Рішення № 139205429, 25.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026м. ДніпроСправа № 904/4621/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 1 110 764,16 грн.,-

Суддя Бажанова Ю.А.

Секретар судового засідання Олійник Т.В.

Представники:

від позивача: Павленко С.В., довіреність від 01.01.2026

від відповідача: Носкова Н.М., ордер АЕ №1518575 від 24.06.2026

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з ОСОБА_1 3% річних у розмірі 220 041,13грн та втрати від інфляції у розмірі 890 723,03грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про фінансовий лізинг № 00010485 від 16.10.2014, в частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за договором лізингу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 справу №904/4621/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 направлено позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про стягнення з ОСОБА_1 3% річних у розмірі 220 041,13грн та втрати від інфляції у розмірі 890 723,03грн за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 справу №904/4621/25 передано на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

07.10.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.10.2025 суддею Ярешко О.В. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі № 904/4621/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

21.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Запорізької області надійшла заява на вимогу суду.

27.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.12.2025 було здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/4621/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

06.01.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

13.01.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про вступ у справу як представника.

15.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.01.2026 заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

19.01.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

19.01.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2026 заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2026 заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

20.01.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2026 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі. Усне клопотання представниці відповідача задоволено, продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву - до 28.01.2026 включно. Підготовче засідання відкладено на 17.02.2026.

02.02.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву.

05.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Запорізької області надійшла відповідь на відзив.

12.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Ухвалою суду від 17.02.2026 підготовче засідання призначено на 24.02.2026.

24.02.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.02.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, до 11.03.2026 включно. Відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Передано матеріали справи № 904/4621/25 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 24.02.2026 у справі № 904/4621/25 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 24.02.2026 у справі № 904/4621/25 в частині відмови у задоволенні заяви про закриття провадження у справі та передачі справи за територіальною підсудністю залишено без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 справу №904/4621/25 передано на розгляд судді Бажановій Ю.А.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 прийнято справу №904/4621/25 до свого провадження, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.06.2026.

09.06.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про вступ у справу як представника.

16.06.2026 від представника ОСОБА_1 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в якому просить суд залучити приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева Ігоря В`ячеславовича (адреса здійснення діяльності : АДРЕСА_1 ) в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у справі № 904/4621/25.

В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача посилається на триваюче порушення вимог ст.ст. 48, 50, 56 Закону України "Про виконавче провадження" приватним виконавцем Щигарцевим І.В., а саме внаслідок його бездіяльності, при наявності нерухомого майна у відповідача, борг останнього збільшився на 50% (п`ятдесят відсотків) на користь позивача. Відповідач вважає, що бездіяльність приватного виконавця призвела до судових справ № 904/4621/25, №212/14726/25 № 761/18770/26 і у випадку задоволення позовних вимог щодо стягнення грошових коштів у розмірі 1 110 764,16 грн - 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнення по Наказу №904/5726/219 від 20.08.2020р., (виконавче провадження НОМЕР_5 від 16.10.2020р.) буде збитками відповідача, який в свою чергу, буде їх у судовому порядку стягувати з приватного виконавця Щигарцева І.В.

17.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання участь в судовому засіданні по справі № 904/4621/25 в режимі відеоконференції.

17.06.2026 від Виконавчого комітету Криворізької міської ради надійшов лист про надання інформації щодо місця проживання ОСОБА_1.

22.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої сторони по справі № 904/4621/25 в якій просило суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватного виконавця виконавчого округу Щигарцева Ігоря Вячеславовича.

На думку позивача, прохання відповідача щодо залучення Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева Ігоря Вячеславовича в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог не є обґрунтованим, рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4621/25 жодним чином не вплине на його права та обов`язки, оскільки суть справи стосується стягнення із ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання в добровільному порядку постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р. по справі № 904/5726/19 за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 й ніяким чином не стосується на хід виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 16.10.2020.

У судовому засіданні, яке відбулось 24.06.2026 представник відповідача підтримав клопотання про залучення третьої особи, представник відповідача підтримав заперечення на вказане клопотання.

У судовому засіданні 24.06.2026 суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева Ігора В`ячеславович, відмовив у задоволенні клопотання про залучення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева Ігоря В`ячеславовича в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у справі № 904/4621/25.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.0.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в засіданні на 22.07.2026.

17.07.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/5726/19, якою визнано незаконною бездіяльність приватного виконавця Щигарцева І.В. та відповідь на скаргу Міністерства юстиції України.

У судовому засіданні 22.07.2026 представник відповідача підтримав подане клопотання представник позивача заперечував проти задоволення цього клопотання.

У судовому засіданні 22.07.2026 судом задоволено клопотання про доручення доказів.

У судовому засіданні 22.07.2026 оголошувалась перерва до 04.08.2026.

У судовому засіданні 04.08.2026 оголошувалась перерва до 25.08.2026.

24.08.2026 від представника позивача надійшло клопотання про доручення довідки про зарахування коштів отриманих на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5726/19 під час виконавчого провадження у сумі 63 897,83 грн. у такому порядку: 61 793,18 грн - у рахунок погашення заборгованості за лізинговими платежами; 2 104,65 грн - у рахунок погашення пені (10% від простроченої заборгованості).

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, представник відповідача підтримав заперечення на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 25.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00010485, загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, що є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору, предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - об`єкт лізингу). Об`єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбало об`єкт лізингу.

Відповідно до пункту 3.2. договору, Порше Лізинг Україна придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та його контракту.

Згідно з пунктом 3.4. договору, після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об`єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за контрактом не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об`єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.

В пункті 5.1. договору, сторони погодили, що об`єкт лізингу буде доставлений та переданий ТОВ "Порше Лізинг Україна" або належним чином уповноваженою особою (Дилером-продавцем) безпосередньо Лізингоодержувачу відповідно до умов договору.

Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки Об`єкту лізингу шляхом підписання Лізингоодержувачем та Лізингодавцем акту прийому - передачі (надалі - Акт прийому-передачі).

Будь-які дефекти Об`єкта лізингу фіксуються в Акті прийому-передачі. Якщо з боку Лізингоодержувача немає заперечень в Акті прийому-передачі, Об`єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий Лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього (пункт 5.4. договору).

Відповідно до пункту 12.1 договору строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

У пункті 12.3. договору сторони погодили, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 12.6.1 договору Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання сплати перевищує 30 календарних днів.

Згідно з пунктом 12.7 договору, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв`язується з ним доступними телефону засобами зв`язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання такого повідомлення з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки. Негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення.

Відповідно до пункту 12.9 договору у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг будь-яку різницю між вартістю об`єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими відповідно лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Пунктом 12.13 договору, сторони погодили, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт вважається припиненим на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Відповідно до пункту 13.6 договору, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, Порше Лізинг Україна матиме право на вилучення об`єкта лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу № 00010485 від 16 жовтня 2014 року.

Під час розгляду справи №904/5726/19 встановлені такі обставини.

На виконання умов договору та загальних умов Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" придбано транспортний засіб марки VW Touаreg NF 3.0 I V6 TDI, 2014 року виробництва, що підтверджується договором №16/10-14 від 16.10.2014 та рахунком - фактурою №СФ-0000275 від 16.10.2014.

Відповідно до акту прийому-передачі від 24.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" передало у розпорядження Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 об`єкт лізингу, а саме: транспортний засіб марки VW Touаreg NF 3.0 I V6 TDI, 2014 року виробництва.

Згідно з пунктом 6.5. договору лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок зазначений Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Відповідно до Графіку платежів, перший лізинговий платіж підлягав сплаті 16.10.2014 року, а останній - 15.10.2019

Проте, у порушення умов договору та Графіку платежів, відповідач не сплатив рахунки-фактури на оплату Лізингових платежів за листопад 2015 року по січень 2016 року.

Пунктом 8.3.2 договору визначено, що якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об`єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У зв`язку із припиненням відповідачем оплати лізингових платежів, 18.01.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих. № 00010485 про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору, в якій запропоновано відповідачу сплатити заборгованість в сумі 98 567,40 грн. протягом 3 днів з дня отримання вимоги, а також, в зв`язку з відмовою позивача від договору, впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження відповідача повернути об`єкт лізингу.

Крім того, у вказаній вимозі, позивач повідомив, що у випадку несплати заборгованості та/або неповернення об`єкту лізингу, позивач буде змушений стягнути прострочену заборгованість та об`єкт лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом звернення до суду.

Вказана вимога була отримана відповідачем 03.03.2016, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошта.

Господарським судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 00010485 було розірвано в односторонньому порядку, проте у порушення вимог підпункту 12.9 договору відповідачем зобов`язання щодо повернення об`єкту лізингу не було виконано.

10.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. був вчинений виконавчий напис №335 про повернення лізінгоодержувачем ОСОБА_1 на користь лізингодавця Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" об`єкта фінансового лізингу - автомобіль марки Volkswagen, модель - Touаreg, тип - легковий універсал В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , рік випуску - 2014, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 236 592,86 грн., що був переданий в користування на підставі договору про фінансовий лізинг №00010485 від 16.10.2014, та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі в період з 16.11.2015 по 18.11.2016, заборгованість станом на 18.11.2016 у розмірі 98 567,40 грн.

25.03.2016 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Літинського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50610673 про примусове виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. №335 виданого 10.03.2016.

06.04.2016 постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Літинського районного управління юстиції оголошено розшук автомобіля марки VW Toureg, тип - легковий універсал В, шасі НОМЕР_1 , 2014 року виробництва, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У пункті 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.

Згідно умов Контракту та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, лізинговий платіж складається з відшкодування частини вартості Об`єкту лізингу, процентів та комісії, дата сплати та розмір яких зазначені у відповідному графіку.

Підпунктом 12.6 п.12 Контракту передбачено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від Контракту, та , також серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу, в наступних випадках: Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний Лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов`язання сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 8.2. Загальних умов передбачено, що у випадку прострочення сплати Платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу (пункт 8.2.1. Загальних умов);

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ "Порше Лізинг Україна" (пункт 8.3.1. цього Контракту): еквівалент 15 Доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 Доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 Доларів США за третю вимогу (якщо ТОВ "Порше Лізинг Україна" вирішить надіслати таку третю вимогу) (п.8.2.2. Загальних умов).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020 у справі №904/5726/19 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020 у справі № 904/5726/19 скасовано, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00010485 від 16.10.2014, яка складається з:

96 462 грн. 75 коп. заборгованості за лізинговими платежами;

1 816 533 грн. 46 коп. заборгованості за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

11 344 грн. 72 коп. - 3 відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;

110 515 грн. 56 коп. - 3 відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

44 056 грн. 41 коп. - інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;

336 696 грн. 29 коп. - інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

4 612 грн. 21 коп. - пені у розмірі 10% від простроченої заборгованості;

36 325,09 грн. - судовий збір за подання позовної заяви;

54 487,64 грн. - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 904/5726/19 змінено у мотивувальній частині, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

20.08.2020 на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області було видані накази у справі № 904/5726/19.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" направило накази у справі № 904/5726/19 на виконання до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева Ігоря В`ячеславовича.

16.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим Ігорем В`ячеславовичем, згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 щодо боржника ОСОБА_1.

16.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим Ігорем В`ячеславовичем, згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_6 щодо боржника ОСОБА_1.

16.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим Ігорем В`ячеславовичем у рамках виконавчого провадження НОМЕР_5 було винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження , згідно якої постановлено об`єднати виконавчі провадження НОМЕР_5, НОМЕР_6 у зведене виконавче провадження НОМЕР_7.

16.10.2020 винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна.

Але нерухомого майна, зареєстрованого на праві власності та на яке згідно чинного законодавства може бути звернено стягнення, за боржником не виявлено.

Згідно відповіді з МВС від 16.10.2020 та 01.05.2025 за боржником не зареєстровано транспортні засоби.

Згідно довідки з Державної фіскальної служби України від 16.10.2020 у боржника відсутні відкриті рахунки у банках та інших фінансових установах.

Згідно довідки з Державної податкової служби України від 01.05.2025 у боржника відсутні будь-які доходи.

В ході виконання виконавчого провадження, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим Ігорем В`ячеславовичем було стягнуто лише 63 897,83 грн., рішення суду (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі №904/5726/19) в розмірі 2 447 136,30 грн. залишається невиконаним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" вказує, що ухваленням постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 (що набрало законної сили 12.08.2020 року) зобов`язано відповідача сплатити заборгованість за договором фінансового лізингу № 00010485 від 16.10.2014 та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, тому просить стягнути з відповідача нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 у сумі 220 041,13 грн. та інфляційні втрати за період з червня 2022 року по квітень 2025 року (включно) у сумі 890 723,03 грн., проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 220 041,13 грн. 3% річних за період з 01.06.2022 по 30.05.2025, 890 723,03 грн. інфляційних втрат за період з червня 2022 року по квітень 2025 року (включно), нарахованих на суму 2 447 136,30 грн., яка стягнута постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі 904/5726/19.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору фінансового лізингу № 00010485 від 16.10.2014, строк оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати за договором, стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00010485 від 16.10.2014 постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі №904/5726/19, факт сплати / несплати заборгованості, стягнутої постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі №904/5726/19; наявність/відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідності до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв`язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 904/5726/19 стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00010485 від 16.10.2014, яка складається з:

96 462 грн. 75 коп. заборгованості за лізинговими платежами;

1 816 533 грн. 46 коп. заборгованості за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

11 344 грн. 72 коп. - 3 відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;

110 515 грн. 56 коп. - 3 відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

44 056 грн. 41 коп. - інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;

336 696 грн. 29 коп. - інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання Об`єкту лізингу;

4 612 грн. 21 коп. - пені у розмірі 10% від простроченої заборгованості;

36 325,09 грн. - судовий збір за подання позовної заяви;

54 487,64 грн. - судовий збір за подання апеляційної скарги.

В ході виконання виконавчого провадження, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим Ігорем В`ячеславовичем було стягнуто лише 63 897,83 грн., рішення суду (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі №904/5726/19) в розмірі 2 447 136,30 грн. залишається невиконаним.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 220 041,13 грн. 3% річних за період з 01.06.2022 по 30.05.2025, 890 723,03 грн. інфляційних втрат за період з червня 2022 року по квітень 2025 року (включно), нарахованих на суму 2 447 136,30 грн. (2 511 034,13 грн. - 63 897,83 грн.), яка стягнута постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі 904/5726/19.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" отримані на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5726/19 під час виконавчого провадження кошти у сумі 63 897,83 грн. були зараховані у такому порядку: 61 793,18 грн - у рахунок погашення заборгованості за лізинговими платежами; 2 104,65 грн - у рахунок погашення пені (10% від простроченої заборгованості).

Верховний Суд послідовно наголошував на тому, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (на яку також посилається скаржник) зробила такий висновок: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу".

Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі №369/13444/20, в якій зазначено: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження".

Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі №922/4734/24 враховував, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №905/1753/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого, враховуючи, що грошове зобов`язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пеню згідно зі статтею 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум % річних , інфляційних втрат.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі №922/4734/24 зазначив, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.12.2025 повернула справу №922/4734/24, Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, з огляду на те, що, зокрема, необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

Враховуючи, що в контексті спірних правовідносин грошовим зобов`язанням є сплата коштів за умовами договору фінансового лізингу № 00010485 від 16.10.2014, що підтверджено судовим рішенням, і таке грошове зобов`язання не припинилось після ухвалення рішення у справі № 904/5726/19, з відповідача підлягає стягненню 3% річних.

У зв`язку із чим, господарським судом із урахуванням вищевикладеного, та того, що положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України передбачають нарахування річних на суму основного боргу, який у даному випадку за рішенням суду від 12.08.2020 у справі № 904/5726/19 становить суму у загальному розмірі 1 851 203,03 грн. (96 462,75 грн. + 1 816 533,46 грн - 61 793,18 грн. (суму яка зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості за лізинговими платежами, отриману під час виконавчого провадження), а не на річні, пеню, інфляційні втрати, як помилково вважає позивач, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 у розмірі 166 456,12 грн.

При цьому господарський суд зазначає, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 27.01.2026 у справі №922/4734/24.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Також суд виснував, що у судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважав за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №904/5726/19, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №904/5726/19, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язання зі сплати інфляційних втрат є збільшенням розміру основного зобов`язання, а не додатковим (акцесорним) зобов`язанням. В свою чергу зобов`язання зі сплати 3% річних від простроченої суми, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, господарський суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та дійшов висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 1 851 203,03 грн. (96 462,75 грн. + 1 816 533,46 грн - 61 793,18 грн.) + інфляційні втрати у розмірі 380 752,70 грн. (44 056,41 грн. + 336 696,29 грн) = 2 293 748,91 грн, а тому, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з червня 2022 року по квітень 2025 року (включно) (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 812 400,34 грн.

Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування та заявлено до стягнення інфляційні втрати та відсотки річних з урахуванням суми неустойки (пені), яка стягнута судовим рішенням у справі № 904/5726/19. Однак, господарський суд зазначає, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційних втрат, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/14/17 від 31.01.2018).

Також, позивачем нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних на суму судового збору у розмірі 90 812,73 грн (36 325,09 грн. + 54 487,64 грн.).

Так, сума судових витрат за своєю природою не є основним грошовим зобов`язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі грошові зобов`язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок судового рішення.

Так, на підставі судового рішення (постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.202 у справі №904/5726/19) між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення судового збору, на нього покладається обов`язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.

Відповідно до статті 129 Конституції України, рішення суду є обов`язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 Цивільного кодексу України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу чи судових витрат у вигляді судового збору ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.

За викладеного позовні вимоги про стягнення 3% річних за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 у сумі 8 165,68 грн. та інфляційних втрат за період з червня 2022 року по квітень 2025 року (включно) у сумі 33 054,55 грн., нараховані на суму 90 812,73 грн.

При цьому господарський суд враховує, що ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2025 справу №922/4734/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, й щодо питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема судового збору, яка не сплачена відповідачами, знаходиться поза межами доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2025 справу №922/4734/24 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Так, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №922/4734/24 вказано, що , немає підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зроблених у постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема, судового збору, яка не сплачена відповідачами.

Відповідач зазначає, що заявлена сума штрафних санкцій у розмірі 1 110 764,16 грн. є цілком невиправдано обтяжливою, навіть непосильною до оплати відповідачем. Має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Майновий тягар відповідних виплат у розмірі 1 110 764,16 грн. унеможливлює виконання Відповідачем їх погашення. Сплата штрафних санкцій не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора - ТОВ "Порше Лізинг Україна".

Щодо можливості зменшення 3% річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо можливості зменшення інфляційних втрат.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Враховуючи викладене відсутні підстави для зменшення розміру інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача 1 020 076,69 грн. (845 454,89 грн (812 400,34 грн. + 33 054,55 грн.) інфляційних втрат та 174 621,80 грн. (166 456,12 грн. + 8 165,68 грн.) 3% річних).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення 1 110 764,16 грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02098, м. Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1-В; код ЄДРПОУ 35571472) 174 621,80 грн. 3% річних, 845 454,89 грн. інфляційних втрат, 15 301,15 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.08.2026

Суддя Ю.А. Бажанова