Рішення № 139216278, 25.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. справа № 300/1847/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі відповідач) про визнання протиправним рішення від 13.01.2026 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка, зобов`язання видати посвідчення, громадянина який, проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України №345 від 19.03.1996.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як внутрішньо переміщена особа з жовтня 2024 року постійно проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, що підтверджується довідкою ВПО № 2609-7002140636 від 10.10.2024. Позивач 15.12.2025 звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Листом № 37/05-11 від 13.01.2026, відповідач відмовив їй у видачі посвідчення, з посиланням на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою з зареєстрованого місця проживання на тимчасово окупованій території України і таким чином ніби то тимчасово проживаю у гірському населеному пункті. Проте на думку, позивача, згідно Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" вона має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки у Положенні №345 відсутня заборона у видачі відповідного посвідчення на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує місце проживання особи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач копію ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 отримав 03.04.2026 о 19:20 год, шляхом надсилання в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.18).

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Згідно, довідки № 2609-7002140636 від 10.10.2024 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою - АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.8).

15.12.2025 позивач звернувся до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області із заявою про присвоєння статусу особи, яка фактино проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту (а.с.11).

Листом № 37/05-11 від 13.01.2026 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідчення, зазначивши що за результатами розгляду встановлено, що поданий неповний пакет документів встановлений абз. 1, п. 8 постанови КМУ № 345 від 19.03.1996 «Про посвідчення громадянина, який проживає, працює, (навчається) на території гірського населеного пункту», а саме, відсутній витяг з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (а.с.10).

Не погоджуючись із відмовою суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України від 15.02.1995 № 56/95-ВР "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (далі - Закон № 56/95-ВР) та Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закону № 1706-VII).

Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом № 56/95-ВР.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

Згідно з статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.

Відповідно до Закону № 56/95-ВР Кабінет Міністрів України постановою № 345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту (далі - Положення № 345).

Згідно пункту 4 Положення № 345 посвідчення видаються громадянам відповідними структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (в разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) за місцем постійного проживання.

Відповідно до пункту 7 Положення № 345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:

а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;

б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);

в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

Згідно пункту 8 Положення № 345 посвідчення видається за умови пред`явлення паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 14 років), тимчасового посвідчення громадянина України і подання: заяви; витягу з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (в тому числі дітей); довідки з місця роботи - для громадян, які постійно працюють у гірському населеному пункті; довідки із закладу освіти - для громадян, які навчаються на денних відділеннях у закладах освіти, розташованих у гірському населеному пункті; фотокартки розміром 30 x 40 міліметрів.

Підставами для відмови у видачі посвідчення є:

відсутність документів або відомостей, зазначених у цьому пункті;

виявлення факту недостовірності даних, зазначених у заяві.

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк із дня надходження заяви з необхідними документами до органу соціального захисту населення.

Видача посвідчення особі проводиться посадовою особою виконавчого органу або центру надання адміністративних послуг.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII.

Згідно з статтею 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення (частина 1).

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно частин 1, 2 статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Як встановлено судом, за результатом розгляду заяви позивача, відповідач повідомив про відсутність правових підстав щодо надання позивачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту у зв`язку з ненаданням витягу з реєстру територіальної громади для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті. Зазначено, що відповідно до п. 8 Положення від 19.03.1996 № 345, посвідчення видається за умови пред`явлення паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 14 років), тимчасового посвідчення громадянина України і подання: заяви; витягу з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (в тому числі дітей).

Суд зазначає, що у пункті 8 Положення № 345, в редакції Постанови КМ № 593 від 24.05.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, що посвідчення громадянам, які постійно проживають, працюють (навчаються) у гірському населеному пункті, видається на підставі, зокрема, витягу з реєстру територіальної громади/довідки з місця роботи/довідки навчального закладу.

Такий витяг з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (в тому числі дітей) позивач відповідачу не надала, а тому у відповідача були відсутні підстави для надання позивачу спірного статусу.

За правилами частини 1 статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, а отже не може підтверджувати постійне проживання у гірському населеному пункті, носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин).

Таким чином, довідка про постійне проживання у гірському населеному пункті не є тотожною довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2609-7002140636 від 10.10.2024.

Відтак, наявність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не визначає тривалість проживання позивача у гірському населеному та не може слугувати підставою видачі посвідчення громадянина, яка постійно проживає у гірському населеному пункті.

При цьому, позивачем не надано доказів наявності та подання відповідачу витягу з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (в тому числі дітей), визначеного у пункті 8 Положення № 345.

Як зазначено вище пунктом 8 Положенням № 345 визначено підстави для відмови у видачі посвідчення, серед яких відсутність документів або відомостей, зазначених у цьому пункті.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач - Ворохтянська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04354522, вул. Д. Галицького, 41, смт. Ворохта, Івано-Франківська область, 78595).

Суддя Микитин Н.М.