Рішення № 139205354, 25.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026м. ДніпроСправа № 904/3970/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Сухоносенко Володимира Миколайовича, м. Дніпро

до відповідача-1: Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, м. Дніпро

до відповідача-2: Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 37 333, 32 грн.

Суддя Ліпинський О.В.

Представники: справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Сухоносенко Володимир Миколайовича (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (далі - Відповідач-1) та Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відповідач-2), за змістом якого просить суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь:

- грошові кошти у розмірі 34 071,70 грн. безпідставно набутих (утримуваних) коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 на виконання постанови №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 про накладення штрафу, винесеної Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці та скасованої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №160/36902/25;

- грошові кошти у розмірі 2992,62 грн. виконавчого збору, стягнутого у межах виконавчого провадження НОМЕР_2;

- грошові кошти у розмірі 269,00 грн. безпідставно утримуваних коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 як витрати на проведення виконавчих дій з примусового виконання постанови №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТД-ФС від 30.09.2025, скасованої Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.07.2026 9 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №160/36902/25.

Ухвалою суду від 07.07.2026 року відкрито провадження у справі №904/3970/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників, відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Звертаючись з даним позовом до суду Позивач, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просить стягнути всю спірну суму коштів з Державного бюджету України.

Ухвалою суду від 07.07.2026 року відкрито провадження у справі №904/3970/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників, відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Відповідач-1 проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що повернення спірної суми грошових коштів має відбуватися в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106. Крім того, заперечуючи проти позову Відповідач-1 вважав, що в даних спірних правовідносинах вимоги позивача є такими, що заявлені до неналежного відповідача.

У відповіді на відзив Позивач навів свої міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.

Відповідач -2 відзив на позовну заяву не представив,

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення ухвалено без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30.09.2025 року Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці винесло постанову №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТД-ФС про накладення на Фізичну особу-підприємця Сухоносенко Володимира Миколайовича (Позивача) штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 грн. на користь держави.

Зазначена постанова була передана для примусового виконання, у зв`язку з чим, 15.12.2025 року Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

Як свідчать данні Соборного відділу ДВС у м. Дніпрі при примусовому виконанні зазначеного виконавчого провадження на депозитний рахунок Відділу надійшла (примусово списані кошти та кошти, що були утримані із заробітної плати боржника) сума 38 664,96 грн., яка була розподілена наступним чином:

269,00 грн. витрати на проведення виконавчих дій;

34 071,70 грн. сума коштів перерахованих в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом;

2 992,62 грн. сума перерахованого виконавчого збору;

1 331,64 грн. сума коштів повернута на рахунок боржника, як надлишково стягнута.

Щодо суми повернення грошових коштів на рахунок боржника, Позивач зазначив, що фактично отримана від органу ДВС сума склала 1 324,98 грн. (а.с.8).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №160/36902/25, яке набрало законної сили 21.05.2026 року, постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 визнано протиправною та скасовано.

Позивач зазначає, що з огляду на викладені обставини, правова підстава для перебування стягнутих з нього коштів у Державному бюджеті України відпала, а вказані суми з моменту скасування постанови про штраф є такими, що утримується державою без достатньої правової підстави.

Позивач звернувся до Відповідачів з вимогами про повернення стягнутих грошових коштів, однак відповіді та задоволення не отримав.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративногоакта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 зазначено, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку №787 у редакції, чинній на час звернення до суду).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

На момент стягнення з позивача адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та правомірно відкрито виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Також, з огляду на обставини справи, немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.

Водночас, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправними та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.

Порядок №787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку стягнуто з позивача до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, у зв`язку з чим суд відхиляє заперечення відповідача-1 у вказаній частині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 вказала, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з державного бюджету грошових коштів у розмірі 34 071,70 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки судовим рішенням у справі №160/36902/25, яке набрало законної сили 21.05.2026 року, постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 визнано протиправною та скасовано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження з відповідача було стягнуто витрати виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн. та виконавчий збір у розмірі 2992,62 грн.

Згідно із пунктом 1 частини першої статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належить до коштів виконавчого провадження.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Частинами другої третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

За змістом частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/12267/23 зазначено, що скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, оскільки правова підстава для їх стягнення є фактично такою, що відпала.

У цій справі позивач вимагає повернення на свою користь раніше стягнутих з нього сум виконавчого збору в розмірі 2 992,62 грн. та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 269,00 грн. з Державного бюджету України, визначивши відповідачем орган державної влади Соборний відділ ДВС у місті Дніпрі, який здійснював примусове виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 у межах виконавчого провадження №№79809246.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

З огляду на встановлені обставини, враховуючи наведені вище положення закону, суд дійшов висновку, що належним відповідачем в частині стягнення з державного бюджету України грошових коштів у розмірі 34 071,70 грн. - безпідставно набутих (утримуваних) коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 на виконання постанови №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 про накладення штрафу, є Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Належним відповідачем в частині стягнення з державного бюджету коштів у розмірі 2 992,62 грн. - сума грошових коштів виконавчого збору, стягнутого у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, а також коштів у розмірі 269,00 грн. - безпідставно утримуваних коштів, стягнутих як витрати на проведення виконавчих дій, є Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Суд зауважує, що спірні суми грошових коштів підлягають стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з будь-кого з визначених позивачем відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань. Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

З даного питання суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, згідно яких грошові кошти слід стягувати на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з конкретного органу за рахунок його бюджетних асигнувань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21).

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені Позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів справи, з першою заявою по суті спору Позивачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно положень ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз положень ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України свідчить про те, що співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката таким критеріям як складність справи та ціна позову, встановлюється судом за матеріалами справи, при цьому, відповідність зазначеного розміру критеріям часу, витраченого адвокатом, а також обсягу наданих послуг, встановлюється виключно за поданими учасниками справи доказами, зокрема, актами наданих послуг (щодо обсягу наданих послуг), детальним описом робіт (щодо витраченого часу на надання послуг).

Позивачем подано наступні докази в підтвердження витрат на професійну правничу допомогу:

- ордер на надання правничої допомоги серія АР №1285464 від 26.06.2026 року;

- договір про надання правничої допомоги від 26.06.2026 року;

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач-1 заперечує проти відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн., посилаючись на неспівмірність їх розміру зі складністю справи.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними(§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Виходячи з критерію розумності адвокатських витрат, зважаючи на те, що юридична кваліфікація спірних правовідносин (стягнення безпідставно отримуваних коштів), є незначною, а ціна позову дорівнює 37 333,32 грн., що вказує на малозначність зазначеної справи та відсутність потреби в аналізі великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль для надання правничої допомоги, господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат Позивача на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись статями 73-79, 86, 91, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Сухоносенко Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , НОКПП НОМЕР_1 )

- 34 071,70 грн. безпідставно набутих (утримуваних) коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 на виконання постанови №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТДФС від 30.09.2025 про накладення штрафу, винесеної Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці та скасованої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №160/36902/25;

- 2992,62 грн. виконавчого збору, стягнутого у межах виконавчого провадження НОМЕР_2;

- 269,00 грн. безпідставно утримуваних коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 як витрати на проведення виконавчих дій з примусового виконання постанови №9533/08/01/07/08/2028901834/ДПС/ТД-ФС від 30.09.2025, скасованої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №160/36902/25.

Стягнути з Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (49064, м. Дніпро, вул. Коксохімічна, 1, код ЄДРПОУ 44729283) на користь Фізичної особи-підприємця Сухоносенко Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) 2 429, 80 грн. витрат зі сплати судового збору, 4 563, 18 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (49005, місто Дніпро, вулиця Писаржевського, будинок, 1а, код ЄДРПОУ 34984523) на користь Фізичної особи-підприємця Сухоносенко Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) 232, 60 грн. витрат зі сплати судового збору, 436, 82 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ліпинський