Рішення № 139228846, 19.08.2026, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/535/26

Провадження № 2/938/372/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Бучинського А.Б.,

з участю: секретаря судового засідання Мартищук Х.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Грицая В.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до Верховинського районного суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його батьком ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у шлюбі з відповідачем у них народилося двоє дітей, одна з яких, а саме ОСОБА_4 на даний час є неповнолітньою. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Комунарського районного м.Запоріжжя від 18.05.2022. Неповнолітній син після розірвання шлюбу залишився проживати разом з ним в м.Запоріжжя, де вони й зареєстровані. Він забезпечує сину належні умови проживання, його виховання, догляд, повсякденне побутове забезпечення, участь у навчанні, позашкільному розвитку, медичний супровід та матеріальне утримання, тоді як відповідач спільно з дитиною не проживає та не бере рівноцінної щоденної участі у її житті. Незважаючи на те, що фактичне проживання дитини разом із батьком, а також її перебування на його вихованні та утриманні підтверджується сукупністю наданих документів, на даний час відсутнє окреме судове рішення, яким би було належним чином визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом із батьком. Відсутність такого юридичного оформлення створює правову невизначеність у питаннях реалізації батьківських прав і обов`язків, належного представництва інтересів дитини, підтвердження сталого місця її проживання та врегулювання інших пов`язаних правовідносин. Отже, дитина фактично проживає разом із ним, перебуває на його самостійному вихованні та утриманні, а визначення місця проживання дитини з батьком відповідає її найкращим інтересам, забезпечує стабільність середовища проживання, навчання, позашкільного розвитку, медичного супроводу та повсякденного догляду. Відповідно до статей 160 та 161 Сімейного кодексу України, спір про місце проживання дитини, коли батьки проживають окремо і не дійшли згоди, вирішується судом.

Враховуючи наведене вважає, що за наведених обставин, постійне місце проживання дитини, слід визначити з ним за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 . А тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 позов залишено без руху, надано позивачу семиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Представником позивача, адвокатом Грицай В.О. на виконання вимог ухвали судді від 21.04.2026, 23.04.2026 подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 07.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи зі стадії підготовчого засідання, надано відповідачу строк для подання відзиву.

Ухвалою суду від 10.06.2026, зобов`язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, у відповідності до вимог ст.19 СК України, надати суду письмовий висновок стосовно позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 16.07.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні 19.08.2026 позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач додатково зазначив, що після розірвання шлюбу в 2022 році, відповідач повністю самоусунулася від виховання дитини, усі чотири роки дитина проживає разом з ним, він займається вихованням сина, питаннями школи та його здоров`ям. Відповідач постійно змінює свою думку та інколи хоче щоб діти проживали з нею.

Відповідач не скористалася своїм процесуальним правом, відзиву на позов не подала. В судове засідання, 19.08.2026 не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Попередньо, 26.05.2026 поштовим зв`язком подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала повністю з підстав наведених в позові, не заперечила проти визначення місця проживання сина ОСОБА_4 з позивачем. Також, 08.07.2026 через канцелярію суд, поштовим зв`язком, подала заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі та зазначила про те, що на час подання заяви, вона заперечує проти задоволення позову, оскільки між нею та позивачем є спір щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 і в неї є бажання повернути сина до себе. При цьому зазначила про те, що окремі обставини справи наведені позивачем у позовній заяві, відповідають дійсності та дійсно на даний час син проживає разом з батьком, який займається утриманням та вихованням сина, оскільки вона не має можливості його матеріально забезпечувати.

А тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району явку представника в судове засідання не забезпечила, письмового висновку, у відповідності до вимог ст.19 СК України, щодо заявленої позовної вимоги суду не подала не зважаючи на неодноразову вимогу суду. Попередньо, 16.07.2026 на електронну адресу суду, заступник голови районної адміністрації О.Стешенко подав клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування. Зазначив про те, що з 23.10.2004 сторони перебували у шлюбі. Згідно рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2022 шлюб було розірвано, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився мешкати разом з батьком. Хлопець зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкає і зараз. В телефонній розмові з матір`ю дитини, ОСОБА_3 , з`ясовано, що син ОСОБА_6 після розлучення завжди мешкав з батьком і суперечок з цього питання в них не було. Визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком не вбачається можливим, у зв`язку із досягненням дитиною відповідного віку, коли вона самостійно може визначати своє місце проживання, відповідно чинного законодавства. А тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, заслухавши думку неповнолітньої дитини, суд ухвалює судове рішення про наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2004 по 20.06.2022, який розірвано рішенням Комунарського районного м.Запоріжжя від 18.05.2022 (а.с.26 зворот, 27 зворот-28).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.08.2021, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 27).

Рішенням Комунарського районного м.Запоріжжя від 06.02.2024 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.11.2023 року і до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.29-30).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_3 , станом на 06.04.2026 вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів складає 170235,10 гривень (а.с.33).

Витягами з реєстру територіальної громади Запорізької територіальної громади №2026/003961459 від 12.03.2026 та №2026/003961537 від 12.03.2026 підтверджується, що ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34, 34 зворот).

Як вбачається з довідок про участь батьків учня ОСОБА_8 , учня 6-В, 8-В класу, у шкільному житті дитини від 21.05.2024 р. №01-16/139, та від 13.03.2026 №01-16/235 дитина регулярно відвідує заняття у ліцеї (у дистанційному та змішаному режимах), завжди охайна, доглянута. Батько спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дитини. Мати дитини контакту із школою, де навчається дитина, на даний час, не підтримує, із вчителями, на даний час, не спілкується. Дитину до ліцею приводить і забирає батько (а.с.36).

З довідки Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Мотор-Січ» від 23.03.2026 №325/26 з плавання та стрибків у воду міста Запоріжжя вбачається, що ОСОБА_9 , 2012 року народження зарахований до відділення плавання СДЮШОР «Мотор Січ» з плавання стрибків у воду до групи початкової підготовки. Відвідує тренування регулярно. Зі слів тренера дитину приводить і забирає батько, всі документи для зарахування дитини подавав батько, контакт з тренером підтримує батько. Мати не підтримує контакт з тренером, тренування дитини не відвідувала жодного разу (а.с.37).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 13.03.2025 та 19.06.2026, складеного відділом районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органом опіки і піклування, проведено обстеження умов проживання за адресою позивача по справі - АДРЕСА_1 , встановлено, що за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_7 (донька); житло розміщено на 2 поверсі 5-поверхового будинку, складається з 3 кімнат, кухні, коридору, сумісних санвузлу та ванної кімнати, балкону. Наявні газ, вода, електропостачання, централізоване опалення, необхідні меблі та техніка для сну, відпочинку, навчання, приготування їжі, прання, зберігання речей. Дитина ОСОБА_6 , підтвердив, що в нього добрі відносини з матір`ю, вони спілкуються по телефону кожен день, бачаться на канікулах, так як він постійно проживає з батьком (а.с.37 зворот).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 6, 8, 9 статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина друга, третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Позивач звертаючись з позовом про визначення місця проживання дитини з ним посилається на те, що відповідач самоусунулася та не бере участі у вихованні та утриманні дитини, він самостійно матеріально забезпечує та виховує сина, а тому вважає, що слід визначити місце проживання дитини разом із ним, як батьком дитини.

Як вже встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2004, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_4 , який на час розгляду справи є неповнолітнім, а саме таким, що досягнув чотирнадцятирічного віку.

Відповідно до системного аналізу положень ст. 29.ЦК України та ст. 160 СК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, враховуючи, що дитині ОСОБА_4 на час розгляду справи в суді виповнилося чотирнадцять років, а тому згідно вимог закону, він вправі самостійно визначати з ким із батьків він бажає проживати.

Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 195/533/24, провадження № 61-2894св26, вказавши, що закон наділяє дитину, яка досягла 14 років, правом на самостійне визначення її місця проживання. Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Заслуханий в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 суду пояснив, що відколи себе пам`ятає, то він постійно проживав з батьком в м.Запоріжжя і хоче надалі там проживати, оскільки йому не подобається с.Білоберізка. Також зазначив, що мати ніколи не говорила йому про те, що хоче, щоб він з нею проживав.

Також з листа органу опіки та піклування вбачається, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився мешкати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкає і зараз. В телефонній розмові з матір`ю дитини, ОСОБА_3 , з`ясовано, що син ОСОБА_6 після розлучення завжди мешкав з батьком і суперечок з цього питання в них не було. Визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком не вбачається можливим, у зв`язку із досягненням дитиною відповідного віку, коли вона самостійно може визначати своє місце проживання, відповідно чинного законодавства.

При цьому, під час розгляду справи, судом також не встановлено наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували дійсну наявність спору між ним та відповідачкою, з приводу визначення місця проживання їх спільного сина ОСОБА_4 . Не здобуто таких доказів і в ході судового розгляду.

Згідно наданих позивачем документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 та син ОСОБА_9 зареєстровані та фактично проживають за однією і тією адресою: АДРЕСА_1 , де позивач і просить визначити місце проживання сина з ним. При цьому, сторони визнають, що після розірвання шлюбу в 2022 році син залишився проживати з позивачем.

З наведеного вбачається, що сторони дійшли певної згоди щодо місця та порядку свого роздільного проживання, а також щодо місця проживання дитини.

Відповідач подала до суду клопотання в якому позовні вимоги визнала повністю та не заперечила проти їх задоволення, а також інше протилежне клопотання, в якому заперечила щодо визначення місця проживання сина з позивачем, оскільки хоче щоб останній проживав з нею. Однак, відповідач, після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею, як матір`ю, суду не надала.

Таким чином, судом встановлено, що спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким, як вбачається із матеріалів справи та його пояснень, дитина і так фактично проживає, і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

З огляду на викладене, в суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, між батьками дитини існував спір саме щодо її місця проживання, а відтак суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем безпідставно.

В той же час, враховуючи, що ОСОБА_4 , на час розгляду справи досяг чотирнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29 ЦК України набув право самостійно визначати своє місце проживання, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи він висловив бажання щодо проживання разом із батьком, що не буде суперечити найкращим інтересам дитини, з огляду на положення ст.163 СК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення його місця проживання з батьком не залежно від наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини. А тому в задоволенні позову, слід відмовити.

При цьому, суд враховує, що попередньо позивач звертався до суду з позовом до відповідача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, в задоволенні якого рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28.05.2025, йому було відмовлено. Однак встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей є відмінним від предмета спору в даній справі.

Також, суд не вбачав підстав для залучення до участі в справі прокурора, оскільки участь прокурора при розгляді справ категорії справ про визначення місця проживання дитини, згідно вимог ст.45, 56 ЦК України, не є обов`язковою.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, а тому судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , який здійснює його самостійне виховання та утримання, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, юридична адреса: вул.Чумаченка, 32, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ: 37573541.

Повний текст рішення суду складено 24 серпня 2026 року.

Суддя Андрій БУЧИНСЬКИЙ