Рішення № 139210258, 17.08.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6275/25

Провадження № 2/346/788/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар судових засідань: Івантишин Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, у приміщенні зали судових засідань суду, цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , якою просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 27240 гривень за кредитним договором та судові витрати.

В судове засідання сторони не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Представник позивача просив розглянути справу без участі представника позивача. У випадку неявки відповідача, не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення заочного рішення. Відповідач у встановлений йому строк правом на подачу відзиву на позов не скористався.

За таких обставин, а також в силу положень частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, а фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Позиції учасників справи.

Позиція позивача. Між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та відповідачем був укладений договір № 78031318, зобов`язання за якими цією установою були виконані шляхом видачі кредиту у розмірі 4000 гривень. Але відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування ним, у строки і порядку встановлені договором, не виконав. Тому, у цієї установи виникло право вимоги до відповідача на суму 27240 гривень, з яких: 4000 гривень - це основна сума боргу та 21240 гривень - сума боргу по відсотках та 2000 гривень борг за штрафами.

Позиція відповідача. Відповідно до довідки яка підвтерджує, що час, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику - 28.05.2024 13:15:03 Час і дата підпису Договору про споживчий кредит № 78031318 28.05.2024 - 13:16:56 Час і дата підпису Графіку платежів за договором про споживчий кредит № 78031318 від 13:16:56 Різниця між отриманням коду та підписанням повного пакета документів (договору та графіку платежів) становить 1 хвилину 53 секунди що свідчить про відсутність часової послідовності між ознайомленням з умовами та їх прийняттям.

У матеріалах справи відсутній Паспорт споживчого кредиту, підписаний Відповідачем. Відповідачем не надано технічних записів (лог-файлів) сесії користувача в інформаційно телекомунікаційній системі, які б підтверджували, що позивачу взагалі демонструвався текст Паспорта кредиту до моменту введення ідентифікатора. Відсутність часового проміжку між «наданням» паспорта та «підписанням» договору свідчить про те, що етап інформування був фіктивним. Анкета-заява, також - відсутня.

Згідно зі ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо вони встановлюють вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації - Загальна сума до повернення 25 240 грн при тілі 4 000 грн. Це перевищує тіло кредиту у 6 разів. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, нарахування відсотків, які у рази перевищують тіло кредиту, порушує принципи справедливості. Розрахунок Позивача є маніпулятивним та кабальними. З 2024 року в Україні діє закон (Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг №3498-IX), який обмежив максимальну денну ставку за мікрокредитами. На дату документа (липень 2025 року) ця ставка не повинна перевищувати 1% на день від загального розміру кредиту.

Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022) встановлено, що у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення споживач звільняється від відповідальності перед кредитором за прострочення виконання зобов`язань.

Оцінка суду (щодо фактів).

28 травня 2024 року, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ТОВ «ФК Тайгер Фінанс" уклали між собою договір споживчого кредиту № 78031318 (а.с.8-20). І зокрема, за цим договором компанія взяла на себе зобов`язання видати ОСОБА_1 кредит у гривні у розмірі 4000 гривень, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит протягом 360 днів з 28.05.2024 року та сплачувати проценти від суми кредиту (1.2% - пільгова процентна ставка яка діє протягом 30 календарних днів з 28.05.2024 року по 27.06.2024 року; 547.5% річних (1.5% в день) - стандартна процентна ставка, яка діє протягом 330 календарних днів з 28.06.2024 року по 23.05.2025 року) на умовах, передбачених договором.

Пільговий період це період, який обирає позичальник у Особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. При цьому, строк пільгового періоду починається з 1 дня строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного позичальником строку пільгового періоду. Пільговий період не може перевищувати 30 календарних днів. Стандартний період це період, який починається з наступного дня після закінчення строку пільгового періоду і діє до закінчення строку кредитування, якщо інше не визначено договором.

Також договором встановлено, що штрафи передбачені п.4.6 та 4.6.1 договору, нараховуються за формулою: Штраф = (СКх 10%) та (СКх 40%) де СК= сума кредиту, а процент визначається умовами п.4.6 та 4.6.1. Договору.

Також відповідно до пунктів 4.5., 4.6 та 4.6.1. вказаного договору штрафи за продуктом «PDL кредит» становить «50%» від суми отриманого кредиту. У разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п.1.4. кредитного договору на 1 календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санації (штраф) у розмірі 10% від суми отриманого кредиту. У разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4. Кредитного Договору на 10 календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штрафні санації (штраф) у розмірі 40; від суми отриманого кредиту.

І свої зобов`язання за договором, компанія виконала у повному обсязі, оскільки видала ОСОБА_1 вказаний у договорі кредит, що підтверджується наданою інформацією (а.с.24), але останній у повному обсязі та у вказані строки свої обов`язки не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.26-31). Через що, у компанії виникло право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати кредиту у розмірі 29169 гривень 30 копійок, з яких: 6700 гривень - борг по кредиту; 22469 гривень 30 копійок - борг по відсотках (а.с. 56).

Зміст спірних правовідносин.

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 дійсно виникли цивільні (зобов`язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником, та в межах яких між ними виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов`язанні, отримати кредит та проценти за користування ним, а також штраф, на підставі договору.

Оцінка суду (щодо права).

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Положення пункту 1 та 22 частини 1 статті 92 Конституції України гарантують, що права людини і громадянина, його основні обов`язки, а також засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Зокрема, положення частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому, в силу положень частини другої статті 509, пункту першого частини другої статті 11 та частини першої статті 629 ЦК України зобов`язання можуть виникати з договорів, які стають обов`язковими для виконання сторонами, що їх уклали.

Виходячи з положень частини першої статей 1054, 1055 ЦК України та пунктів 22,23 частини першої статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12 травня 1991 року, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем (банком або іншою фінансової установою) та споживачем (фізичною особою) у письмовій формі, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими процентами у розмірі та порядку, що передбачений договором. При цьому, з огляду на положення статті 207 ЦК України, такий договір може бути укладений шляхом обміну сторонами одним або декількома документами, в яких зафіксовано його зміст, та які підписані обома сторонами: споживачем, як однією стороною договору, та уповноваженим на це представником кредитодавця із скріпленням печаткою кредитодавця, як другою стороною договору, при цьому підписи можуть бути електронними за письмовою згодою сторін.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 та ТОВ "Тайгер Фінанс" уклали між собою договір споживчого кредитування № 78031318 відповідно до якого, компанія взяла на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит у гривні у розмірі 4000 гривень. І компанія взяті на себе зобов`язання виконала повністю (а.с.24-25).

Суд враховує заперечення відповідача в частині відсутності доказів отримання ним кредиту, однак вважає такі заперечення не доведеними. Позивач надав суду письмові докази у вигляді довідки ТОВ ФК "Контрактовий Дім" про перерахування грошових коштів у розмірі 4000 гривень на банківську картку відповідача (а.с.24). Але відповідач не надав суду будь-які докази того, що банківська картка маска-код: НОМЕР_2 йому не належить, або ж, виписку по його рахунку з якої суд міг би пересвідчитись про те, що грошові кошти на рахунок не надходили. Відповідач тільки посилається на те, що позивачем така обставина не наведена. Однак, застосовуючи стандарт більшої переконливості, суд констатує, що перерахування грошових коштів у розмірі 4000 гривень позивачем відповідачу є більш вирогідним, ніж протилежний. Тут суд врахував постанову ВП ВС від 16.11.2021, справа №904/2104/19.

Виходячи з положень частин першої статей 526, 529 та 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу; кредитор має право приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо це встановлено договором; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зокрема, за вказаним договором, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит протягом 360 днів з 28.05.2024 року та сплачувати проценти від суми кредиту (1.2% - пільгова процентна ставка яка діє протягом 30 календарних днів з 28.05.2024 року по 27.06.2024 року; 547.5% річних (1.5% в день) - стандартна процентна ставка, яка діє протягом 330 календарних днів з 28.06.2024 року по 23.05.2025 року) на умовах, передбачених договором.

Відповідно до положень частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання).

Таким чином, зважаючи на усе вище викладене, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, а тому і доведеним факт порушення права позивача, як кредитора у цих зобов`язаннях, на отримання від відповідача наступних грошових коштів у розмірі 19700 (дев`ятнадцять тисяч сімсот) гривень, з яких: 4000 (чотири тисячі) гривень - борг по кредиту; 15700 (п`ятнадцять тисяч сімсот) гривень - борг по відсотках.

Тут, суд враховував аргументи відповідача щодо неправомірного нарахування процентів, зокрема із недотриманням Закону України №3498.

Зокрема, Закон України № 3498-IX (від 22.11.2023 року), починаючи з 24.12.2023 обмежив максимальну процентну ставку за мікрокредитами, на 1%.

Однак, п.5 Розділу І вказаного закону були внесені зміни до п.17 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування", якими передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %".

Отже, з 24.12.2023 по 21.04.2024 ставка не могла бути більшою ніж 2,5%, у період з 22.04.2024 по 19.08.2024 - 1,5%.

Тому, нарахування процентів позивачем за період з 28.05.2024 по 19.08.2024 є правильним і дорівнює 4620 гривень, грунтується на умовах договору і не суперечить закону (а.с.26-31). Але, з 20.08.2024 по 23.05.2025 (остання дата нарахування процентів) ставка не могла бути більшою за 1%, і тому за цей період нарахованими могли бути тільки 11080 гривень. Що в загальному складає 15700 гривень. Решта процентів не підлягає стягненню, оскільки нарахована неправомірно.

Щодо аргументів про різницю між отриманням коду та підписанням повного пакета документів відповідачем, то тут суд виходить із того, що його малий проміжок свідчить тільки про бажання відповідача підписати документи швидше, а не про порушення процедури укладення договору позивачем.

Аргументи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи паспорту споживчого кредиту суд враховує однак зазначає, що паспорт споживчого кредиту не являється частиною договору, як і анкета заява на яку посилався відповідач.

Щодо аргументів відповідача про перевищення тіла кредиту у 6 разів то суд зазначає, що договір складено так, що відповідач міг повернути кредит при сплаті процентів у розмірі 1.2% і за 30 днів. А сплата більшого % (що власне і призвело до розміру процентів за користування кредитом, який перевищує розмір кредиту), залежала від строку користування відповідачем грошовими коштами і цей збільшений % був відомий відповідачу одразу при підписанні договору, оскільки він був зазначений в договорі.

Разом з цим, суд згідний із аргументами відповідача про те, що пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022) встановлено, що у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення споживач звільняється від відповідальності перед кредитором за прострочення виконання зобов`язань. Тому у стягненні штрафу який зазначений у позові слід відмовити.

Тож зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, а тому і доведеним факт порушення права позивача, як нового кредитора у цих зобов`язаннях, на отримання від відповідача вказаних вище сум боргу.

Тому, матеріально-правові вимоги позивача до відповідача слід визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, однак частково, оскільки позивачем не вірно було розраховано проценти за користування кредитом, а штраф стягненню не підлягає.

Оцінка суду щодо судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тож оскільки суд задовольнив позовні вимоги тільки частково, а судовий збір був сплачений позивачем у розмірі 2422 грн. 40 коп. (а.с.7), він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача тільки частково, зокрема у розмірі 1751 грн. 88 коп.

Щодо витрат на правничу допомогу

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, подані договір про надання правової допомоги (а.с.38), Акт наданих послуг на суму 8000 гривень (а.с.40) та детальний опис наданих послуг (а.с. 41).

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 8 000,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

І тому, з огляду на викладене, суд вважає що до стягнення із відповідача підлягають витрати на правничу допомогу, але тільки у розмірі 3000 гривень, а у стягненні таких витрат в більшому розмірі (8000 гривень) слід відмовити. Позаяк, як правильно зазначив відповідач, заявлені витрати, хоча і є фактичними, вони не є співмірними зі складністю справи, ціною позову.

Отже, керуючись статтями 2,19,23,34,43,49,76-113,128-132,133-142,174-183,217-248,258,259,263-265,268,273,280-289,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» (ідентифікаційний код: 43561909; місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус), заборгованість за договором споживчого кредиту № 78031318 від 28.05.2024 року, яка склала: 19700 (дев`ятнадцять тисяч сімсот) гривень, з яких: 4000 (чотири тисячі) гривень - борг по кредиту; 15700 (п`ятнадцять тисяч сімсот) гривень - борг по відсотках. У стягненні боргу в більшому розмірі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» (ідентифікаційний код: 43561909; місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус) судовий збір у розмірі 1751 (одна тисяча сімсот п`ятдесят одна) гривня 88 (вісімдесят вісім) копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень. У стягненні судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у більшому розмірі - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення тридцятиденного строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 24 серпня 2026 року.

Суддя: Коваленко Д. С.