Рішення № 139217237, 25.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/38620/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.03.2022 року по 20.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2022 року по 20.05.2023 року посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2022 року по 20.05.2023 року грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премію, в яких посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 01.03.2022 до 08.06.2025 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , а у період з 01.03.2022 до 20.05.2023 відповідач обчислював йому посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, тобто з 1762,00 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Позивач вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а тому з 29.01.2020 відновилась дія первісної редакції цього пункту з прив`язкою розрахункової величини до 1 січня календарного року.

Позивач наголошує, що положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у частині обчислення окладів із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають з огляду на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII.

Позивач зазначає, що заниження розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням спричинило заниження і тих виплат, розмір яких є похідним від цих окладів, - щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії.

Позивач вказує, що 02.09.2025 звертався до відповідача із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення за спірний період, проте відповіді не отримав, а поштові відправлення повернулись невручені.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що 08.11.2024 отримав бойове травмування, у періодах з 15.11.2024 до 13.12.2024, з 16.01.2025 до 05.02.2025, з 25.02.2025 до 12.03.2025 та з 12.03.2025 до 23.05.2025 перебував на стаціонарному лікуванні, за результатами медичного огляду визнаний непридатним до військової служби, а після звільнення продовжує лікування за місцем проживання.

Стислий виклад заперечень Військової частини НОМЕР_1

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив, в якому проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-321/65/дск і директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-22/ДСК з 01.08.2025 введено в дію новий штат, а згідно з пунктом 13 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №212 військову частину НОМЕР_1 наказано вважати розформованою, унаслідок чого вона втратила статус органу військового управління та суб`єкта владних повноважень та не може бути учасником адміністративного процесу.

Військова частина НОМЕР_1 вказує, що питання правонаступництва її прав та обов`язків вищим командуванням не вирішено, а тому наявні підстави для зупинення провадження у справі до встановлення правонаступника.

По суті спору Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, а розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, оскільки саме в такій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 було офіційно опубліковано і фактично застосовано.

Стислий виклад заперечень Військової частини НОМЕР_2

Військова частина НОМЕР_2 подала відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що вона не є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 , оскільки за пунктом 8.2.1 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, правонаступник визначається директивою (наказом) відповідного командування, тоді як у наявному витягу з директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-22/ДСК положень про правонаступництво прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_1 немає, а відомостей про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення Військової частини НОМЕР_1 немає.

Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що вона не є належним відповідачем і по суті вимог, оскільки позивач у ній служби не проходив, нарахування грошового забезпечення здійснювала фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказів її командира, що відповідає пунктам 16 і 21 Положення про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_2 , затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 09.09.2022 №349, абзацам першому і п`ятому пункту 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, а також пунктам 1.8 і 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280. Крім того, у період з 01.03.2022 до 30.06.2022 включно Військова частина НОМЕР_2 не була органом фінансового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_2 наполягає на пропуску позивачем строку звернення до суду, зазначаючи, що карантин, установлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), скасовано з 30.06.2023, а позивач був обізнаний про розмір нарахованих і виплачених сум щонайменше з 08.06.2025, коли йому видано витяг з наказу про виключення зі списків особового складу, грошовий атестат (вих. №14/2125 від 08.06.2025) і довідку про нараховане і виплачене грошове забезпечення (вих. №14/2126 від 08.06.2025); документально підтверджені періоди лікування позивача передують даті звільнення. З цих підстав відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду.

Військова частина НОМЕР_2 також зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 не може бути застосоване до правовідносин, які виникли до його ухвалення, а частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України неконституційною не визнавалась.

По суті спору Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 досліджувались лише пункти 1 і 2 Змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, тоді як пункт 3 Змін, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, оцінки не отримав; що відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, і пункту 2.36 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 скасування акта не поновлює дію актів, які ним скасовані. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Правова колізія знята прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою запроваджено сталу розрахункову величину 1762,00 грн, з якої розраховувались показники Державного бюджету України. В умовах воєнного стану Україна відступила від окремих зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а частина друга статті 64 Конституції України допускає обмеження окремих прав; що бюджетна система ґрунтується на принципах збалансованості та обґрунтованості (стаття 7 Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини (пункт 8 розділу I Порядку №260), а тому Військова частина НОМЕР_1 не мала повноважень і реальної можливості нараховувати грошове забезпечення в більшому розмірі.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 20.11.2025 задовольнив заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, поновив цей строк, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суд витребував у Військової частини НОМЕР_1 докази проходження позивачем військової служби, інформацію про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період з 01.03.2022 до 20.05.2023 із зазначенням розміру прожиткового мінімуму, з якого його розраховано, відомості про видачу грошового атестата, а також інформацію про наявність у частини статусу розпорядника бюджетних коштів.

24 листопада 2025 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі до встановлення правонаступника цієї частини.

Суд ухвалою від 16.01.2026 витребував у Міністерства оборони України інформацію з документальним підтвердженням щодо розформування, ліквідації та/або реорганізації Військової частини НОМЕР_1 і наявності у неї правонаступника, зокрема щодо того, чи є таким правонаступником Військова частина НОМЕР_2 .

На виконання цієї ухвали Військова частина НОМЕР_2 надіслала лист від 23.01.2026 №1156/2/1177.

Суд ухвалою від 06.03.2026 відмовив у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі, залучив до участі у справі другим відповідачем Військову частину НОМЕР_2 , розпочав розгляд справи спочатку та повторно витребував у відповідачів докази проходження позивачем служби, інформацію про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за спірний період та інформацію про перебування Військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 №22, сержанта ОСОБА_1 , призваного військовою частиною НОМЕР_1 на посаду командира 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти, з 01 березня 2022 року зараховано до списків особового складу і на всі види забезпечення з посадовим окладом 3170 гривень на місяць (9 тарифний розряд), шпк «молодший сержант».

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.06.2025 №159, молодшого сержанта ОСОБА_1 , якого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.06.2025 №139-РС звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 08.06.2025 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; календарна вислуга років станом на день виключення становить 04 роки 08 місяців 29 днів.

Суд встановив, що у період з 01.03.2022 до 30.06.2022 включно Військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 01.07.2022 її зараховано на фінансове забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 з подальшим зарахуванням на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 . Зазначені обставини підтверджують лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 29.06.2022 №248/2942 та лист фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_2 про зарахування військових частин на фінансове забезпечення, надані Військовою частиною НОМЕР_2 разом із відзивом.

За витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.09.2022 №349 та витягом з додатка 1 до цього наказу, командування створило спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_2 та військових частин, зарахованих на фінансове (матеріально-технічне) забезпечення, у тому числі Військової частини НОМЕР_1 , та затвердило Положення про спільне фінансове господарство, за яким нарахування грошового забезпечення особовому складу здійснюється особовим складом фінансово-економічних служб відповідних військових частин.

Згідно з витягом з картки особового рахунку ОСОБА_1 , складеним на підставі розрахункових відомостей військової частини НОМЕР_1 , у період з березня 2022 року до травня 2023 року позивачу нараховувались оклад за військове звання 740,00 грн (з березня 2022 року до січня 2023 року включно), посадовий оклад 3170,00 грн (з березня до вересня 2022 року включно) та 2730,00 грн (з жовтня 2022 року до січня 2023 року включно та у березні 2023 року), надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків, щомісячна премія, індексація, а з березня 2023 року - також надбавка за вислугу років у розмірі 25 відсотків.

За цим самим витягом з картки особового рахунку, у серпні 2022 року позивачу нарахована одноразова грошова допомога на оздоровлення у розмірі 14027,80 грн.

Разом з тим, витяг з картки особового рахунку позивача не містить відомостей про нарахування йому у період з 01.03.2022 до 20.05.2023 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а окремої графи для такої виплати картка не має. Інших доказів нарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у цьому періоді матеріали справи не містять.

Обставину застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункової величини 1762,00 грн, тобто розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, Військова частина НОМЕР_2 та Військова частина НОМЕР_1 визнали у заявах по суті. Обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання суд не має, а тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України вона не підлягає доказуванню.

Відповідно до витягу з директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-22/ДСК, командиру військової частини НОМЕР_3 наказано до 31 липня 2025 року переформувати управління військової частини НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 та інші перелічені у директиві військові частини у військову частину НОМЕР_2 , утримувати її за штатом №58/182-01, дислокувати на попередніх фондах, підпорядкувати командиру військової частини НОМЕР_2 , умовне найменування - військова частина НОМЕР_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ; умовні найменування військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 та ідентифікаційні коди, у тому числі код 26623460, - анулювати.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №212, з 31.07.2025 військову частину НОМЕР_1 наказано вважати розформованою, особовий склад вибув до нових місць служби, а озброєння, військову техніку, матеріальні засоби та майно передано відповідно до актів приймання-передачі.

З листа Військової частини НОМЕР_2 від 23.01.2026 №1156/2/1177 вбачається, що у розпорядженні цієї частини немає інформації про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей щодо розформування Військової частини НОМЕР_1 та про анулювання її умовного найменування й ідентифікаційного коду.

Матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2024 позивач отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини, а надалі проходив тривале стаціонарне лікування; це підтверджують довідка військової частини НОМЕР_1 про обставини травми від 13.04.2025 №25/1544 та медичні документи.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з обчисленням позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, а також похідних від них виплат за період з 01.03.2022 до 20.05.2023, та полягають у тому, з якого саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - установленого законом на 01.01.2018 чи встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року - належало визначати ці оклади.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 цього Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання наведеного припису Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затвердив, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції, за якою відповідні оклади визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, яка набрала законної сили в день її ухвалення - 29 січня 2020 року - і залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі - Постанова №481) абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.

Отже, спірний період з 01.03.2022 до 20.05.2023 не є однорідним за нормативним регулюванням та поділяється на дві частини: період з 01.03.2022 до 19.05.2023, у якому діяв пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, та 20.05.2023 - день набрання чинності Постановою №481, з якого пункт 4 Постанови №704 діє в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи позовні вимоги в частині періоду з 01.03.2022 до 19.05.2023, суд зазначає таке.

У постанові від 22 травня 2025 року у справі №460/17825/21 Верховний Суд зазначив, що «з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103» (пункт 42 постанови).

У тій самій постанові Верховний Суд вказав, що «установлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка ураховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням» (пункт 45 постанови). Верховний Суд також зазначив, що практика щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а підстав для відступу від відповідних висновків немає (пункти 33, 34 постанови).

Аналогічний за змістом висновок Верховний Суд навів у постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, зазначивши, що «оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018»» (пункт 34 постанови).

Наведені висновки є застосовними до спірних правовідносин у цій справі, оскільки і правове регулювання, фактичні обставини є подібними: в обох випадках ідеться про обчислення грошового забезпечення військовослужбовця у період після 29.01.2020 із застосуванням розрахункової величини, встановленої пунктом 4 Постанови №704.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481 гривню. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX, з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684 гривні.

Застосовуючи наведене до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Суд встановив, а сторони визнали у заявах по суті, що у період з 01.03.2022 до 20.05.2023 відповідач обчислював позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, тобто з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Натомість у частині спірного періоду з 01.03.2022 до 19.05.2023 діяв пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, за яким розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто 2481 грн у 2022 році та 2684 грн у 2023 році.

Отже, у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно Військова частина НОМЕР_1 обчислювала і виплачувала позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням у розмірах, менших за ті, які визначені пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, чим допустила протиправні дії.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є базою для обчислення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії), заниження розмірів цих окладів зумовило заниження та всіх похідних від них виплат, які нараховувались позивачу у зазначеному періоді.

Вирішуючи позовні вимоги про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 6 розділу XXIII Порядку №260 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, база обчислення грошової допомоги для оздоровлення визначається станом на день підписання наказу про її надання, а не за рік, за який таку допомогу надано.

Суд встановив, що грошову допомогу для оздоровлення в розмірі 14027,80 грн відповідач нарахував позивачу у серпні 2022 року, тобто в межах періоду, у якому діяв пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції. Оскільки цю допомогу обчислено виходячи із занижених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, вона підлягає перерахунку.

Щодо премії суд зазначає, що вона є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення у розумінні частини другої статті 9 Закону №2011-XII і пункту 2 Постанови №704, а тому охоплюється тією частиною позовних вимог, яка стосується щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, та окремого вирішення не потребує.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.

За пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Абзацом третім пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 визначено, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Абзацом першим пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 водночас установлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення. Тобто визначення конкретного розміру такої допомоги в межах «не більше місячного грошового забезпечення» містить елемент розсуду суб`єкта владних повноважень, і суд відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України не вправі підміняти цей розсуд власним рішенням.

Разом з тим, перерахунку може підлягати лише та виплата, яка фактично нараховувалась.

Суд встановив, що витяг з картки особового рахунку позивача, не містить відомостей про нарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у період з 01.03.2022 до 20.05.2023. Інших доказів такого нарахування матеріали справи не містять.

За відсутності самого нарахування підстав для його перерахунку немає, а зобов`язання відповідача нарахувати таку допомогу за минулі роки означало б підміну судом дискреційного повноваження Міністра оборони України щодо визначення її розміру.

За таких обставин, позовна вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позовні вимоги в частині 20 травня 2023 року, суд зазначає таке.

З дня набрання чинності Постановою №481, тобто з 20.05.2023, Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

У постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24 Верховний Суд, вирішуючи спір про обчислення грошового забезпечення військовослужбовця за період після 20.05.2023, зазначив, що «визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ)» (пункт 63 постанови), та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій «дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача» (пункт 58 постанови).

Верховний Суд у тій самій постанові вказав, що «лише втрата чинності норм Постанови №481, якими внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 здатна повернути попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач» (пункт 71 постанови), та що «такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту» (пункт 72 постанови).

Суд враховує, що постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким пункт 2 Постанови №481 було визнано протиправним та нечинним, та відмовлено у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Окрім того, Верховний Суд звернув увагу, що у жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Отже, станом на день ухвалення цього рішення пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 є чинним та нечинним у судовому порядку не визнавався.

За таких обставин, позовні вимоги в частині 20 травня 2023 року задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку доводам відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з недотриманням законодавства про оплату праці, а тому строк звернення до суду визначається статтею 233 Кодексу законів про працю України. У постанові від 04 грудня 2025 року у справі №380/25392/24 Верховний Суд зазначив, що «положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України» (пункт 16 постанови).

У тій самій постанові Верховний Суд, посилаючись на висновок судової палати, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вказав, що «якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ)» (пункт 20.1 постанови).

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, позовні вимоги в частині періоду з 01.03.2022 до 18.07.2022 включно жодним строком звернення до суду не обмежені, і довід відповідачів у цій частині є безпідставним.

Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 суд зазначає, що вони стосуються складових щомісячного грошового забезпечення за час проходження служби, а не виплат, право на які виникає у зв`язку зі звільненням. У постанові від 04 грудня 2025 року у справі №380/25392/24 Верховний Суд визнав правильним застосування до таких вимог «строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права» (пункт 28 постанови).

Визначаючи момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у тій самій постанові, за змістом якого спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат, а тому застосуванню підлягає стаття 110 Кодексу законів про працю України; для встановлення дати початку перебігу строку суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач цей обов`язок і в якій формі, та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду (пункти 34, 35, 41 постанови).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачі, стверджуючи про обізнаність позивача з 08.06.2025, послались на видані йому цього дня витяг з наказу про виключення зі списків особового складу, грошовий атестат (вих. №14/2125) та довідку про нараховане і виплачене грошове забезпечення (вих. №14/2126).

Натомість, означена довідка містить інформацію про нараховане грошове забезпечення лише за період з червня 2023, а грошовий атестат - про виплати станом на день звільнення з військової служби.

Суд відхиляє твердження відповідачів про те, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому його розмір у будь-якому разі відомий особі, яка його отримує. Обізнаність про суму, зараховану на картковий рахунок, не є обізнаністю про складові нарахування та про розрахункову величину, з якої обчислено посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Крім того, суд ухвалою від 20.11.2025 поновив позивачу строк звернення до суду, визнавши поважними причини його пропуску - отримання позивачем 08.11.2024 бойової травми та тривале стаціонарне лікування у періодах з 15.11.2024 до 13.12.2024, з 16.01.2025 до 05.02.2025, з 25.02.2025 до 12.03.2025 і з 12.03.2025 до 23.05.2025.

Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України суд не позбавлений можливості повернутися до цього питання після відкриття провадження, проте підстав вважати зазначений висновок передчасним суд не встановив: тяжкість травми, тривалість лікування та встановлення позивачу інвалідності є обставинами об`єктивного характеру, які не залежали від його волі та істотно ускладнювали своєчасне звернення до суду.

Суд враховує доводи відповідачів про те, що Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційною, не має зворотної дії в часі та не поширюється на правовідносини, що виникли до його ухвалення. Цей довід є обґрунтованим, проте він не спростовує наведених вище висновків суду, оскільки суд не встановив факту пропуску позивачем строку звернення до суду.

Вирішуючи доводи відповідачів щодо правонаступництва та належного відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Суд ухвалою від 06.03.2026 вже встановив, що Військову частину НОМЕР_1 розформовано, а її правонаступником є Військова частина НОМЕР_2 , та з цих підстав відмовив у зупиненні провадження у справі та залучив Військову частину НОМЕР_2 другим відповідачем.

Наведений висновок узгоджується з наданим самою Військовою частиною НОМЕР_2 витягом з директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-22/ДСК, яким приписано переформувати військову частину НОМЕР_1 у військову частину НОМЕР_2 , дислокувати її на попередніх фондах, підпорядкувати командиру військової частини НОМЕР_2 , а умовне найменування «військова частина НОМЕР_1 » та ідентифікаційний код НОМЕР_11 - анулювати. Приписи про анулювання умовного найменування та ідентифікаційного коду військової частини з одночасним переформуванням її у складі іншої військової частини за своїм змістом означають припинення первісного суб`єкта та перехід його компетенції до Військової частини НОМЕР_2 .

Суд вважає помилковим твердження Військової частини НОМЕР_2 про те, що правонаступництво не виникло через відсутність у витягу з директиви окремого положення про правонаступництво прав та обов`язків.

Пункт 8.2.1 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, визначає, що військова частина (з`єднання) розформовується на підставі директиви (наказу) відповідного командування, у якій визначаються, зокрема, строк розформування та її правонаступник.

Цю вимогу директива Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-22/ДСК виконала по суті: вона не просто розформувала військову частину НОМЕР_1 , а приписала переформувати її у військову частину НОМЕР_2 з дислокацією на попередніх фондах, підпорядкуванням командиру військової частини НОМЕР_2 та анулюванням умовного найменування й ідентифікаційного коду розформованої частини, чим і визначила суб`єкта, у складі якого ця частина продовжила існування і до якого перейшли її функції. Відсутність у витягу з директиви самого слова «правонаступник» за таких умов факту переходу компетенції не спростовує.

Функції держави, які реалізовувала розформована військова частина, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншому суб`єкту, а протилежний підхід призводив би до того, що особа втрачала б можливість захисту порушеного права лише через організаційно-штатні заходи, до яких вона непричетна.

Суд враховує також, що питання про правонаступництво Військової частини НОМЕР_1 уже неодноразово було предметом судового розгляду за участю тих самих військових частин. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі №420/13281/25, яка набрала законної сили 20 квітня 2026 року, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_12 і Військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року у цій справі Військовій частині НОМЕР_2 відмовлено у відкритті касаційного провадження. У зазначеній справі суд першої інстанції замінив первісного відповідача - Військову частину НОМЕР_1 - на Військову частину НОМЕР_2 як її правонаступника, та апеляційний суд визнав таку заміну правомірною.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі №420/11307/25, яка набрала законної сили 09 червня 2026 року, та постановою цього самого суду від 17 липня 2026 року у справі №420/32295/25, яка набрала законної сили 17 липня 2026 року, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення. У цих справах, як і в цій, відповідачами були і Військова частина НОМЕР_1 , і Військова частина НОМЕР_2 , а апеляційний суд встановив, що військову частину НОМЕР_1 розформовано та її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_2 , - зокрема на підставі пункту 13 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №212, за яким службові документи довгострокового та короткострокового зберігання передано правонаступнику, військовій частині НОМЕР_2 , та підпункту 1.1 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №231, яким військову частину НОМЕР_1 з 01.08.2025 наказано вважати НОМЕР_13 батальйоном територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №420/28438/25, яка набрала законної сили 18 червня 2026 року, встановлено, що на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів Міністерство оборони України листом від 01.06.2026 №37 повідомило: за наслідками організаційних заходів, визначених директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-321/65/дск і директивою Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-22/ДСК, військову частину НОМЕР_1 переформовано у військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), а умовне найменування «військова частина НОМЕР_1 » та ідентифікаційний код НОМЕР_11 анульовано, у зв`язку з чим військова частина НОМЕР_2 вважається прямим правонаступником військової частини НОМЕР_1 .

Ця обставина має для цієї справи самостійне значення. Суд ухвалою від 16.01.2026 витребував у Міністерства оборони України саме таку інформацію, проте відповіді від цього органу не отримав, а Військова частина НОМЕР_2 у листі від 23.01.2026 №1156/2/1177 повідомила про невирішеність питання правонаступництва. Позиція самого Міністерства оборони України, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, цьому твердженню відповідача суперечить.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України для суду не є обов`язковою, і викладений вище висновок про правонаступництво суд зробив самостійно, на підставі досліджених у цій справі доказів. Водночас наведені обставини свідчать, що доводи Військової частини НОМЕР_2 про невизначеність її правонаступництва вже неодноразово перевірявся судами за її участю і щоразу був відхилений.

Суд враховує й те, що у справі №420/11307/25 апеляційний суд окремо розмежував ці справи з тими, у яких Військова частина НОМЕР_1 відповідачем не залучалась.

У цій справі Військова частина НОМЕР_1 є відповідачем, і саме її дії суд визнає протиправними, тоді як обов`язок нарахувати та виплатити належні позивачу суми покладається на її правонаступника.

Суд відхиляє довід Військової частини НОМЕР_2 про те, що вона не є належним відповідачем, оскільки позивач у ній служби не проходив, а нарахування грошового забезпечення здійснювала фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_1 . Обов`язок Військової частини НОМЕР_2 у цій справі випливає не з того, що вона нараховувала позивачу грошове забезпечення у 2022-2023 роках, а з того, що вона є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 , дії якої є предметом спору. З тих самих підстав не має значення й та обставина, що у період з 01.03.2022 до 30.06.2022 включно Військова частина НОМЕР_2 не була органом фінансового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .

Оскільки Військову частину НОМЕР_1 розформовано, її умовне найменування та ідентифікаційний код анульовано, а особовий склад вибув до нових місць служби, виконання нею зобов`язань, покладених судовим рішенням, є об`єктивно неможливим. З огляду на завдання адміністративного судочинства, визначене частиною першою статті 2 КАС України, та на приписи частини першої статті 52 КАС України, обов`язок нарахувати та виплатити позивачу належні йому суми суд покладає на Військову частину НОМЕР_2 як правонаступника Військової частини НОМЕР_1 .

Суд вважає помилковим твердження відповідачів про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 досліджувались лише пункти 1 і 2 Змін, затверджених Постановою №103, а зміни до пункту 4 Постанови №704 оцінки не отримали. Зазначеною постановою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103 у повному обсязі, а не в окремій його частині, а відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Саме з такого розуміння наслідків цього судового рішення виходив і Верховний Суд у постановах від 22 травня 2025 року у справі №460/17825/21 і від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24.

Суд відхиляє довід відповідачів про те, що офіційне опублікування тексту пункту 4 Постанови №704 у редакції з прив`язкою до 01.01.2018 і фактичне застосування саме цієї редакції свідчать про правомірність їхніх дій. Юридична сила нормативного припису визначається не станом наповнення офіційних електронних ресурсів, а актами, якими цей припис установлено, змінено чи скасовано, у тому числі судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Суд вважає помилковим посилання відповідачів на постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/2020. Спірним у тій справі було, як зазначив сам Верховний Суд, «питання застосування положень пункту 4 в співвідношенні до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови КМУ № 704, а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням» (нумерації пунктів ця постанова не містить), тобто чи може розмір окладів визначатися виходячи з 50 відсотків мінімальної заробітної плати на підставі приміток до додатків. Відповідаючи саме на це питання, Верховний Суд виснував, що «згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується».

Разом з тим предметом розгляду у справі №520/5794/2020 був період з 01 березня 2018 року до 07 березня 2020 року, а питання про правові наслідки скасування пункту 6 Постанови №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 у тій справі не порушувалось: жоден з учасників на це судове рішення не посилався, і в тексті постанови Верховного Суду воно не згадується. Отже, наведене відповідачами формулювання «визначений законом на 01 січня 2018 року» відтворює редакцію пункту 4 Постанови №704, чинну для спірного в тій справі періоду, і не є висновком про те, що ця редакція підлягає застосуванню й після 29.01.2020.

Висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, Верховний Суд сформував пізніше - зокрема у постановах від 22 травня 2025 року у справі №460/17825/21 і від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, - і саме цей висновок суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. Та ж частина висновку у справі №520/5794/2020, яка стосується приміток до додатків 1 і 14 до Постанови №704, спірних правовідносин не стосується, оскільки позивач у цій справі про обчислення окладів виходячи з мінімальної заробітної плати не просить.

Суд відхиляє дводи відповідачів про те, що позивач не заперечує факту отримання грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач не оспорює факту виплати йому нарахованих сум, проте спір у цій справі стосується саме правильності нарахування, а не факту виплати вже нарахованого.

Вирішуючи питання про норми права, на які посилались сторони і які суд не застосував, суд зазначає таке.

Військова частина НОМЕР_2 обґрунтовує свою позицію посиланням на частини першу і п`яту статті 104 Цивільного кодексу України щодо припинення юридичної особи з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Суд не застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки вона регулює припинення юридичної особи у цивільних відносинах, тоді як у публічно-правових відносинах визначальним є перехід адміністративної компетенції, а не факт державної реєстрації припинення.

Відповідачі посилаються на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, за яким визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Суд не застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки Правила №870 визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення, тобто регулюють нормопроектувальну техніку та наслідки скасування акта самим суб`єктом нормотворення.

Наслідки визнання акта протиправним та нечинним за рішенням суду визначені частиною другою статті 265 КАС України, за якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Саме з такого розуміння цих наслідків виходив Верховний Суд у постановах у справах №460/17825/21 та №420/5584/24.

Так само суд не застосовує пункт 2.36 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, на який посилаються відповідачі: Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затверджений зазначеним наказом, викладено в новій редакції згідно з наказом Міністерства юстиції України від 26.03.2020 №1207/5, і пункту з таким номером чинна редакція цього Порядку не містить.

Відповідачі обґрунтовують свою позицію також посиланням на статті 7 і 27 Бюджетного кодексу України та на обмеженість асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини (пункт 8 розділу I Порядку №260). Суд не застосовує ці норми, оскільки обсяг бюджетних асигнувань не змінює змісту обов`язку, покладеного на суб`єкта владних повноважень нормативно-правовим актом, чинним на час виникнення спірних правовідносин, і не може обмежувати гарантоване статтею 9 Закону №2011-XII право військовослужбовця на грошове забезпечення у встановленому розмірі.

Крім того, відповідачі посилаються на статтю 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину другу статті 64 Конституції України та статтю F частини V Європейської соціальної хартії щодо можливості відступу від зобов`язань і обмеження прав в умовах воєнного стану. Суд не застосовує ці норми до спірних правовідносин, оскільки предметом спору є не обмеження права позивача на грошове забезпечення, запроваджене в порядку відступу від міжнародних зобов`язань, а неправильне застосування відповідачем розрахункової величини, встановленої актом Кабінету Міністрів України, чинним у спірному періоді. Жодного акта, яким на час виникнення спірних правовідносин було б обмежено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з підстав воєнного стану, відповідачі не назвали.

Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд виходить з такого.

Військова частина НОМЕР_1 , обчислюючи позивачу у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позбавила позивача частини грошового забезпечення, право на яке гарантовано статтею 9 Закону №2011-XII і визначено пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, права та інтереси позивача у цій частині порушила саме Військова частина НОМЕР_1 , і таке порушення полягає у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення і похідних від нього виплат у заниженому розмірі.

Натомість щодо 20 травня 2023 року суд не встановив порушення відповідачами прав чи інтересів позивача, оскільки на цю дату розрахункова величина для визначення окладів була змінена нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, і Військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до чинного припису.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а також стосуються обставин, що не входять до предмета доказування у спірних правовідносинах, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині періоду з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в частині 20 травня 2023 року та в частині перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - задоволенню не підлягають. Отже, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач згідно з пунктами 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 52, 72-77, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2022 року до 19 травня 2023 року включно посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 як правонаступника Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2022 року до 19 травня 2023 року включно грошове забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а також грошову допомогу для оздоровлення, яка виплачувалась у цьому періоді, - визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_14 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО