Рішення № 139230393, 07.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/36020/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2025 №2157437-24/04-62 (форма МПЗФ) яким нараховано суму податкового зобов`язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) на загальну суму 7931,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником земельної ділянки площею 7,33 га, з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049, розташованої на території с. Тарасо-Григоріївка Кам`янської селищної ради, яку 11.03.2024 передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач зазначає, що за таких обставин, з огляду на п. 38-1.4 ст. 38-1 Податкового кодексу України (далі ПК України), мінімальне податкове зобов`язання щодо цієї земельної ділянки могло бути визначено позивачу лише за період з 01.01.2024 до початку місяця, в якому земельна ділянка передана в користування, натомість відповідач визначив його за повний податковий (звітний) 2024 рік, застосувавши граничний розмір, встановлений п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, без урахування кількості календарних місяців. Позивач також посилається на презумпцію правомірності рішень платника податків (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України) та вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте без дотримання вимог податкового законодавства, а тому, вважає, що таке рішення підлягає скасуванню судом як протиправне.

Ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач є власником земельної ділянки площею 7,33 га (кадастровий номер 1220383300:01:004:0049), право власності з 02.10.2012, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Апостолівської ТГ (Кам`янська сільська рада) Криворізького району Дніпропетровської області. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстроване інше речове право (право оренди землі) з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до Договору оренди землі від 11.03.2024, строком на 15 років, дата закінчення дії: 11.03.2039. Керуючись п. 170.14 ст. 170 ПК України, контролюючим органом в автоматичному режимі сформовано позивачу податкове повідомлення-рішення (форма МПЗФ) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від 30.06.2025 №2157437-24/04-62 на суму 7931,50 грн, за 2024 рік, та було направлено засобами поштового зв`язку «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника згідно даних Державного реєстру фізичних осіб, а саме: АДРЕСА_1 . Відповідно до пп. 170.14.6 п. 170.14 ст. 170 ПК України позивачем було подано заяву від 06.11.2025 б/н (вх. №126931/6/ЕКПП від 06.11.2025) з доданим витягом з Державного реєстру речових прав про передачу в оренду земельної ділянки. Контролюючим органом, було проведено звірку, за результатами якої розбіжностей не встановлено. Податкове повідомлення-рішення щодо суми нарахованого податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб №2157437-24/04-62 від 30.06.2025 на суму 7931,50 гривень сформовано правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства. Наголошує на тому, що під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв у спосіб та межах, визначених чинним законодавством України, вірно розрахувавши розмір податкового зобов`язання, тому, спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній підтримав позовні вимоги та додатково зазначив, що п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не виключає та не зупиняє дію п. 38-1.4 ст. 38-1 цього Кодексу, показник кількості календарних місяців є складовою формули обчислення мінімального податкового зобов`язання, а тлумачення, застосоване відповідачем, призводить до подвійного оподаткування однієї і тієї ж земельної ділянки як у власника, так і в орендаря.

До суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: листа Міністерства фінансів України від 02.02.2026 №11230-09-62/3132, в якому наголошено, що пунктом 38-1.4 статті 38-1 Кодексу встановлено, що у разі переходу права власності або права користування на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) (далі - землекористувач) до іншого землекористувача протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається: для попереднього землекористувача - за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис); для нового землекористувача - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку; враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 площею 7,33 га, цільове призначення - для сільськогосподарського використання, розташованої на території с. Тарасо-Григорівка Кам`янської селищної ради (за даними контролюючого органу - Апостолівська територіальна громада Криворізького району Дніпропетровської області). Право власності набуто на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №318940, виданого 02.10.2012 відділом Держкомзему у Апостолівському районі Дніпропетровської області; державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 19.01.2022 (номер відомостей про речове право 46327275, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63033517 від 25.01.2022), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2564850112203.

Згідно витягу №НВ-9932678992024 від 11.03.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 складає 172101,96 грн.

11.03.2024 між ОСОБА_1 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено Договір оренди землі б/н (далі Договір), згідно п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049, яка розташована: с. Тарасо-Григорівка Кам`янська селищна рада.

Згідно п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7,33 га, у тому числі рілля 7,33 га.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 на дату укладення договору становить 172101,96 грн.

Згідно п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в натуральній або грошовій формі.

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав, індексний номер витягу 373225530, сформованим 03.04.2024. У витягу зазначено: номер запису про інше речове право - 54468516; дата та час державної реєстрації 03.04.2024 11:27:56; документи, подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 11.03.2024, видавники: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 72472552 від 08.04.2024; вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; строк 15 років, дата закінчення дії 11.03.2039; орендар ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), орендодавець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору 172101,96 грн.

30.06.2025 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №2157437-24/04-62 (форма «МПЗФ»), яким ОСОБА_1 за податковий період 2024 року визначено загальну суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7931,50 грн як позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків і збору.

Згідно з розрахунком загального мінімального податкового зобов`язання за податковий (звітний) рік для фізичних осіб (крім фізичних осіб - підприємців) - власників земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, що є невід`ємним додатком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у розділі I зазначено: кадастровий номер земельної ділянки 1220383300:01:004:0049; площа земельної ділянки 7,33 га; нормативна грошова оцінка (за графою для земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена) - 31793,80 грн; коефіцієнт «К» - 0,05; кількість календарних місяців (М) - 2; мінімальне податкове зобов`язання 10262,00 грн; питома вага 100%; сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті 7931,50 грн. У розділі II розрахунку зазначено: загальне мінімальне податкове зобов`язання - 10262,00 грн; загальна сума сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів 2330,50 грн (земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь); позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків і зборів 7931,50 грн.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення направлено позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків. Однак, позивачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення не отримано, конверт повернуто за зворотною адресою з підстав закінчення терміну зберігання.

Позивач звернувся до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із заявою б/н (вх. №126931/6/ЕКПП від 06.11.2025), в якій просив перерахувати мінімальне податкове зобов`язання за 2024 рік по земельній ділянці з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 площею 7,33 га у зв`язку з передачею її в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , згідно з договором від 11.03.2024, додавши до заяви копію витягу з Державного реєстру речових прав.

За результатами проведеної на підставі пп. 170.14.6 п. 170.14 ст. 170 ПК України звірки контролюючий орган розбіжностей не встановив, суму нарахованого податкового зобов`язання не переглянув та залишив оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Матеріалами справи також підтверджується, що мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 за 2024 рік враховано у складі загального мінімального податкового зобов`язання орендаря. Так, згідно з податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за 2024 рік, поданою 10.02.2025 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (Криворізька державна податкова інспекція), у розрахунку загального мінімального податкового зобов`язання за податковий (звітний) 2024 рік, що є додатком до декларації, за рядком 10 щодо спірної земельної ділянки зазначено: нормативна грошова оцінка 192734,54 грн; коефіцієнт «К» - 0,05; кількість календарних місяців (М) - 10; мінімальне податкове зобов`язання - 8551,67 грн.

Не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.114-2 п. 14.1 ст. 14 ПК України мінімальне податкове зобов`язання - мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов`язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов`язанням.

Згідно з пп. 162.1.11 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку є резидент, який володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь.

Порядок визначення мінімального податкового зобов`язання встановлено ст. 38-1 ПК України. Відповідно до пп. 38-1.1.1 п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд х К х М / 12, де МПЗ - мінімальне податкове зобов`язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Згідно з пп. 38-1.1.2 п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО х S х К х М / 12, де НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки (у гектарах).

Підпунктом 38-1.1.4 п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України встановлено, що мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Відповідно до п. 38-1.3 ст. 38-1 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з абзацом першим п. 38-1.4 ст. 38-1 ПК України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

Особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - фізичних осіб встановлені п. 170.14 ст. 170 ПК України. Відповідно до пп. 170.14.1 п. 170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з пп. 170.14.2 п. 170.14 ст. 170 ПК України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 170.14.3 п. 170.14 ст. 170 ПК України встановлено, що визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування. Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів є частиною зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пп. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів платника податку включаються, зокрема, земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.

Згідно з п. 64 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Відповідно до п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України при визначенні мінімального податкового зобов`язання у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, сума мінімального податкового зобов`язання, визначена підпунктами 38-1.1.1 та 38-1.1.2 п. 38-1.1 ст. 38-1 цього Кодексу, не може становити менше 700 грн з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відсотків, - 1400 грн з 1 гектара.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом власнику земельної ділянки, віднесеної до сільськогосподарських угідь, лише за той період податкового (звітного) року, протягом якого така земельна ділянка не була передана ним в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договору, укладеного та зареєстрованого відповідно до законодавства. Починаючи з місяця, в якому земельну ділянку передано в користування, мінімальне податкове зобов`язання щодо неї визначається для орендаря (користувача) та враховується у складі його загального мінімального податкового зобов`язання.

Пункт 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлює виключно мінімальну (граничну) величину суми мінімального податкового зобов`язання з розрахунку на 1 гектар і не змінює ані порядку обчислення цього платежу, ані визначеного пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України правила, за яким мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, що припадає на відповідний податковий (звітний) рік. Ця норма не містить жодних застережень про незастосування, виключення чи зупинення дії п. 38-1.4 ст. 38-1 ПК України, а тому, встановлений нею граничний розмір підлягає застосуванню з урахуванням кількості календарних місяців фактичного володіння (користування) земельною ділянкою у відповідному податковому (звітному) році. Протилежне тлумачення означало б покладення на платника податків обов`язку зі сплати мінімального податкового зобов`язання за періоди, протягом яких земельна ділянка йому не належала і ним не використовувалася, а щодо однієї і тієї ж земельної ділянки - подвійне визначення мінімального податкового зобов`язання одночасно і власнику, і орендарю.

Наведене тлумачення узгоджується з позицією Міністерства фінансів України, викладеною в листі від 02.02.2026 №11230-09-62/3132, долученому до матеріалів справи, в якому зазначено: «Тобто зазначеною нормою встановлюється лише мінімальний річний розмір МПЗ. При цьому залишається чинним порядок розрахунку цього платежу, що відповідно до підпункту 38-1.1.4 пункту 38-1.1 статті 38-1 Кодексу визначається за фактичний період володіння (користування) земельною ділянкою», а також: «Отже, граничний розмір МПЗ, встановлений пунктом 74 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, підлягає коригуванню на кількість місяців фактичного володіння/користування земельними ділянками, які враховуються при визначенні суми МПЗ відповідно до статті 38-1 Кодексу».

Водночас суд враховує, що лист Міністерства фінансів України не є нормативно-правовим актом, має інформаційно-роз`яснювальний характер, не встановлює нових правових норм і не є джерелом права, у зв`язку з чим при вирішенні спору суд керується нормами Податкового кодексу України. Позиція центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, у цій справі лише додатково підтверджує наведене вище тлумачення відповідних норм закону, яке ґрунтується на їх змісті.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить із того, що земельну ділянку площею 7,33 га з кадастровим номером 1220383300:01:004:0049 позивач передав в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі б/н від 11.03.2024, а право оренди за цим договором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.04.2024. Отже, у 2024 році ця земельна ділянка перебувала у володінні позивача без передачі в користування іншій особі лише до березня 2024 року.

Наведену обставину визнав і сам відповідач: у розрахунку, що є додатком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, кількість календарних місяців (М) щодо спірної земельної ділянки зазначено - 2. Разом з тим граничний розмір мінімального податкового зобов`язання, встановлений п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, відповідач застосував за повний податковий (звітний) рік, визначивши загальне мінімальне податкове зобов`язання позивача в сумі 10262 грн (1400 грн*7,33 га) без коригування на кількість календарних місяців фактичного володіння земельною ділянкою.

Загальна сума сплачених позивачем протягом 2024 року податків, зборів, платежів, врахована самим відповідачем у розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, становить 2330,50 грн (земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь) і перевищує суму загального мінімального податкового зобов`язання. Відтак, позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів, яке відповідно до п. 170.14 ст. 170 ПК України є частиною зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, у позивача за 2024 рік відсутнє, а тому, правові підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 7931,50 грн відсутні.

Крім того, визначення позивачу мінімального податкового зобов`язання щодо спірної земельної ділянки за повний податковий (звітний) 2024 рік за наявності зареєстрованого права оренди призводить до подвійного визначення мінімального податкового зобов`язання щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, оскільки мінімальне податкове зобов`язання щодо неї за 10 календарних місяців 2024 року в сумі 8551,67 грн враховано у складі загального мінімального податкового зобов`язання орендаря - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , що прямо суперечить п. 38-1.3 та п. 38-1.4 ст. 38-1, пп. 170.14.1 і пп. 170.14.2 п. 170.14 ст. 170 ПК України.

Суд також враховує, що згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України однією з основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Аналогічне правило закріплено у п. 56.21 ст. 56 ПК України, згідно з яким у такому разі рішення приймається на користь платника податків.

У постанові від 10.02.2021 у справі №380/671/20 Верховний Суд зазначив, що презумпція, сформульована як принцип у пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України та закріплена як спеціальна норма у п. 56.21 ст. 56 ПК України, застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування; для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, а тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.06.2025 №2157437-24/04-62 (форма «МПЗФ»), прийнято без урахування вимог пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1, п. 38-1.3 та п. 38-1.4 ст. 38-1 ПК України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення належними та допустимими доказами не довів.

За наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення від 30.06.2025 №2157437-24/04-62 (форма «МПЗФ»), яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) на загальну суму 7931,50 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька