Рішення № 139206278, 24.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/871/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ: 00135390) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр-т Науки, 54; код ЄДРПОУ: 42831345) про стягнення 3081,79 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Укрнафта" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення 3081,79 грн., з яких: пеня в розмірі 2847,73 грн, 3% річних у розмірі 234,06 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №13/2780-МТР/25 від 02.06.2025 в частині порушення строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 (суддя Лавренюк Т.А.) позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у 10 днів для усунення недоліків з дня вручення йому цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 (суддя Лавренюк Т.А.) позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Разом з тим, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Згідно з розпорядженням в.о. керівника апарату суду №101/2026 від 24.04.2026 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи з підстав відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами судді Лавренюк Т.А.

Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями, для розгляду справи №922/871/26 визначено головуючого суддю: Сальнікову Г.І., про що заступником керівника апарату суду складено та підписано відповідний Протокол від 24.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2026 (суддя Сальнікова Г.І.) вирішено прийняти справу №922/871/26 до розгляду, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Розпорядженням керівника апарату суду №235/2026 від 19.06.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи з підстав тимчасової непрацездатності судді Сальнікової Г.І., що вже триває 30 і більше календарних днів поспіль.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026, для розгляду справи №922/871/26 визначено головуючого суддю: Пономаренко Т.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 прийнято справу №922/871/26 до розгляду. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Вищезазначену ухвалу суду від 23.06.2026 в той же день було доставлено відповідачу до його Електронного кабінету, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа.

Також суд зазначає, що всю судову кореспонденцію у цій справі було доставлено відповідачу до його Електронного кабінету, що підтверджується відповідними Довідками про доставку електронного листа.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Однак, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.ст.251,252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на день ухвалення цього рішення від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Між Акціонерним товариством «УКРНАФТА» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС МАКС», (постачальник) було укладено договір №13/2780-МТР/25 від 02.06.2025 (далі - Договір).

На умовах Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь (надалі за текстом - «товар»), за кодом ДК 021:2015: 24450000-3 Агрохімічна продукція, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору, асортимент, кількість, ціна, вимоги щодо якості товару та його технічні характеристики та інша інформація щодо товару, наведені у специфікації, що є Додатком 1 до Договору (далі - Специфікація).

Вказаною Специфікацією поставку товару розділено на дві партії.

Відповідно до умов Специфікації, строк поставки товару - І партія - 30 календарних днів з дати підписання договору; ІІ партія - з 01.08.2025 по 25.08.2025. Умови поставки (ІНКОТЕРМС - 2020): DDP склад призначення.

Таким чином, товар мав бути поставлений покупцю: І партія - до 02.07.2025, ІІ партія - з 01.08.2025 по 25.08.2025.

Згідно з п.3.1. Договору, ціна товару в Договорі визначається в національній валюті України та вказується у специфікації до цього Договору.

Згідно з п.3.2. Договору, загальна сума Договору становить 285 219,00 грн. (Двісті вісімдесят п`ять тисяч двісті дев`ятнадцять гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ (20%) - 47 536,50 грн. (Сорок сім тисяч п`ятсот тридцять шість гривень, 50 копійок)

Відповідно до пункту 5.5. Договору, датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника (в тому числі кожної партії товару) вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Згідно з п.7.1 Договору, у разі прострочення постачальником виконання зобов`язань з поставки товару покупець має право нарахувати постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково нарахувати штраф у розмірі 7% від вказаної вартості, які постачальник зобов`язаний сплатити. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов`язання. Ненадання разом з товаром супровідних документів, передбачених Технічною специфікацією, є порушенням строків поставки товару.

В специфікації сторони визначили вартість одиниці товару - 82,50 грн без ПДВ (ціна одиниці товару з ПДВ складає 99 грн) та кількість товару яка має бути поставлена по кожній партії. Так за першою партією має бути поставлено 1433 одиниці товару. Відповідно вартість першої партії товару складає суму 141 867 грн.

Поставка першої партії товару здійснена відповідачем за наступними документами:

- видатковою накладною №904 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь в кількості 71 шт. на загальну вартість 7 029,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримали 11.07.2025";

- видатковою накладною №905 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь в кількості 99 шт. на загальну вартість 9 801,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "14.07.2025";

- видатковою накладною №906 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь в кількості 107 шт. на загальну вартість 10 593,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримали 11.07.2025";

- видатковою накладною №907 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 103 шт. на загальну вартість 10 197,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримали 14.07.2025";

- видатковою накладною №908 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 58 шт. на загальну вартість 5 742,00 грн. В графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "16.07.2025";

- видатковою накладною №909 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 64 шт. на загальну вартість 6 336,00 грн. В графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "14.07.2025";

- видатковою накладною №910 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 149 шт. на загальну вартість 14 751,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "16.07.2025";

- видатковою накладною №911 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 204 шт. на загальну вартість 20 196,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "15.07.2025";

- видатковою накладною №913 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 181 шт. на загальну вартість 17 919,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "15.07.2025";

- видатковою накладною №914 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 125 шт. на загальну вартість 12 375,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "15.07.2025";

- видатковою накладною №915 від 11.07.2025 та товарно-транспортною накладною №915 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 72 шт. на загальну вартість 7 128,00 грн. Під графою "отримав(ла)" у видатковій накладній представником покупця зазначено: "11.07.2025";

- видатковою накладною №916 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 162 шт. на загальну вартість 16 038,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "16.07.2025";

- видатковою накладною №917 від 11.07.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 38 шт. на загальну вартість 3 762,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "14.07.2025".

Інші товарно-транспортні накладні, на які посилається позивач, в матеріалах справи відсутні.

Вартість першої партії товару складає суму 141 867 грн.

Однак, як стверджує позивач, фактична дата отримання товару покупцем не співпадає з датою виписки накладних. Строк поставки товару першої партії до 02.07.2025, а фактична поставка першої партії товару здійснена лише 16.07.2025.

Так, 11.07.2025 позивачем фактично отримано товар лише за видатковими накладними №904 та 906, тоді як товар за видатковими накладними №905, 907, 909, 917 - поставлений 14.07.2025, товар за видатковими накладними №911 та 914 - поставлений 15.07.2025, товар за видатковими накладними №908 та 916 - поставлений 16.07.2025, що відображено покупцем при отриманні на відповідних видаткових накладних.

Поставка другої партії товару здійснена за наступними документами:

- видатковою накладною №1038 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 73 шт. на загальну вартість 7 227,00 грн. У графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "02.08.2025";

- видатковою накладною №1039 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 99 шт. на загальну вартість 9 801,00 грн. У графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "04.08.2025";

- видатковою накладною №1040 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 109 шт. на загальну вартість 10 791,00 грн. Під графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримали 03.08.2025";

- видатковою накладною №1041 від 01.08.2025 та товарно-транспортною накладною №1041 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 104 шт. на загальну вартість 10 296,00 грн. У графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "08.08.2025";

- видатковою накладною №1042 від 01.08.2025 та товарно-транспортною накладною №1042 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 59 шт. на загальну вартість 5 841,00 грн. У графі "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "07.08.2025";

- видатковою накладною №1043 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 66 шт. на загальну вартість 6 534,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "07.08.2025";

- видатковою накладною №1044 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 152 шт. на загальну вартість 15 048,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "02.09.2025";

- видатковою накладною №1045 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 205 шт. на загальну вартість 20 295,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "05.08.2025";

- видатковою накладною №1046 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 183 шт. на загальну вартість 18 117,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "06.08.2025";

- видатковою накладною №1047 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 126 шт. на загальну вартість 12 474,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "07.08.2025";

- видатковою накладною №1048 від 01.08.2025 та товарно-транспортною накладною №1048 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 72 шт. на загальну вартість 7 128,00 грн. Під графою "отримав(ла)" у видатковій накладній представником покупця зазначено: "01.08.2025";

- видатковою накладною №1049 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 162 шт. на загальну вартість 16 038,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримано 01.08.2025";

- видатковою накладною №1050 від 01.08.2025 поставлено засіб для дезінфекції рук та робочих поверхонь у кількості 38 шт. на загальну вартість 3 762,00 грн. Під графою "отримав(ла)" представником покупця зазначено: "отримано 04.08.2025".

Загальна вартість другої партії товару складає суму 143 352,00 грн.

Інші товарно-транспортні накладні, на які посилається позивач, в матеріалах справи відсутні.

За другою партією товару відповідач мав поставити 1448 одиниць товару в строк до 25.08.2025. Фактична дата поставки товару 02.09.2025.

Як стверджує позивач, враховуючи умови Договору, партійний характер поставки та видаткові накладні, підписані сторонами, ТОВ «ІМЕКС МАКС» здійснило поставку товару з простроченням строків:

- першої партії на суму 141 867,00 грн лише 16.07.2025, кількість днів прострочення 13 днів;

- другої партії на суму 143 352,00 грн лише 02.09.2025, кількість днів прострочення 7 днів.

Загальний розмір пред`явленої позивачем до стягнення пені складає 2847,73 грн. Разом з цим, як стверджує позивач, за порушення строків поставки товару відповідач має сплатити на користь позивача 3% річних в сумі 234,06 грн.

Відповідач проти позову заперечень не надав. Факт передачі позивачу товару в дати, зазначені покупцем в видаткових накладних, не спростував.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, між Акціонерним товариством «УКРНАФТА» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС МАКС» (постачальник) 02.06.2025 укладено договір №13/2780-МТР/25, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцеві товар, а покупець прийняти та оплатити його.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, а тому правовідносини сторін регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна та інші характеристики товару визначаються специфікацією, яка є додатком 1 до Договору.

Згідно зі специфікацією поставка товару здійснюється двома партіями: І партія протягом 30 календарних днів з дати підписання договору, ІІ партія у період з 01.08.2025 по 25.08.2025.

Таким чином, строк поставки першої партії товару спливав 02.07.2025, а другої партії 25.08.2025.

Згідно з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин), кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначала, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначала такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що датою поставки товару та моментом його отримання покупцем, у тому числі кожної партії товару, вважається дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної та акта приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Матеріалами справи підтверджується, що поставка першої партії товару здійснювалася відповідачем частинами, за видатковими накладними №904-917, при цьому фактичні дати отримання товару покупцем зазначені представником покупця безпосередньо у відповідних видаткових накладних.

Так, частина товару за видатковими накладними №904, №906 та №915 отримана 11.07.2025, за накладними №905, №907, №909, №917 14.07.2025, за накладними №911, №913, №914 15.07.2025, а за накладними №908, №910, №916 16.07.2025.

Отже, відповідач порушив встановлений договором строк поставки першої партії товару.

При цьому суд не погоджується з твердженням позивача щодо нарахування пені на всю вартість першої партії товару до 16.07.2025.

Згідно з пунктом 7.1 Договору пеня нараховується у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Отже, після фактичної поставки відповідної частини товару вартість непоставленого товару зменшується, а тому пеня має нараховуватися саме на вартість товару, який залишався непоставленим у відповідний період прострочення.

За першою партією товару вартістю 141 867,00 грн розрахунок пені має здійснюватися таким чином:

- на вартість товару, отриманого 11.07.2025, за 9 днів прострочення;

- на вартість товару, отриманого 14.07.2025, за 12 днів прострочення;

- на вартість товару, отриманого 15.07.2025, за 13 днів прострочення;

- на вартість товару, отриманого 16.07.2025, за 13 днів прострочення (з розрахунку позивача).

Загальний розмір пені за першою партією відповідно до умов Договору становить 1 715,17 грн.

Щодо другої партії товару суд встановив, що строк її поставки визначений до 25.08.2025.

З наданих матеріалів вбачається, що товар за видатковими накладними №1038-1043, №1045-1050 був фактично отриманий покупцем у період з 01.08.2025 по 08.08.2025, тобто до закінчення встановленого Договором строку поставки.

Разом з тим товар за видатковою накладною №1044 на суму 15 048,00 грн фактично отриманий покупцем лише 02.09.2025.

Таким чином, прострочення щодо товару за видатковою накладною №1044 становить 8 календарних днів з 26.08.2025 по 02.09.2025.

Однак, позивача розраховує пеню за другу партію товару виходячи з 7 днів прострочення.

Відтак розмір пені за другою партією становить 105,34 грн.

З огляду на зазначене, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1 820,51 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача договірної пені, однак у розмірі, визначеному судом з урахуванням фактичних дат часткової поставки товару та в межах заявлених позивачем сум.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 234,06 грн, нарахованих за період прострочення поставки товару.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а виступають особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, спрямованою на відновлення майнового становища кредитора.

У спірних правовідносинах відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, тобто негрошового зобов`язання. Матеріалами справи не підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов`язання перед позивачем, на суму якого могли б бути нараховані 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому умовами договору №13/2780-МТР/25 від 02.06.2025 не передбачено обов`язку відповідача сплачувати 3 % річних саме за прострочення строку поставки товару.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 234,06 грн 3% річних є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 1 572,76 грн, а в іншій частині покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства "Укрнафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення 3 081,79 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр-т Науки, 54; код ЄДРПОУ: 42831345) на користь Акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ: 00135390) пеню у розмірі 1 820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн 51 коп., а також суму судового збору у розмірі 1 572 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дві) грн 76 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "24" серпня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко