Вирок № 139208254, 20.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1951/26

Провадження №1-кп/132/369/26

Вирок

Іменем України

20 серпня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025220000029 від 19 травня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Яришівка Тиврівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, судимого 28 жовтня 2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, до остаточного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 3 (три) роки та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

представника потерпілої особи - ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_7 - будучи засудженим 28 жовтня 2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, до остаточного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, звільненим на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 3 (три) роки та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, на шлях виправлення не став та в період іспитового строку вчинив нове умисне кримінальне правопорушення за наступних обставин. Так, ОСОБА_7 діючи в порушення вимог ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища», ст.ст.27, 52-1 Закону України «Про тваринний світ», п.п.1 п.1, п.п.4 п.4 розділу 4 Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.09.2022 року № 700, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 16.11.2022 року за № 1412/38748, здійснив вилов риби з річки Південний Буг, в період нересту, з використанням забороненого знаряддя лову - рибальської сітки, за наступних обставин. Відповідно до ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища», використання природніх ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природніх ресурсів. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. В порядку спеціального використання природніх ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, на пільгових умовах. Згідно ст.27 Закону України «Про тваринний світ», у порядку загального використання об`єктів тваринного світу громадянам, у випадках, передбачених законодавством, дозволяється безоплатне любительське і спортивне рибальство для особистого споживання (без права реалізації) у визначених відповідно до законодавства водних об`єктах загального користування у межах, встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування. В інших випадках любительське і спортивне рибальство здійснюється на праві спеціального використання об`єктів тваринного світу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до цього та інших законів. За ст.52-1 Закону України «Про тваринний світ», для добування об`єктів тваринного світу забороняються виготовлення, збут, застосування, зберігання отруйних принад, колючих, давлячих та капканоподібних знарядь лову, електроловильних систем (електровудок), електрогону, петель, самоловів, самострілів, вибухових речовин, пташиного клею та монониткових (волосінних) сіток (крім тих, що призначені для промислового лову), а також інших засобів, заборонених законом. Забороняються знаряддя добування об`єктів тваринного світу, що призводять до калічення диких тварин, їх страждань та масового безконтрольного знищення. Відповідно до п.п.1 п.1, п.п.4 п.4 розділу 4 Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.09.2022 року № 700, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 16.11.2022 року за № 1412/38748, забороняється добування (вилов) такими знаряддями: сітками та пастками усіх типів та конструкцій, іншими сітковими знаряддями добування (вилову), а також забороняється добування (вилов) водних біоресурсів у період нересту, тобто у період весняно літньої заборони лову риби. Згідно п.3.15 Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України № 19 від 15.02.1999 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 року за № 269/3562, забороняється лов водних живих ресурсів із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову, вогнепальної та пневматичної зброї (за винятком гарпунних рушниць для тіл водного полювання), промислових та інших знарядь лову, виготовлених із сітконастевих чи інших матеріалів усіх видів і найменувань. За п.2 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об`єктах України, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України № 33 від 18.03.1999 року, сітки відносяться до промислових знарядь лову. Пунктом 1 частини 3 розділу ІІ Додатку 3 вищезазначених Правил любительського і спортивного рибальства, визначені місця та строки заборон добування (вилову) водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) на період нересту, зокрема у річках та їх кореневих водах - з 01 квітня до 20 травня, а в придаткових - з 01 квітня до 30 червня. Так, 19.05.2026 року у ОСОБА_7 , який був обізнаний із чинним порядком здійснення рибного добувного промислу в період нересту, що був оприлюднений в засобах масової інформації, виник умисел, направлений на здійснення незаконного рибного добувного промислу в річці Південний Буг, між населеними пунктами Іванів та Гущинці Хмільницького району Вінницької області. Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_7 - 19.05.2026 року близько 15год.00хв. діючи всупереч заборонам, встановленим діючим законодавством, без дозволу на спеціальне використання водних живих ресурсів у непередбачений законом спосіб, прийшов до річки Південний Буг, що розташована між населеними пунктами Іванів та Гущинці Хмільницького району Вінницької області, де розмістив у воді заборонене сіткове знаряддя лову - риболовецьку сітку типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм. Вподальшому, цього ж дня, близько 15год.55хв. ОСОБА_7 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у виді незаконного вилову водних біоресурсів, та бажаючи їх настання, посягаючи на суспільні відносини у сфері охорони відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природніх біоресурсів, маючи на меті зібрати рибу, яка потрапила в тенета риболовецької сітки типу «Парашут», здійснив незаконний видобуток водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів карася сріблястого, під час чого був викритий працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Своїми діями, які виразились у незаконному добуванні водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів риби виду карась сріблястий - на річці Південний Буг, між населеними пунктами Іванів та Гущинці Хмільницького району Вінницької області, ОСОБА_7 згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 963/26-21 від 05.06.2026 року, спричинив шкоду державі в розмірі 79050грн.00коп. З урахуванням критеріїв, визначених в п.12 постанови Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 року № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», внаслідок незаконного вилову водних біоресурсів у заборонений період - період нересту риб (наказ управління Держрибагенства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області від 25.03.2026 року № 24 «Про затвердження переліку меж нерестовищ у рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області на період нересту у 2026 році та перенесення строків весняно-літньої заборони на лов водних біоресурсів в окремих рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області у 2026 році»), з використанням заборонених знарядь лову («Парашут» - сіткоснастеве знаряддя лову) вбачаються ознаки істотної шкоди за критеріями «вилов риби в період нересту», «добування великої кількості риби».

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, зазначивши суду, що 19.05.2026 року він вирішив здійснити рибний добувний промисел на річці Південний Буг, з метою чого взяв із собою заборонене сіткове знаряддя лову - риболовецьку сітку типу «Парашут». З цією метою, він в цей же день, близько 15.00год. прийшов на річку, розташовану між населеними пунктами Іванів та Гущинці, де розмістив у воді зазначену риболовецьку сітку. Вподальшому, близько 15.55год. він за допомогою сітки, в тенета якої потрапила риба, здійснив видобуток 50 екземплярів карася сріблястого, однак був викритий працівниками органу Національної поліції.

Окрім визнання своєї вини, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України, підтверджується наступними доказами:

- наказом управління Держрибагенства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області від 25.03.2026 року № 24 «Про затвердження переліку меж нерестовищ у рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області на період нересту у 2026 році та перенесення строків весняно-літньої заборони на лов водних біоресурсів в окремих рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області у 2026 році», згідно якого був встановлений перелік меж нерестовищ на всю акваторію рибогосподарських водних об`єктів у рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області на період нересту у 2026 році, за винятком ділянок, згідно з додатком. Перенесено строки весняно-літньої заборони на лов водних біоресурсів у Дністровському водосховищі з 10 квітня по 20 червня 2026 року включно;

- протоколом огляду місця події, складеним 19.05.2026 року дізнавачем СД відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 , та відеозаписом, який є невід`ємним додатком до цього протоколу, згідно якого було оглянуте місце вчинення кримінального правопорушення, а саме ділянка території поблизу річки Південний Буг, розташована між населеними пунктами Іванів та Гущинці Хмільницького району Вінницької області, де виявлені: сіткове знаряддя лову - риболовецьку сітку типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., та 50 екземплярів карася сріблястого, які відповідно до постанови дізнавача СД відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 від 19.05.2026 року, визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, на які на підставі ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_9 від 22.05.2026 року у справі № 132/1670/26 (номер провадження 1-кс/132/233/26), був накладений арешт;

- довідкою-розрахунком матеріальної шкоди, завданої рибному господарству України № 16-15-15/53426, складеною 26.05.2026 року завідувачем сектору іхтіології, регулювання рибальства, меліорації та аквакультури управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області ОСОБА_10 , згідно якої, загальна сума шкоди, яка була заподіяна рибному господарству України, та обрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2023 року № 1042 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про рибне господарство внаслідок незаконного добування (вилову), знищення або пошкодження водних біоресурсів, а також незаконного знищення чи погіршення середовища існування водних біоресурсів», становить 79050грн.00коп.;

- протоколом огляду документа, складеним 27.05.2026 року дізнавачем СД відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 , та відеозаписом, який є невід`ємним додатком до цього протоколу, згідно якого був оглянутий відеозапис з портативного відеореєстратора № 0109729 працівника органу Національної поліції ОСОБА_11 , на якому зафіксований факт незаконного зайняття ОСОБА_7 рибним добувним промислом;

- висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 963/26-21, складеним 05.06.2026 року старшим судовим експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_12 , згідно якого, розмір шкоди, завданої державі внаслідок незаконного, як встановлено слідством, вилову водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів риби виду карась сріблястий на річці Південний Буг за координатами НОМЕР_1, між населеними пунктами села Іванів та села Гущинці Хмільницького району Вінницької області, документально підтверджується в сумі 79050грн.00коп. З урахуванням наданих для проведення експертизи матеріалів кримінального провадження, а також критеріїв, визначених в п.12 постанови Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 року № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», внаслідок незаконного, як встановлено слідством, вилову водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів риби виду карась сріблястий на річці Південний Буг за координатами НОМЕР_1, між населеними пунктами села Іванів та села Гущинці Хмільницького району Вінницької області, у заборонений період - період нересту риб (наказ управління Держрибагенства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області від 25.03.2026 року № 24 «Про затвердження переліку меж нерестовищ у рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області на період нересту у 2026 році та перенесення строків весняно-літньої заборони на лов водних біоресурсів в окремих рибогосподарських водних об`єктах Вінницької області у 2026 році»), з використанням заборонених знарядь лову, вбачаються ознаки істотної шкоди за критеріями «вилов риби в період нересту», «добування великої кількості риби».

Представник потерпілої особи - ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначив, що в результаті протиправних дій ОСОБА_7 , які виразилися у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, заподіяно істотну шкоду у розмірі 79050грн.00коп., яку необхідно стягнути на користь держави.

Від допиту свідків обвинувачення ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , прокурор ОСОБА_18 відмовилася з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_7 визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та не оспорює фактичні обставини скоєного, а тому їх виклик та допит є недоцільним. Дану позицію в судовому засіданні підтримав обвинувачений ОСОБА_7 . На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області, постановленій у протокольній формі та зафіксованій у відповідному журналі судового засідання, дана відмова прокурора прийнята судом та визнано недоцільним допит свідків обвинувачення ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 під час розгляду даного кримінального провадження.

Відсутність свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 не впливає на можливість встановлення судом обставин, що підлягають доказуванню під час цього кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 , отримано в порядку, визначеному процесуальним законом (КПК України), вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому ці дані в силу статті 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Сторона обвинувачення змогла довести в суді встановлені під час досудового розслідування обставини, які підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.249 КК України, а саме в незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Прокурор ОСОБА_18 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просила визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік. На підставі ст.ст.71, 72 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28.10.2024 року, та остаточно визначити ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_7 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просив його суворо не карати.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень статті 12 КК України, віднесене до кримінального проступку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12026025220000029 від 19 травня 2026 року, обвинувачений ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Яришівка Тиврівського району Вінницької області, є громадянином України, має базову загальну середню освіту, неодружений, непрацевлаштований, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» № 000043803, сформованої 22.05.2026 року Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_7 судимий 28 жовтня 2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, до остаточного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, звільнений на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 3 (три) роки з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

За довідкою-характеристикою № 176 від 02.06.2026 року, Лісоволисіївський старостинський округ Калинівської міської ради Вінницької області матеріалами компрометуючого характеру відносно ОСОБА_7 не відає.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, виданих 28.05.2026 року Комунальним підприємством «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_7 на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря нарколога, однак госпіталізації не потребує.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 визначено щире каяття. Обставин, які обтяжують його покарання, не встановлено.

З урахуванням вимог статей 66, 67 КК України, роз`яснень щодо застосування його норм, викладених у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (номер провадження 51-9408км18) та рекомендацій, наведених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 є щире каяття, а обставин, які обтяжують його покарання, не має.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Санкція частини 1 статті 249 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.03.2020 року по справі №290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, беручи до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відомостей щодо наявності та/або відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, врахувавши всі обставини даного кримінального провадження, суд керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до переконливого висновку, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання у межах, установлених у санкції ч.1 ст.249 КК України.

Відповідно до частини третьої статті 78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої частиною 1 статті 71 КК України, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:

- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;

- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у частині 1 статті 71 КК України, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.

На необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами статті 71 КК України указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Водночас при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи із співвідношення, визначеного положеннями частини 1 статті 72 КК України.

Оскільки кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 вчинив після постановлення вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі № 132/1986/24 (номер провадження 1-кп/132/307/24), але до повного відбуття ним покарання, то суд зобов`язаний застосувати положення статті 71 КК України.

За вищенаведених обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання в у межах, установлених у санкції ч.1 ст.249 КК України, а саме у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, та на підставі ст.ст.71, 78 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі № 132/1986/24 (номер провадження 1-кп/132/307/24), та з урахуванням положень ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

При визначенні даного покарання, судом враховано, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява №10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

З урахуванням вищенаведеного, визначене даним вироком покарання, відповідає принципам справедливості.

Згідно з частиною 9 статті 100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту 1 вказаної норми гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

У відповідності з вимогами частини 10 статті 100 КПК України, під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Згідно з вимогами статті 374 КПК України, у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Відповідно до частини першої статті 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 96-1 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, риболовецька сітка типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., використовувалася обвинуваченим ОСОБА_7 в якості засобу (знаряддя) для вчинення кримінального правопорушення, за допомогою якої він здійснив незаконний видобуток водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів карася сріблястого.

За таких обставин, суд вважає за необхідне при призначенні покарання обвинуваченому за ч.1 ст.249 КК України, застосувати конфіскацію до риболовецької сітки типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., та водних біоресурсів, а саме 50 екземплярів карася сріблястого.

Аналогічна позиція випливає з постанови Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 748/1457/19.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно, а саме на риболовецьку сітку типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., та водні біоресурси - 50 екземплярів карася сріблястого, на підставі ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_9 від 22.05.2026 року у справі № 132/1670/26 (номер провадження 1-кс/132/233/26), накладено арешт.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_9 від 22.05.2026 року у справі № 132/1670/26 (номер провадження 1-кс/132/233/26).

Згідно частини 4 статті 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

За частиною 2 статті 124 КПК України та роз`яснень пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта згідно висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 05.06.2026 року № 963/26-21 у розмірі 10992грн.24коп., підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь держави.

Положеннями статей 127,128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно пункту 3 частини першої статті 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

За пунктом 7 частини першої статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Статтею 63 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 6.3 Правил любительського і спортивного рибальства застосування заходів адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування у повному обсязі збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення Правил рибальства.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто діє презумпція вини завдавача шкоди.

За змістом положень статей 127, 128 КПК України, статті 22 ЦК України, сума відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні не обов`язково має збігатися з розміром завданої злочином шкоди, вказаним в обвинуваченні, яке суд визнав доведеним. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода як обставина, що впливає на його кваліфікацію та вирішення інших питань, пов`язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності, та відшкодування збитків як спосіб захисту порушеного цивільного права і компенсаційний механізм мають неоднакову юридичну природу, відрізняються за критеріями визначення і правовими наслідками.

Зокрема, розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів частини п`ятої статті 128 КПК України, і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов`язок доказування якого покладається на державного обвинувача.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм в особі управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 79050грн.00коп., розмір якої визначений висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 05.06.2026 року №963/26-21.

Обвинувачений ОСОБА_7 позовні вимоги визнає, тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позову, оскільки розмір завданої шкоди підтверджений висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 05.06.2026 року № 963/26-21.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді запобіжних заходів відносно ОСОБА_7 в ході досудового розслідування та судового розгляду, не застосовувались.

Оскільки фактичне виконання судового рішення, яким особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі, починається з моменту затримання особи на виконання вироку суду, а тому в резолютивній частині вироку необхідно вказати, що початок строку відбування покарання необхідно рахувати з моменту затримання особи на виконання вироку.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирати.

Відповідно до частин першої, другої статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01 серпня 2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 20 серпня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Згідно вимог частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст.ст.71, 78 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі № 132/1986/24 (номер провадження 1-кп/132/307/24), та з урахуванням положень ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_7 на виконання вироку.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирати.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України, застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження риболовецьку сітку типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., та водні біоресурси, а саме 50 екземплярів карася сріблястого.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_9 від 22.05.2026 року у справі № 132/1670/26 (номер провадження 1-кс/132/233/26), на риболовецьку сітку типу «Парашут», розміром 1,87м. на 2,00м., розміром вічка 20мм. на 20мм., та водні біоресурси - 50 екземплярів карася сріблястого - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 05.06.2026 року № 963/26-21 у розмірі 10992грн.24коп.

Позов Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм в особі управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави в особі Іванівської сільської ради Вінницької області шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 79050грн.00коп., яку перерахувати на розрахунковий рахунок UA088999980333149331000002824, отримувач - ГУК у Він.обл./с.Іванів/24062100, код бюджетної класифікації доходів 24062100, код ЄДРПОУ 37979858, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), найменування коду класифікації доходів бюджету - грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя