Рішення № 139229204, 24.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20616/26

Провадження № 2/127/5704/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів на утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів на утримання дітей. Свої вимоги мотивує тим, що сторони з 01 лютого 2011 року перебували у зареєстровано шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2019 року розірвано. У шлюбі сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь позивача на утримання дітей в розмірі 2000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 22 лютого 2019 року. 10 липня 2019 року державним виконавцем Центрального ВДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області відкрито виконавче провадження №59495839 з примусового виконання рішення суду. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 травня 2026 року у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів, переплата становить 50,00 грн. 03 вересня 2019 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_5 та після реєстрації шлюбу зміни прізвище на « ОСОБА_6 ». Як зазначає позивач, внаслідок дорослішання дітей, збільшення їх потреб, прожиткового мінімуму для дітей, а також інфляційних процесів, стягнутий розмір аліментів не забезпечує належного утримання дітей. Окрім того, сімейний стан позивача змінився ІНФОРМАЦІЯ_3 у неї народилася третя дитина ОСОБА_7 , необхідність утримання якої значно обмежила матеріальні можливості позивача самостійно фінансувати витрати на старших дітей. Натомість рівень доходів відповідача покращився, він є фізичною особою-підприємцем та здійснює діяльність у сфері громадського харчування, що вказує на наявність у нього стабільного та високого прибутку. Крім того, відповідач набув у власність дві квартири у м. Вінниці за договором дарування, що свідчить про відсутність фінансових ризиків для нього у забезпеченні житлом та створює можливість отримання доходу від передачі в оренду. Враховуючи викладене, просила змінити спосіб та розмір стягнення аліментів, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину. Також позивач просила стягнути на свою користь понесені судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2026 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив. Витребувано з Головного управління ДПС у Вінницькій області копії податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2024 рік та 2025 рік, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відносно ОСОБА_2 за період часу з 01 січня 2024 року по 31 травня 2026 року.

06 липня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 . Вказуючи про обставини перебування у шлюбі з позивачем та народження у них двох дітей, а також визначену законодавством можливість стягувачу обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини та змінювати його, відповідач не заперечує проти зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку заробітку (доходу) платника аліментів. Разом з тим, відповідач не погоджується із доводами позивача про покращення його майнового стану та зазначає, що на даний час він є особою з інвалідністю 3 групи за загальним захворюванням та у зв`язку із цим має необхідність постійного медикаментозного лікування та регулярних медичних обстежень для підтримки стабільного стану здоров`я. Крім того, на його утриманні перебуває непрацездатний батько, який є особою з інвалідністю другої групи, а також 15 квітня 2026 року він уклав шлюб із ОСОБА_8 (прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 ») та ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась донька ОСОБА_10 , у зв`язку із чим як дитина, так і дружина, до досягнення дитиною трирічного віку, перебувають на його утриманні. Вказує, що інформація про набуття та наявність у його власності двох квартир наразі не відповідає дійсності, оскільки одна із квартир за договором дарування 23 червня 2026 року уже була відчужена та перебувала у його власності лише короткотривалий час номінально та слугувала виключно правовим інструментом для її наступної передачі належному володільцю у зв`язку із домовленістю сторін. Також зазначає, що інформація з податкової декларації відповідача та відомості про суми виплачених доходів та утриманих податків не враховують понесених ним витрат, не відображають реального доходу, а тому не мають правового значення для вирішення спору. Разом із тим, вказуючи на свій обов`язок як батька утримувати власних дітей, відповідач вважає можливим стягнення з нього аліментів на користь позивача на утримання двох дітей у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця. Щодо витрат на правничу допомогу позивач, то вважає такі неспівмірними складності справи та завищеними, до того ж, стягнення з нього як особи з інвалідністю на утриманні якого перебувають непрацездатний батько, троє дітей та дружина покладе надмірний фінансовий тягар.

10 липня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив позивача, у якому вважає безпідставними посилання відповідача на стан його здоров`я, наявність інвалідності та витрат на лікування через ненадання доказів, зокрема, лікарських призначень, рецептів, виписок з історії хвороби, розрахункових документів про придбання ліків, до того ж позивач переконана, що факт хвороби відповідача не відповідає дійсності. Також на спростування факту перебування на утриманні відповідача його батька вказує, що акт встановлення факту постійного догляду дійсний протягом одного року та його дія закінчилася 02 січня 2026 року, а батько відповідача офіційно працевлаштований водієм у КП «Вінницька транспортна компанія» та отримує заробітну плату. Також вважає таким, що не відповідає дійсності твердження відповідача про перебування на його утриманні дружини, оскільки остання є фізичною особою-підприємцем, власником закладу харчування та отримує самостійний дохід, а отже не потребує утримання відповідачем. В свою чергу дії відповідача з відчуження квартири під час судового процесу вважає штучним применшенням майнового стану. Позивач зазначає, що народження у відповідача третьої дитини за наявного майнового стану ОСОБА_2 дозволяє йому повністю забезпечувати усіх дітей без применшення прав старших дітей.

16 липня 2026 року ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь на відзив позивач, вказуючи на безпідставність, необґрунтованість тверджень позивача. Зазначає, що інвалідність 3 групи встановлена йому уповноваженими державними медичними органами та підтверджується належними доказами, наявність або відсутність захворювання, а також режим відновлення можуть підтверджуватися виключно медичними висновками, а не спостереженнями чи припущеннями особи. Наявність чи відсутність факту офіційного працевлаштування батька відповідача жодним чином не спростовує наявність у нього встановленої групи інвалідності за загальним захворюванням та його потреби у додаткових витратах на лікування; закінчення строку дії довідки про потребу у постійному догляді також не спростовує факту хронічної хвороби батька. Збереження дружиною відповідача статусу фізичної особи-підприємця та робочих місць її працівників не спростовує факту здійснення догляду за новонародженою дитиною та перебування на утриманні відповідача, а, крім того, статус ФОП у дружини не нівелює імперативну вимогу закону щодо обов`язку відповідача як чоловіка та батька надавати їй матеріальну підтримку до досягнення трирічного віку. Тлумачення позивачем факту внутрішнього сімейного переоформлення нерухомості як спроби ухилення від сплати аліментів є суто суб`єктивними необґрунтованими домислами, які суперечать дійсності. Щодо твердження позивача про високий рішень доходів, то ОСОБА_2 , повторюючи доводи відзиву на позовну заяву, вказує, що податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця відображають виключно валовий дохід, а не чистий прибуток, не враховують понесених витрат, а тому не мають значення для вирішення спору.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Борусевича С. Й. про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Борусевича С. Й. про витребування додаткових доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Судом установлено, що сторони у справі з 01 лютого 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2019 року.

Від шлюбу позивач та відповідач мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідно свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 29 листопада 2018 року, та серії НОМЕР_2 від 27 грудня 2013 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 22 лютого 2019 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області 10 липня 2019 року відкрито виконавче провадження №59495839 з примусового виконання виконавчого листа №127/5397/19, виданого 02 липня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 травня 2026 року у відповідача ОСОБА_2 заборгованість відсутня.

03 вересня 2019 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 03 вересня 2019 року. Прізвище позивача після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 ».

У новому шлюбі позивач ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим повторно 16 квітня 2024 року.

Відповідач ОСОБА_2 15 квітня 2026 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 (прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 »), про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 від 15 квітня 2026 року.

У новому шлюбі відповідача народилася дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 23 червня 2026 року.

За відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2024 року по квітень 2026 року ОСОБА_2 отримано дохід у вигляді неустойки, додаткового блага, соціальних виплат та здійснення підприємницької діяльності у загальному розмірі 6409878,03 грн.

Згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2024 рік обсяг доходу за звітний період становить 3155715,00 грн.

Згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2025 рік обсяг доходу за звітний період становить 3238823,00 грн.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29 квітня 2026 року №10473/26/4272/В ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності загальне захворювання строком до 01 травня 2029 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 травня 2026 року №477948750 ОСОБА_2 11 травня 2026 року набув у власність дві квартири у м. Вінниці на підставі договорів дарування від 11 травня 2026 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

Разом з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 липня 2026 року №484171074 квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_12 на підставі договору дарування від 23 червня 2026 року.

За відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також стверджується та не заперечується сторонами у справі, дружина відповідача ОСОБА_13 є фізичною особою-підприємцем.

За даними витягу з електронного реєстру листків непрацездатності від 13 липня 2026 року №9589565349572561 дружина відповідача ОСОБА_13 перебуває на лікарняному з 01 квітня 2026 року по 30 вересня 2026 року у зв`язку із вагітністю та пологами.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 24 квітня 1986 року батьком відповідача ОСОБА_2 є ОСОБА_12 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №358421 від 26 липня 2023 року батько відповідача ОСОБА_12 є особою з інвалідністю другої групи безтерміново.

Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_8 батько відповідача ОСОБА_12 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності другої групи загального захворювання.

Відповідно до висновку №1/1 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 02 січня 2025 року, який дійсний один рік, ОСОБА_12 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду не непрофесійній основі від фізичної особи та постійного стороннього догляду.

Згідно акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 06 січня 2025 року ОСОБА_2 здійснює постійний догляд за батьком.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, зокрема, в частині обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Згідно положень ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями ст. 182-184,192 СК України.

Так, відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

СК України передбачає зміну способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже зміна способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.181, 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс-13, відповідно якою вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.182-184 СК України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

Частиною 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Верховний Суд в постанові від 21 липня 2021 року в справі №691/926/20 зазначив, що враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: зміни і сімейного, і матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежної від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Вказана стаття не містить будь-яких умов за яких одержувачу аліментів може бути відмовлено судом у способі стягненні аліментів. Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 березня 2020 у справі №759/10277/18, згідно із яким спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 372/2393/17, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Тобто, діюче законодавство надає позивачу право обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, а при необхідності - змінювати його. Позивач скористалася своїм правом, визначивши способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька. Крім того, закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю.

Водночас, змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника, суд має визначити їх розмір за правилами, встановленими ст.182 СК України, тобто з урахуванням стану здоров`я та матеріальне становище дитини, платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, інші обставини, що мають істотне значення. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи вимоги про зміну розміру стягнення аліментів з твердої грошової суми, визначеної рішенням суду у розмірі 2000,00 грн на кожну дитину, на 1/3 частку, позивач зазначала, що визначений судом розмір аліментів не забезпечує нормального розвитку дітей та належного їх матеріального утримання, а також зміною власного сімейного стану народженням дитини у новому шлюбі, у той же час відповідач працює, займається підприємницькою діяльністю та має стабільний дохід, тому позивач вважає, що для забезпечення потреб дітей доцільним є змінити спосіб та розмір стягнутих з відповідача відповідно до рішення суду аліментів з 2000,00 гривень на кожну дитину на 1/3 частку від усіх його доходів.

Зважаючи на встановлені судом обставини, потребу дітей у належному утриманні та заяву позивача, суд вважає наявними підстави для зміни способу стягнення аліментів на їх утримання. В свою чергу і відповідач не заперечував щодо зміни способу стягнення аліментів та їх визначення у частці від заробітку, а не у твердій грошовій сумі.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум з 01 січня 2026 року для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512,00 грн.

Визначаючись щодо зміненого розміру аліментів, суд враховує обов`язок обох батьків утримувати дітей, рівність їхніх прав, а також згоду батька дітей відповідача на визначення аліментів у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу). З огляду на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дітей, встановлені обставини, що мають значення в їх сукупності та надані докази, врахувавши те, що як у позивача, так і відповідача народилися діти у новому шлюбі, а також те, що відповідач є працездатною особою, здійснює підприємницьку діяльність, його дохід, який щонайменше відповідає середній заробітній платі по регіону, стан здоров`я відповідача (наявність встановленої групи інвалідності) та вважає за необхідне змінити спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року, стягнувши з відповідача аліменти на утримання дітей в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про перебування на його утриманні батька, оскільки жодних доказів щодо цього відповідачем не надано. Надана ж відповідачем копія пенсійного посвідчення, акту огляду МСЕК та висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі не підтверджують вказаних обставин, а свідчить лише про те, що батько відповідача є пенсіонером, встановлену групу інвалідності, отримання відповідної пенсії та необхідності у догляді лише протягом одного року який уже сплив, тобто батько відповідача, маючи пенсійне забезпечення має можливість забезпечувати свої потреби. При цьому, виконання ж сином обов`язків по наданню допомоги своїм батькам не звільняє його від виконання обов`язку по утриманню дітей та не обмежує цих виплат.

Суд також критично оцінює твердження позивача стосовно того, що набуття у власність відповідача нерухомого майна свідчить про можливість сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі, оскільки таке відбулося за договором дарування, тобто безвідплатним договором, а отже відповідач не поніс жодних матеріальних витрат на його набуття. До того ж надалі одна із квартир була відчужена знову ж таки за договором дарування, тобто будь-якого доходу від відчуження майна відповідач не отримав.

Крім того, суд зважає, що згідно довідки про відсутність заборгованості сплати аліментів ОСОБА_2 не ухиляється від утримання дітей від першого шлюбу.

Суд також зауважує, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів (частина перша статті 192 СК України).

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). В разі невиконання цього обов`язку в добровільному порядку особа має на право звернення із позовом про стягнення додаткових витрат на дитину (дітей) у разі наявності обставин, передбачених ст.185 СК України.

Сплата аліментів при визначеному новому способі проводиться з дня набрання рішення законної сили (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а позов задоволений частково, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню 998,40 грн судового збору (пропорційно розміру задоволених вимог).

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

За положеннями п. 4. ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Визначаючись із розподілом витрат на правничу допомогу, суд враховує, що позивач скористалася правничою допомогою адвоката, про що свідчить договір про надання професійної правничої допомоги адвоката від 19 травня 2026 року №228/1, укладений із адвокатом Борусевичем С. Й., додаткова угода №1 від 10 червня 2026 року до нього, а також ордер на надання правничої допомоги від 11 червня 2026 року серії АВ №1309716.

Зі змісту п. 1 договору слідує, що його предметом є надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі, складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення, представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення, зокрема, цивільного судочинства.

За п.п. 4.2 договору розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору.

Згідно п. 1, 3 додаткової угоди №1 від 10 червня 2026 року до договору про надання професійної правничої допомоги адвоката від 19 травня 2026 року №228/1 гонорар за надання правової допомоги клієнту у даній справі в суді першої інстанції (в т.ч. правовий аналіз документів наданих клієнтом, складання та подання до суду позовної заяви про зміну способу стягнення та розміру аліментів, формування додатків до позовної заяви, представництво інтересів у суді (за необхідності)) становить 8000,00 грн та сплачується протягом 60 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням у справі.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, суд ураховує наступне.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Як вказувалося, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу та надаючи оцінку вищезазначеним доказам в їх сукупності, з огляду на ухвалене судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

Враховуючи складність справи та виконані роботи (надані послуги,), обсяг наданих адвокатом послуг, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також результат розгляду справи, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», ч.2 ст.51 Конституції України, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 180 - 183 СК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року у справі №127/5397/19.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням і до досягнення старшою дитиною повноліття.

У решті вимог - відмовити.

Стягнення за виконавчим листом про стягнення аліментів на утримання дітей, виданим на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року у справі №127/5397/19 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, припинити з дня набрання законної сили цим рішенням суду та повернути виконавчий лист до суду після завершення виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 998,40 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення/складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_10 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя: