Рішення № 139223299, 20.08.2026, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/1155/26

пров. № 2/544/792/2026

Номер рядка звіту 38

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 серпня 2025 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області

у складі головуючої судді Сайко О.О.,

за участі секретаря Костенко Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні у залі суду на вул. Соборна, 41 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА » до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «ІННОВА-НОВА» звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 26 грудня 2024 року між ТОВ «ІННОВА- ФІНАНС» (08.09.2025 змінено найменування на ІННОВА-НОВА») та відповідачем був укладений договір про надання грошових коштів у позику №6478181224, який разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови.

Кредитний договір, у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор, для підписання Кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 18 000 грн., строк кредитування 360 днів; стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується в межах строку кредиту, процентна ставка 0,87% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи зі 181 календарного дня дати укладення цього договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, дата надання позики 28.12.2023, дата повернення позики 26.12.2024. Відповідач визнав борг, частково сплативши заборгованість за договором у сумі 18900 грн, в рахунок погашення суми процентів, нарахованих до 21.12.2025.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у розмірі 62388 гривень, яка складається з 18 000,00 гривень заборгованість за тілом кредиту та 44388,00 гривень заборгованість за процентами. Просить стягнути вказану суму заборгованості з відповідача, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн.

Представник відповідача 15.06.2026 через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позов до суду, який відповідає вимогам ст.178 ЦПК України, поданий у 15-денний строк з дня ознайомлення представника відповідача з ухвалою суду про відкриття провадження у справі та був надісланий позивачу, яка має особистий електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС. Зазначив, що позовні вимоги відповідач не визнає у заявленому розмірі. З огляду на надані позивачем матеріали, відповідач вважає можливим визнати позов лише частково - у межах тієї суми, яка буде доведена судом як фактично отримане і неповернуте тіло кредиту, але заперечує проти стягнення 44 388,00 грн процентів, проти покладення на відповідача витрат позивача в повному обсязі та проти визнання наданого позивачем одностороннього розрахунку належним і достатнім доказом розміру боргу.

Основна позиція відповідача полягає в тому, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами: належну ідентифікацію саме відповідача під час укладення електронного правочину; належне надання відповідачу до укладення договору всієї переддоговірної інформації у незмінній формі; належність платіжної картки, на яку здійснювалось перерахування, саме відповідачу; правомірність і пропорційність нарахування 60 588,00 грн процентів та подальшого заявлення до стягнення 44 388,00 грн процентів за споживчим кредитом на 18 000,00 грн; правильність застосованої черговості зарахування платежів; а також узгодженість позовних вимог із фактичними даними розрахунку.

У розрахунку позивача зазначено, що всього за договором нараховано 60 588,00 грн процентів і 2 700,00 грн комісії. Позивач також зазначив, що відповідач сплатив 18 900,00 грн, із яких 16 200,00 грн зараховано на проценти, а 2 700,00 грн - на комісію. Отже, відповідно до власного розрахунку позивача, жодна частина сплачених відповідачем 18 900,00 грн не була зарахована на погашення тіла кредиту. Така методика зарахування є вигідною виключно кредитодавцю, збільшує залишок боргу і потребує критичної оцінки судом з позиції добросовісності, справедливості та захисту прав споживача.

Окремо зазначає, що у наданому ZІР-архіві матеріалів справи відсутні договори факторингу або договори відступлення права вимоги. Натомість додані документи про перейменування юридичної особи з ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» на ТОВ «ІННОВА-НОВА». Тому будь-які доводи про перехід права вимоги за договором факторингу не можуть враховуватися, якщо вони не підтверджені письмовими доказами. У цій справі суд має оцінювати не факторинг, а тотожність кредитодавця та позивача, дійсність зміни найменування, а також те, чи підтверджує така зміна безперервність прав та обов' язків саме за спірним договором.

У цій справі позивач надав паперові копії електронних документів та протоколи, сформовані 13.04.2026, тобто майже через півтора року після дати договору 26.12.2024. Сам по собі протокол перевірки файлу, створений у 2026 році, не доводить, що 26.12.2024 саме відповідач отримав одноразовий ідентифікатор, саме відповідач ввів його в інформаційній системі, саме відповідачу були доступні всі істотні умови договору, паспорт кредиту та правила до моменту акцепту, а також що зміст договору і паспорта на момент підписання не відрізнявся від копій, поданих до суду.

Наданий «доказ підтвердження направлення одноразового ідентифікатора» має вигляд скріншоту/витягу з Metabase, сформованого 13.04.2026, із технічними полями. Такий документ не є первинним доказом доставки SМS/повідомлення на номер відповідача, не містить підтвердження оператора зв`язку, не містить належної інформації про ІР-адресу, пристрій, час входу, сесію користувача, спосіб ідентифікації, журнал подій інформаційної системи та неможливість зміни даних після укладення договору. Отже, він не може автоматично підтверджувати належне волевиявлення відповідача.

Позивач подав паспорт споживчого кредиту, однак не довів, що цей паспорт був наданий відповідачу саме до укладення договору, у незмінній формі, і що відповідач мав реальну можливість ознайомитися з ним до акцепту. Протокол підпису паспорта, сформований у 2026 році, підтверджує лише факт перевірки конкретного електронного файлу у момент формування протоколу, але не доводить належне виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця у грудні 2024 року

Щодо доказів надання коштів за договором позивач посилається на квитанцію/платіжну інструкцію щодо перерахування 18 000,00 грн через платіжну інфраструктуру/сервіс. Проте з наданих документів не вбачається повного номера картки, власника рахунку, банківської виписки з рахунку відповідача, підтвердження банку-емітента про зарахування саме на рахунок відповідача, а також підтвердження, що платіжний інструмент на момент операції належав відповідачу.

У позові позивач фактично просить стягнути проценти за споживчим кредитом у розмірі, який у 2,466 раза перевищує суму отриманого кредиту, а з урахуванням уже сплачених 16 200,00 грн процентів загальна сума процентів за кредитом становить 60 588,00 грн, тобто у 3,366 раза перевищує тіло кредиту. Разом із комісією 2 700,00 грн загальні витрати за кредитом становлять 63 288,00 грн при сумі кредиту 18 000,00 грн. Така сума потребує перевірки з погляду добросовісності, зрозумілості умов, реальності переддоговірного інформування і захисту слабшої сторони договору.

Позивач сам визнає отримання 18 900,00 грн від відповідача. У разі якщо суд дійде висновку про недоведеність правомірності нарахування процентів і комісії, зазначені платежі мають бути зараховані на погашення основного боргу. За такої методики фактично отримане тіло кредиту 18 000,00 грн було погашене повністю, а сума 900,00 грн є переплатою. Саме цей підхід відповідач вважає основним контррозрахунком у разі неприйняття судом умов щодо процентів/комісії як належно доведених і справедливих.

Навіть якщо суд визнає право позивача на стягнення певної частини процентів, суд не повинен автоматично приймати весь розрахунок, оскільки позивач не довів належне доведення відповідачу графіка платежів, не подав незалежного розрахунку, не пояснив, чому сплачені 18 900,00 грн не зменшили тіло кредиту, та не усунув розбіжність між сумою 65 050,40 грн у першому пункті прохальної частини і сумою 62 388,00 грн як основною вимогою.

Фактично отримана за договором сума, на яку посилається позивач, становить 18 000,00 грн. Водночас сам позивач визнає отримання від відповідача 18 900,00 грн. Якщо суд дійде висновку, що позивач не довів належним чином право на стягнення договірних процентів і комісії або що відповідні умови є несправедливими/ непрозорими для споживача, то сплачені 18 900,00 грн підлягають зарахуванню в рахунок фактично отриманого тіла кредиту 18 000,00 грн. За такого контррозрахунку заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, а переплата становить 900,00 грн. Альтернативний контррозрахунок на випадок, якщо суд дійде висновку про доведеність факту отримання відповідачем 18 000,00 грн, але не погодиться із повним погашенням тіла кредиту за рахунок сплачених 18 900,00 грн, полягає у визнанні до можливого стягнення лише неповернутого тіла кредиту у розмірі 18 000,00 грн без стягнення 44 388,00 грн процентів. У такому випадку позов може бути задоволений лише частково, а судові витрати мають розподілятися пропорційно фактично задоволеним вимогам.

Заявлені 44 388,00 грн процентів підлягають виключенню з розрахунку, оскільки: їх розмір є непропорційним сумі кредиту; позивач не довів належне переддоговірне інформування відповідача; позивач не довів належність електронного підпису одноразовим ідентифікатором саме відповідачу; позивач не довів належність картки відповідачу; позивач подав односторонній розрахунок без незалежного підтвердження; а також розрахунок ґрунтується на зарахуванні всіх платежів споживача на користь процентів і комісії, що призвело до штучного збереження тіла кредиту в повному розмірі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи без участі відповідача, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

26 грудня 2024 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (08.09.2025 змінено найменування на «ІННОВА-НОВА») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання грошових коштів у позику №6478181224 (матеріали справи в електронній формі).

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 18 000 грн, строк кредитування 360 днів; стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується в межах строку кредиту, процентна ставка 0,87% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи зі 181 календарного дня дати укладення цього договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, дата надання позики 26.12.2024.Договором визначена періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 дні (в). Комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 2.9.1. За стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 3195.29% річних. 2.10. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: 2.10.1. За стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 81288.00 грн.

Сторони домовились, що повернення кредиту, сплата комісії за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту) та процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 6.3. Договору.

Згідно п. 6.6 Договору позичальник здійснює платежі з погашення заборгованості за Договором у розмірі та у строки визначені Договором. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги Товариства у черговості визначеній в Законі України «Про споживче кредитування», зокрема: 6.6.1. У першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом. 6.6.2. У другу чергу сплачується сума кредиту та проценти за користування кредитом. 6.6.3. У третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до Договору.

Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - Веб-сайту ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (https://finsfera.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані відповідачу на його номер телефону. Таким чином, укладання кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

На підтвердження укладення спірного договору позивач надав Договір надання грошових коштів у позику № 6478181224 від 26.12.2024 року, Анкету клієнта, Паспорт споживчого кредиту, Протокол підпису Договору про надання грошових коштів у позику №2549271223 від 28.12.2023 р. від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», Протокол підпису паспорту споживчого кредиту та Роздруківку з бази даних, що підтверджує відправлення одноразового ідентифікатора Позичальнику (матеріали справи в електронній формі). При цьому, вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Аналогічний висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі 127/33824/19.

Доводи представника відповідача про недостовірність поданих позивачем електронних документів з огляду на дату створення протоколу перевірки електронного підпису (через півтора року після підписання) є неспроможними та не впливають на справжність електронного підпису, який був перевірений за допомогою відповідного сервісу не в день його накладання.

Згідно ст. ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг»), електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронний доказ вважається достовірним, поки інша сторона не спростує це. Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Відповідач не навів обґрунтованих сумнівів у невідповідності наданого позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» електронного договору та додатків до нього, тому суд приймає вказані докази як належні і допустимі.

Відповідачем та його представником не надано жодного належного і допустимого доказу для спростування фактів укладення відповідачем договору позики в електронному вигляді та накладення на нього будь якого іншого підпису, ніж зазначеного у такому договорі.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем електронні документи є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно поданих доказів, відповідач перед підписанням договору ( о 17:24 год) в повній мірі ознайомився з істотними умовами договору, підписавши попередньо (о 17:23 год) паспорт споживчого кредиту.

Щодо твердження відповідача про відсутність у позивача прав та обов`язків за спірним договором, укладеним з ТОВ «ІННОВА ФІНАНС». Зміна назви юридичної особи сама по собі не створює нову юридичну особу. Якщо не змінюється організаційно-правова форма і не відбувається реорганізація, то компанія залишається тим самим суб`єктом права.Зміна найменування без зміни організаційно-правової форми не є реорганізацією і не створює нового учасника цивільних відносин. Такий підхід, зокрема, відображений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, а також у постанові від 16.10.2024 у справі № 913/266/20.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність доказів, що підтверджували б надання відповідачу кредитних коштів у відповідності з укладеним договором, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Суд звертає увагу на те, що саме такою випискою, наданою на запит суду АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 29.05.2026, за 26.12.2024 (а.с.116-118) по особовому рахунку ОСОБА_1 , підтверджено зарахування на його особовий рахунок коштів в розмірі 18000 грн, тобто реальне виконання вищевказаного договору. Тому, доводи представника відповідача про відсутність доказів на підтвердження надання кредитних коштів позивачем є необґрунтованими.

Також суд звертає увагу на неоднозначну позицію відповідача у справі щодо спірних правовідносин. Відповідач заперечує факт укладення договору, факт отримання кредитних коштів. Водночас у наведеному контррозрахунку заборгованості просить суд врахувати погашені в рахунок боргу відповідачем кошти в сумі 18900 грн.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позивач зазначає, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за вищевказаним договором виникла заборгованість у розмірі 62388 гривень, яка складається з 18 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту та 44388,00 гривень - заборгованість за процентами (нараховані з 26.12.2024 по 21.12.2025) (матеріали справи в електронній формі).

Доводи відповідача про неправомірність нарахування відсотків за договором є безпідставними, оскільки за матеріалами справи відповідачу у зрозумілій формі було доведено розмір процентної ставки, порядок сплати процентів та орієнтовану загальну вартість кредиту. Відповідач погодився та прийняв зазначені умови договору, підписавши його у визначеному договором порядку. Підстав для зменшення розміру несплачених відсотків з огляду на їх несправедливість та непропорційність суд не знаходить.

Також суд не бере до уваги заперечення відповідачу щодо неправильного розрахунку заборгованості позивача, який зарахував в рахунок відсотків сплачені відповідачем кошти в сумі 18900 грн, що на думку відповідача, призвело до штучного збереження тіла кредиту в повному розмірі. Суд зауважує, що саме така періодичність щодо сплати процентів та порядок зарахування сплачених позичальником коштів визначений як умовами укладеного договору(Розділ 6) так і Графіком платежів, що є невід`ємною частиною договору.

Щодо правомірності нарахування позивачем комісії в розмірі 2700 грн за надання кредиту згідно п.2.7 договору, що становить 15% від суми наданого Кредиту, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за витрати, пов`язані з наданням кредиту, обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Враховуючи викладене, а також положення вищевказаного договору, за змістом якого фінансовою установою не визначено обґрунтування періодичності та оплатності надання послуг з надання кредиту, що виходять за межі безоплатних послуг відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», тому суд вважає, що відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією відповідно до укладеного договору. Оскільки сума комісії була зарахована за рахунок сплачених відповідачем коштів в рахунок боргу, то сума до стягнення заборгованості за відсотками підлягає зменшенню та становить 41688 грн.

Таким чином на умовах укладеної угоди відповідач повинен сплатити 18 000 грн заборгованості по тілу кредиту та 41688 грн заборгованості по процентам, а всього сума до стягнення становить 59688 грн.

За таких підстав позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат на оплату судового збору, суд зазначає, що позивач надав суду докази сплати ним судового збору в сумі 2662,40 грн. Оскільки позов задоволено частково, зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме в сумі 2547,18 грн з розрахунку: 59688 грн х 2662,40 грн / 62388 грн = 2547,18 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 142, 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 526, 1049, 1054 ЦК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ««ІННОВА- НОВА» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» (код ЄДРПОУ 44127243, адреса 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал,10, поверх 2, офіс 5) заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику №6478181224 від 26.12.2024 в сумі 59 688 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн.

Стягнути із ОСОБА_1 (народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» (код ЄДРПОУ 44127243, адреса 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал,10, поверх 2, офіс 5) витрати на сплату судового збору у сумі 2547 ( дві тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 18 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24.08.2026.

Суддя О.О.Сайко