Рішення № 139218180, 25.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.08.2026 р. справа №520/19062/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 204750003991 від 05.03.2026 року про відмову у перерахунку пенсії з додаванням стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , період роботи в шахті «Комсомольська» виробничого об`єднання «Антрацит» з 29.07.1986 по 17.05.1993 роки, зазначений у трудовій книжці № б/н від 08.06.1978, здійснивши перерахунок пенсії з 25.02.2026, з урахуванням раніше виплачених сум/

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в перерахунку пенсії у спосіб відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в шахті «Комсомольська» виробничого об`єднання «Антрацит» з 29.07.1986 по 17.05.1993.

Відповідач №1 - ГУ ПФУ в Харківській області з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області жодних дій не вчинялося, рішення не виносилося, документи не розглядалося при цьому жодні права позивача цими діями не порушені, протиправного впливу не завдано.

Відповідач №2 - ГУ ПФУ в Полтавській області з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що спірні пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком №637, відповідно до яких страховий стаж за періоди до запровадження персоніфікованого обліку підтверджується належними документами, виданими у встановленому законодавством порядку. Позивач звернулася із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993, подавши довідку, видану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки, тобто невизнаним державним формуванням, у зв`язку з чим Управління правомірно відмовило у перерахунку пенсії через відсутність належних документів, що підтверджують спірний період роботи.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із врахуванням страхового стажу - 23р. 07м. 22дн.; 25.02.2026р. заявник звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993, до якої додано довідку № 557 від 16.03.2020 року, видану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки «Антрацит» про період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993.

За правилом екстериторіальності дана заява була розглянута ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням від 05.03.2026р. №204750003991 заявнику було відмовлено у перерахунку пенсії.

Зазначено, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителька м.Харків, РНОКПП НОМЕР_1 , 25.02.2026 р. звернулася із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993. До заяви додано довідку № 557 від 16.03.2020 року, видану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки «Антрацит» про період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993. Документ видано невизнаним державним формуванням. Управлінням прийнято рішення, відмовити гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у перерахунку пенсії з добавленням стажу у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, виданих у встановленому законодавством порядку.

Згідно з копією трудової книжки заявник з 29.07.1986 по 17.05.1993 працював вихователем на шахті Комсомольська.

Згідно з довідкою № 557 від 16.03.2020 року, видану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки «Антрацит» філіал "Шахта "Комсомольська" заявник, ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно працювала на ш. Комсомольська з 29.07.1986р. по 17.05.1993р. - вихователь дитячий комплекс №12 таб №4290. Підстава: особиста картка, особові рахунки по заробітній платі за 1986-1993рр., наказ про прийняття №208-ок від 30.07.1986р., наказ про звільнення №211-ок від 19.05.1993р.

На звернення заявника від 08.05.2026р. Відповідач №1 листом від 01.06.2026р. №36802-33809/С-03/8-2000/26 повідомив, що заявник перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із врахуванням страхового стажу - 23р. 07м. 22дн. До страхового стажу заявника не зараховано період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993, оскільки згідно записів в трудовій книжці б/н від 08.06.1978 відсутня дата наказу про зарахування. 25.02.2026 ОСОБА_1 звернулася з заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993. До заяви додано довідку № 557 від 16.03.2020, надану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки «Антрацит», за період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993. За результатами розгляду заяви та наданих документів за принципом єдиної електронної черги звернень, рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 05.03.2026 №204750003991 відмовлено у перерахунку пенсії з додаванням стажу у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, виданих у встановленому законодавством порядку.

Суд відмічає, що подана заявником до матеріалів справи копія трудової книжки заявника містить відбиток штампу - "Управление Пенсионного Фонда Луганской Народной Республики в г. Алчевске Пенсия назначена с 19.05.2016г.".

Усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України заявником до суду не було подано жодних об"єктивних даних з приводу правової природи, суті та наслідків цього реквізиту на власному паперовому документі заявника.

Доказів надання будь-якої юридичної оцінки цій обставині Відповідачем №2 матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у перерахунку пенсії, заявник ініціювала даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а позбавлення громадянина соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням страхувальником обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, бо наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання найманим працівником трудових обов`язків.

Тож, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд вважає за необхідне поширити дію правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а на спірні правовідносини, унаслідок чого обставини сплати чи не сплати страхових внесків роботодавцем за період виконання заявником функцій найманого працівника не мають юридичного значення для включення відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умовами підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з вимогами п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 у редакції постанови правління від 07.07.2014 року №13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із пунктом 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення (перерахунок) пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж та довідка про заробітну плату особи за період страхового стажу до 1 липня 2000 року, а, починаючи з 1 липня 2000 року, індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку.

Відповідно до п.2.10 Порядку №22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем №2, що разом із зверненням про перерахунок пенсії від 25.02.2026р. позивач надавав довідку № 557 від 16.03.2020 року, видану державним унітарним підприємством Луганської Народної Республіки «Антрацит» про період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993.

При цьому, пенсійним органом не враховано вищевказаної довідки. У наданому відзиві на позов пенсійним органом зазначено, що довідка № 557 від 16.03.2020 року про період роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993 не підлягає врахуванню, оскільки видана невизнаним державним формуванням.

Стосовно використання на території України документів з реквізитами «Донецька Народна Республіка» чи «Луганська Народна Республіка» суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 15.04.2014р. №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України від 15.04.2014р. №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Разом із тим, з огляду на сформовані міжнародні стандарти захисту прав та інтересів громадян (так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН) суд доходить до переконання про те, що видані окупаційною владою документи повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Окрім того, подібне за змістом правило було сформульовано і Європейським судом з прав людини у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), де указано, що "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного; Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим; Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать"; у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Схожі за змістом правові позиції викладені і у постановах Верховного Суду від 24.07.2019р. по справі №423/1324/17, від 28.08.2018р. по справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018р. по справі №242/65/17.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєктом владних повноважень - Відповідачем №2 було вчинено управлінську функцію у формі відмови у перерахунку пенсії заявника, але у ході розгляду справи цим владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу відмови у зарахуванні до страхового стажу заявника періоду роботи з 29.07.1986 по 17.05.1993 вихователем на шахті Комсомольська.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України суд констатує, що у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Полтавській області не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з`ясовані неповно, належна норма закону була витлумачена невірно, оцінки усім юридично значимим факторам суб"єкт владних повноважень не надав, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із дійсними обставинами спірних правовідносин та змістом нормативного регламентування.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин в частині обґрунтованості оскарженого рішення субєкта владних повноважень.

З наведених вище міркувань реально вчинене відповідачем №2 управлінське волевиявлення належить визнати протиправним та скасувати та у даному конкретному випадку ГУ ПФУ в Полтавській області слід обтяжити обов`язком повторно розглянути матеріали звернення заявника від 25.02.2026р. за правилами так званих «Намібійських винятків».

При цьому, суд повторно наголошує, що подана заявником до матеріалів справи копія трудової книжки заявника містить відбиток штампу - "Управление Пенсионного Фонда Луганской Народной Республики в г. Алчевске Пенсия назначена с 19.05.2016г.".

Усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України заявником до суду не було подано жодних об"єктивних даних з приводу правової природи, суті та наслідків цього реквізиту на власному паперовому документі заявника.

Доказів надання будь-якої юридичної оцінки цій обставині Відповідачем №2 матеріали справи не містять.

Стосовно вимог до Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області про зарахування стажу та перерахунку пенсії суд зазначає, що під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV"Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).

Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об`єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб`єктом рішення про призначення пенсії (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).

Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.

За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Зміст правової категорії "перерахунок пенсії" охоплює випадок реалізації суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії або у зв"язку із потребою виправлення суб"єктом владних повноважень власних недоліків (вад, дефектів) у реалізації в минулому аналогічного повноваження, або у зв"язку із поданням пенсіонером (органом фінансового забезпечення) нових документів (про заробіток, стаж, чи оплату праці поточного діючого на тій же самій/аналогічній/прирівняній посаді публічного службовця).

Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу зарахування стажу та перерахунку пенсії (обчислення грошової суми пенсії) за зверненням заявника від 25.02.2026р. віднесене до обсягу компетенції саме Відповідача №2 - ГУ ПФУ в Полтавській області як тероргану системи ПФУ, визначеному за правилом "екстериторіальності", а майбутнє виконання рішення про виплату пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.

Разом із тим, вирішуючи спір за епізодом обтяження суб`єкта владних повноважень - Відповідача №1 обов`язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення - перерахувати пенсію, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Звідси слідує, що виконання суб`єктом владних повноважень при вчиненні управлінського волевиявлення всіх визначених законом умов (тобто надання власної юридичної оцінки усім юридично значимим факторам або визнання юридично значимих обставин) та відсутність підстав для застосування свободи адміністративного розсуду (дискреції) призводять до правомірності обтяження органу публічної адміністрації вдатись до прийняття конкретного рішення за матеріалами звернення зацікавленої приватної особи.

З огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та зміст абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, а також обсяг фактично досліджених та оцінених у межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень об`єктивних даних та наявність на першому аркуші трудової книжки штампу УПФ ЛНР в м. Алчевськ про призначення заявнику пенсії з 19.05.2016р. суб`єкта владних повноважень - відповідача №2 належить обтяжити обов`язком повторно розглянути по суті звернення зацікавленої особи з урахуванням висновків суду у даній справі.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 висновки постанов Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Тому суд не знаходить підстав для поширення висновків наведених у тексті позову постанов Верховного Суду на спірні правовідносини у порядку ч.5 ст.242 КАС України.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 05.03.2026р. №204750003991 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2026р. про перерахунок пенсії за віком з урахуванням наявності на першому аркуші трудової книжки штампу - "Управление Пенсионного Фонда Луганской Народной Республики в г.Алчевск Пенсия назнаена с 19.05.2016г." та висновків суду у справі №520/19062/26.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код - 13967927; місцезнаходження - вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, 36000) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко