Рішення № 139209691, 25.08.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/10793/25

провадження № 2/208/5024/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі судді Подкопаєвої І.А., за участю секретаря судового засідання - Компанієць І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду міста Кам`янського в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Кам`янського звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 12.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 308826-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір) в електронній формі. За умовами договору відповідач отримав кошти у сумі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,16395000 % строком на 16 тижнів (з 12.05.2021 до 01.09.2021). Оскільки відповідач зобов`язання за договором не виконав в повному обсязі, станом на 08.08.2025 виникла заборгованість у сумі 21 723,20 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9 700,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 11 407,20 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 616,00 грн. Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про витребування у АТ «ОТП Банк» доказів, які містять банківську таємницю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..

Ухвалою від 12.09.2025 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасникам справи встановлені строки для подання заяв по суті справи, а також заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у Акціонерного товариства «ОТП Банк» інформацію, що містить банківську таємницю.

07.10.2025 року на адресу суду надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою від 13.10.2025 року суд вирішив перейти від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судові засідання, призначені на 13.11.2025, 09.12.2025, 04.02.2026, 03.03.2026, 07.04.2026, 12.05.2026, учасники справи не з`явились, відомості про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи у матеріалах справи відсутні, поштові відправлення з судовими повістками повернулись на адресу суду без вручення адресату із зазначенням причини повернення - "за закінченням терміну зберігання", клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило.

В судові засідання, призначені на 22.07.2026, 25.08.2026, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач не з`явився на судовий розгляд справи, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи за його відсутності не надав, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання 25.08.2026, постановлено проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Беручи до уваги те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини, що виникли між сторонами.

12.05.2021 року ОСОБА_1 , використовуючи номер телефону НОМЕР_1 , ідентифікувався в особистому кабінеті на сайті Товариства та залишив Анкету Клієнта, за якою він бажав отримати кредит у сумі 10 000,00 гривень на свою платіжну картку № НОМЕР_2 (а.с. 19).

12.05.2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 Пропозицію укласти Договір (оферта) № 308826-КС-001 про надання кредиту та одноразовий ідентифікатор (код з смс - повідомлення) G-0092 для підписання та укладання договору (а.с. 16).

12.05.2021 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору № 308826-КС-001 про надання кредиту, який підписав одноразовим ідентифікатором G-0092 (а.с. 17), а також підписав одноразовим ідентифікатором G-0092 Договір № 308826-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір) (а.с. 15), що підтверджується Візуальною формою послідовних дій Клієнта ОСОБА_1 та Товариства щодо укладення електронного Договору про надання кредиту № 308826-КС-001 від 12.05.2021 в інформаційно-комунікаційний системі Товариства на його сайті (а.с. 18).

Відповідно до п. 1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів Товариства.

Згідно з умовами Договору строк кредиту: 16 тижнів, процентна ставка: в день - 1,16395000 %, фіксована, комісія за надання Кредиту: 1 500,00 грн, термін дії договору: до 01.09.2021; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 21 040,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 12297,45 %.

Відповідно до п. 2 Договору протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів.

Згідно Графіку платежів, визначеному у п. 3 Договору, тіло кредиту становить 10 000 грн, проценти за користування кредитом за період з 26.05.2021 по 01.09.2021 - 9 540,00 грн, комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн. Загальний платіж: 21 040,00 грн.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кошти в розмірі 10 000 гривень шляхом їх перерахування на платіжну картку клієнта, зазначену в договорі (НОМЕР_2), що підтверджується квитанцією № 407712056 від 12.05.2021 (а.с. 20), листом АТ «ОТП БАНК» про підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с. 41), випискою з особового рахунку за період з 12.05.2021 по 01.09.2021 (а.с. 42 - 49).

Позичальник свої зобов`язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами виконав частково у сумі 2 930,00 гривень, сплативши в рахунок погашення тіла кредиту - 300,00 гривень, процентів за користування кредитом - 1 746,00 гривень, комісії за надання кредиту - 884,00 гривень.

З наданої позивачем Довідки про стан заборгованості від 08.08.2025 та розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у сумі 21 723,2 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 9 700,00 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 12.05.2021 по 01.09.2021 - 11 407,2 грн; заборгованості по комісії - 616,00 грн (а.с. 12-13).

Аналіз фактичних обставин справи свідчить, що між сторонами виник спір щодо неналежного виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому до спірних відносин застосуванню підлягають норми матеріального права, зокрема Розділу І, ІІ та Глава 71 Підрозділу 1 Розділу ІІІ Книги п`ятої ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 року та Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року (в частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з вимогами частини другої статті 1054 ЦК України відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина друга статті 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Факт укладення кредитного договору (позики) не може бути встановлено судом без встановлення факту перерахування грошових коштів позичальнику. Встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту перерахування коштів на рахунок боржника слугує додатковим підтвердженням факту укладення кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до вимог частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір № 308826-КС-001 від 12.05.2021 року укладений між сторонами в електронній формі шляхом його підписання за допомогою введення одноразового ідентифікатора, а тому він є укладеним у письмовій формі, що відповідає вимогам, передбаченим статтями 207, 208, 1055 Цивільного кодексу України, відповідач отримав суму кредиту на свою платіжну картку, отже в нього виник обов`язок з повернення отриманих коштів у розмірі та на умовах встановлених договором, а також процентів за користування ними.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Графіком платежів до Кредитного договору визначена періодичність, сума погашення та черговість оплати Позичальником заборгованості за кредитним договором, що включає погашення заборгованості за тілом кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами та комісії за надання кредиту.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконав частково, чим порушила взяті на себе зобов`язання.

Відтак, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 9 700,00 гривень є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами за період з 12.05.2021 по 01.09.2021 року, суд виходить із такого.

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, просив стягнути заборгованість за відсотками у сумі 11 407,20 грн., які були нараховані за період з 12.05.2021 по 01.09.2021.

Позичальник сплатив в рахунок погашення відсотків за користування кредитними коштами 1 746,00 грн.

Загальна сума заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування становить: 13 153,2 гривень, що становить 131,53 % від суми наданого кредиту (13 153,2 грн / 10 000 грн х 100 %).

Так, у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При цьому, положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частини друга, четверта статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд виходить з того, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними (становлять 131,53 % від суми наданого кредиту), не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов до висновку про укладення договору на вкрай невигідних для споживача умовах.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд виходить з того, що нараховані відсотки за користування кредитними коштами у сумі 13 153,2 гривень не відповідають вимогам розумності, справедливості та добросовісності здійснення підприємницької діяльності позивачем та цивільного обороту, свідчать про існування істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача як слабшої сторони в договірних відносинах, є не засобом оплати на користь позивача за надані послуги зі споживчого кредитування, а засобом надмірного збагачення за рахунок використання слабшої позиції споживача, яка обумовлена недостатньою обізнаність споживача про умови договору, складністю регулювання сфери споживчого кредитування, електронної форми укладення договору, яка ускладнює процес сприйняття та розуміння остаточних умов договору та загальної вартості кредиту для споживача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що справедливою сумою відсотків за користування кредитними коштами за договором є 10 000,00 грн, з урахуванням сплачених відповідачем сум в рахунок погашення заборгованості з процентів з відповідача підлягають стягненню 8 254,00 гривень (10 000,00 грн - 1746,00 грн), яка відповідає критеріям справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості з комісії за надання кредиту у сумі 616,00 гривень суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Крім того, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними щодо недопущення включення до умов договору про споживче кредитування несправедливих для споживача умов.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до умов кредитного договору у даній справі Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг Позичальнику.

В свою чергу, у довідці - розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором зазначена сума заборгованості за комісією з надання кредиту у сумі 616,00 грн.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що положення умов кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у сумі 1 500,00 гривень є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення, то наслідком визнання умов кредитного договору нікчемними є перерахунок відповідної заборгованості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22), від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц

Так, відповідач сплатив на виконання умов кредитного договору 884,00 грн, які були зараховані в рахунок оплати комісії за надання кредиту. Оскільки вимоги щодо сплати комісії в силу вимог закону є недійсними, то сплата комісії має бути зарахована в рахунок погашення кредиту та процентів за користування ним.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про споживче кредитування" у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що сплачена відповідачем комісія за надання кредиту у сумі 884,00 грн, має бути зараховані в рахунок оплати заборгованості за кредитним договором, а саме в рахунок погашення процентів за користування кредитом. Відтак, сума заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом становить 7 370,00 гривень (8 254,00 грн - 884,00 грн).

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, визначивши спірні правовідносини та норми права, що підлягають застосуванню до них, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» суму заборгованості у сумі 17 070,00 гривень, з яких 9 700,00 гривень - основна сума боргу, заборгованість по відсоткам - 7 370,00 гривень, що становить 78,58 % пред`явлених позовних вимог (17 070,00 грн / 21 723,20 грн х 100 %).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог частково з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 1 903,52 гривень (2 422,40 грн х 78,58 %).

Керуючись ст. 258, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 512 - 519, 610, 1046 - 1049, 1054 - 1055 Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» суму заборгованості за кредитним договором № 308826-КС-001 від 12.05.2021 у сумі 17 070,00 гривень (сімнадцять тисяч сімдесят грн 00 коп.), з яких: 9 700,00 - основна сума заборгованості за тілом кредиту, 7 370,00 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» сплачений судовий збір у сумі 1 903,52 гривень (одна тисяча дев`ятсот три грн 52 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте Заводським районним судом міста Кам`янського за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/

Заочне рішення суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І.А. Подкопаєва