Рішення № 139206159, 20.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/857/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Костюкович Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» (01601, м. Київ, Печерський узвіз, 3; код ЄДРПОУ 41213910)

до відповідача Касіяна Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 55 000 грн 00 коп.

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2026 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» до відповідача Касіяна Романа Віталійовича про стягнення 55 000 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у відповідності до усного договору від 21.11.2025 сплатив для ФОП Касіяна Романа Віталійовича 55 000,00 грн. попередньої оплати за автомобільні запчастини, а саме: 24.11.2025 - 29 000,00 грн. та 04.12.2025 - 26 000,00 грн. У зв`язку з тим, що ФОП Касіяном Романом Віталійовичем не було поставлено оплаченого товару, позивач звернувся до нього із листом-вимогою про повернення сплачених коштів від 09.06.2026 № 20260609-01/СК. Однак кошти так і не було повернуто.

Ухвалою від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/857/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на "20" серпня 2026 р. на 14:00 год. Визначено відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - 10 днів з дня вручення даної ухвали. Повідомлено Касіяна Романа Віталійовича про його право зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

18 серпня 2026 року від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 20.08.2026 у справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів адвоката Мартинова Кирила Віталійовича.

Ухвалою від 19.08.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» про участь у судовому засіданні 20.08.2026 у справі № 918/857/26 у режимі відеоконференції у справі - задоволено. Постановлено провести судове засідання 20.08.2026у справі № 918/857/26 із представником позивача адвокатом Мартиновим Кирилом Віталійовичем в режимі відеоконференції.

20 серпня 2026 року судом встановлено, що позивач та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання. Відповідач причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки у позивача наявний електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС, про розгляд справи його було повідомлено ухвалою суду від 14.07.2026, котра доставлена до його електронного кабінету 14.07.2026 о 16:45 год

При цьому від позивача 20.08.2026 надійшла заява в порядку ст. 196 ГПК України про проведення судового засідання 20.08.2026 без участі його представника. Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 14.07.2026, яка направлялись на адресу місцезнаходження відповідача. Так, 09 липня 2026 року господарський суд отримав витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо відповідача Касіяна Романа Віталійовича та встановив, що адресою місця його реєстрації є: АДРЕСА_1 .

Із адреси Касіяна Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 ) повернувся конверт із ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.07.2026 за трек-номером R0 6723 2574 400 із зазначенням причин повернення "Повернення Відправнику (Одержувач відсутній за вказаною адресою) Україна. 35001, м. Костопіль, з датою відмітки - 23.07.2026, 08:08).

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зважаючи на викладене, оскільки судом встановлено, що причиною невручення конверту з ухвалою від 14.07.2026 для відповідача є те, що одержувач відсутній за адресою, відтак суд дійшов висновку, що в розумінні вимог ГПК України вказані ухвали вважаються врученими відповідачу 23.07.2026 належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Окрім того, інформація щодо слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та з огляду на наявність вказаної заяви позивача в порядку ст. 196 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, ухвалою від 14.07.2026, серед іншого, запропоновано:

- відповідачу у строк протягом 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати до суду відзив з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України;

- позивачу - у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України.

Враховуючи, що відповідач вважається таким, що отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 23.07.2026 строк на подання відзиву тривав до 07.08.2026 включно та наразі сплинув.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21.11.2025 ТОВ «СТАР КОМ УА» було сплачено на рахунок ФОП Касіяна Романа Віталійовича 55 000,00 грн. попередньої оплати за автомобільні запчастини, а саме, 24.11.2025 перераховано на рахунок ФОП в сумі 29000,00 грн. Також 04.12.2025 було сплачено 26 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 617 та № 618.

Позивач вказує, що кошти були перераховані відповідачу у зв`язку із усними домовленостями про укладення Договору поставки.

У зв`язку з тим, що відповідачем не було поставлено оплаченого товару, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою про повернення сплачених коштів від 09.06.2026 № 20260609-01/СК.

Згідно інформації розміщеній на сайті АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення, яким надсилався вказаний лист-вимога відповідачем отримано не було, та в зв`язку із закінченням термінів зберігання було повернуто відправнику 30.06.2026.

Відповідачем не було поставлено ані запчастин, ані повернуто авансований платіж у розмірі 55 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, правочин - правомірна, тобто, не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст.ст. 205, 207 - 209 ЦК України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами так і не було укладено договору, ані в письмовій, ані в уній формі, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Для договору поставки істотними умовами є, зокрема, найменування (асортимент) товару, його кількість, якісні характеристики, ціна, строк поставки та порядок розрахунків.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про погодження сторонами конкретного асортименту запчастин, їх технічних характеристик, кількості, термінів та місця поставки. Оплата коштів, як вказує позивач, була здійснена позивачем на підставі лише усних домовленостей з відповідачем, які, з огляду на відсутність специфікації, накладних чи інших документів, що фіксують волевиявлення обох сторін, не можуть вважатися такими, що свідчать про укладення повноцінного договору.

Наявність у матеріалах справи платіжних інструкцій № 617 та № 618 підтверджує факт перерахування грошових коштів на загальну суму 55 000 грн 00 коп., проте не доводить існування між сторонами саме договірних відносин поставки, оскільки сам факт оплати (без відповідного договору або рахунку-фактури із визначенням номенклатури товару) не є достатнім для підтвердження досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов поставки.

Посилання позивача на усні домовленості не підтверджені жодними іншими доказами (листуванням, електронними повідомленнями, переддоговірними документами), які б давали суду змогу ідентифікувати предмет правочину та зміст зобов`язань сторін.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договірні відносини між сторонами не виникли, а перераховані позивачем кошти у розмірі 55 000 грн 00 коп. не мають правової підстави для утримання відповідачем, що вимагає застосування наслідків безпідставного збагачення відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок iншої особи,

в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Доказів повернення відповідачем грошових коштів у сумі 55 000 грн 00 коп. станом на дату розгляду справи суду не надано. При цьому, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд судом справи, однак, відзиву на позовну заяву не подав, викладені позивачем підстави позову не спростував.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги відсутність між позивачем та відповідачем будь-яких господарських зобов`язань (доказів протилежного матеріали справи не містять), якими б було передбачений обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» сплатити на користь Фізичної особи-підприємця Касіяна Романа Віталійовича 55 000 грн 00 коп., суд дійшов висновку, що отримані відповідачем від позивача грошові кошти є такими, що отримані та зберігаються відповідачем без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим суд дійшов висновку задовольнити позов.

При цьому як вбачається, позов пред`явлено до фізичної особи Касіяна Романа Віталійовича, в той же час позивач вказує, що відповідач під час виникнення спірних правовідносин діяв як фізична особа-підприємець, однак 18.02.2026 припинив підприємницьку діяльність, та із 18.06.2026 знову відновив свій статус підприємця.

Судом встановлено, що із платіжних інструкцій № 617 від 24.11.2025та № 618 від 04.12.2025 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» перерахувало 55 000 грн 00 коп. саме на рахунок Фізичної особи-підприємця Касіяна Романа Віталійовича.

Відповідно до ст. 50, 51 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Суд враховує, що фізична особа-підприємець та фізична особа є однією і тією ж особою. Законодавство не відокремлює майно фізичної особи-підприємця від майна фізичної особи. Фізична особа відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, незалежно від того, чи має вона на момент пред`явлення вимог статус підприємця, чи такий статус було припинено.

Фізична особа та фізична особа-підприємець (ФОП) є однією і тією ж юридично неподільною людиною. Реєстрація ФОП не створює нову особу, а лише наділяє фізичну особу додатковим статусом суб`єкта підприємницької діяльності, який нерозривно пов`язаний із людиною.

Наявність у платіжних інструкціях № 617 від 24.11.2025 та № 618 від 04.12.2025 зазначення про перерахування коштів на рахунок ФОП Касіяна Романа Віталійовича підтверджує, що грошові кошти були отримані саме цією особою у межах її підприємницької діяльності.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що пред`явлення позову до фізичної особи Касіяна Романа Віталійовича є правомірним, а стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 55 000,00 грн має здійснюватися з відповідача як із фізичної особи-підприємця, оскільки статус відповідача як боржника у вигляді "фізичної особи-підприємця" відповідає суті спірних правовідносин.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні із даним позовом позивачем сплачено судовий збір у необхідному розмірі 2662 грн 40 коп. (із застосуванням коефіцієнта 0, 8 у зв`язку і пред`явленням позову через підсистему "Електронний суд"), що підтверджується платіжною інструкцією № 637 від 08.07.2026.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відтак судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. сплачений позивачем при зверненні до господарського суду покладається на відповідача.

Щодо витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд не здійснює їх розподілу у даному рішенні, позаяк позивачем заявлено їх попередній орієнтовний розрахунок (у позовній заяві визначено 5 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу), однак позивач у прохальній частині позовної заяви не визначив розмір, який просить покласти на відповідача, а у судове засідання 20.08.2026 представник позивача не з`явився.

З огляду на принцип диспозитивності, визначений ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи самостійно реалізують процесуальні права, зокрема право на заявлення вимог про розподіл судових витрат. Відтак за відсутності відповідного належним чином сформульованого клопотання, а також підтверджуючих доказів, суд позбавлений підстав для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу у даному рішенні.

Суд підкреслює, що зазначення у прохальній частині позовної заяви чи відзиву узагальненої вимоги про розподіл чи стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою, зокрема, про відшкодування витрат на правову допомогу, адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» до відповідача Касіяна Романа Віталійовича про стягнення 55 000 грн 00 коп. задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Касіяна Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР КОМ УА» (01601, м. Київ, Печерський узвіз, 3; код ЄДРПОУ 41213910) 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн 00 коп. безпідставно збережених коштів та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складене та підписане "25" серпня 2026 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич