Рішення № 139232208, 14.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8526/26

Провадження № 2/761/9023/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва суд у складі:

головуючого судді - Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

розглянувши в приміщенні суду цивільну суду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якій позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану бездіяльністю відповідача щодо не вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Позов обґрунтовано тим, що бажаючи отримати у власність безоплатно земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва 28.07.2020 року позивач звернувся із клопотанням в порядку ст. 118 Земельного кодексу України до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо даної земельної ділянки.

Після отримання інформації Департаментом земельних ресурсів буде підготовлено відповідний проект Рішення.

Вважаючи, що листом від 15.11.2021 року Департамент земельних ресурсів Одеської області надав недостовірну інформацію, вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду для їх оскарження.

Позивач у позові зазначив, що своїми діями, які полягають у штучному створені перешкод шляхом надання недостовірної інформації з метою затягування земельного питання, відповідач спричинив позивачу моральну шкоду, розмір якої останній оцінює у 114 140,40 грн., оскільки недостовірна інформація була надана саме навмисно. Окрім цього листом від 15.11.2021р. відповідач надав хибні надії сподіватись, що клопотання позивача буде розглянуто в майбутньому. Як зазначив позивач, тривала боротьба на захист своїх прав його виснажує та викликає психічне напруження, що також викликане дискримінацією під час розгляду клопотання позивача порівняно з іншими клопотаннями, які належно вирішувались.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

12.06.2026 року відповідачем було подано заяву про зміну підстав позову.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року заяву було прийнято судом.

17.06.2026 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечив з посиланням на наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із клопотанням від 28.07.2020 № 390125581 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва. За результатами опрацювання клопотання позивача листом від 25.08.2020 № 05715-СЛ-8982 Департамент відповідно до пункту третього статті 26 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 579/579, направив заступнику Київського міського голови - секретарю Київради Прокопіву В. В. проект рішення Київської міської ради «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 » (390125581) для подальшого опрацювання.

Даний проект рішення обґрунтовується тим, що відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка (№ 90:888:0206) за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування (витяг з містобудівного кадастру від 04.08.2020 № 7829/0/12-4/12-03-20).

Департамент у своїй діяльності не наділений повноваженнями прийняття рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а тільки за результатами розгляду клопотань розробляє в установленому порядку проекти рішень Київської міської ради.

Крім того, відповідно до пункту 1.2. Порядку принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким зацікавлена особа набуває право на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у нашому випадку щодо поділу) без отримання рішення Київської міської ради про надання дозволу на розробку такого проекту землеустрою у порядку, встановленому частиною сьомою статті ,118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, за умови якщо зацікавленою особою або її представником подано в установленому порядку клопотання (заяву) та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк Київська міська рада не прийняла рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте позивач не скористався своїм законним правом на розроблення проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди та звернувся до суду з вимогами про відшкодування шкоди, а відтак його право не може вважатися порушеним.

Таким чином, Департаментом в межах своїх повноважень здійснені всі необхідні дії з розгляду клопотання, що свідчить про відсутність порушених законних прав та інтересів позивача, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю.

18.06.2026 року відповідачем було подано відповідь на відзив, у якому зазначив, що його право порушене відсутністю остаточного рішення за його клопотанням. Посилання відповідача на відсутність повноважень щодо прийняття остаточного рішення не спростовує позовних вимог, оскільки адміністративна процедура не була завершена протягом понад 5 років, внаслідок бездіяльності відповідача. Наявність альтернативного механізму реалізації прав не усуває протиправності бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Моральна шкода виникла внаслідок тривалого незавершення процедури та перебування позивача у стані правової невизначеності. Зазначені обставини спричинили позивачу негативні немайнові переживання, зокрема тривале психологічне напруження, розчарування та відчуття безпорадності, пов`язані з неможливістю отримати остаточний результат процедури, яка мала бути завершена у встановленому законом порядку. Моральна шкода за своєю природою не може бути зведена виключно до наявності медичного діагнозу або медичних документів.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що 28.07.2020 року позивач звернувся із клопотанням в порядку ст. 118 Земельного кодексу України до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 » (390125581).

Листом від 25.08.2020 № 05715-СЛ-8982 Департамент направив заступнику Київського міського голови - секретарю Київради Прокопіву В. В. проект рішення Київської міської ради «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 » (390125581) для подальшого опрацювання.

Як вбачається із пояснювальної записки № ПЗН-8982 від 12.08.2020 до проекту рішення Київської міської рад, відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка (№ 90:888:0206) за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування (витяг з містобудівного кадастру від 04.08.2020 № 7829/0/12-4/12-03-20). Земельна ділянка відноситься до озеленених територій загального користування міста Києва відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 року № 806/3381 (зі мінами).

18.09.2020 року позивачем подано письмові заперечення разом із документами та доказами на їх підтвердження.

13.10.2020 року Листом № 08/281-1705 Постійна комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування Київської міської ради повідомила позивача, що до Київської міської ради надійшли матеріали клопотання № 390125581 разом з проектом рішення «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 », який передбачено розглянути на засіданнях постійно діючої комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування та управлінням правового забезпечення діяльності Київської міської ради.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до ч.1-2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначає ст. 121 Земельного кодексу України. Зокрема, відповідно до п. «а» ч.1 вказаної статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Як передбачено ч.6 та 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, передбачені ст.122 ЗК України.

Згідно з ч. 1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34, ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до ч. 11 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що відповідно до статті 118 ЗК України Київська міська рада під час розгляду заяви позивача повинна була перевірити цю заяву на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і у місячний строк прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або про відмову у наданні такого дозволу з наведенням відповідних мотивів.

При цьому, вирішення заяви повинно було відбуватись в порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто на пленарному засіданні міської ради із прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішення з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.

Судом встановлено, що відповідач здійснив розгляд клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 та направив проект рішення Київської міської ради «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 » (390125581) для подальшого опрацювання листом від 25.08.2020 № 05715-СЛ-8982 заступнику Київського міського голови - секретарю Київради Прокопіву В. В.

Отже, клопотання позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розглянуто відповідачем належним чином. Проект рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідачем підготовлено. Рішення за результатами розгляду заяви не прийнято, однак відповідно до прийняття таких рішень належить до повноважень Київської міської ради.

Як зазначено вище, положення ч.7 ст.118 ЗК України встановлюють обов`язок розглянути вказане питання у місячний строк і дати дозвіл або мотивовану відмову.

Суд зазначає, що з часу подання заяви позивачем (28.07.2020.) та до часу прийняття рішення у даній справі, доказів прийняття за наслідками розгляду заяви позивача, жодного з рішень передбаченого ч.7 ст.118 ЗК України не подано.

Однак відповідно до ст.ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.18 ЗК України прийняття таких рішень належить до повноважень Київської міської ради.

Таким чином суд вважає, що відповідачем не порушено процедуру розгляду і прийняття рішень щодо відведення земельних ділянок у власність, оскільки хоч і за результатом розгляду заяви, відсутнє рішення, таке рішення, відповідно, норм ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не належить до повноважень відповідача- Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Як зазначалось вище, відповідачем у відповідь на клопотання позивача від 28.07.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність листом від 25.08.2020 № 05715-СЛ-8982 відповідно до пункту третього статті 26 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 579/579, направив заступнику Київського міського голови - секретарю Київської міської ради Прокопіву В. В. проект рішення Київської міської ради «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 » (390125581) для подальшого опрацювання.

Даний проект рішення обґрунтовано тим, що відповідоооно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка (№ 90:888:0206) за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування (витяг з містобудівного кадастру від 04.08.2020 № 7829/0/12-4/12-03-20).

Статтею 122 Земельного кодексу встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами п.а) ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За змістом ч.1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр » до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер ; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Містобудівний кадастр - державна або комунальна система зберігання і використання геопросторових даних про територію, адміністративно-територіальні одиниці, екологічні, інженерно-геологічні умови, будівельну діяльність, інформаційних ресурсів будівельних норм і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та будівництві, формування галузевої складової державних геоінформаційних ресурсів. Складовою частиною містобудівного кадастру є Єдина державна електронна система у сфері будівництва. До створення містобудівного кадастру на державному рівні як інтегрованої інформаційної системи до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва можуть вноситися відомості містобудівного кадастру. Містобудівний кадастр ведеться з урахуванням даних державного земельного кадастру на державному рівні, на рівні Автономної Республіки Крим, обласному та районному рівнях, рівні обласних центрів та міст обласного (республіканського Автономної Республіки Крим) значення.

Оскільки до проект рішення відповідача грунтувався на інформації з містобудівного кадастру, (витяг з містобудівного кадастру від 04.08.2020 № 7829/0/12-4/12-03-20), який відповідно до закону ведеться з урахуванням даних державного земельного кадастру, що містить усю інформацію щодо земельної ділянки, в тому числі її категорію та цільове призначення та відомості якого є офіційними, проект рішення відповідача грунтується на вимогах закону.

В обґрунтування позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що вона виникла внаслідок тривалого незавершення процедури та перебування позивача у стані правової невизначеності. Зазначені обставини спричинили позивачу негативні немайнові переживання, зокрема тривале психологічне напруження, розчарування та відчуття безпорадності, пов`язані з неможливістю отримати остаточний результат процедури, яка мала бути завершена у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються загальним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони не були заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду врегульовані положеннями статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови №4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У постанові від 03 серпня 2020 року у справі № 817/48/18 ВС виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що усправах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

У постанові ВС від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 зазначено, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Отже, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань бездіяльністю відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Протиправності дій чи бездіяльності відповідача, що є одним і обов`язкових елементів цивільного правопорушення та підставою для відшкодування моральної шкоди, судом не встановлено.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 114 140,40 грн., не підлягають до задоволення.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якої належить відмовити.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В цивільному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог беручи до уваги і те, що у вказаному позові Департамент земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належним відповідачем, оскільки в силу приписів ст.ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.18 ЗК України прийняття таких рішень належить до повноважень Київської міської ради, відповідач такими повноваженнями не наділений.

При цьому суд зазначає, що із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач звернувся до Київської міської ради ще 28.07.2020 року. Проте, незважаючи на відсутність станом на даний час остаточного рішення щодо його заяви, позивач із позовом про визнання бездільяності суб`єкта владних повноважень протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди до Київського окружного адміністративного суду не звертався. Оскільки позовна вимога до Київської міської ради не заявлена, остання не є відповідачем у справі, а відтак оцінка її бездіяльності на предмет протиправності судом в межах даної справи не здійснюється.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.

З врахуванням наведеного судові витрати з позивача не стягуються та компенсуються за рахунок держави.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.08.2026 року.

Суддя