Рішення № 139221623, 24.08.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/6480/25

Провадження № 2/496/3816/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Шаньшиної М.В.

при секретарі Ткаченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість у розмірі 55 280 гривень та судові витрати.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 29 січня 2026 року позов було задоволено. Було стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Алекскредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 280 грн., з яких 8 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 47280 грн. сума заборгованості за процентами, а також судові витрати по сплаті судового збору 2422,40 грн.

06 квітня 2026 року представник відповідача надав заяву про перегляд заочного рішення, оскільки відповідачка не згодна із винесеним рішенням.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03 червня 2026 року було задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Єлісєєва Д.О. про перегляд заочного рішення, скасовано рішення Біляївського районного суду від 29 січня 2026 року у цивільній справі №496/6480/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце засідання, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідач в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву у якій просила розгляд справи проводити без її участі. У заяві про перегляд заочного рішення вказала, що ОСОБА_2 не отримувала судові повістки надіслані за адресою реєстрації. Про наявність рішення дізналася лише 25.03.2026 після того, як зазначене рішення з`явилося в електронному ресурсі «ДІЯ».

Вирішуючи справу на підставі наявних у ній письмових доказів, суд приходить до наступного висновку.

Судом установлено, що 07.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» та ОСОБА_1 за допомогою веб сайту https://alexcredit.ua який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит», було укладено Договір про надання кредиту 4265531, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Відповідача №PS4265531.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за Договором № 4265531 від 07.12.2020, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Згідно із розрахунком заборгованості за договором про надання кредиту №4265531 від 07.12.2020 року станом на 30.07.2025 у загальному розмірі становить 55 280 грн., з яких: 8000 грн. сума кредиту; 47 280 грн. нараховані проценти за користування кредитом.

Однак суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, у сумі 47280 грн, що перевищує тіло кредиту майже у 6 разів, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру наданого кредиту та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 8000 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Таким чином, відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов`язання за договором не виконав у повному обсязі. Тому, виходячи із наведеного, суд вважає, позов слід задовольнити частково.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції № 8359 від 19.09.2025 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 701,13 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 16000 грн. ? 2662,40 грн. ? 55280 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі викладеного і керуючись ст.12,81,141,247,263-265,280-283,354 ЦПК України, ст.3,526-527,530,1048,1050,1054,1077 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» - задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (код ЄДРПОУ: 41346335, адреса місцезнаходження: вул. Якова Самарського, буд. 12А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, поштовий індекс 49044) заборгованість за кредитним договором №4265531 від 07.12.2020 в сумі 16000 гривень та понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 701,13 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Шаньшина