Рішення № 139233335, 25.08.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/2813/26

Провадження 2/465/3458/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

за участі секретаря судових засідань Янковської С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та відповідачем укладено договір №5191127 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором позичальника, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти, які він зобов"язався повернути та сплатити відсотки. Сума кредиту становить 12000,00 гривень, строк кредитування 360 днів, періодичність платежів 30 днів. 30.10.2025 між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" укладено договір факторингу №30/10/2025, у відповідності до умов якого ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" передає (відступає) ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" приймає належні ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Всупереч умовам договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ", ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем в загальній сумі 42 694,61 грн., яка складається з тіла кредиту 9974,65 грн., нарахованих процентів первісним кредитором 22361 грн., нарахованих процентів ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" за 46 календарних днів 4 358,96 грн., штрафних санкцій - 6000 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

23 червня 2026 представницею відповідача - адвокатом Зачепіло З.Я. на адресу суду скеровано відзив на позовну заяву, в якому вона просить позовні вимоги задоволити частково в розмірі 1670,00 грн. Зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору, не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача заборгованості за кредитним договором. Вказує, що на відповідача поширюютья вимоги ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відтак, нараховані відсотки є незаконними. Також зазначає, що витрати позивача на професійну (правову) допомогу в розмірі 10000,00 грн. є завищеними.

У відповіді на відзив, поданій через систему "Електронний суд", представник позивача зазначає, що договір позики був укладений з позичальником в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Звертає увагу суду, що без здійснення вказаних дій відповідачем зазначений договір не був би укладений між сторонами. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків в зв`язку з простроченням повернення кредитних коштів, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В судове засідання представники позивача та відповідача не прибули, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, кожен окремо просить провести розгляд справи без їх участі.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов належить задоволити частково, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, 20.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ОСОБА_1 укладено договір №5191127 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до п.1.2. якого на умовах, встановлених договором, товариство зобов"язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов"язується повернути кредит, сплатити комісію (якщо передбачена договором) і проценти за користування кредитом та виконати інші обов"язки, передбачені договором, тип кредиту - кредит, сума кредиту (загальний розмір) складає 12 000,00 грн.

П.1.1. цого договору визначено, що укладання цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку, передбаченому ЗУ "Про електронну комерцію" та внутрішніми документами товариства шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході в особистий кабінет, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами з урахуванням особливості його підписання відповідно до ЗУ "Про електронну комерцію" та нормативних актів Національного банку України (п.9.3. договору).

Пунктом 9.7. договору передбачено технологію (порядок) укладення договору та порядок створення і накладання електронних підписів сторонами.

З кредитного договору вбачається, що такий підписано ОСОБА_1 20.12.2024 о 15 год. 03 хв. 22 сек. за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 99055.

Договір також містить реквізити сторін, зокрема дані позичальника, а саме: ПІБ позичальника ОСОБА_1 , його місце проживання, податковий номер, паспортні дані, електронна адреса, номери телефонів, реквізити належного клієнту платіжного засобу/поточного рахунку для перерахування коштів клієнту за даним договором НОМЕР_1 , а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором 99055.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що договір №5191127 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 20.12.2024 укладений його сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно- телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

У справі № 234/7298/20, що переглядалась КЦС ВС, суд установив, що договір сторони уклали в електронному вигляді, зі застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. На думку КЦС ВС, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

У постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 ВС погодився із тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, які стосуються підписання кредитного договору.

До позовної заяви також долучений паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 80443, який містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов"язань за договором про споживчий кредит.

Також до позовної заяви долучено підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 99055 додаток №1 від 20.12.2024 до договору №5191127 - таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п.1.2, 1.3, 1.4 договору ОСОБА_1 надається кредит у розмірі 12000,00 грн, строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів - 30 днів, комісія за надання кредиту становить 1200,00 грн.

Стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожен день кристування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування.

Як умовами договору, так і паспортом споживчого кредиту та додатком 1, які підписав відповідач передбачено порядок і розмір нарахування відсотків, з якими відповідач погодився.

Відповідно до п.2.1. договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

З листам за Вих.№20251103-168 від 03.11.2025 за підписом директора ТОВ "ПЕЙТЕК" О.Макарчука вбачається, що 20.12.2024 о 15:04:17 на картку НОМЕР_2 відбулося зарахування грошових коштів в сумі 12000,00 грн.

Дана обставина підтверджується також відповіддю АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за Вх.№25497/26 від 05.08.2026, з якої вбачається, що на емітовану на ім"я ОСОБА_1 карту № НОМЕР_2 20.12.2024 відбулося зарахування коштів на суму 12 000,00 грн.

З наведеного вбачається, що ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" належним чином виконало свої зобов`язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.

30.10.2025 між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" укладений договір факторингу №30/10/2025, відповідно до умов якого ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" передало (відступило) ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" за плату належні йому права вимоги до відповідача за кредитним договором №5191127 від 20.12.2024, що підтверджується змістом самого договору та витягу з реєстру боржників до цього договору.

Таким чином, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" наділено правом вимоги до відповідача за договором №5191127 від 20.12.2024.

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що п.п.5.1.3. договору передбачено право кредитодавця укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта, але з обов"язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення у будь - який спосіб, визначений ч.1 ст.25 ЗУ "Про споживче кредитування" та перкдбачений п.8.5. договору, що забезпечить до відома клієнта такого факту.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" є юридичною особою, фінансовою установою та має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До позовної заяви долучені відповідні копії документів, які свідчать про передачу прав вимоги за відповідним кредитним договором.

Таким чином, позивач у справі є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, які відповідачем не спростовані, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно договору.

Згідно розрахунків заборгованості за договором загальна сума заборгованості відповідача становить 42694,61 грн., яка складається з 9974,65 грн. заборгованості за тілом кредиту; 26719,96 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, 6000,00 грн. штрафних санкцій.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9974,55 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відсотків в розмірі 26719,96 грн. та штрафних санкцій в розмірі 6000,00 грн. слід зазначити наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Частиною 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

З довідки №859/1, виданої 23.09.2025 командиром військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 "янчиком вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_3 з 02 листопада 2023 року по теперішній час.

З кредитного договору вбачається, що такий укладений під час дії на території України воєнного стану та в період перебування відповідача на військовій службі, а саме 20 грудня 2024 року.

Таким чином, на відповідача, як на військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме - він звільняється від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом.

За наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором "суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом)". Даний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі №642/548/21.

Відповідно до п.18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) виклав тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а саме, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.

З огляду на зазначене, позов у частині стягнення з відповідача відсотків та штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Однак, в цілому суд вважає аргументи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані заперечені відповідачем.

Для спростування доводів позову відповідач жодних належних і допустимих доказів в спростування позовних вимог, визначених законом, суду не представив.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернено грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги, щодо їх повернення.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правової допомоги, укладений між ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" та адвокатом Столітнім Михайлом Миколайовичем № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, ордер на надання правничої допомоги серії АІ №2155859, заявка від 23.02.2026 на виконання доручення до договору від 10 грудня 2024 року, рахунок на оплату від 23 березня 2026 року, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги, а клієнт отримав зазначені послуги у розмірі 10000 гривень.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" (юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно - Корчуватська, буд.27, прим.2, код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за договором №5191127 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 20.12.2024 в сумі 9974 (дев"ять тисяч дев"ятсот сімдесят чотири) гривні 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" (юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно - Корчуватська, буд.27, прим.2, код ЄДРПОУ 44559822) судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" (юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно - Корчуватська, буд.27, прим.2, код ЄДРПОУ 44559822) судові витрати на оплату судового збору в розмірі 621 (шістсот двадцять одна) гривня 94 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ", юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно - Корчуватська, буд.27, прим.2, код ЄДРПОУ 44559822;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя М. І. Гулієва