Рішення № 139218784, 19.08.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/467/26

Провадження № 2/156/414/26

Рядок статзвіту № 71

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Малюшевської І. Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/467/26

за позовом Органу опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про позбавлення батьківських прав

учасники справи:

прокурор - Веремчук Л. М.,

представник позивача - Дудечко В. Ф. ,

відповідачі - не з`явилися,

в с т а н о в и в :

І. Фактичні обставини справи

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відносно їхніх малолітніх дітей: сина ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_2 , а також про стягнення з батьків аліментів на утримання дітей у зв`язку із неналежним виконанням відповідачами їхніх батьківських обов`язків: батько ОСОБА_3 на даний час не працює, не приймає достатньої участі у вихованні та утриманні дітей, не забезпечує дітям належного догляду, не створює комфортних та безпечних умов для проживання дітей, не дбає про здоров`я фізичний розвиток; мати ОСОБА_4 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та також, не забезпечує належного харчування, гігієни, безпечного середовища, належного санітарного стану помешкання, фізичного та морального розвитку малолітніх дітей, не виконує зобов`язань щодо піклування про здоров`я та безпеки умов проживання власних дітей.

У зв`язку з такими обставинами представник позивача просить постановити рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносно їхніх малолітніх дітей: сина ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_2 .

ІІ. Позиції учасників справи

Представник позивача Дудечко В. Ф. в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві.

03.06.2026 від ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без її участі, визнання позовних вимог у повному обсязі та відсутність заперечень щодо їх задоволення. Проти заочного рішення не заперечує.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 11.08.2026 судової повістки про виклик особисто ОСОБА_3 (а.с.95) Будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 04.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи проводиться за правилами загального позовного провадження.

01.07.2026 відкладено підготовче засідання та продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі до 04.08.2026.

04.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.08.2026. Цією ж увалою заяву представника позивача Дудечка В. І. про повернення заяви про зміну (збільшення) позовних вимог задоволено та повернуто позивачу як відкликану заяву про зміну (збільшення) позовних вимог від 19.05.2026 у цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Також задоволено заяву представника позивача Дудечка В. І. про зменшення позовних вимог в частині відмови від позовної вимоги про стягнення аліментів з відповідачів та прийнято заяву представника позивача Органу опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області про зменшення розміру позовних вимог та продовжити розгляд справи з урахуванням зменшення розміру позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 19.08.2026 року належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідачі не з`явилися.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідачка ОСОБА_4 скористалася наданим їй правом та, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, заявила клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, однак в судове засідання не з`явився. Відтак, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 11.03.2020 перебувають у зареєстрованому шлюбі (Свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 , а.с 9).

ОСОБА_3 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 на даний час проживає за тією ж адресою, проте зареєстрована по АДРЕСА_2 .

Від подружнього життя у батьків народилося п`ятеро дітей: син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 20-24).

За неналежне виконання батьківських обов`язків, на підставі рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 серпня 2024 року у справі № 454/1402/24, суд позбавив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав відносно трьох старших дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після цього подружжя певний час проживало у м. Нововолинську, де винаймали житло, а у листопаді 2025 року переїхали у с. Бужанку, де у них народився наймолодший син ОСОБА_11 .

Батько ОСОБА_3 на даний час не працює, не приймає достатньої участі у вихованні та утриманні дітей, не забезпечує дітям належного догляду, не створює комфортних та безпечних умов для проживання дітей, не дбає про здоров`я фізичний розвиток.

Мати ОСОБА_4 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, проте, вона також, не забезпечує належного харчування, гігієни, безпечного середовища, належного санітарного стану помешкання, фізичного та морального розвитку малолітніх дітей, не виконує зобов`язань щодо піклування про здоров`я та безпеки умов проживання власних дітей.

Так, сім`ю ОСОБА_12 поставлено на облік сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах до Служби у справах дітей Поромівської сільської ради і з метою проведення роз`яснювальної, профілактичної, інформаційних робіт працівники ССД та ЦНСП Поромівської сільської ради здійснювали неодноразові виїзди до сім`ї ОСОБА_12 , проте щоразу працівникам батьки обмежували доступ до житлового приміщення, що підтверджують акти обстеження умов проживання від 29.01.2025, 18.03.2026 р., 22.04.2026 р. (а. с.14-16).

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним Службою у справах дітей Поромівської сільської ради від 22.04.2026 р. умови проживання малолітніх дітей - незадовільні, та є непридатними для проживання.

22.04.2026 року представниками Служби у справах дітей Поромівської сільської ради, Сектору ювенальної превенції відділу превенції Володимирського РВП ГУНП Волинській області та Центру надання соціальних послуг Поромівської сільської ради вилучено малолітніх ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 від батьків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв`язку з безпосередньою загрозою життю та здоров`ю дітей та потребою у вжитті невідкладних заходів для забезпечення безпеки дітей.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштовано у реанімаційне відділення Комунального закладу «Іваничівська багатопрофільна лікарня». ОСОБА_1 , 27.02.2026 встановлено діагноз: затримка розвитку внаслідок білково-енергетичної харчової недостатності І ст. (ДМТ 10,7%). ЗДА легкої степені. Пелюшковий дерматит. Синдром рухових порушень. ОСОБА_2 встановлено діагноз: харчова алергія.

Мати ОСОБА_4 притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання нею обов`язків щодо виховання дітей.

ОСОБА_3 , також притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та невиконання ним обов`язків щодо виховання дітей.

З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав слідує, що враховуючи те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 свідомо ухиляються від виконання батьківських обов`язків, не забезпечують належного догляду за дітьми, а відтак порушують вимоги статей 150 та 155 Сімейного кодексу України, статей 11,12 Закону України «Про охорону дитинства», на підставі статті 170 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування Поромівської сільської ради вважає доцільним позбавити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом та не подав до суду відзиву на позовну заяву.

Від відповідачки ОСОБА_4 до суду надійшла заява про проведення судового засідання без її участі та визнання позовних вимог.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

VІ. Висновки Суду

Заслухавши думку учасників справи та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В даних правовідносинах, для суду є безспірним, що при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідачів відбувається втручання в їх право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України. Однак, з іншої сторони обов`язковому дослідженню судом підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1, 9 Конвенції про права дитини (далі Конвенція)).

Встановлюючи правомірність втручання в право відповідачів на сімейне життя, суд, розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в ст. 29 Декларації, згідно із якими: кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи; при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. В даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейним кодексом України (статті 164-167).

Під час розгляду справи судом встановлено та не спростовано відповідачами, що вони ухиляються від участі у вихованні дочки і сина, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, не забезпечують мінімально необхідних умов проживання та харчування для гармонійного фізичного та психологічного розвитку дітей, що свідчить про ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків. Таке, виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення відповідачів батьківських прав.

У даному випадку, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідачів має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається. Суд знаходить підставним, що втручання у право відповідачів спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітньої дитини. У даному випадку при втручанні у право відповідачів вимоги статті 29 Декларації щодо законності та мети втручання дотримані.

В цій ситуації суд зобов`язаний дослідити найважливіше і найскладніше питання: наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам дітей і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідачів щодо зміни свого відношення до виховання дитини, без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Суд виходить з того, що на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав одного з батьків щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України»). Оцінюючи можливість забезпечення якнайкращих інтересів дітей, в даній справі суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.

Зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, пасивну поведінку відповідачів, суд розцінює як ухилення від виховання ними дітей, свідоме нехтування ними своїми обов`язками і небажанням виконувати їх, що є правовою підставою можливості позбавлення батьківських прав.

В ситуації, що розглядається, судом береться до уваги те, що малолітніх дітей за рішенням органу опіки і піклування вилучено у батьків без позбавлення їх батьківських прав, а за період проживання дітей у патронатній сім`ї батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не телефонують до патронатних батьків та не цікавиться станом здоров`я дітей; дохід та умови проживання не дозволяють повернути малолітніх дітей до батьків. Станом на час розгляду цієї справи в суді батьками так і не забезпечено рівня життя, необхідного для належного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей.

Батькам не вдалося покращити умови проживання для забезпечення піклування про дітей; будинок та прибудинкова територія у занедбаному стані, у будинку брудно, холодно, брудний посуд. Сім`я ОСОБА_12 перебуває в скрутному становищі.

Відповідачі під час розгляду справи жодним чином не продемонстрували суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дітьми, і в такій ситуації, на думку суду, без бажання відповідачів держава позбавлена можливості посприяти їм у виконанні своїх батьківських обов`язків, у їх відновленні та зміцненні сім`ї.

Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідачів, відносини, які склались між батьками та малолітніми дітьми не зміняться в бік розлучення їх з дітьми, які разом з ними не проживають. Важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у батьків, оскільки батьки з дітьми не проживають, так само даний захід не виключає можливості побачення батьків з дітьми. Позбавлення батьківських прав відповідачів фактично і суттєво не змінить ситуацію між батьками та дітьми, яка склалася та існуює протягом тривалого часу. Як підсумок аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дітей і надалі зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію їхніх прав. Суд наголошує, що захід, який застосовується, не є безстроковим і відповідачі мають право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому ст. 169 СК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову Органу опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області з наведених вище мотивів та підстав, що у даному випадку відповідатиме найкращим інтересам дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відтак, позов підлягає до повного задоволення.

VIІ. Розподіл судових витрат

За правилами ч.1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням заявлення позивачем чотирьох позовних вимог немайнового характеру.

Разом з тим, Орган опіки та піклування Поромівської сільської ради, на підставі п. 12 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову про захист прав неповнолітньої особи та звільнений від сплати судового збору при подачі позову про стягнення аліментів. Про наявність інших понесених судових витрат сторона позивача не повідомляла.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Загальні правила розподілу судових витрат між сторонами визначені положеннями ст. 141 ЦПК України. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачем (юридичною особою) було заявлено чотири позовні вимоги немайнового характеру (про позбавлення батьківських прав двох батьків відносно кожного з двох дітей), за які справляється судовий збір у сумі 13 312,00 грн (3328 х 4 = 13312,00 грн). У зв`язку із повним задоволенням позову з кожного з відповідачів на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі по 6 656,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 265, 273, 280-282 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Позов Органу опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьківських прав щодо малолітніх дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Позбавити громадянку України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , батьківських прав щодо малолітніх дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 00 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 00 коп. судового збору.

Додатково роз`яснити учасникам справи, що відповідно до ст. 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація щодо сторін та інших учасників справи:

Позивач: Орган опіки та піклування Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області (юридична адреса: вул. Центральна, буд. 1-Б, с. Поромів, Володимирський район, Волинська область, Україна, поштовий індекс 45311; ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04333359);

Відповідач 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено та оголошено 25 серпня 2026 року.

Суддя І. Є. Малюшевська