОСР самостійно відповідає за правильність ведення бази даних та визначення технічних параметрів підключення.

Крім того, виходячи з принципу «добросовісності та розумності», закріпленого ст. 3 ЦК України, Споживач як слабша сторона у відносинах з природним монополістом має право розраховувати на точність дій посадових осіб обленерго.

За таких обставин позовні вимоги Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» є необґрунтованими, недоведеними і заявленими безпідставно.

Щодо посилання відповідача про необхідність застосування при вирішення спору у цій справі висновків постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22, то суд зазначає, що предметом спору у справі № 910/8823/22 є визнання протиправними дій оператора системи розподілу щодо застосування тарифів за 2 класом напруги та зобов`язання здійснити перерахунок, тобто предмет спору не є тотожним предмету спору у справі № 908/1431/24.

Отже, висновки постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 не є релевантними до спірних правовідносин, які досліджуються судом у цій справі.

Водночас викладений у цій постанові висновок про те, що оператор системи розподілу не вправі в односторонньому порядку змінювати клас напруги і застосовувати відповідний тариф без внесення змін до договору у встановленому порядку, узгоджується з висновками суду у цій справі: саме тому, що така зміна потребує внесення змін до договору, вона можлива лише за згодою сторін або за наявності передбаченого договором чи законом обов`язку відповідної сторони.

Стосовно Висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20.11.2024 № 10317/24-72/10880/24-46 за результатами проведення комплексної судової економічної та судової електротехнічної експертизи (а.с. 152-170, том 7), наданого до матеріалів справи відповідачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На вирішення експертизи були поставлені такі питання:

1. Чи підтверджується документами первинного обліку споживання електричної енергії ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат»?

2. В якому обсязі документально підтверджується середньомісячне споживання електричної енергії ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на дату укладення договору від 01.01.2019 № 2020 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» та період його дії, відповідно до даних первинного обліку за приєднаннями від ПС «ЗАІ-150»?

3. Чи підтверджується документально відображення в бухгалтерському обліку ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» нерухомого майна (інв. №31001315), що було предметом судового рішення від 02.11.2007 р. у справі № 24/670/07?

4. Чи обґрунтовано документами первинного обліку ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» висновки довідки спеціаліста від 30.05.2024 № 30.05/24, щодо відповідності класу споживачів, визначеного в договорі від 01.01.2019 №2020?

5. Чи відповідає клас споживача, визначений у договорі від 01.01.2019 №2020, укладеному між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» вимогам постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 станом на дату укладення договору (01.01.2019) та протягом періоду дії постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 з урахуванням довідки спеціаліста від 30.05.2024?

6. Чи являється підстанція 150/35/10 «ЗАІ» та виробничі потужності ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олексія Поради, 44, єдиним технологічним комплексом?

7. Чи є межа балансової належності з точкою продажу електричної енергії на стороні 150 кВ між оператором системи розподілу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та споживачем ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат»?

8. До якого класу напруги споживачів відноситься ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на межі балансової належності з точкою продажу електрично енергії на стороні 150 кВ між оператором системи розподілу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та споживачем Приватне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат»?

КНІДСЕ надано Висновок експертів за результатами проведення комплексної судової економічної та судової електротехнічної експертизи № 10317/24-72/10880/24-46 від 20.11.2024, у якому зазначається, що:

1. В рамках наданих матеріалів, споживання електричної енергії ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» підтверджується в рамках наданих документів первинного обліку електричної енергії по кількісних та вартісних показниках.

2. Питання не вирішувалося з причин, наведених у дослідженні.

3. В рамках наданих матеріалів, документально підтверджується наявність (на 01.05.1994, 20.01.2001, 19.03.2002, 12.01.2007, 01.11.2018) та відображення в бухгалтерському обліку ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» нерухомого майна (інв. № 31001315), що було предметом судового рішення від 02.11.2007 р. у справі № 24/670/07.

4. Висновки Довідки спеціаліста за результатами проведення інженерно-електротехнічного дослідження від 30.05.2024 № 30.05/2024 щодо відповідності 1 класу споживачів, визначеного у договорі від 01.01.2019 № 2020, обґрунтовано документами первинного обліку ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат»: Актами про спожиту активну електричну енергію» (Додаток №6), Актами прийняття-передавання послуг з розподілу електричної енергії, Додатком № 3 «Відомості про розрахункові засоби обліку електричної енергії», регістрами бухгалтерського обліку основних засобів, на яких обліковується нерухоме майно з інвентарним №31001315 (підстанція у складі ошаткування ВРУ 150/35/10 кВ, порталів та гнучких зв`язків від трансформаторів до реакторних), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18531137 від 16.04.2008. Клас споживачів визначено за результатами вирішення питання 8 незалежно від змісту документів первинного обліку ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат».

5. Клас споживача, визначений у договорі від 01.01.2019 №2020, укладеному між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», відповідає вимогам постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 станом на дату укладення договору (01.01.2019) та протягом періоду дії постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052, про що також зазначено у довідці спеціаліста від 30.05.2024.

6. Відповідно до ДСТУ 3429-96, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, підстанція 150/35/10 «ЗАІ» являє собою комплекс взаємопов`язаних устаткування та споруд, призначених для приймання, перетворення та розподілу електричної енергії, що забезпечує живлення технологічного обладнання ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на території виробничої площадки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олексія Поради, 44 в єдиному технологічному комплексі.

7. Межа балансової належності з точкою продажу (розподілу) електричної енергії між оператором системи розподілу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та споживачем ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» знаходиться на стороні 150 Кв.

8. ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на межі балансової належності з точкою продажу електричної енергії на стороні 150 кВ між оператором системи розподілу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та споживачем ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», відноситься до 1 класу напруги споживача.

Таким чином, у частині відповідей на питання 7 і 8 (межа балансової належності з точкою продажу (розподілу) електричної енергії знаходиться на стороні 150 кВ; відповідач відноситься до 1 класу споживача) Висновок експертів КНДІСЕ від 20.11.2024 № 10317/24-72/10880/24-46 суперечить всім іншим дослідженим судом при розгляді цієї справи письмовим доказам.

Оцінюючи цей висновок за правилами статей 86, 104 ГПК України у сукупності з іншими доказами, суд зазначає, що він ґрунтується на визначенні єдиної точки продажу (розподілу) електричної енергії і не містить оцінки правила про встановлення споживачу класу напруги окремо за кожною межею балансової належності (пункт 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175,), а також не враховує обставин щодо належності силового обладнання ПС «ЗАІ-150», встановлених рішенням у справі № 908/1450/13.

Водночас і цей висновок (відповіді на питання 3, 4, 6) не спростовує того, що електроустановки відповідача живляться від розподільчих пристроїв напругою 10 кВ, а підстанція 150/35/10 «ЗАІ» разом з виробничими потужностями відповідача становить єдиний технологічний комплекс.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 07.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цілому.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат», м. Запоріжжя про внесення змін до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 2020 від 01.01.2019 шляхом визнання додаткової угоди № 7 від 07.12.2023 укладеною в редакції, запропонованій Акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго», відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 25» серпня 2026 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.