Ухвала суду № 139208598, 25.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/1921/25

Провадження №1-кп/127/54/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 305, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 307, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.05.2021 за № 22021020000000055,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 305, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 307, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України (далі КК).

Прокурор у судовому засідання подав клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивував тим, що обвинувачений протягом тривалого часу перебував у розшуку, що свідчить про можливість ухилення останнього від суду. Звернув увагу суду на те, що свідки сторони обвинувачення у кримінальному провадженні не допитані, тому обвинувачений, перебуваючи на волі, може вживати заходів щодо протиправного впливу на зазначених свідків. Також зазначив, що обвинувачений може вчиняти нові злочини.

Обвинувачений ОСОБА_4 вважає, що у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, натомість просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді застави.

Захисник обвинуваченого вважає, що його підзахисному слід застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Звернув увагу суду на наявність рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності норми щодо безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також зауважив, що доводи прокурора в частині наявності ризику вчинення його підзахисним протиправного впливу на інших учасників кримінального провадження не доведені. Зауважив, що згідно з пред`явленим його підзахисному обвинуваченням, останній не організатор вчинення інкримінованого діяння, а виконавець, однак зробив застереження, що ці питання він ставитиме перед судом під час педальних судових засідань в ході судового розгляду справи.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 15.09.2026. Надане прокурором клопотання містить відмітку про те, що копія такого клопотання була вручена обвинуваченому, однак не містить посилання на час такого вручення. Разом з тим, обвинувачений та його захисник не просив відкласти розгляд клопотання у зв`язку з недотриманням порядку такого вручення.

У постанові від 22.02.2021 (справа № 991/1226/21) Верховний Суд звернув увагу на те, що КПК не передбачає відмови у продовженні строку запобіжного заходу через пропущення прокурором строку звернення з клопотанням.

Крім того,зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.

Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачений у вчиненні ряду умисних, зокрема, особливо тяжких злочинів. Суд бере до уваги, що з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами на цей час не розпочате. З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_4 під час досудового розслідування був оголошений в розшук. Також під час досудового розслідування у зв`язку з переховуванням ОСОБА_4 від органу досудового розслідування слідчим суддею був наданий дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні. У подальшому 16.10.2025 судом за клопотанням сторони обвинувачення ухвалене рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно ОСОБА_4 . Після цього 12.11.2025 до суду надійшло повідомлення про затримання ОСОБА_4 компетентними органами Республіки Польща. Тому проведення процесуальних дій у зазначеному кримінальному провадженні до вирішення питання одо видачі ОСОБА_4 з Республіки Польща до України судом було зупинене.

Суд враховує, що об`єктивні дані, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду не надані.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Разом з тим, абзацом першим частини четвертої статті 183 КПК визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Також абзацом другим частини четвертої статті 183 КПК визначено, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.

Оцінюючи посилання захисника обвинуваченого в частині визнання Конституційним Судом України (далі КС) неконституційною норми КПК, якою встановлена можливість безальтернативного визначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає за доцільне зауважити таке.

24.06.2026 у рішенні № 4-р(II)/2026 КС визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину восьму статті 176 КПК.

Зі змісту наведеної норми випливає, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Отже, посилання захисника на зазначене рішення КС слід визнати хибним.

21.07.2026 у рішенні № № 9-р(II)/2026 КС визначив критерій, за якими застава має бути реальною альтернативою триманню під вартою. Зокрема, КС у зазначеному рішенні акцентував на тому, що майнова й інша соціальна диференціація сучасного суспільства є значною, а тому будь-який максимальний розмір застави може виявитися нерелевантним у забезпеченні стримувальної ролі застави як запобіжного заходу в кримінальному провадженні.

Визнаючи абзац п`ятий частини п`ятої статті 182 Кодексу таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), КС наголосив на суворій потребі його тлумачення та застосування судами системи судоустрою України з урахуванням сумісності цих приписів Кодексу з нормами, принципами й цінностями Конституції України, Конвенцією, а також практики ЄСПЛ та спільної європейської конституційної традиції.

КС вказав, що для реального досягнення мети альтернативності застави запобіжному заходу у виді тримання під вартою відповідно до усталених позицій ЄСПЛ, визначаючи розмір застави у виключних випадках, слідчий суддя, суд у судовому рішенні зобов`язаний навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами, визначеними оспорюваними приписами Кодексу.

КС зауважив, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.

При цьому КС, виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов`язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв`язки (сім`ю, інші особисті комунікації), а також зв`язки за кордоном .

Однак зазначене рішення КС стосується саме визначення розміру застави, а не безальтернативності такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Вище ж суд навів норми, які уповноважують суд у певних випадках не ухвалювати рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, яка є обов`язковою у разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалення такого рішення належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачений, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Тому суд вважає, що суд уповноважений на ухвалення відповідного процесуального рішення щодо відмови у визначенні обвинуваченому розміру застави.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 25.08.2026 до 23:59 годину 23.10.2026.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя: