Постанова № 139208266, 14.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2039/26

3/132/924/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріал, який надійшов з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Павлівка Вінницької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, командира аеродромно-експлуатаційного взводу роти аеродромно-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, лейтенанта, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Лейтенант ОСОБА_2 , будучи військовою посадовою особою, перебуваючи на посаді командира аеродромно-експлуатаційного взводу роти аеродромно-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що дислокується у АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду, недбало поставився до військової служби, а саме діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх прямих функціональних обов`язків, не стежив за наявністю, правильною експлуатацією, обслуговуванням і збереженням автомобільної техніки та іншого майна; не контролював виконання завдань та роботу автомобільної техніки, не усував виявлені недоліки в її роботі, що зумовило 14.05.2026 року незаконне зливання дизельного палива з паливного баку транспортного засобу марки (моделі) «ХТЗ-248Л2.0» реєстраційний номер « НОМЕР_2 », з боку підлеглої йому особи, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП.

До Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_2 не з`явився, надав письмову заяву в якій власноручно зазначив, що вину у вчиненні вищезазначеного адміністративного правопорушення визнає у повному обсязі, просить справу розглянути за його відсутності.

Суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, виходить із такого.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право бути присутньою при розгляді справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та заперечення, користуватися правовою допомогою захисника, виступати рідною мовою, користуватися послугами перекладача, а також оскаржити постанову у справі. При цьому положення зазначеної норми не встановлюють безумовного обов`язку суду відкладати розгляд справи у кожному випадку неявки особи, якщо така особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, обізнана про здійснення провадження та реалізувала своє право визначити власну процесуальну поведінку.

Зі змісту статті 268 КУпАП убачається, що право особи бути присутньою під час розгляду справи є саме процесуальним правом, а не процесуальним обов`язком. Відтак така особа вправі як реалізувати це право шляхом особистої участі у судовому засіданні, так і добровільно відмовитися від його реалізації, якщо така відмова є усвідомленою, добровільною та недвозначною.

Як встановлено судом, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала письмову заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, визнала свою вину у повному обсязі та просила суворо її не карати. Зазначена заява свідчить про те, що особа обізнана про існування судового провадження, знає про дату та предмет судового розгляду, усвідомлює зміст висунутого їй обвинувачення, а також свідомо і добровільно відмовилася від реалізації свого права на особисту участь у судовому засіданні.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що гарантоване статтею 268 КУпАП право особи на участь у розгляді справи не є абсолютним та може бути реалізоване або не реалізоване виключно за волевиявленням самої особи. Якщо особа належним чином повідомлена про розгляд справи, не наполягає на особистій участі, подає заяву про розгляд справи за її відсутності або іншим чином висловлює згоду на такий порядок розгляду, відсутні правові підстави для обов`язкового відкладення розгляду справи. За таких обставин розгляд справи за відсутності особи не свідчить про порушення її права на захист та не є підставою для визнання судового рішення незаконним.

Аналогічний підхід відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, у тому числі право бути присутнім при розгляді справи, не є абсолютним та може бути предметом добровільної, усвідомленої та недвозначної відмови особи від його реалізації, якщо така відмова не суперечить будь-якому важливому суспільному інтересу та супроводжується мінімальними гарантіями, адекватними значущості відповідного права.

Європейський суд з прав людини також послідовно виходить із того, що особа повинна добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами, проявляти належну зацікавленість у перебігу судового провадження та не вдаватися до дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи. Добровільна відмова від участі у судовому засіданні за наявності належного повідомлення про його проведення сама по собі не свідчить про порушення гарантій справедливого судового розгляду.

Крім того, відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень. Необґрунтоване відкладення розгляду справи за відсутності відповідних процесуальних підстав суперечило б принципу своєчасності судового розгляду та не відповідало б завданням адміністративного провадження.

Судом встановлено, що матеріали справи містять достатній обсяг доказів, необхідних для з`ясування всіх обставин справи, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, необхідність дослідження додаткових доказів чи забезпечення реалізації інших процесуальних прав від особи не надходило. Навпаки, остання у своїй письмовій заяві прямо висловила волевиявлення щодо розгляду справи без її участі та підтвердила визнання вини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розгляд даної справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідає вимогам статей 245, 268, 280 КУпАП, не порушує права особи на захист, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду та практикою Європейського суду з прав людини, а тому відсутні будь-які процесуальні перешкоди для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно приписів статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення від 05.06.2026 року слідує, що лейтенант ОСОБА_2 будучи військовою посадовою особою, перебуваючи на посаді командира аеродромно-експлуатаційного взводу роти аеродромно-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що дислокується у АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду, недбало поставився до військової служби, а саме діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх прямих функціональних обов`язків, не стежив за наявністю, правильною експлуатацією, обслуговуванням і збереженням автомобільної техніки та іншого майна; не контролював виконання завдань та роботу автомобільної техніки, не усував виявлені недоліки в її роботі, що зумовило 14.05.2026 року незаконне зливання дизельного палива з паливного баку транспортного засобу марки (моделі) «ХТЗ-248Л2.0» реєстраційний номер « НОМЕР_2 », з боку підлеглої йому особи, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП.

Диспозиція частини 2 статті 172-15 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби вчинене в умовах особливого періоду.

Суб`єктом даного правопорушення є військова службова особа. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування (примітка до статті 172-13 КУпАП).

З об`єктивної сторони правопорушення характеризується суспільно-небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього.

Недбале ставлення до військової служби характеризується невиконанням або неналежним виконанням військовою службовою особою своїх обов`язків, передбачених законами, військовими статутами, положеннями, інструкціями, наказами, через несумлінне ставлення до них; наявністю негативних наслідків, що порушують встановлений порядок здійснення військовими службовими особами своїх функцій щодо забезпечення належного рівня військової дисципліни, статутного порядку, збереження військового майна, що є складовою воєнної безпеки України.

Невиконання службових обов`язків означає невиконання військовою службовою особою дій, передбачених нормативними актами (статутами, наказами, інструкціями, постановами тощо), які є безумовними для виконання нею.

При встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. При цьому треба враховувати як об`єктивні, так і суб`єктивні фактори. Зокрема, зовнішні умови й обстановку, в якій доводилось виконувати обов`язки військовій службовій особі, дії вищестоящих командирів і начальників, а також дані, які характеризують особу винного, його кваліфікацію, професійну підготовку, тривалість перебування на посаді, яку обіймає, досвід та інші обставини кримінального провадження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у своїй постанові від 21.05.2021 року у справі № 185/12161/15-к, згідно якої при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

протоколом про адміністративне правопорушення від 05.06.2026 року;

витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) полковника ОСОБА_3 від 29.12.2023 року № 284;

функціональними обов`язками командира аеродромно-експлуатаційного взводу роти аеродромно-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, затвердженими 20.04.2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_4 ;

наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.05.2025 року № 526 «Про результати службового розслідування»;

письмовими поясненнями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 від 05.06.2026 року, та іншими матеріалами.

Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.

Оцінюючи наведене, суд приходить до висновку, що факт недбалого ставлення ОСОБА_2 , як військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за частиною 2 статті 172-15 КУпАП правильно кваліфіковано.

Відповідно до вимог статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Санкцією частини 2 статті 172-15 КУпАП (в редакції закону, що діяв під час і за місцем вчинення правопорушення) передбачене покарання у виді штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість та достатність застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді мінімального штрафу, передбаченого санкцією ч.2 ст.172-15 КУпАП, а саме у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп.

Дане стягнення на думку суду буде необхідним та достатнім для його виховання, попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, та повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Дана справа не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

З урахуванням цього, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665грн.60коп.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 172-15, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA978999980313060106000002776, отримувач: ГУК у Він.обл./м.Калинівка/21081100, код ЄДРПОУ 37979858, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 21081100.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 665грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя