Рішення № 139204537, 19.08.2026, Костопільський районний суд Рівненської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/1228/26

19 серпня 2026 року м. Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О.С.

з участю секретаря судового засідання Янчук О.А.

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат на підставі ст.625 ЦК України,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат на підставі ст.625 ЦК України, в якому просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних в сумі 29334,90 грн., інфляційні витрати в сумі 72569,35 грн., судовий збір в сумі 3328 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 31.05.2007 між ВАТ «КБ «Надра» та відповідачем було укладено кредитний договір №6/МК/2007-840/02, відповідно до умов якого банк надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 59400 дол.США. 31.05.2007 між ВАТ «КБ «Надра» та відповідачем з метою виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки, на підставі якого в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором іпотекодавцем передано в іпотеку земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва. Зазначає, що у зв`язку з припиненням виконань зобов`язань, ВАТ «КБ «Надра» отримало виконавчий документ - виконавчий напис нотаріуса №160 від 15.05.2009, щодо звернення стягнення на нерухоме майно: земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва, що належать відповідачу. Також вказує, що у зв`язку з ліквідацією ВАТ «КБ «Надра», 30.04.2020 між ВАТ «КБ «Надра» та ним було укладено договір про відступлення прав вимоги №GL3N217215_ПВ, відповідно до умов якого позивач набув прав вимоги до відповідача за кредитним договором №6/МК/2007-840/02 від 31.05.2007.

Окрім того вказує, що 03.02.2015 державним виконавцем Костопільського ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №160 від 15.05.2009. 27.03.2017 постановою державного виконавця було винесено постанову про повернення виконавчого документу. Зазначає, що виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся.

Також вказує, що оскільки відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, то він має право стягнути на підставі ст.625 ЦК України три відсотки річних за період з 14.10.2017 по 01.03.2020 в сумі 29334,90 грн., та інфляційні витрати за період з жовтня 2017 по лютий 2020 в сумі 72569,35 грн.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, останній в прохальній частині позову просив суд проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечує, щодо прийняття заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи думку представника позивача, який не заперечував проти ухвалення заочного рішення та дослідивши докази належного повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи, суд дотримуючись вимог ст. 280 ЦПК України дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення по справі.

Суд, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 31.05.2007 між ВАТ «КБ «Надра» та відповідачем було укладено кредитний договір №6/МК/2007-840/02, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 59400 дол.США, на умовах строковості, зворотності, платності (а.с.7-8).

Встановлено, що 31.05.2007 між ВАТ «КБ «Надра» та відповідачем було укладено договір іпотеки, на підставі якого, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором іпотакодавцем передано в іпотеку: земельну ділянку площею 1000 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9-11).

Судом встановлено, що у зв`язку з припиненням виконання зобов`язань за кредитним договором, ВАТ «КБ «Надра» отримав виконавчий напис нотаріуса зареєстрований за №160 від 15.05.2009, щодо звернення стягнення на нерухоме майно: земельну ділянку площею 1000 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12).

Встановлено, що позивач на підставі договору про відступлення прав вимоги №GL3N217215_ПВ від 30.04.2020 та додатку №1 до нього, набув права вимоги до відповідача за договором №6/МК/2007-840/02 від 31.07.2009 (а.с.13-17).

Судом встановлено, що виконавчий напис нотаріуса №160 від 15.05.2009 було пред`явлено до примусового виконання, у зв`язку з чим 03.02.2015 державним виконавцем Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2.

З матеріалів справи судом встановлено, що 27 березня 2017 року державним виконавцем Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в межах виконавчого провадження НОМЕР_2, було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягуванчу у відповідності до п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно зазначений виконавчий документ до примусового виконання не пред`являвся та знаходиться в матеріалах кредитної справи № 6/МК/2007-840/02.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].

Відповідно до статті 611 ЦК Українив разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Згідно ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремленим складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої було видано виконавчий напис нотаріуса, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого напису, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання виконавчого напису нотаріуса та законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності. (постанова Верховного Суду №754/511/23 від 11.02.2026).

Так, з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.03.2017 року, судом встановлено, що повторно, виконавчий напис №160 від 15.05.2009, можна пред`явити до примусового виконання у строк до 27.03.2020.

Окрім того, з договору про відступлення прав вимоги від 30.04.2020, судом встановлено, що на час купівлі/отримання права вимоги за виконавчим написом №160 від 15.05.2009, строк його пред`явлення до примусового виконання уже був пропущений.

Тобто, позивачу на момент покупки/отримання, права вимоги за виконавчим написом №160 від 15.05.2009, було достовірно відомо про неможливість його пред`явлення до примусового виконання, у зв`язку з закінченням строку пред`явлення до примусового виконання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із вказаних положень прослідковується можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Враховуючи вищенаведене, а також, що строк пред`явлення до примусового виконання виконавчого напису №160 від 15.05.2009 сплинув, стороною позивача не було надано суду доказів, що такий строк було поновлено, то суд приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування положень ст.625 ЦК України (нарахування та стягнення 3% річних і інфляційних витрат), а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат на підставі ст.625 ЦК України - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Костопільським районний судом за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущенного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського буд.8, код ЄДРПОУ 43490372.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 24.08.2026.

СуддяО. С. Цвіркун