Рішення № 139236439, 26.08.2026, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/2620/25

2/180/828/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Нанічкіної Н.М.,

з секретарем судового засідання Лебедєвою К.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої виробничою травмою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої виробничою травмою. Позов обґрунтовано тим, що він працював у АТ «МГЗК» в умовах впливу шкідливих та небезпечних факторів виробництва. 21.04.1997 року отримав виробничу травму внаслідок неналежних умов праці, при виконанні наряду, діагноз: СГМ, забійна рана голови. За результатами розслідування нещасного випадку на виробництві було складено акт форми Н-1 № 9-2 від 24.04.1997 року. 27.12.1999 року його було звільнено з підприємства згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Висновком МСЕК від 18.10.2017 року встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково та третю групу інвалідності. Оскільки ним втрачена професійна працездатність в результаті виробничої травми на підприємстві відповідача, йому спричинена моральна шкода. У зв`язку із виробничою травмою було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки. Він не може повернутися до повноцінного життя, постійно відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, підвищенні тиску, перебоїв у роботі серця. Все це постійно і негативно позначилося і позначається сьогодні на його душевному та фізичному стані. Вважає, що за таких обставин з боку роботодавця йому має бути відшкодована моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я.

Просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь суму моральної шкоди в зв`язку із ушкодженням здоров`я, в розмірі 200000 гривень, без урахування податку з доходів фізичних осіб.

13.01.2026 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що позивач у позові не вказує, у чому саме виразилися умови праці, як відбувся їх прояв і з якого часу, та в яких саме умовах праці він перебував під час трудової діяльності в АТ «МГЗК». Також, позивачу було вперше встановлено первинно ступінь втрати професійної працездатності 50% з 1997 року. При цьому позивач не надав суду відповідні довідки МСЕК на підтвердження встановлення йому первинного ступеню втрати професійної працездатності з 1997 року. Також позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на ст.1167, 1168 ЦК України, ст.237-1 КЗпП України, рішення Конституційного суду України від 08.10.2008 року №20-рп/2008, ЗУ «Про охорону праці». Норми Цивільного кодексу України 2003 року були введені в дію з 01.01.2004 року. Стаття 237-1 КЗпП набрала чинності 13.01.2000 року. Станом на дату настання нещасного випадку на виробництві (1997 рік), норми нормативно-правових актів, на які посилається позивач, не діяли. Чинні станом на дату нещасного випадку на виробництві 1997 рік, та на дату встановлення позивачу первинно ступеню втрати працездатності, нормативно-правові акти не містили правового інституту відшкодування моральної шкоди. Отже, позовні вимоги до АТ «МГЗК» є безпідставними та неправомірними. Більше ніж через 29 років після встановлення первинного ступеню втрати професійної працездатності позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому немає жодних відомостей, як позивач проводив своє життя, чим займався, чи дотримувався всіх рекомендацій лікарів та чи користувався послугами санаторно-профілактичного лікування для покращення стану здоров`я. Відсутні відомості, які б підтверджували завдані позивачу страждання, втрату ним нормальних життєвих зв`язків і вимагання від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Позивач не скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив.

Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З наданих сторонами доказів вбачається, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» з 1994 року (а.с.17-21).

Згідно з Актом № 9/2 про нещасний випадок форми Н-1, затвердженим 24.04.1997 року, 21.04.1997 року о 19-30 годині стався нещасний випадок, а саме при виїмці руди, керуючий комбайном ОСОБА_2 різко повернув стрілу відбійного органу в ліву сторону. При цьому розгрузочний конвеєр комбайна змістився в праву сторону, в результаті голова ОСОБА_1 , який знаходився зправа від комбайну та утримував розгрузочний конвеєр руками за спеціальну скобу, опинилася притисненою констукцією розгрузочного конвеєру до третьої від гирла заходки кріпильної рами. Діагноз: СГМ, забійна рана голови. Причиною травми є незадовільна організація робіт (а.с.13-16).

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01.11.2005 року по справі № 2-1751/05 встановлено, що згідно висновку МСЕК від 21.01.1998 року ОСОБА_1 втратив 20% працездатності (а.с.62).

Повторним оглядом МСЕК від 18.10.2017 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності та 50 відсотків втрати професійної працездатності, безстроково (а.с.10).

Статтею 153 Кодексу законів про працю (в редакції на час отримання ОСОБА_1 виробничої травми) встановлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав травму 21.04.1997 року в результаті нещасного випадку на підприємстві відповідача з вини останнього. Нещасний випадок стався в результаті того, що при виїмці руди, керуючий комбайном ОСОБА_2 різко повернув стрілу відбійного органу в ліву сторону. При цьому розгрузочний конвеєр комбайна змістився в праву сторону, в результаті голова ОСОБА_1 , який знаходився зправа від комбайну та утримував розгрузочний конвеєр руками за спеціальну скобу, опинилася притисненою констукцією розгрузочного конвеєру до третьої від гирла заходки кріпильної рами. Даний факт встановлено Актом за формою Н-1.

Отже, відповідачем, як роботодавцем, в порушення ст.153 КЗпП не забезпечено ОСОБА_1 безпечних умов праці, що призвело до травмування останнього в результаті нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

Суд погоджується з представником відповідача в тому, що станом на дату настання нещасного випадку на виробництві (1997 рік), норми нормативно-правових актів, на які посилається позивач, не діяли.

Так, відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.5 ЦК України (2003 року) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Однак, твердження відповідача про те, що чинні станом на дату нещасного випадку на виробництві та на дату встановлення позивачу первинно ступеню втрати працездатності, нормативно-правові акти не містили правового інституту відшкодування моральної шкоди суд вважає помилковим.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 судам роз`яснено, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення, відповідно до якого спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105 повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.

Позивач отримав травму 21.04.1997 року в результаті нещасного випадку на підприємстві відповідача.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01.11.2005 року по справі № 2-1751/05 встановлено, що згідно висновку МСЕК від 21.01.1998 року ОСОБА_1 втратив 20% працездатності (а.с.62).

Повторним оглядом МСЕК від 18.10.2017 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності та 50 відсотків втрати професійної працездатності, безстроково (а.с.10).

Стаття 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, набрала чинності з 24.12.1999 року згідно із Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 24.12.1999 року. До набрання чинності зазначеної норми правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди були врегульовані Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 472 від 23.06.1993 року (зі змінами та доповненнями, затверджених постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року № 410, 02.10.1995 року № 777, 10.01.1996 року № 34), тобто на час спричинення позивачу шкоди.

Закон України «Про охорону праці» введено в дію з 1992 року.

Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (далі Правила), введено в дію з 1 липня 1993 року.

Статтею 12 Закону України «Про охорону праці», чинної на час спричинення ОСОБА_1 шкоди та дату встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно Правил власник підприємства, установи і організації (надалі підприємство) або уповноважений ним орган (надалі власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (надалі ушкодження здоров`я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі:

-домовленості сторін;

-рішення комісії по трудових спорах;

-рішення суду.

Тобто, на день встановлення позивачу медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності 21.01.1998 року, у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, та статті 12 Закону України «Про охорону праці».

Також, суд не погоджується з думкою відповідача, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки вказаний Закон був прийнятий лише в 1999 році, тобто після періоду, в який склалися відносини між сторонами і застосовані до спірних відносин бути не можуть.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого, ОСОБА_1 проходив лікування з 29.09.2022 року по 06.10.2022 року. У розділі повний діагноз вказано: стійкі залишкові явища перенесеної ЧМТ (1997 року, на виробництві, акт №9/2 від 24.04.1997 року). Анамнез захворювання: хворіє після перенесеної травми голови в квітні 1997 року, коли переніс забиття головного мозку. Травма виробнича, акт №9/2 від 24.04.1997 року. «Д» нагляд у лікаря невропатолога. Інвалід ІІІ групи + 50% втрати працездатності з 1997 року. Амбулаторне лікування і обстеження у невропатолога у лютому 2022 року (а.с.12).

У зв`язку з чим, можна зробити висновок, що внаслідок травми позивач морально і фізично страждав через погіршення здоров`я, потребу в лікуванні, через вимушені зміни способу життя, втрату професійної працездатності.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, і вважає встановленим факт спричинення моральної шкоди позивачу внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд приходить до такого.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача через погіршення здоров`я, ступінь втрати ним професійної працездатності (повторним оглядом МСЕК від 18.10.2017 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності та 50 відсотків втрати професійної працездатності, безстроково (а.с.10), вимушені зміни способу життя, суд приходить до висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди в 50000 гривень є розумним, виваженим та справедливим.

З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди без урахування податку з доходів фізичних осіб, суд вважає за необхідне в такому відмовити, оскільки правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, спричиненої внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю позивача, не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору при подачі позову та задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 80, 263-268, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених в ч.2 ст.354 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», місце знаходження: Дніпропетровська область, місто Марганець, вулиця Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911.

Дата складення повного тексту судового рішення 26.08.2026 року.

Суддя: Н. М. Нанічкіна